Рішення

від 23.11.2022 по справі 911/2459/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2022 р. м. Київ Справа № 911/2459/21

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Передрій І.В.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

до: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Еліта";

2) ОСОБА_1 ,

про стягнення заборгованості,

за участю представника:

позивача: Олейнік Н.О. - адвоката (посвідчення №8759 від 07.02.2020 року);

відповідачів: 1) не з`явився;

2) не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

18 серпня 2021 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Еліта" (далі - відповідач 1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач 2) про стягнення заборгованості в сумі 242 193,42 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем 1 умов договору банківського обслуговування від 26.12.2014 року та відповідачем 2 умов договору поруки №POR1434115201331 від 12.06.2015 року.

Ухвалою суду від 27.09.2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 13 жовтня 2021 року.

У засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представники відповідачів у засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

13 жовтня 2021 року підготовче засідання відкладено на 05 жовтня 2022 року, про що постановлено ухвалу суду.

Представник позивача в засіданні заявлені позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовільнити.

Представники відповідачів у засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 10.11.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08 грудня 2021 року.

Згідно з ч. 2 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

12 листопада 2022 року судом на сайті Судової влади України розміщено оголошення про виклик до суду відповідачів 1 та 2 в справі №911/2459/21 у засідання, призначене на 08 грудня 2021 року.

У засідання представники позивача та відповідачів не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 08.12.2021 року засідання відкладено на 22 грудня 2021 року.

У засідання представники позивача та відповідачів не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні оголошено перерву до 19 січня 2022 року.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні заявила усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке підлягало задоволенню судом, у зв`язку з чим, була оголошена перерва до 09 лютого 2022 року.

04 лютого 2022 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача 2 надійшла заява про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву.

09 лютого 2022 року в засіданні представник відповідача 2 заяву про поновлення пропущеного процесуального строку для надання відзиву на позовну заяву підтримала та просила суд повернутись до стадії підготовчого провадження.

Представники позивача та відповідача 1 у засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою від 09.02.2022 року підготовче засідання призначено на 09 березня 2022 року.

24 лютого 2022 року Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 в Україні введено воєнний стан та запроваджено здійснення встановлених Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходів, у зв`язку з чим, підготовче засідання не відбулось.

Ухвалою суду від 21.06.2022 року підготовче засідання призначено на 15 липня 2022 року.

13 липня 2022 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву.

15 липня 2022 року на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява, в якій вона просила суд відкласти розгляд справи.

У засіданні представник відповідача 2 проти задоволення заяви про відкладення розгляду справи не заперечувала.

Представники позивача та відповідача 1 у засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, розглянувши у засіданні заяву представника позивача про відкладення розгляду справи, визнав її такою, що підлягала задоволенню.

Ухвалою суду від 15.07.2022 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 10 серпня 2022 року.

У засіданні представник позивача заявила клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник відповідача 2 проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечувала.

Представник відповідача 1 у засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання, визнав його таким, що підлягало задоволенню, та відклав засідання на 31 серпня 2022 року, про що постановив ухвалу суду.

31 серпня 2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. У засіданні представник позивача просила суд поновити пропущений процесуальний строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача 2 у засіданні проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечувала.

Представник відповідача 1 у засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для надання відповіді на відзив на позовну заяву поважними, поновив його та прийняв до розгляду відповідь на відзив на позовну заяву.

31 серпня 2022 року підготовче засідання відкладено на 21 вересня 2022 року, про що постановлено ухвалу суду.

У підготовчому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача 2 у засіданні проти задоволення позову заперечувала.

Представник відповідача 1 у засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 21.09.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21 жовтня 2022 року.

У судовому засіданні представник відповідача 2 проти задоволення позову заперечувала.

Представники позивача та відповідача 1 у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Судове засідання відкладено на 23 листопада 2022 року, про що постановлено ухвалу суду.

У засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Київської області суду від 27.09.2022 року відповідачам 1, 2 запропоновано надати відзиви на позовну заяву, докази, що підтверджують заперечення проти позову, та попереджено про те, що суд може вирішити справу за наявними в ній матеріалами, у разі ненадання відповідачами 1, 2 відзивів на позовну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

На відповідача, як юридичну особу, відповідно до положень ст. 4, ч. 1, п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", покладений обов`язок зазначати достовірні дані щодо місця розташування юридичної особи, які, відповідно до положень ст. 10 цього Закону, вважаються достовірними і можуть бути використані для отримання поштових відправлень юридичною особою, яка повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень, відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок" та Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Так, з метою повідомлення відповідачів про судові засідання, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 27.09.2021 року про відкриття провадження у справі, ухвала суду від 13.10.2021 року про відкладення підготовчого засідання, ухвала суду від 10.11.2021 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, ухвала суду від 08.12.2021 року про відкладення судового засідання, ухвала суду від 22.12.2021 року про відкладення судового засідання, ухвала суду від 19.01.2022 року про відкладення судового засідання та ухвала суду від 09.02.2022 року про повернення до стадії підготовчого провадження в справі були направлені рекомендованими листами із повідомленням про вручення на адресу відповідача 1, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 08146, Київська область, Києво-Святошинський район, село Княжичі, вулиця Воздвиженська, будинок 2-А, а відповідачу 2, - на адресу його місця проживання, а саме: 42343, Сумська область, Сумський район, вулиця Терасна, будинок 9, квартира 1.

Вищевказані поштові відправлення не були вручені відповідачам, що підтверджується поштовими поверненнями, долученими до матеріалів справи. Разом з цим, спроба вручення поштового відправлення за адресою відповідача, зареєстрованого у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

Згідно ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Так, явка в судове засідання сторін - це право, а не обов`язок сторони, і, відповідно до положень ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, справа, за умови належного повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо їх нез`явлення не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі

судової влади України.

Ухвала Господарського суду Київської області від 27.09.2021 року про відкриття провадження у справі була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 28 вересня 2021 року; ухвала суду від 13.10.2021 року про відкладення підготовчого засідання, - 20 жовтня 2021 року; ухвала суду від 10.11.2021 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, - 15 листопада 2021 року; ухвала суду від 08.12.2021 року про відкладення судового засідання, - 13 грудня 2021 року; ухвала суду від 22.12.2021 року про відкладення судового засідання, - 30 грудня 2021 року; ухвала суду від 19.01.2022 року про відкладення судового засідання, - 02 лютого 2022 року; ухвала суду від 09.02.2022 року про повернення до стадії підготовчого провадження в справі, - 17 лютого 2022 року; ухвала суду від 21.06.2022 року про призначення підготовчого засідання - 22 червня 2022 року; ухвала суду від 15.07.2022 року про відкладення підготовчого засідання, - 21 липня 2022 року; ухвала суду від 10.08.2022 року про відкладення підготовчого засідання, - 16 серпня 2022 року; ухвала суду від 31.08.2022 року про відкладення підготовчого засідання, - 06 вересня 2022 року; ухвала суду від 21.09.2022 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, - 27 вересня 2022 року; ухвала суду від 21.10.2022 року про відкладення судового засідання, - 27 жовтня 2022 року.

Так, відповідачі 1 та 2 були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, відповідач 1 відзиву на позовну заяву не подав, нез`явлення представників відповідачів не перешкоджала розгляду справи по суті, тому суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

26 грудня 2014 року товариством з обмеженою відповідальністю "Еліта" (далі - відповідач 1) підписана заява на відкриття рахунку та анкета - заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови та правила) публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", розміщених на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою: privatbank.ua, які, разом із пам`яткою клієнта і тарифами, становлять договір банківського обслуговування від 26.12.2014 року (далі - договір).

Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" була змінена назва на акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до умов договору, відповідачу 1 був встановлений кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банка і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет - клієнт - банк, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та правилами.

Згідно з п. 3.2.1.1.16 Умов та правил, при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до «Умов та правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет - клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), позивач і відповідач 1 допускають використання підписів відповідача 1 у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований позивачем через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі відповідача 1 з правом «першого» підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Відповідно до п. 3.2.1.1.1 Умов та правил, кредитний ліміт на поточний рахунок (далі - "Кредит") надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів відповідача 1, в межах кредитного ліміту (далі - "Ліміт"). Техніко - економічне обґрунтування кредиту - фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту позивач повідомляє відповідача 1 на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку позивача та відповідача 1 (системи клієнт-банк, інтернет - клієнт - банк, sms-повідомлення або інших). Позивач здійснює обслуговування Ліміту відповідача 1, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку відповідача 1, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах Ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо

Згідно з п. 3.2.1.1.3 Умов та правил, зокрема, кредит надається в обмін на зобов`язання відповідача 1 з повернення кредиту, сплати відсотків та винагороди.

