Рішення

від 07.12.2022 по справі 915/47/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2022 року Справа № 915/47/22

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Жиган А.О.,

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Детективна фірма "Союз" (61052, м.Харків, пров.Сімферопольський, буд.6, офіс 303А; ідент.код 34933171; адреса ел.пошти: gruppafirm@ukr.net),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкомпані Групп" (54050, м.Миколаїв, просп.Богоявленський, буд.311; ідент.код 43911326),

про: стягнення 380000,0 грн,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Детективна фірма «Союз» звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Старкомпані Групп» на його користь 380000,0 грн помилково перерахованих за платіжним дорученням №120 від 06.09.2021 грошових коштів.

Ухвалою суду від 24.01.2022 позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 07.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 09.03.2022.

09.03.2022 судове засідання не відбулось у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введенням на всій території України воєнного стану за Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ та проведенням активних бойових дій на території Миколаївської області та міста Миколаєва.

Наказом голови Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2022 судові засідання призначені з 02.03.2022 по 01.04.2022 були скасовані, враховуючи ведення бойових дій на адміністративно-територіальній одиниці місця розташування суду.

Відповідно до положень частини 7 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи, зокрема, неможливість Господарським судом Миколаївської області здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Голова Верховного Суду розпорядженням від 22.03.2022 №12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Одеської області.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 №41 з 26 липня 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.

За вказаних обставин, розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Ухвалою суду від 20.10.2022 справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 14.11.2022.

Ухвалою суду від 14.11.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.12.2022. Повідомлено учасників справи, що заяви та клопотання пов`язані з розглядом справи, які не були ними заявлені з поважних причин в підготовчому засіданні, можуть бути надані суду до початку розгляду справи по суті.

Відповідач не скористався наданим йому ст.ст.161, 165 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.

Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Сторони явку повноважних представників у судове засідання 07.12.2022 не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до приписів п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Детективна фірма "Союз" зі свого розрахункового рахунку № НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» перерахувало на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкомпані Групп" № НОМЕР_2 в АТ КБ «Приватбанк» грошові кошти в сумі 380000,0 грн, що підтверджується платіжним доручення №120 від 06.09.2021, за призначенням платежу: «Сплата за послуги, згідно Договора №09/1 від 01.09.2021 р. Без ПДВ.».

Позивач вказує, що помилково перерахував відповідачеві грошові кошти в сумі 380000,0 грн, оскільки між ним та відповідачем жодних договірних чи зобов`язальних правовідносин не існує.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Детективна фірма "Союз" направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкомпані Групп" письмову вимогу №10 від 17.11.2021, в якій вимагало повернути йому помилково перераховані грошові кошти у сумі 380000,0 грн сплачені ним за платіжними дорученнями №120 від 06.09.2021.

Позивач зазначає, що відповідач вимогу позивача №10 від 17.11.2021 не виконав, грошові кошти у сумі 380000,0 грн йому не повернув.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що грошові кошти у загальній сумі 380000,0 грн в силу приписів ст.1212 ЦК України підлягають стягненню з відповідача на його користь в судовому порядку, як безпідставно отримані кошти.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами суд виходить з того, що згідно з чинним законодавством України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Позадоговірні зобов`язання можуть бути деліктними або безделіктними.

Відсутність на дату перерахування спірних грошових коштів укладеного між сторонами договору, виключає наявність договірних зобов`язань між сторонами.

Відсутність неправомірних дій відповідача або інших осіб (не доведено вину відповідача) означає відсутність господарського правопорушення (протиправних дій), і, як наслідок, виключає деліктні зобов`язання.

Відсутність деліктних зобов`язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків (в т.ч. упущеної вигоди), адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт (господарське правопорушення). Зокрема статтями 22, 1166 Цивільного кодексу України унормовано, що необхідною умовою відповідальності у вигляді стягнення шкоди є саме неправомірні рішення, дії чи бездіяльність відповідача. Аналогічно статтями 216, 224, 225 Господарського кодексу України визначено, що необхідною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення.

При цьому, за приписами статей 11 та 509 Цивільного кодексу України безпідставне отримання чужого майна є підставою виникнення особливого позадоговірного зобов`язання.

Так, відповідно до статтей 1212, 1213 вказаного Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондиція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Як встановлено під час розгляду справи, з рахунку позивача за платіжним дорученням №120 від 06.09.2021 з призначенням платежу: «Сплата за послуги, згідно Договора №09/1 від 01.09.2021 р. Без ПДВ.»; було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 380000,0 грн.

Необхідною умовою для встановлення того факту, що мало місце зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, є обов`язкова відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Тобто, позивач повинен довести, що мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження спірного майна відповідачем, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним і не підпадає під регулювання статті 1212 Цивільного кодексу України.

За змістом частини 1 статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, договору або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

В той час, як відповідно до частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За умовами частини 1 статті 181 Господарського кодексу України також допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі статтею 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Аналіз зазначених норм права свідчить, що процес укладення договору в спрощений спосіб складається із пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) та прийняття пропозиції укладення договору другою стороною (акцепт), тобто вчинення уповноваженими особами відповідних осіб дій, які засвідчують їх волю щодо виникнення взаємних прав та обов`язків, натомість в даному випадку в матеріалах справи відсутні належні докази наявності волевиявлення сторін на укладення договору, а отже між сторонами господарських правовідносин не виникло.

Системний аналіз положень вище вказаних норм, дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Тобто, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно (кошти).

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

За приписами частин 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу приписів пункту 4 частини 3 наведеної норми змагальність сторін є однією з засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частин 2 - 4 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частини 3 статті 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В силу приписів статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18).

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження укладення між позивачем та відповідачем договору, як у спрощений спосіб із погодженням таким чином всіх істотних умов, так і в письмовій формі.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами будь-яких господарських правовідносин, на підставі яких у позивача існує обов`язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів у загальному розмірі 380000,0 грн, суд дійшов до висновку, що відповідач набув грошові кошти без достатньої правової підстави, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а отже відповідач зобов`язаний повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти у сумі 380000,0 грн.

Відповідач не спростував вимоги та доводи позивача, та не надав суду відповідні докази, які свідчать про повернення позивачу за його вимогою безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 380000,0 грн.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкомпані Групп" (54050, м.Миколаїв, просп.Богоявленський, буд.311; ідент.код 43911326) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Детективна фірма "Союз" (61052, м.Харків, пров.Сімферопольський, буд.6, офіс 303А; ідент.код 34933171) грошові кошти в сумі 380000,0 грн та 5700,0 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 19.12.2022 року.

Суддя М.В.Мавродієва