Рішення

від 06.12.2022 по справі 5011-15/10488-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.12.2022Справа № 5011-15/10488-2012 (910/9025/22)

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2"

за участю товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦ УКРАЇНА"

про стягнення 960.439, 66 грн. в межах справи № 5011-15/10488-2012

Суддя Пасько М.В.

Представники:

від позивача Данилів М.М.,

від відповідача не з`явились,

від третьої особи не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні судді Паська М.В. перебуває справа № 5011-15/10488-2012 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза".

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення 960.439, 66 грн. в межах справи № 5011-15/10488-2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 20.10.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 відкладено підготовче засідання на 15.11.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 залучено до участі у справі № 5011-15/10488-2012 (910/9025/22) товариство з обмеженою відповідальністю "ДЦ УКРАЇНА" в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 06.12.2022.

Розглянувши матеріали справи за участю представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

В поданій позовній заяві товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" (далі - Позивач) просить стягнути на його користь з товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2" (далі - Відповідач) доходи за період з 01.12.2018 року - 31.12.2021 року від належного Товариству з обмеженою відповідальністю "УКРБІЗНЕСВІЗА" на праві власності нерухомого майна в розмірі 960.439, 66 грн.

Також, Позивач просить суд стягнути на його користь з Відповідача судовий збір в розмірі 14.406,59 грн. за подання позовної заяви, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1240,50 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 40.000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок недобросовісної поведінки Відповідача Позивач втратив можливість отримати доходи від свого майна.

Відповідно до ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Однак, станом на день розгляду позову відповідач не компенсував позивачу втрачені кошти, які він міг отримати від користування власним майном.

Відповідач не надав суду відзиву, у встановлений судом строк, чи інших документів, які б могли спростувати обставини викладені в позовній заяві.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ч. 13 ст. 30 ГПК України справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

При цьому, в пункті 8 частини першої ст. 20 ГПК України мова йде про справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2012 року порушено провадження у справі № 5011-15/10488-2012 про банкрутство ТОВ "Укрбізнесвіза".

Отже, справа № 5011-15/10488-2012 про банкрутство ТОВ "Укрбізнесвіза" перебуває у провадженні Господарського суду міста Києва, а даний спір про стягнення коштів є майновим спором, то позовна заява подається з дотриманням правил підсудності, а саме в межах справи про банкрутство ТОВ "Укрбізнесвіза".

07.11.2018 року Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва, в межах справи № 5011-15/10488-2012 про банкрутство ТОВ "Укрбізнесвіза" із заявою про витребування майна у добросовісного набувача та визнання права власності на майно, в якій просив суд, зокрема, витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2" (надалі - "Відповідач", ТОВ "ДЦІНВЕС 2") на користь Позивача групу приміщень № 1 (в літ. А) загальною площею 280,3 кв.м та групу приміщень № 2 (в літ. А) загальною площею 132,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щербаківського Данила, буд. 53 (надалі - "Нерухоме майно").

16.06.2021 року постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2021 року у справі № 5011-15/10488-2012 (надалі - "Постанова від 16.06.2021") витребувано у

ТОВ "ДЦІНВЕС 2" на користь Позивача Нерухоме майно. Постанова від 16.06.2021 набрала законної сили з дня її проголошення.

25.11.2021 року постановою Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду у справі № 5011-15/10488-2012 (надалі - "Постанова ВС від 25.11.2021") (копія Постанови ВС від 25.11.2021 додається до позову) Постанову від 16.06.2021 залишено без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 390 ЦК України, власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Отже, у Позивача як власника Нерухомого майна наявні правові підстави для стягнення з Відповідача усіх доходів, які він одержав або міг одержати від Нерухомого майна, з моменту обізнаності про незаконність володіння ним, з огляду на наступне.

У нормі ч. 2 ст. 390 ЦК України законодавець сформував умови, за яких власник, окрім права на витребування майна, також має право на повернення доходів, які добросовісний набувач отримав або міг отримати від використання майна. Отже, для задоволення вимоги про стягнення усієї суми доходів за ч. 2 ст. 390 ЦК України необхідним є наявність наступних трьох умов в їх сукупності:

1.Наявність статусу власника майна у особи, яка звертається із вимогою про передання усіх доходів від майна.

2.Перебування майна у володінні добросовісного набувача.

3.Фактичне отримання або можливість отримання добросовісним набувачем доходів від майна.

У межах цієї справи є всі умови для задоволення вимог ТОВ "Укрбізнесвіза" про стягнення із ТОВ "ДЦІНВЕС 2" усіх доходів, які воно отримало, чи могло отримати від Нерухомого майна, зокрема, від передання в оренду будь-яким особам за період з 01.12.2018 року - 31.12.2021 року.

Судом встановлено, що Позивач є законним власником групи приміщень № 127, загальною площею 714,90 кв.м, а Нерухоме майно складає його 6/10 частин.