Відповідно до п. 3.2.1.1.8 Умов та правил, проведення платежів відповідача 1 у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться позивачем протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до «Умов та правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі - «Угода»). При порушенні

відповідачем 1 будь-якого із зобов`язань, передбачених «Умов та правил надання банківських

послуг», позивач на свій розсуд, має право змінити умови кредитування, встановивши інший

термін повернення кредиту. При належному виконанні відповідачем 1 зобов`язань, передбачених «Умов та правил надання банківських послуг», за відсутності заперечень за місяць до закінчення терміну обслуговування Ліміту, проведення платежів відповідача 1 у порядку обслуговування Ліміту може бути продовжено позивачем на той самий строк. Термін також може бути змінений позивачем згідно з п. 3.2.1.2.3.4 цього розділу «Умов та правил надання банківських послуг». Згідно ст.212, 651 ЦКУ при порушенні відповідачем 1 будь-якого із зобов`язань за кредитом, позивач на свій розсуд, починаючи з 91-ого дня порушення будь-якого із зобов`язань має право встановити інший термін повернення кредиту. При цьому позивач направляє відповідачу 1 повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту на свій вибір або в письмовій формі, або за допомогою встановлених засобів електронного зв`язку позивача і відповідача 1 (системи клієнт-банк, інтернет - клієнт - банк, sms-повідомлення або інших). При непогашенні заборгованості у термін, зазначений у повідомленні, вся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної в повідомленні вважається простроченою

Згідно з п. 3.2.1.1.6 Умов та правил, ліміт може бути змінений позивачем в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами позивача. Підписавши угоду, відповідач 1 висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться позивачем в односторонньому порядку шляхом повідомлення відповідача 1 на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку позивача і відповідача 1 (системи клієнт-банк, інтернет - клієнт - банк, sms-повідомлення або інших).

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на те, що позивач, на виконання умов договору, перерахував відповідачу 1 грошові кошти в сумі 1 000 000, 00 грн.

Так, на підтвердження розмірів встановлених відповідачу 1 кредитних лімітів, позивачем надана довідка №50612SUC9S10D від 20.07.2021 року, згідно з якою: 12.06.2015 року встановлено кредитний ліміт у розмірі, - 0,00 грн.; 20.06.2015 року, - 200 000,00 грн.; 06.01.2016 року, - 500 000,00 грн.; 20.12.2016 року, - 0,00 грн.; 21.12.2016 року, - 200 000,00 грн.; 22.12.2016 року, - 500 000,00 грн.; 04.07.2017 року, - 230 000,00 грн.; 24.11.2017 року, - 500 000,00 грн.; 22.12.2017 року, - 730 000,00 грн.; 27.12.2017 року, - 730 000,00 грн.; 08.08.2018 року, - 1 000 000,00 грн.; 22.02.2019 року, - 1 000 000,00 грн.; 24.06.2019 року, - 200 000,00 грн.; 20.07.2019 року, - 200 000,00 грн.; 14.08.2019 року, - 0,00 грн., копія якої долучена до матеріалів справи.

Відповідач 1 користувався встановленим йому кредитним лімітом, що підтверджується копією виписки з рахунку відповідача 1 за період з 12.06.2015 року до 08.07.2021 року, долученою до матеріалів справи.

Відповідно до п. 3.2.1.3.2 Умов та правил, забезпеченням виконання зобов`язань по поверненню відповідачем 1 кредиту є надання поруки поручителем/ями, або зазначеними у «Заяві про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів та відбитка печатки» або надавшими згоду на поруку через системи електронного зв`язку відповідача 1 та позивача (зокрема, система інтернет -клієнт - банк «Приват24» або інші), за виконання відповідачем 1 зобов`язань з повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитним лімітом на умовах, визначених у розділі 3.18 цих Умов.

Пунктом 3.2.1.3.2.1 Умов та правил встановлено, що порука дійсна з моменту повідомлення позивачем поручителя/лів про розмір встановленого відповідачу 1 кредитного ліміту або в письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв`язку позивача і відповідача 1 (системи клієнт-банк, інтернет - клієнт - банк, sms-повідомленнями або інших). При цьому вважається, що поручителя/лів з умовами надання кредиту та поруки ознайомлений.

