Постанова

від 02.11.2022 по справі 366/179/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 366/179/20

провадження № 61-8976св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова

компанія «Континенталь Фінанс»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс», в інтересах якого діє адвокат Гук Олексій Олегович, на рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Слободян Н. М., та постанову Київського апеляційного суду

від 29 квітня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Південний фінансовий партнер» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності.

В обґрунтування позову вказувало, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня 2018 року у справі № 1/18 задоволено позов ТОВ «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_3 та стягнено з останнього заборгованість за кредитним договором № 459Ю від 25 вересня

2013 року у розмірі 19 999 997,28 грн і третейський збір у сумі 25 500 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2018 року

у справі № 796/123/2018 задоволено заяву ТОВ «Південний фінансовий партнер» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 1/18 від 23 квітня 2018 року у справі за позовом ТОВ «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором і 19 червня 2018 року видано виконавчий лист № 796/123/2018.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області

(далі - приватний виконавець) Чернецького Юрія Дмитровича від 25 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження № 57531065 з примусового виконання виконавчого листа № 796/123/2018.

26 жовтня 2018 року приватний виконавець виніс постанови про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника.

Зазначало, що на адресу боржника неодноразово надсилались виклики, в тому числі за № 114 від 26 жовтня 2018 року та № 154 від 12 листопада 2018 року, до приватного виконавця для надання пояснень щодо причини невиконання рішення суду та з вимогою надати декларацію про доходи, однак боржник на виклики не з`явився, декларацію про доходи не надав, про причини неявки приватного виконавця не повідомив.

1 листопада 2018 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватним виконавцем встановлено, що боржнику належать майнові права на частку

у ТОВ «Славтрейдфорс» у розмірі 100% (розмір внеску до статутного фонду 2 000 000 грн), частку у ТОВ «Слав Інвест-2000» у розмірі 100% (розмір внеску до статутного фонду: 572 757,88 грн), тому винесено постанову про арешт вказаного майна.

30 листопада 2018 року приватним виконавцем направлено подання до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області про примусовий привід боржника, 17 грудня 2018 року - винесено постанову про розшук майна боржника та направлено на виконання в Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

18 лютого 2019 року, 20 лютого 2019 року та 4 вересня 2019 року винесено постанову про опис та арешт коштів боржника.

16 жовтня 2019 року приватний виконавець подав до Солом`янського районного суду міста Києва подання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє з іншою особою.

У грудні 2019 року позивачу стало відомо, що дружина ОСОБА_3 -

ОСОБА_1 23 листопада 2019 року подарувала їх дочці ОСОБА_2

1/2 частку земельної ділянки площею 1,9382 га з кадастровим номером 3222080901:01:003:0002, 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 3222080901:01:003:0001 та 1/2 частку домоволодіння, розташовані на АДРЕСА_1 .

Зазначало, що вказані договори дарування укладені ОСОБА_1 за згодою її чоловіка ОСОБА_3 , оскільки це майно було придбано нею за час перебування з у шлюбі з ОСОБА_3 .

На думку позивача, до укладення оспорюваних правочинів боржник був співвласником подарованого нерухомого майна, а ОСОБА_1 навмисно здійснила відчуження майна дочці для уникнення звернення стягнення на вказане майно.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати недійсними:

- договір дарування від 23 листопада 2019 року, на підставі якого

ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 1/2 частку земельної ділянки

площею 1,9382 га з кадастровим номером 3222080901:01:003:0002, розташовану на АДРЕСА_1 , та скасувати рішення приватного нотаріуса Іванківського районного нотаріального округу Київської області Білана Є. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяження на цей об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 ;

- договір дарування від 23 листопада 2019 року, на підставі якого

ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 3222080901:01:003:0001, розташовану на АДРЕСА_1 , та скасувати рішення приватного нотаріуса Іванківського районного нотаріального округу Київської області Білана Є. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяження на цей об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 ;

- договір дарування від 23 листопада 2019 року, на підставі якого

ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 1/2 частку домоволодіння, яке складається з двох житлових будинків і знаходиться на

АДРЕСА_1 , та скасувати рішення приватного нотаріуса Іванківського районного нотаріального округу Київської області Білана Є.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяження на цей об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначав, що відчужене ОСОБА_1 спірне майно придбано нею за особисті кошти, отримані від здійснення підприємницької діяльності. Позивач має майнові претензії до ОСОБА_3 на підставі договору поруки від 27 вересня 2013 року, який укладений ними до реєстрації боржником шлюбу з ОСОБА_1 (22 вересня 2016 року), тому відсутні підстави вважати договір поруки укладеним в інтересах сім`ї. Місцевий суд зазначив, що покладення фінансових зобов`язань ОСОБА_3 , які виникли до укладення шлюбу, на його дружину (за рахунок її майна), є явно несправедливим та істотно порушуватиме майнові права ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Також суд першої інстанції вказав, що 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюбний договір, яким встановили режим роздільної власності подружжя як на майно, яке вже перебуває у їх власності, так і на майно, яке буде набуте ними в майбутньому.

За таких обставин місцевий суд дійшов висновку про відсутність визначених статтями 234, 203, 215 ЦК України підстав для визнання оспорюваних договорів дарування недійсними.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, залучено ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» до участі у справі як правонаступника позивача -

ТОВ «Південний фінансовий партнер».

Постановою Київського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Континенталь Фінанс» залишено без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У травні 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь фінанс» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що ОСОБА_1 навмисно здійснила відчуження спільного з ОСОБА_3 майна на користь дочки ОСОБА_2 з метою унеможливлення звернення стягнення на частку боржника в цьому майні.

Вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про належність ОСОБА_1 відчуженого майна на праві особистої приватної власності, оскільки надана ОСОБА_3 згода на відчуження спільного сумісного майна подружжя при укладенні оспорюваних правочинів спростовує такий висновок.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій помилково вважали спростованою ОСОБА_1 презумпцію спільного майна подружжя, оскільки до звернення приватного виконавця з поданням про визначення частки боржника ОСОБА_3 у майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_1 , останні не порушували питання про визнання цього майна особистою приватною власністю будь-якого з подружжя.

Зазначає про безпідставне посилання судами попередніх інстанцій на положення укладеного ОСОБА_3 і ОСОБА_1 шлюбного договору

від 19 лютого 2020 року, оскільки такий договір сторони уклали після відчуження спільного майна за оспорюваними договорами від 23 листопада 2019 року та звернення кредитора з позовом у цій справі.

Помилковим заявник вважає посилання суду апеляційної інстанції про необізнаність ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з її чоловіка боргу, оскільки остання була учасником справи за поданням приватного виконавця про визначення частки боржника у майні, яким він володіє з іншими особами. Звернення приватного виконавця з таким поданням відбулось до укладення оспорюваних правочинів, що вказує про обізнаність ОСОБА_1 на час відчуження майна як про існування виконавчого провадження відносно ОСОБА_3 , так і про намір приватного виконавця в межах вказаного провадження визначити частку останнього у спільному майні подружжя.

На думку заявника, існує необхідність у даній справі відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року

у справі № 6-2641цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, на які послався апеляційний суд, оскільки у даній справі між подружжям не існувало спору про поділ майна. Вважає, що у даній справі необхідно врахувати висновки Верховного Суду щодо застосування статті 60 СК України, оскільки ОСОБА_1 , укладаючи оспорювані правочини, отримала згоду чоловіка на відчуження спільного майна подружжя, що підтверджує презумпцію спільності майна подружжя відносно предметів договорів дарування.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявника про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 24 травня 2017 року

у справі № 6-843цс17 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21 вересня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня 2018 року у справі № 1/18 з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Південний фінансовий партнер» стягнено заборгованість у розмірі 19 999 997,28 грн та третейський збір у розмірі 25 550 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2018 року задоволено заяву ТОВ «Південний фінансовий партнер» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня 2018 року у справі за позовом ТОВ «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Чернецького Ю. Д. від 25 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 796/123/2018, виданого Апеляційним судом міста Києва 19 червня 2018 року.

Згідно з договорами купівлі-продажу від 24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 придбала 1/2 частку земельної ділянки площею 1,9382 га з кадастровим номером 3222080901:01:003:0002, 1/2 частку земельної ділянки

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3222080901:01:003:0001 та 1/2 частку домоволодіння, розташовані на АДРЕСА_1 .

23 листопада 2019 року відповідачами укладено договори дарування, згідно з якими ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 1/2 частку земельної ділянки площею 1,9382 га з кадастровим номером 3222080901:01:003:0002, 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 3222080901:01:003:0001 та 1/2 частку домоволодіння, розташовані

на АДРЕСА_1 .

19 лютого 2020 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 уклали шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р. О. та зареєстрований за № 834.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суди встановили, що ОСОБА_1 є засновником і керівником ТОВ «Агро-Сістем».

За даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, дохід ОСОБА_1 за перший квартал 2014 року складав 266 601,07 грн, за третій квартал 2015 року -

381 000 грн та 1 382 400 грн, за другий квартал 2016 року - 170 000 грн, за третій квартал 2016 року - 61 971, 83 грн та 23 560,15 грн.

21 жовтня 2020 року ТОВ «Південний фінансовий партнер» та ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» укладено договір № 21/10/2020-ВПВ про відступлення права вимоги, на підставі якого ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» набуло право вимоги за кредитним договором № 459Ю від 25 вересня 2013 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивач не довів, що оспорювані правочини вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, та з метою уникнення в подальшому виконання судового рішення про стягнення боргу.

Також суди зазначили про те, що майно, яке є предметами оспорюваних правочинів, належало ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, виходячи з наступного.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша статті 60 СК України).

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності подружжя на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що майно, яке є предметами оспорюваних правочинів, придбане сторонами в шлюбі.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021

у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої

статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполучення «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). […] У справі, що переглядається: очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) вживали право на зло, оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку боржника і зумовив для неї настання таких негативних наслідків».

Державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа. Банки у разі відкриття рахунку на ім`я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав. Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним (частина третя та четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року

у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначено, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У справі, що переглядається:

- 25 жовтня 2018 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 796/123/2018, виданого Апеляційним судом міста Києва 19 червня 2018 року;

- постановою приватного виконавця від 26 жовтня 2018 року накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження та штрафів у розмірі 21 999 997,01 грн;

- 16 жовтня 2019 року приватний виконавець звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, зокрема і тим, яке є предметами оспорюваних правочинів;

- 23 листопада 2019 року ОСОБА_1 подарувала дочці спільне сумісне майно подружжя у період, коли державним виконавцем накладено арешт на все майно її чоловіка ОСОБА_3 ;

- відчуження майна призводить до неможливості виконання рішення третейського суду про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованості.

На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що сторони діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора, оскільки відчуження майна відбулося після відкриття виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення

з ОСОБА_3 суми боргу, тому висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є помилковими.

Такий висновок узгоджується із висновками Верховного Суду,

викладеними у постанові від 13 травня 2022 року у справі № 370/423/19 (провадження № 61-13956св20) та від 10 серпня 2022 року

у справі № 752/12240/19 (провадження № 61-11213св21).

Суди попередніх інстанцій безпідставно вважали відчужене за оспорюваними правочинами майно особистою приватною власністю ОСОБА_1 , оскільки такі обставини спростовуються наданими приватному нотаріусу при укладенні цих правочинів заявами ОСОБА_3 , в яких останній зазначив, що дарування вчиняється в інтересах сім`ї та відповідає спільному волевиявленню подружжя.

Також суди помилково послались на положення укладеного ОСОБА_3 і ОСОБА_1 шлюбного договору від 20 лютого 2020 року, оскільки такий договір укладено після відчуження останньою спірного майна (23 листопада 2019 року), тому правовідносини подружжя щодо правового режиму вказаного майна цей договір не регулює.

Помилково зазначаючи про спростування ОСОБА_4 презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте нею з ОСОБА_3 за час шлюбу, суди не встановлювали обставини щодо оспорювання нею у судовому порядку правового режиму спільного сумісного майна. А за змістом висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24 травня 2017 року

у справі № 6-843цс17, на який посилався апеляційний суд в цій справі, презумпція може бути спростована одним із подружжя в судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт.

Колегія суддів враховує, що до звернення приватного виконавця до суду з поданням про визначення частки ОСОБА_3 у майні, яким він володіє разом з ОСОБА_1 , спір щодо правового режиму вказаного майна у останніх був відсутній.

Крім того, за змістом договорів купівлі продажу від 24 жовтня 2018 року, за якими ОСОБА_1 набула у власність спірне майно, ОСОБА_3 діяв у її інтересах на підставі довіреності, що вказує на відсутність підстав безспірно вважати набутим таке майно за особисті кошти ОСОБА_1

Верховний Суд враховує, що ОСОБА_1 подарувала спірний будинок на користь їх дочки, тобто спірне майно залишилось у сім`ї боржника, однак не у власності останнього, що також свідчить про недобросовісну поведінку ОСОБА_1 та намагання уникнути відповідальності шляхом звернення стягнення на спірне майно.

Зазначені обставини у сукупності, враховуючи невиконане судове рішення про стягнення боргу з ОСОБА_3 , свідчать про те, що оспорювані договори дарування укладено з порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України і ці договори не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, ними обумовлених, а направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно від ОСОБА_1 , яка діяла за письмової згоди свого чоловіка ОСОБА_3 , до їх дочки - ОСОБА_2 , з метою збереження цього майна та унеможливлення звернення стягнення на зазначене майно в порядку примусового виконання рішення про стягнення боргу. За таких обставин оспорювані в цій справі договори підлягають визнанню недійсними.

Враховуючи визнання недійсними договорів дарування, підлягають задоволенню і вимоги позову про скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на набуті об`єкти нерухомого майна, які прийняті на підставі вказаних договорів дарування.

Задоволення цієї вимоги узгоджується зі змістом частини третьої

статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постановах Верховного Суду від 13 травня 2022 року у справі № 370/423/19 (провадження № 61-13956св20) та від 10 серпня 2022 року у справі № 752/12240/19 (провадження № 61-11213св21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року і ухвалює нове рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви у розмірі 6 306 грн, апеляційної скарги у розмірі 9 459 грн та касаційної скарги у розмірі 12 612 грн, а всього по 14 188,50 грн з кожної.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс», в інтересах якого діє адвокат Гук Олексій Олегович, задовольнити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова

компанія «Континенталь Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності.

Визнати недійсними договори дарування від 23 листопада 2019 року, укладені ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчені приватним нотаріусом Іванківського районного нотаріального округу Біланом Євгеном Григоровичем і зареєстровані в реєстрі за №№ 3949, 3950 та 3951, предметами яких є 1/2 частка земельної ділянки площею 1,9382 га з кадастровим номером 3222080901:01:003:0002, 1/2 частка земельної

ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 3222080901:01:003:0001 та

1/2 частка домоволодіння, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Скасувати рішення приватного нотаріуса Іванківського районного нотаріального округу Білана Євгена Григоровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 листопада 2019 року, якими зареєстровано право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку земельної ділянки площею 1,9382 га з кадастровим номером 3222080901:01:003:0002, 1/2 частку земельної

ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 3222080901:01:003:0001 та

1/2 частку домоволодіння, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, у розмірі по 14 188,50 грн з кожної.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В.М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк