Постанова

від 22.11.2022 по справі 523/6940/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/135/22

Справа № 523/6940/20

Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д.,

Дришлюка А.І.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

переглянув у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державних виконавців відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Коржової Юлії Едуардівни та ОСОБА_2 , за участю заінтересованих осіб: Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», ТОВ «Євроексперт груп», ДП «Сетам», -

В С Т А Н О В И В:

07 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії державних виконавців відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у якій просила суд:

- визнати протиправними дії державного виконавця щодо визначення вартості майна боржника ОСОБА_1 , а саме домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки за тією ж адресою;

- визнати протиправними дії державного виконавця щодо передачі вказаного нерухомого майна на реалізацію шляхом проведення електронних торгів на електронному майданчику ДП «Сетам».

Скарга мотивована тим, що під час примусового виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси по цивільній справі №1527/2-1242/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТБ Банк» суми боргу в розмірі 384 444,46 дол США, державним виконавцем було призначено суб`єкта оціночної діяльності з метою проведення оцінки арештованого майна, зокрема земельної ділянки та житлового будинку АДРЕСА_1 . На думку ОСОБА_1 дії державного виконавця з проведення оцінки нерухомого майна та з передачі майна на реалізацію є такими, що порушують її права. Так, вона не погоджується з вартістю майна, на підставі наданого оцінщиком звіту з незалежної оцінки, вважає, що арештоване майно було оцінено за заниженою вартістю. В частині неправомірності дій державного виконавця щодо передачі нерухомого майна на реалізацію то таке заявниця пов`язує, з тим, що на час передачі майна в житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстрована та проживає малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Будинок є її єдиним житлом, а продаж будинку значно порушує права дитини. Державним виконавцем в порушення вимог закону не отримано від органу опіки та піклування висновок щодо можливості реалізації нерухомого майна на житловій площі якої зареєстрована малолітня дитина. Посилаючись на неотримання процесуальних документів від державного виконавця, у строки визначені законом, скаржниця просить поновити їй строк на звернення до суду. У зв`язку із вищевикладеним ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаною скаргою.

Представник заявниці ОСОБА_1 у судовому засіданні скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Представник ПАТ «МТБ Банк» вважала, що скарга є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Державний виконавець у судовому засіданні, надав оригінал виконавчого провадження для його огляду та зазначила, що під час примусового виконання рішення суду стосовно стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, державні виконавці в провадженні яких перебувало виконавче провадження, діяли у спосіб та в порядку визначеному законами України.

Представник ТОВ «Євроексперт груп» направив до суду пояснення про безпідставність скарги, просить провести розгляд справи за їх відсутності.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року ОСОБА_1 поновлено строк для звернення до суду зі скаргою на дії державних виконавців в частині визначення вартості майна боржника та передачі нерухомого майна на реалізацію.

Скаргу ОСОБА_1 на дії державних виконавців відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Коржової Ю.Е. та Щеглової Є.В., за участю заінтересованих осіб: ПАТ «Марфін Банк», ТОВ «Євроексперт груп», ДП «Сетам» залишено без задоволення в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити скаргу на дії державних виконавців в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 про розгляд справи також неодноразово належним чином та завчасно сповіщалась, за відомими суду адресами місця її проживання та реєстрації, однак поштова кореспонденція разом із судовими повістками про виклик до суду поверталась до суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання».

Згідно інформації Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, ОСОБА_1 дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК Україниучасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Згідно зі ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 , як ініціатор перегляду даної справи в апеляційному порядку зобов`язана цікавитись відомим їй провадженням, не ухилятись від отримання інформації про рух справи та не допускати свідомих маніпуляцій для затягування судового процесу.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не надала відомостей про зміну свого місця проживання або місцезнаходження під час провадження справи, тому направлені судові повістки вважаються доставленими, а ОСОБА_1 вважається такою, що своєчасно та належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

22 листопада 2022 року від представника ПАТ «МТБ Банк» - адвоката Черкасової О.О. надійшла заява про відкладення розгляду справи, оскільки представник бажає особисто приймати участь в розгляді справи.

Однак, розглянувши вищезазначену заяву, колегія суддів приходить до висновку про недоцільність відкладення розгляду справи та вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити, з огляду на наступне.

Статтею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони по справі про дату судового засіданні повідомленні належним чином та завчасно, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції до суду не надходило

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні заяви ПАТ «МТБ Банк» про відкладення розгляду справи на іншу дату, апеляційний суд ніяким чином не обмежує права банку, оскільки за тривалий час перебування справи в провадженні апеляційного суду, а саме з листопада 2020 року заінтересована особа ПАТ «МТБ Банк» мало достатньо часу, в разі необхідності, надати суду додаткові докази чи клопотання, мало можливість реалізувати свої процесуальні права з доведення своєї правової позиції по справі.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, відсутність клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, та те, що сама по собі неможливість брати участь у відкритому судовому засіданні не є безумовною перешкодою для відкладення судового засідання, колегія суддів керуючись вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. ст. 2, 5 ЦПК України).

Згідно зі статтею 8Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до частини другої статті 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд ухвалюєрішення іменемУкраїни.Судове рішенняє обов`язковимдо виконання. Державазабезпечує виконаннясудового рішенняу визначеномузаконом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

Зазначені конституційні положення відображено також в статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду,що передбаченостаттею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод1950року (РішенняECHRу справі«Хорнсбі протиГреції» («Hornsbyv.Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1.

Згідно зістаттею 447ЦПК Українисторони виконавчогопровадження маютьправо звернутисядо судуіз скаргою,якщо вважають,що рішенням,дією чибездіяльністю державноговиконавця чиіншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їх права та свободи.

Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбаченостаттею 6 Конвенції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України «Про виконавче провадження».

За статями 1-2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадженняздійснюється здотриманням такихзасад: 1)верховенства права; 2)обов`язковості виконаннярішень; 3)законності; 4)диспозитивності; 5)справедливості,неупередженості таоб`єктивності; 6)гласності тавідкритості виконавчогопровадження; 7)розумності строківвиконавчого провадження; 8)співмірності заходівпримусового виконаннярішень таобсягу вимогза рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Вимогами статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.

У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.

Для проведенняоцінки зарегульованими цінами,оцінки нерухомогомайна,транспортних засобів,повітряних,морських тарічкових суденвиконавець залучаєсуб`єкта оціночноїдіяльності -суб`єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку.

У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна,якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» №6 від 07.02.2014 надано роз`яснення, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов`язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 57, 58 Закону про виконавче провадження. При цьому судам необхідно враховувати, що визначення вартості майна боржника проводиться самим державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості, крім випадків, коли застосовуються оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден. При складності визначення вартості майна (окремих предметів) чи наявності у боржника або стягувача заперечень проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, до участі у виконавчому провадженні і проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден залучається суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України від 12.07.2001р. «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

При цьому суди мають враховувати, що суб`єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби і його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу. Тому вимоги заявника в частині оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Такі вимоги сторони виконавчого провадження розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб`єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів виконавчої служби щодо виконання рішення суду можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.

Матеріалами справи встановлено, що у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на виконанні перебуває виконавче провадження ВП №59301727, відкрите на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси з виконання виконавчого листа №1527/2-1242/11, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТБ Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 384 444,46 доларів США.

З метою примусового виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси по справі №1527/2-1242/11, постановою державного виконавця від 05.11.2019 було проведено опис та накладено арешт на належне на праві приватної власності ОСОБА_1 домоволодіння буд. АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0450 га, що розташована за тією ж адресою.

Постановою від 23 грудня 2019 року державним виконавцем було призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ТОВ «Євроексперт груп», з метою визначення дійсної (ринкової) вартості зазначеного вище арештованого нерухомого майна.

Згідно Висновку ТОВ «Євроексперт груп» про вартість нерухомого майна, арештоване домоволодіння, а саме домоволодіння, загальною площею 417,80 кв.м та земельна ділянка загальною площею 0,0450 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівлі і споруди (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було оцінено на суму загальну суму 7618820 гривень: домоволодіння 6965920 гривень, земельна ділянка 652900 гривень (т. 1 а.с. 42).