Відповідно до ч. 1. ст. 328 ЦК України, (у редакції, яка була чинною в день укладення Договору купівлі-продажу від 22.06.2007), право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Як зазначав Позивач у п. 1.2 даної позовної заяви, він є власником групи приміщень № 127, загальною площею 714,90 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щербаківського Данила, б. 53 на підставі Договору купівлі-продажу від 22.06.2007 року.

Після цього, 15.02.2010 року рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 53/49 (надалі - "Рішення від 15.02.2010") було задоволено позовну заяву ПП "Легіон-2004", а саме:

- визнано за ПП "Легіон-2004" право власності на 6/10 частин груп нежилих приміщень № 127, 128, 129 загальною площею 714,90 кв.м., що становить 428,0 кв.м., які знаходяться по вул. Щербакова, 53, (літера А) в м. Києві;

- виділено в натурі ПП "Легіон-2004", як окремий об`єкт нерухомого майна, 6/10 частин з груп нежилих приміщень № 127, 128, 129, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, буд. 53 (літ. А), а саме: з групи приміщень № 127 загальною площею 714,90 кв.м в групу приміщень № 133 загальною площею - 428,0 кв. м.

18.05.2011 року постановою Вищого господарського суду України у справі № 53/49 Рішення від 15.02.2010 було скасовано та справу направлено на новий розгляд в суд першої інстанції.

Відтак, Позивач втратив право володіння на 6/10 частин групи приміщень № 127 без його волі на підставі Рішення від 15.02.2010, а ПП "Легіон-2004" на підставі вказаного рішення стало власником нежилих приміщень № 133 загальною площею 428,0 кв.м, які складають 6/10 частин групи приміщення № 127, що належали Позивачу як первинному власнику на підставі Договору-купівлі продажу від 22.06.2007.

У Постанові від 16.06.2021 зазначено, що "колегія суддів, дослідивши обставини та докази, наявні у даній справі, а також застосувавши зазначені вище норми права, дійшла висновку, що право власності на майно, яке було відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Дана позиція узгоджується із висновком, який викладений у постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15".

Також, у Постанові від 16.06.2021 зазначено, що "колегія суддів погоджується із доводами ТОВ "Укрбізнесвіза", викладеними у апеляційній скарзі, що власником спірного майна є саме ТОВ "Укрбізнесвіза", а це майно вибуло із володіння останнього на підставі рішення Господарського суду міста Києва у справі № 53/49 від 15.02.2010 року, яке у подальшому скасовано, а тому вважається таким, що вибуло із володіння власника поза його волею".

Позивач повідомляє, що в день подання даного Позову право власності на Нерухоме майно зареєстроване за Відповідачем, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 308502281 від 30.08.2022 року (надалі - "Інформаційна довідка") (копія Інформаційної довідки додається).

Позивач з дня прийняття Постанови від 16.06.2021 по день подання даного Позову позбавлений можливості відновити права власності на Нерухоме майно через недобросовісні дії Відповідача.

Адже, Відповідач розуміючи те, що Постановою від 16.06.2021 витребувано

Нерухоме майно на користь Позивача, а вказане судове рішення є документом, який надає право Позивачу провести державну реєстрацію права власності на Нерухомого майно, то Відповідач у період з 18.06.2021 року - 17.11.2021 року у базі даних заяв Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо Нерухомого майна систематично реєстрував заяви власника про заборону реєстраційних дій у кількості 16 штук.

Доказом незаконних дій Відповідача щодо Нерухомого майна та реєстрації незаконних заяв про заборону власника є наступні документи:

- відомість за № 294230591 із бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав від 11.01.2022 року, яка сформована сформована Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Михайленком С.А. за реєстраційним номером групи приміщень № 1 (РНОНМ 1274988580000) (надалі - "Відомість по групі приміщень № 1") (копія Відомості по групі приміщень № 1 додається до позовної заяви);

- відомість за № 29423080 із бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав від 11.01.2022 року, яка сформована Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Михайленком С.А. за реєстраційним номером групи приміщень № 2 (РНОНМ 1274984780000) (надалі - "Відомість по групі приміщень № 2") (копії Відомості по групі приміщень № 2 додається до позовної заяви).

Беручи до уваги вищезазначене та враховуючи обставини, які встановлені у Постанові від 16.06.2021 Позивач, є власником спірних приміщень, а витребуване Нерухоме майно складає 6/10 частин від спірних приміщень, незважаючи на те, що станом на дату звернення з позовом право власності на Нерухоме майно зареєстровано за Відповідачем.

За змістом ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Отже, у Постанові від 16.06.2021 встановлено, що спірні приміщення вибули із володіння Позивача без його волі, витребуване Нерухоме майно складає 6/10 частин спірних приміщень, які Позивач набув на підставі Договору купівлі-продажу від 22.06.2007, а тому Позивач є належною особою для звернення до суду з вимогою про стягнення доходів, які одержав або міг одержати Відповідач від Нерухомого майна, з моменту коли йому стало відомо, що він незаконно володіє ним.

Щодо презумпції добросовісності ТОВ "ДЦІНВЕС 2", суд зазначає наступне.

Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. З огляду на приписи ч. 5 ст. 12 ЦК України, добросовісність набувача майна презюмується.

Зі змісту Постанови від 16.06.2021 вбачається, що Відповідач володів спірними приміщеннями, як добросовісний набувач, з огляду на наступні обставини, які мали місце станом на дату державної реєстрації права власності за ним, а саме:

1) Відповідач набув у власність спірні приміщення, на підставі Договору купівлі-продажу від 18.01.2011, зокрема у Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван Плюс" (надалі - ТОВ "Комерційна Фірма "Олеван Плюс"), тобто в особи, яка не мала права відчужувати спірні приміщення.

Крім цього, у Постанові від 16.06.2021 Північним апеляційний господарським судом зазначено, "ТОВ "ДЦІНВЕС 2" придбало групу нежитлових приміщень № 133 площею 428, кв.м. на підставі Договору купівлі-продажу від 18.01.2011, зокрема у ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс", тобто в особи, яка не мала права відчужувати спірні приміщення".

2) Відповідач не знав та не міг знати, що ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" не мало право відчужувати спірні приміщення, оскільки Рішення від 15.02.2010 на підставі якого ПП "Легіон-2004" набуло право власності на спірні приміщення, було скасоване лише 18.05.2011 року, тобто через 5 місяців після укладання Договору купівлі-продажу від 18.01.2011 року.

Вказане твердження підтверджується висновками, які викладені у Постанові від 16.06.2021, "ТОВ "ДЦІНВЕС 2", як кінцевий набувач не знав та не міг знати про те, що ПП "Легіон-2004" не мало права відчужувати іншим особам".

Отже, Позивач має право стягнути із Відповідача, як у добросовісного набувача, який набув спірні приміщення у особи, яка не мала права їх відчужувати доходи, які він одержав або міг одержати від Нерухомого майна, наприклад задаючи його в оренду третім особам, з моменту, коли Відповідач дізнався або міг дізнатися, що незаконно володіє Нерухомим майном.

Щодо обґрунтування та періоду сум стягнення, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем було надано платіжні доручення та виписки з банку, які підтверджують, що Відповідач отримав дохід від здачі в оренду ТОВ "ДЦ Україна" частини Нерухомого майна Позивача за період з 01.12.2018 р. - 31.12.2021 р. у розмірі 960 439,66 грн. (дев`ятсот шістдесят тисяч чотириста тридцять дев`ять гривень 66 копійок) з урахуванням 20 % ПДВ, який підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача.

Щодо порушеного права та способу захисту, суд зазначає наступне.

Постановою від 16.06.2021 витребувано у Відповідача Нерухоме майно, однак Відповідач все одно використовує Нерухоме майно на власні потреби і отримує дохід від здачі його в оренду знаючи, що він володіє Нерухомим майном незаконно, що в свою чергу дає право Позивачу стягнути усі доходи, які Відповідач отримав з 01.12.2018 року - 31.12.2021 року.

Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способи захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу (пункт 14 постанови Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Так, відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до ч. 2 ст. 390 ЦК України, власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Отже, Позивач має намір захистити своє порушене право, шляхом відшкодування збитків, у вигляді передання на користь Позивача усіх доходів, які Відповідач одержав, від Нерухомого майна, зокрема, від здачі в оренду Нерухомого майна з моменту коли Відповідач дізнався, або міг дізнатися про незаконність володіння Нерухомим майном, адже Постановою від 16.06.2021 підтверджено, що Відповідач ніколи законно не набував право власності на Нерухоме майно, а Позивач у свою чергу був позбавлений права на отримання доходу від Нерухомого майна, у результаті порушення його цивільних прав, щодо володіння та вільного розпоряджання Нерухомим майном.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1240,50 грн., то вони не підлягають задоволенню, оскільки позивачу відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судовій збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

При здійсненні розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, на виконання приписів ч. 4 ст. 126 ГПК України, виходячи з заявленої суми позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість витрат на професійну правничу допомогу на суму 40.000, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2" (код за ЄДРПОУ 37444983, зареєстроване місцезнаходження за адресою: 04211, м. Київ, вул. Лайоша Гавро, буд. 5-А, кв. 57) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" (код за ЄДРПОУ 19124621, зареєстроване місцезнаходження за адресою: 03126, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 50) кошти в розмірі 960.439, 66 грн., судовий збір в розмірі 14.406,59 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 40.000, 00 грн.

3.В іншій частині позову - відмовити.

4.Видати накази відповідно до ст. 327 ГПК України.

5.Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та строк визначені розділом ІV ГПК України.

Суддя М.В. Пасько

Повний текст рішення складено 19.12.2022.