Згідно з п. 3.2.1.3.2.3 Умов та правил, поручитель/лі відповідає перед позивачем за виконання зобов`язань відповідача 1 в тому ж розмірі, що і відповідач 1, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3.2.1.3.2.4 Умов та правил, у випадку невиконання відповідачем 1 зобов`язань за кредитним договором, відповідач 1 і поручитель/лі відповідають перед позивачем як солідарні боржники.

12 червня 2015 року між позивачем та ОСОБА_1 (далі - відповідач 2) був укладений договір поруки №PОR1434115201331 (далі - договір поруки).

Згідно з п. 1.1 договору поруки, предметом цього договору є надання поруки відповідачем 2 перед позивачем за виконання відповідачем 1, юридична адреса якого: АДРЕСА_1 , код в ЄДРПОУ/ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів 1499766: далі - " боржник" зобов`язань за угодами - приєднання до розділу 3.2.1 «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг, далі Угода 1, по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом:

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.2 "Угоди 1" - 33% (тридцять три) річних;

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.3 "Угоди 1" - 66% (шістдесят шість) річних;

б) комісійної винагороди згідно п. 3.2.1.1.17. "Угоди 1" в розмірі 3% від суми перерахувань;

в) винагороди за використання Ліміту відповідно до 3.2.1.4.4 "Угоди-1" 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;

г) кредиту в розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч гривень).

Якщо під час виконання "Угоди 1" зобов`язання відповідача 1, що забезпечені цим договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності відповідача 2, відповідач 2 при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою 1" в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з відповідачем 2 не потрібні (п. 1.1.1 договору поруки).

Відповідно до п. 1.5 договору поруки, у випадку невиконання відповідачем 1 зобов`язань за "Угодою 1 або Угодою 2" відповідач 1 та відповідач 2 відповідають перед позивачем як солідарні боржники.

Пунктом 4.1 договору поруки встановлено, що сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 (п`ятнадцять) років після укладання цього договору. У випадку виконання відповідачем 1 та/або відповідачем 2 всіх зобов`язань, за "Угодою 1 або Угодою 2" цей договір припиняє свою дію.

За твердженнями представника позивача, відповідач 1 зобов`язань за кредитним договором не виконав, тому позивач, вважаючи, що його права порушені, звернувся до суду, просив стягнути солідарно з відповідачів 1 та 2 заборгованість за кредитом у сумі 194 557,31 грн., заборгованість по процентах за користування кредитом у сумі 25 274,43 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом у сумі 3 918,34 грн., пеню за прострочення виконання зобов`язань у сумі 18 443,34 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

13 липня 2022 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона проти задоволення позову заперечувала, послалась на те, що позивачем не подані докази приєднання відповідачем 1 до Умов та правил надання банківських послуг саме в редакції, долученій до позовної заяви, тому, на думку представника відповідача 2, відповідачем 1 не були погоджені у належній формі сплата відповідачем 1 процентів за користування кредитними коштами, комісії за користування кредитом, а також пеня за прострочення виконання зобов`язання, а витяг з Умов та правил надання банківських послуг, долучений до матеріалів справи позивачем, не містить підпису відповідача 1, тому не являється частиною кредитного договору, укладеного сторонами 26 грудня 2014 року.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов`язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Судом встановлено, що позивач, на виконання умов договору, надав відповідачу 1 кредитний ліміт у сумі 1 000 000,00 грн.

Проте, у зв`язку із порушенням відповідачем 1 умов договору, станом на 08 липня 2021 року, борг відповідача 1 перед позивачем становив 194 557,31 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку за період з 12.06.2015 року до 08.07.2021 року, долученою до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги кредитор має право вимагати його у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Документів, що підтверджували б сплату відповідачем 1 заборгованості по кредиту, представник відповідача 1 суду не надав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1 заборгованості по кредиту в сумі 194 557,31 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивач просив суд стягнути з відповідачів заборгованість по процентах за користування кредитом у сумі 25 274,43 грн., заборгованість по комісії за користування ним у сумі 3 918,34 грн. та пеню за прострочення виконання зобов`язань у сумі 18 443,34 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Частиною 1 ст. 634 Цивільного кодексу України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час підписання заяви про відкриття поточного рахунка), розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Так, у разі укладення кредитного договору плата за користування кредитними коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договором (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві відповідача 1 про відкриття поточного рахунку від 26.12.2014 року процентна ставка за користування кредитними коштами зазначена не була, як і були відсутні умови про сплату комісії за користування ними, а також відповідальність у вигляді стягнення неустойки (пені, штрафу) за прострочення виконання зобов`язань та визначення її розміру.

