Рішення

від 19.12.2022 по справі 922/1825/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1825/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Мафтей Сергія Володимировича, місто Харків, до Фізичної особи-підприємця Ярмак Дмитра Валентиновича, місто Харків, простягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець Мафтей Сергій Володимирович, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця Ярмака Дмитра Валентиновича, про стягнення 569 370,51 грн. за договором поставки з відстрочкою терміну оплати № 270117-543 від 27 січня 2017 року, з яких: 350 000,00 грн. - сума основного боргу, 35 000,00 грн. - сума штрафу, 80 010,96 грн. - сума 14% річних, 104 359,55 грн. - сума інфляційних втрат.

19 жовтня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Фізичної особи-підприємця Мафтея Сергія Володимировича до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1825/22. Розгляд справи № 922/1825/22 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Також, 19 жовтня 2022 року іншою ухвалою господарського суду Харківської області, відмовлено у задоволенні заяви (вх. № 1825 від 17 жовтня 2022 року) позивача про забезпечення позову. 25 жовтня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Мафтея Сергія Володимировича без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: уточненої позовної заяви з достовірними (правильними) відомостями щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків відповідача, місцезнаходження відповідача та відповідно надати докази скерування позовної заяви з додатками відповідачу за належною адресою (у разі якщо належна адреса місцезнаходження відповідача буде різнитися від раніше вказаної у позові). 01 листопада 2022 року позивачем скеровано уточнену позовну заяву (вх. № 12937) при дослідженні якої встановлено виконання позивачем вимоги ухвали суду від 25 жовтня 2022 року. 02 листопада 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, продовжено розгляд справи № 922/1825/22.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався, судова поштова кореспонденція за трек номером 6102271575253 є повернутою (направлено за належною адресою відповідача) з відміткою поштової установи 17.11.22 "адресат відсутній за вказаною адресою". Водночас, до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою, яка зареєстрована в установленому законом порядку. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 19 жовтня 2022 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

У позовній заяві зазначається, що 27 січня 2017 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки з відстрочкою терміну оплати № 270117-543 (надалі - «договір»). Відповідно до п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити товар (партію товару) згідно з умовами цього договору. У відповідності до п. 4.3. договору, передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатково-прибутковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана покупцем у видатково-прибутковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару постачальником. Позивачем вказано, що відповідачем не виконано обов`язків по оплаті поставленої продукції. В обґрунтування цього позивач зазначає, що постачальник поставив (передав), а покупець прийняв товар, загальною вартістю 350 000,00 грн. (ПДВ не передбачено), що підтверджується видатковою накладною № 4262442 від 26 січня 2021 року. Відповідно до п.7.1. договору, сплата за товар відбувається шляхом здійснення оплати за товар у термін не пізніше 14 календарних днів з дати поставки товару постачальником. Оплата здійснюється шляхом безготівково переказу на поточний рахунок постачальника, зазначений у реквізитах постачальника в цьому договорі. Товар вважається оплаченим тільки після документального підтвердження зарахування банком на розрахунковий рахунок постачальника коштів від покупця за партією товару (п. 7.2. договору). Як вказує позивач, покупець повинен був оплатити поставлений товар до 09 лютого 2021 року (включно). Однак, станом на дату підписання позовної заяви, поставлений за видатковою накладною № 4262442 від 26 січня 2021 року товар не оплачений відповідачем. Таким чином, станом на дату підписання позовної заяви, за покупцем існує прострочення оплати поставленого товару більше 596 календарних днів та складає 350 000,00 грн. (ПДВ не передбачено). 28 липня 2022 року позивач звертався до відповідача з вимогою № 28-07/2022 погасити заборгованість, проте, претензія повернулася відправнику у зв`язку із закінченням терміну зберігання (трекінг номер 0407141576111). Також позивач, посилаючись на п. 8.3. договору, вказує, що відповідач має сплатити штраф в розмірі 10% від неоплаченої вартості партії товару, що становить 35 000,00 грн. При цьому, позивач вважає, що ним не пропущено спеціальний строк позовної давності в один рік для звернення до суду з вимогою про стягнення штрафу у зв`язку із введенням воєнного стану. Окрім штрафу, позивач заявляє до стягнення 14% річних та інфляційні втрати відповідно до ст. 625 ЦК України. Обґрунтовуючи позов в цій частині, позивач зазначає, що п. 8.4. договору встановлено інший (більший) розмір річних, аніж визначено ст. 625 ЦК України. У зв`язку з цим, позивач прохає стягнути 80 010,96 грн. - 14% річних та 104 359,55 грн. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами договору, він за своєю правовою природою є договором поставки, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 54 "Купівля-продаж" Цивільного кодексу України та параграфом 3 глави 54 «Поставка» Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити товар (партію товару) згідно з умовами цього договору. Відповідно до п. 1.2. договору предметом поставки є товар (партія товару) найменування, асортимент та кількість якого вказується у видатково-прибутковій накладній, що є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до п. 10.1. договору він діє до 31 грудня 2017 року включно, але у всякому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором. Відповідно до п. 10.2. договору в зв`язку із закінченням строку дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його, то договір вважається подовженим на рік, але кожна із сторін має право припинити дію, письмово повідомивши про це не пізніше чим за 30 календарних днів до бажаної дати розірвання договору. В матеріалах справи міститься видаткова накладна № 4262442 від 26 січня 2021 року на суму 350 000,00 грн. з визначенням підстав поставки - договір № 270117-543 від 27.01.2017, яка підписана з обох сторін (позивачем та відповідачем) та скріплена їх печатками; отримувачем товару за цією видатковою накладною вказаний відповідач. Враховуючи поставку товару, договір є продовженим та станом на день поставки товару був чинним. Відповідно до п. 4.3. договору передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатково-прибутковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана покупцем у видатково-прибутковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару постачальником.

Враховуючи вищевикладене, на підставі документів, що містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що 26 січня 2021 року позивач здійснив відповідачу поставку товару на загальну вартість 350 000,00 грн. (ПДВ не передбачено), що підтверджується видатковою накладною № 4262442. При цьому, в матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують оплату поставленого товару.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 350 000,00 грн. за договором поставки з відстрочкою терміну оплати № 270117-543 від 27 січня 2017 року підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ШТРАФУ.

Відповідно до п. 8.3. договору за прострочення оплати за товар більше ніж на 25 календарних днів покупець (відповідач) сплачує штраф в розмірі 10% від неоплаченої вартості партії товару. Відповідно до п. 7.1. договору, сплата за товар відбувається шляхом здійснення оплати за товар у термін не пізніше 14 календарних днів з дати поставки товару постачальником (позивачем). Відповідно до п. 7.2. договору оплата здійснюється шляхом безготівково переказу на поточний рахунок постачальника (позивача), зазначений у реквізитах постачальника (позивача) в цьому договорі. Товар вважається оплаченим тільки після документального підтвердження зарахування банком на розрахунковий рахунок постачальника (позивача) коштів від покупця (відповідача) за партією товару.

Як було встановлено в попередньому розділі, товар був поставлений позивачем 26 січня 2021 року. Враховуючи це, відповідач мав сплатити за товар до 09 лютого 2021 року (включно). Водночас, ним це зроблено не було, а отже з 10 лютого 2021 року має місце прострочення оплати за товар. Станом на день звернення до суду, як вказує позивач та не спростовано відповідачем, останній не сплатив за товар. Отже, має місце прострочення оплати товару більше ніж 25 календарних днів, а саме 596 календарних днів.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у відповідності до п. 8.3. договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 35 000,00 грн. (10% від неоплаченої вартості товару - 350 000,00 грн.)

При цьому, суд погоджується з позицією позивача відносно строку позовної давності. Так, строк позовної давності мав би сплинути 07 березня 2022 року (09.02.2021 (включно) - кінцевий строк оплати товару; 07.03.2021 - 26 день прострочення оплати товару, тобто день з якого позивач має право нарахувати штраф). Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені). Водночас, згідно із п. 19 розділу Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України; Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 року № 133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64//2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Законом України № 2212-ІХ від 21 квітня 2022 року затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Законом України № 2263-іХ від 22 травня 2022 року затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про затвердження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Законом України №2500-IX від 15 серпня 2022 року затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Законом України №2738-IX від 16 листопада 2022 року затверджено Указ Президента України від 07 листопада 2022 року №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Станом на день прийняття рішення по цій справі воєнний стан в Україні не скасований.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ 14% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони в договорі передбачили інший розмір річних від простроченої суми - замість 3% річних встановлено 14% річних.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне:

«Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 14% річних, а також суми інфляційних втрат, з урахуванням обставин, що встановлені в попередніх розділах цього рішення, суд прийшов до висновку про правильність їх нарахування. Таким чином, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення 14% річних у розмірі 80 010,96 грн., а також вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 104 359,55 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з оплатою судового збору у розмірі 8 540,56 грн., покладаються на відповідача. При цьому судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з оплатою судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 240,50 грн. покладаються на позивача, адже у задоволенні такої заяви було відмовлено.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ярмака Дмитра Валентиновича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Мафтея Сергія Володимировича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) заборгованість за договором поставки з відстрочкою терміну оплати № 270117-543 від 27 січня 2017 року у розмірі 350 000,00 грн., штрафу у розмірі 35 000,00 грн., 14% річних у розмірі 80 010,96 грн., інфляційні втрати у розмірі 104 359,55 грн. та судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 8 540,56 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "19" грудня 2022 р.

Суддя Н.В. Калініченко