Рішення

від 21.12.2022 по справі 910/9252/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.12.2022Справа № 910/9252/22Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Державної організації Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України (03126, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 24, код ЄДРПОУ 14373207)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛІТРЕЙД" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 143/2, офіс 24, код ЄДРПОУ 43268872)

про стягнення 62 903,23 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна організація Комбінат «Прогрес» Державного агентства резерву України звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛІТРЕЙД» про стягнення заборгованості за договором надання платних послуг №02/4 від 01.01.2022 у розмірі 62 903,23 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

07.11.2022 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що ТОВ «БЕЛІТРЕЙД» не отримувало від позивача Акт приймання-здавання послуг за лютий № 2 від 28.02.2022 року, Акт приймання- здавання послуг за березень № 3 від 31.03.2022 року, Акт приймання-здавання послуг за квітень № 4 від 30.04.2022 року, Акт приймання-здавання послуг за травень № 5 від 31.05.2022 року та Акт приймання-здавання послуг за червень № 6 від 30.06.2022 року, оскільки вони не були надіслані відповідачу, а ні поштовим відправленням, а ні за допомогою засобів електронного зв`язку. Відповідач зазначає, що не отримував рахунки на оплату послуг від позивача. Також відповідач зазначає, що з 24 лютого 2022 року ТОВ «БЕЛІТРЕЙД» не отримувало жодних послуг від позивача в рамках договору про надання платних послуг № 02/4 від 01.01.2022 року, а від так позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за послуги які не надавались є безпідставними.

21.11.2022 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній зазначає, що під час телефонних розмов з директором компанії Бузько Оксані Володимирівні, в тому числі під час особистого прийому власнику компанії ТОВ «БЕЛІТРЕЙД» пану Юрію Андрійовичу, було роз`яснено, та додатково описано у листі № 164 від 07.07.2022 року порядок зупинення зобов`язань у зв`язку з форс-мажорними обставинами, та що такий порядок визначений 8 розділом договору про надання платних послуг №02/4 від 01.01.2022 року. На вищевказаний лист-повідомлення було надано відповідь, відповідно до якого було прийнято рішення про розірвання договору з 07.06.2022 року. Також позивач зазначає, що на підтвердження факту надання відповідачу послуг суду надано копії актів приймання-здавання послуг і рахунки підписаних позивачем, та довідки щодо дебіторської заборгованості відповідача.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01 січня 2022 року, на підставі заяви вих. №1784/Т від 14.12.2021 року Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛІТРЕЙД», між Державною організацією Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України (далі - зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕЛІТРЕЙД» (далі - поклажодавець) було укладено договір про надання платних послуг №02/4, відповідно до умов якого зберігач зобов`язується надати у майбутньому повністю або частково на вимогу поклажодавця згідно з умовами договору послуги:

*1. Зберігання товарно-матеріальних цінностей;

*2. Перевезення вантажів, проведення вантажних робіт;

*3. Маневрові та буксирувальні послуги;

*4. Первинна обробка деревини, виготовлення, ремонт столярних і теслярських виробів;

*5. Заправка вогнегасників;

*6. Будівельно-монтажні, ремонтно-будівельні та сантехнічні роботи;

*7. Проведення випробовувань, вимірювань, експертизи та лабораторного аналізу товарно-матеріальних цінностей;

*8. Упакування, розфасування та заморожування продукції;

*9. Подача холодної води від промислових артезіанських свердловин і гарячої води від котелень, які належать організаціям, що входять до єдиної системи державного резерву, фізичним та юридичним особам для задоволення побутових потреб;

*10. Зарядження акумуляторних батарей;

*11. Надання кімнат, які перебувають на балансі організацій, що входять до єдиної системи державного резерву, для тимчасового проживання окремих громадян (п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.1. договору за зберігання товару поклажодавець здійснює щомісячно 100% передоплату згідно п.2 додатку № 01 до цього договору та п.п.2.2.1 цього договору, виходячи з калькуляції та враховуючи кон`юнктуру ринку.

Пунктом 2.2.2. договору визначено, що плата за послуги надані та розраховані згідно калькуляції вартості платних послуг відповідно до пункту 2 додатку №01 до цього договору, сплачується щомісячно у розмірі 100% попередньої сплати не пізніше 5 числа кожного місяця, за який здійснюється оплата в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок зберігача, на підставі з виставленого зберігачем рахунку-фактури.

Поклажодавець здійснює передоплату на підставі рахунку-фактури, за яким повинен звернутися до бухгалтерії зберігача (п.2.2.1 договору).

Згідно п.2.2.3 договору факт надання послуг зазначених у пунктах 2.2.1, 2.2.3 цього договору за результатами кожного календарного місяця підтверджується та фіксується підписанням сторонами акту про надані послуги.

Акт підписується сторонами протягом 5 (п`яти) днів з дня складання, за місяць, в якому фактично надавалися послуги (п.2.2.4 договору).

Згідно п.2.2.6 договору поклажодавець зобов`язаний не пізніше 5 (п`яти) днів розглянути та підписати вказаний акт або надати письмові мотивовані заперечення.

Відповідно до п.2.2.6 договору якщо протягом зазначеного у пункті 2.2.5 цього договору строк зберігач не отримає підписаний поклажодавцем акт або обґрунтованої письмової відмови, акт вважається підписаним, а послуги такими, що надані належним чином та в повному обсязі.

Пунктом 9.1 .договору сторони визначили, що договір набирає чинності з 01 січня 2022 року та діє до 31.12.2022 року, а в частині розрахунків та санкцій цей договір діє до їх повного виконання незалежно від того, чи закінчився термін дії цього договору, чи його розірвано, припинено достроково.

Відповідно до додатку №01 до договору про надання платних послуг №02/4 від 01 січня 2022 року, з 01 січня 2022 року, зберігач зобов`язується надати послуги по зберіганню товару поклажодавця та надання опалювальних і неопалювальних кімнат для тимчасового проживання окремих громадян поклажодавця і повернути товар до закінчення терміну дії договору, а саме: в кімнаті опалювальній на площі - 78 м. кв.

Згідно з п.2 додатку №01 до договору про надання послуг №02/4 від 01 січня 2022 року сторони дійшли згоди про те, що договірна ціна щомісячної передоплати за надані зберігачем послуги по зберіганню товару поклажодавця та надання опалювальних і неопалювальних кімнат для тимчасового проживання окремих громадян складає - кімната опалювальна 250,00 грн. /в т.ч. ПДВ 20% за 1 м.кв. на місяць; загальна сума договору 234 000,00 грн.

06.06.2022 року на адресу Державної організації Комбінат «Прогрес» Державного агентства резерву України від Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛІТРЕЙД» надійшов лист-повідомлення за вих. №644/Т від 25.05.2022 року щодо розірвання договору №02/4 від 01.01.2022 року починаючи з 01.03.2022 року.

На вищевказаний лист-повідомлення позивачем було надано відповідь, відповідно до якого було прийнято рішення про розірвання договору з 07.06.2022 року.

Додатком №02 до договору про надання платних послуг №02/4 від 01 січня 2022 року сторони визначили, що дія договору №02/4 від 01 січня 2022 року про жадання платних послуг припиняється з 07 червня 2022 року.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до актів приймання-здавання послуг, акту звірки взаємних рахунків по договору №02/4 від 01.01.2022 позивач надав відповідачу послуги і зберігання на загальну суму 101 903,23 грн.

Проте відповідач (поклажодавець) оплатив за надані послуги лише 39000, 00 гривень.

Звертаючись до суду позивач зазначає, що повна вартість послуг за договором відповідачем не оплачена, а тому заявляє до стягнення з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 62 903, 23 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір, укладений між сторонами, належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та є фактично за своєю правовою суттю договором зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно положень ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

В матеріалах справи містяться акти приймання-здавання послуг за договором на суму 101 903,23 грн, а саме:

- №1 від 31.01.2022 року за послуги по зберіганню на суму в розмірі 19 500,00 грн;

- №2 від 28.02.2022 року за послуги по зберіганню на суму в розмірі 19 500,00 грн;

- №3 від 31.03.2022 року за послуги по зберіганню на суму в розмірі 19 500,00 грн;

- №4 від 30.04.2022 року за послуги по зберіганню на суму в розмірі 19 500,00 грн;

- №5 від 31.05.2022 року за послуги по зберіганню на суму в розмірі 19 500,00 грн;

- №6 від 30.06.2022 року за послуги по зберіганню на суму в розмірі 4 403,23 грн;

Задля здійснення оплати позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату:

- №18 від 01.01.2022 року на суму 19 500,00 грн;

- №131 від 01.02.2022 року на суму 19 500,00 грн;

- №311 від 01.03.2022 року на суму 19 500,00 грн;

- №389 від 01.04.2022 року на суму 19 500,00 грн;

- №502 від 02.05.2022 року на суму 19 500,00 грн;

- №611 від 01.06.2022 року на суму 4 403,23 грн

Як вбачається з наданої позивачем довідки дебіторської заборгованості відповідачем частково проведено оплату вартості послуг на суму 39 000,00 грн.

Отже, враховуючи надані позивачем докази, оплата відповідачем послуг за період з січня 2022 року по червень 2022 року проведена лише на суму в розмірі 39 000,00 грн, тоді як позивачем, за вказаний період, надано відповідачу послуги на суму 101 903,23 грн.

Таким чином, враховуючи розмір наданих позивачем послуг на загальну суму 101 903,23 грн та сплату відповідачем цих послуг лише на суму в розмірі 39 000,00 грн, залишок неоплаченої вартості послуг становить 62 903,23 грн.

Твердження відповідача щодо того, що останній не отримував від позивача акти приймання-здавання послуг та рахунки на оплату, суд визнає необґрунтованими оскільки відповідно до п. 2.2.6. договору якщо протягом зазначеного у пункті 2.2.5 цього договору строк зберігач не отримає підписаний поклажодавцем акт або обгрунтованої письмової відмови, акт вважається підписаним, а послуги такими, що надані належним чином та в повному обсязі. Матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо наданих позивачем послуг, у зв`язку з чим, акти надання послуг, вважаються підписаними сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд звертає увагу, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

Отже, станом на дату прийняття рішення у справі, право позивача порушено, оскільки відповідачем оплату за отримані послуги не здійснено.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічна правова позиція викладені у Постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

З огляду на вимоги частини 5 статті 236, стаття 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Таким чином, суд визнає, що позовні вимоги Державної організації Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України про стягнення з відповідача основного боргу у загальній сумі 62 903,23 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 156 267,60 грн основного боргу підлягають задоволенню.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛІТРЕЙД" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 143/2, офіс 24, код ЄДРПОУ 43268872) на користь Державної організації Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України (03126, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 24, код ЄДРПОУ 14373207) заборгованість у розмірі 62 903 (шістдесят дві тисячі дев`ятсот три) грн 23 коп. та судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі триста сорок чотири) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 21.12.2022

Суддя І.О. Андреїшина