В обґрунтування заявлених вимог щодо стягнення з відповідачів процентів за користування кредитом, комісії та пені, у тому числі розміру і порядку їх нарахування, представник позивача послалась на витяг з Умов та правил надання банківських послуг, копія якого долучена до матеріалів справи.

Разом з цим, доказів, що підтверджували б приєднання відповідача 1 до "Умов та Правил надання банківських послуг" саме в редакції, долученій до позовної заяви, представник позивача суду не надала. При цьому, редакції вищевказаних "Умов та Правил надання банківських послуг" змінювались позивачем неодноразово, а витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розміщений на сайті: https://privatbank.ua та долучений до матеріалів справи, не містить підпису відповідача 1, тому не може вважатись частиною кредитного договору, укладеного 26 грудня 2014 року, між позивачем та відповідачем 1.

Так, підстави вважати, що сторони обумовили у встановленому законом порядку ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за користування кредитом, а також відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за прострочення виконання зобов`язань, відсутні.

Крім цього, звертаючись із позовною заявою до суду, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитом у сумі 194 557,31 грн., заборгованість по процентах за користування ними у сумі 25 274,43 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом у сумі 3 918,34 грн., пеню за прострочення виконання зобов`язань у сумі 18 443,34 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Частиною 1 ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Частиною 2 ст. 543 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

За твердженнями представника відповідача 2, між позивачем та відповідачем 2 були укладені договори поруки, зокрема: №PОR1434115201331 від 12.06.2015 року та №31499760_1 від 04.01.2016 року, згідно з умовами яких, відповідач 2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем 1 зобов`язань за угодами - приєднаннями.

Крім цього, представник відповідача 2 послалась на те, що поруки за вищевказаними договорами припинені, про що надала довідку №24677847/14698665 від 15.08.2019 року.

Згідно з ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Частиною 3 ст. 559 Цивільного кодексу України встановлено, що порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу.

Згідно з ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, зокрема, порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, представник відповідача 2 документів, що підтверджували б припинення поруки у встановленому законом порядку, суду не надала.

Разом з цим, із умов вищевказаних договорів поруки не можливо встановити, за виконання відповідачем 1 якого саме кредитного договору поручився відповідач 2 перед позивачем, тому вимога про стягнення з відповідача 2 заборгованості по кредиту в сумі 194 557,31 грн. є необґрунтованою та такою, що задоволенню судом не підлягає.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким, зокрема, внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 року наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання їх саме в тій кількісті, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року в справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року в справі №902/761/18, від 04.12.2019 року в справі №917/2101/17).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 заборгованості по кредиту в сумі 194 557,31 грн., заборгованості по процентах за користування ним в сумі 25 274,43 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 3 918,34 грн., пені за прострочення виконання зобов`язань в сумі 18 443,34 грн. є необґрунтованими та такими, що задоволенню судом не підлягають.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", ч. ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", ч. ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 3 ст. 198, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ч. 4 ст. 89, ч. ч. 1, 2 ст. 207, ч. 1 ст. 526, ст. 530, ст. 543, ч. 1 ст. 546, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ст. 551, ст. 553, ст. 554, ст. 559, ст. 610, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 633, ч. 1 ст. 634, ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049, ст. 1050, ст. 1054, ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 76, ст. 86, ч. ч. 2, 3 ст. 120, ст. 123, ч. 9 ст. 129, ч. 9 ст. 165, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 202, ч. 3 ст. 222, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 238, ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити частково позов акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Еліта" та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Еліта" (08146, Київська область, Києво-Святошинський район, село Княжичі, вулиця Воздвиженська, будинок 2-А, ідентифікаційний код 31499760) на користь акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1 Д, ідентифікаційний код 14360570) 194 557,31 грн. (сто дев`яносто чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят сім грн. 31 коп.) заборгованості за кредитом; 1 823,52 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять три грн. 52 коп.) витрат на сплату судового збору.

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 20.12.2022 року.

Суддя С. Грабець