01 квітня 2020 року начальником відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Коржовою Ю.Е. на адресу ОСОБА_1 та ПАТ «МТБ Банк» рекомендованим листом було направлено Висновок ТОВ «Євроексперт груп» про вартість нерухомого майна (т. 1 а.с. 41-44).

10 березня 2020 року начальником відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Коржовою Ю.Е. до Одеської філії ДП «Сетам» була направлена заявка щодо передачі на реалізацію арештованого майна, зокрема домоволодіння буд. АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0450 га, що розташована за тією ж адресою (т. 1 а.с. 47-50).

Актом державного виконавця Щеглової Є.В. та постановою від 18.08.2020, відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», в зв`язку з тим, що електронні торги не відбулись, за відсутністю допущених учасників торгів, домоволодіння буд. АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0450 га, що розташована за той же адресою були передані стягувачу в рахунок погашення боргу.

Постановою державного виконавця Щегловою Є.В. від 11.09.2020 виконавчий лист №1527/2-1242/11 ВП №59301727 був повернутий стягувачу ПАТ «МТБ Банк» за їх заявою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1 а.с. 140-141).

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості арештованого майна, зокрема, під час визначення суб`єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна, діяв в межах наданих йому повноважень, в порядку та спосіб, визначені діючим законодавством України.

Крім того, ОСОБА_1 не ставиться вимога про оскарження оцінки майна, а скарга базується на власній оцінці нею звіту про оцінку майна, який, за її твердженням, є необґрунтованим у зв`язку з чим сума оцінки майна є заниженою та не відповідає дійсності та як наслідок на неправомірному використанні державним виконавцем цього звіту під час здійснення виконавчих дій.

Судом також зазначено, що Висновок ТОВ «Євроексперт груп» про вартість нерухомого майна, з яким не погоджується ОСОБА_1 , дійсний, а державний виконавець при визначенні вартості майна керувався саме ними, тому порушеннязаконуу його діях відсутні.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що Висновок ТОВ «Євроексперт груп» про вартість нерухомого майна, є необґрунтованим, а сума оцінки майна є заниженою та не відповідає дійсності.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції в повному обсязі встановив характер спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих учасниками справи доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги з підстав, викладених у судовому рішенні.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які стосуються неправильності оцінки майна, заниження ринкової вартості об`єктів оцінки, недотримання вимог чинних методик проведення оцінки земельних ділянок, з наступних підстав.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Згідно із приписами статті 3Закону України«Про оцінкумайна,майнових правта професійнуоціночну діяльністьв Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9цього Закону і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно доч.4ст. 3цього Закону процедураоцінки майнавстановлюються нормативно-правовимиактами зоцінки майна.У випадкахпроведення незалежноїоцінки майнаскладається звітпро оцінкумайна.Вимоги дозвітів прооцінку майната актівоцінки майнавстановлюються відповіднодо ст. 12 цього Закону.

Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (ч. 1 ст. 10 та ч. 1 ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Відповідно до ст.33Закону України«Про оцінкумайна,майнових правта професійнуоціночну діяльністьв Україні» спори, пов`язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

Статтею 32Закону України«Про оцінкумайна,майнових правта професійнуоціночну діяльністьв Україні» передбачена відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Відтак, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання у разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків.

Водночас звітпро оцінкумайна єдокументом,що міститьвисновки провартість майната підтверджуєвиконані процедуриз оцінкимайна суб`єктомоціночної діяльності-суб`єктомгосподарювання відповіднодо договору.Звіт підписуєтьсяоцінювачами,які безпосередньопроводили оцінкумайна,і скріплюєтьсяпідписом керівникасуб`єктаоціночної діяльності(ч.1ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Крім того, Методичне регулювання оцінки майна здійснюється відповідними нормативно-правовими актами з оцінки майна: положеннями (національними стандартами) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиками та іншими нормативно-правовими актами, які розробляються з урахуванням вимог національних стандартів, які затверджуються Кабінетів Міністрів України або Фондом державного майна України.

При вирішенні питання щодо проведення оцінки майна також належить користуватися Національним стандартом №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою КМ України від 10.09.2003 №1440 та Національним стандартом №2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою КМ від 28.10.2004 за №1442.

Відповідно до пункту 11 Національного стандарту № 1 оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. Вибір бази оцінки передує укладанню договору на проведення оцінки майна.

Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Згідно із пунктом 56 Національного стандарту №1, звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; дату оцінки та дату завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства; мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка; перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки; виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка; опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об`єкта оцінки; виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість; висновок про вартість майна; додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби - інші інформаційні джерела, які роз`яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.

Згідно з пунктами 35, 38 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», оцінка майна проводиться із застосуванням методичних підходів, методів оцінки, які є складовими частинами методичних підходів або є результатом комбінування кількох методичних підходів, а також оціночних процедур.

Для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи: - витратний (майновий - для оцінки об`єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів); - дохідний; - порівняльний.

Порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об`єктами порівняння та об`єктом оцінки.

Пункти 16, 47 даного Національного стандарту №1 визначають, що визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача.

Згідно нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок проведення оцінки нерухомого майна, на які оцінювачі посилались у своїх звітах, оцінювач самостійно обирає прийнятні підходи до оцінки. Вибір підходів до оцінки має бути обґрунтований в звіті.

Відповідно до пункту 21 Національного стандарту №2, узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням витратного, дохідного та порівняльного підходів, здійснюється з урахуванням мети і принципів оцінки, що є визначальними для конкретної мети її проведення, обсягів та рівня достовірності вихідних даних та іншої інформації, яка використовувалася під час проведення оцінки.

Згідно Звіту про оцінку домоволодіння від 17.02.2020, ТОВ «Євроексперт груп» проводило визначення вартості нерухомого майна, а саме домоволодіння, загальною площею 417,80 кв.м та земельна ділянка загальною площею 0,0450 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за методом порівняльного аналізу, що враховує поправки до цін об`єктів порівняння (т. 1 а.с. 69-75).

Апеляційний суд звертає увагу, що ТОВ «Євроексперт груп» проводило оцінку з метою визначення ринкової вартості об`єкта оцінки для продажу на конкурсних засадах, що відповідає дійсній меті, згідно із Законом України «Про виконавче провадження» (т. 1 а.с. 42, 69-75).

Виходячи з системного аналізу вказаних норм матеріального права у їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів приходить до висновку, щосуд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дії державних виконавців відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості майна боржника ОСОБА_1 , а саме домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки за тією ж адресою, відповідали вимогам чинного законодавства, в тому числі вимогам Закону України «Про виконавче провадження»щодо проведення оцінки майна.

З огляду на викладене, та при аналізі Звіту ТОВ «Євроексперт груп» про оцінку домоволодіння в державного виконавця не було підстав вважати вказаний висновок необ`єктивним.

Крім того, слід звернути увагу, що пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України» «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Відповідно до статті 13 вищевказаного Закону, рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Згідно із пунктом 57 Національного стандарту №1 рецензування звіту про оцінку майна здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та осіб, які заінтересовані у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензуванняє письмовий запит до осіб,які відповідно доЗакону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна.

Отже, рецензування звіту з оцінки є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки, який в межах виконавчого провадження дозволяв швидко та ефективно захистити права боржника.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеному в постанові по справі №442/6491/17 від 03 лютого 2021 року.

На виконанні відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконавче провадження ВП №59301727, відкрите на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси з виконання виконавчого листа №1527/2-1242/11, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТБ Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 384 444,46 доларів США.

Згідно Висновку ТОВ «Євроексперт груп» про вартість нерухомого майна, арештоване домоволодіння, а саме домоволодіння, загальною площею 417,80 кв.м та земельна ділянка загальною площею 0,0450 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівлі і споруди (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було оцінено на суму загальну суму 7618820 гривень.

01 квітня 2020 року згідно вимог ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_1 та ПАТ «МТБ Банк» було направлено рекомендовані листи з повідомленням про оцінку арештованого майна, в яких було зазначено про вартість оціненого майна визначену суб`єктом оціночної діяльності, також було запропоновано ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження в офісі приватного виконавця в будь-який бажаний час.

В скарзі на дії державного виконавця Постріган Н.Г. зазначила, що Висновку ТОВ «Євроексперт груп» про вартість нерухомого майна вона дізналась із сайту та відразу, 07 травня 2020 року, звернулась до суду із скаргою.

Таким чином, боржник ОСОБА_1 була достовірно обізнана про відкриття виконавчого провадження, про арешт належного їй майна з метою його примусової реалізації для погашення боргу, добровільно рішення суду не виконувала.

Крім того, ОСОБА_1 не скористаласьвстановленим нормами ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», способом спростування результатів оцінки - рецензування звіту з оцінки майна.

Посилання заявникана те,що суб`єктомоціночної діяльностібуло порушенопроцедуру оцінкимайна,що вплинулона визначенняринкової вартостімайна,а відтакдії державноговиконавця єпротиправними,не приймаєтьсядо уваги,з оглядуна те,що незгода боржника з результатами проведення оцінки майна не свідчить про порушення прав сторони виконавчого провадження з боку державного виконавця.

Закон України «Про виконавче провадження» не містить обов`язку приватного виконавця здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб`єктом оціночної діяльності.

Вищезазначене узгоджується із правовим висновком викладеним, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №826/6706/18 та від 01 липня 2020 року у справі №2-1160/11.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги відносно того, що передача домоволодіння на реалізацію була проведена з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки малолітня ОСОБА_3 , 2016 року народження, зареєстрована, як член сім`ї власника ОСОБА_1 у спірному будинку з 2018 року, а тому для передачі майна на примусову реалізацію необхідна було згода органу опіки і піклування, з огляду на наступне.

За нормами ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

У пункті 30 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженоїнаказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, визначено, що в разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченоїпунктом 9частини першої статті 37 Закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі №755/12052/19 (провадження №14-113цс21) вказано, що «для судових рішень, які передбачають стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування на реалізацію житлової нерухомості є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього учасника виконавчого провадження щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування».

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 є бабусею, а не матір`ю малолітньої ОСОБА_3 , 2016 року народження, яка була зареєстрована, як член сім`ї власника у спірному будинку у 2018 році, а тому для передачі майна на примусову реалізацію згоди органу опіки і піклування не потребувалося.

Дитина мала право лише на проживання у спірному будинку. Також дитина має право на проживання за місцем проживання кожного з батьків, а тому її житлові права передачею на реалізацію домоволодіння, що належало її бабці, не порушені.

Так, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2021 року в рамках цивільної справи №523/266/19, задоволено позов ПАТ «МТБ Банк» до ОСОБА_4 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , треті особи: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про виселення. Виселено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з домоволодіння під номером АДРЕСА_1 , з наданням іншого житла: житлового будинку номер АДРЕСА_2 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2021 року залишено без змін.

В рамках цивільної справи №523/266/19 встановлено, що реєстрація малолітньої ОСОБА_3 на житловій площі домоволодіння АДРЕСА_1 , який перебував в іпотеці у ПАТ «МТБ Банк», була проведена в порушення умов договору іпотеки від 24.06.2008, укладеного між ОСОБА_1 та «МТБ Банк»,

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Таким чином, суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшов правильного висновку, що державний виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості арештованого майна та щодо передачі нерухомого майна на реалізацію діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та у спосіб, визначені діючим законодавством України.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення як обставин справи так і оцінки дій державного виконавця, складеного звіту про оцінку майна, тому на правильність висновків суду не впливають.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на обставини справи щодо ненадання скаржником відповідних рецензій на звіт про оцінку майна або інших доказів невідповідності звіту, не встановлення судом порушення процедури вчинення виконавчих дій, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК Україниапеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 02 грудня 2022 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік