Рішення

від 21.12.2020 по справі 366/179/20

ІВАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 366/179/20

Провадження № 2/366/205/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня2020року Іванківський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Слободян Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Мартовицької Н.Є.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачки адвоката Шурубора В.I.,

розглянувши з порядку загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань приміщення Іванківського районного суду Київської області цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний фінансовий партнер» (місце знаходження: м. Київ вул. Січових стрільців, 77) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_4 ( місце проживання : АДРЕСА_3 ) про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

24.01.2020позивач ТОВ «Південний фінансовий партнер» (надалі «ТОВ «ПФП») до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_4 про визнання договорів дарування недійсними, доповнивши згодом вимогою скасування рішень нотаріуса про державну реєстрацію права власності.

Рух справи

29.01.2020у справі відкрите провадження. Справа розглядається у порядку загального позовного провадження. (а.с.31) підготовче судове засідання призначене на 28.02.2020.

07.02.2020надійшло клопотання представника позивача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції (а.с. 45-46), яке ухвалою від 10.02.2020було задоволено (a.c. 51).

07.02.2020надійшла заява представника позивача про забезпечення позову ( а.с.54-57), яка, ухвалою від 10.02.2020була задоволена: на спірне майно накладено арешт шляхом заборони його відчуження (а.с. 68-69). Обтяження внесені до відповідного реєстру ( а.с.104 -106).

Судове засідання, призначене на 28.02.2020було відкладено за клопотанням представника відповідача адвоката Шурубора В.І. (а.с.92) на 24.03.2020(а.с.107), яке також вирішено проводити у режимі відеоконференції за клопотанням представника позивача ( а.с.108), яке, у свою чергу через запровадження повного карантину в Україні відкладено за клопотанням представника відповідача на 24.04.2020, і, з тією ж причина за клопотанням представника позивача на 05.06.2020та на 25.06.2020

20.04.2020надійшов відзив на позовну заяву від представника позивача адвоката Шурубора В.I., у якому він заперечував проти позовних вимог.

18.06.2020надійшла заява представника позивача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції за допомогою сервісу «EasyCon». Ухвалою суду від 18.06.2020клопотання було задоволено, але судове засідання не відбулося через технічні негаразди і відкладено на 31.07.2020.

23.06.2020від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову (уточнення позовних вимог): позовні вимоги доповнені вимогою скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права за кожним із трьох оспорюваних договорів (a.c. 197-199).

31.07.2020відбулося підготовче судове засідання, справу призначено до розгляду по можливості відповідачці ОСОБА_3 дати особисті пояснення по суті позову.

18.09.2020у судовому засіданні оголошена перерва до 26.10.2020для надання 26102020відповідачка ОСОБА_3 подала до суду свої письмові пояснення (заперечення) щодо позовних вимог.

26.10.2020судове засідання було відкладено на 18.11.2020, яке в свою чергу відкладено на 18.12.2020.

Короткий зміст позицій сторін

Позивачем вимоги мотивовані тим, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі N? 1/18, яке прийняте 23 квітня2018року, було задоволено позов ТОВ «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_5 . З останнього на користь ТОВ «ПФП» заборгованість за кредитним договором N? 459Ю від 25.09.2013у сумі19999997,28 грн., а також третейський збір у сумі 25500 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13.06.2018у справі N? 796/123/2018задоволено заяву ТОВ «ПФ» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі N? 1/18 від 23 квітня2018року. Видано 19.06.2018виконавчий лист N? 796/123/2018. Крім того, стягнуто з ОСОБА_6 881,00 грн. судового збору.

На виконання зазначеного виконавчого листа, приватним виконавцем виконавчого округу Донецької області Чернецьким Юрієм Дмитровичем постановою від 25.10.2018 відкрите виконавче провадження N?57531065.

Приватним виконавцем вжиті заходи з примусового виконання зазначеного виконавчого документа:

26.10.2018винесено постанови про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника;

26.10.2018направлено запити до відповідних реєстраційних органів;

боржнику неодноразово (26.10.2018та 12.11.2018) направлялись виклики щодо явки до приватного нотаріуса для надання пояснень про причини невиконання рішення суду, надання декларації про доходи, що залишилось без його позитивної реакції;

за місцем реєстрації ОСОБА_4 відсутній, двері в квартиру ніхто не відкрив виконавця;

01.11.2018приватним підприємцем з інформації у ЄДРЮОФОПтаГФ встановлено, що боржнику належать майнові права: частка у ТОВ «СЛАВТРЕЙДФОРС» у розмірі 100% (розмір внеску до статутного фонду 2 000 000 грн.); частка у ТОВ «СЛАВ ІНВЕСТ - 2000» у розмірі 100% (розмір внеску до статутного фонду572757,88 грн.) та винесено постанову про арешт майна (корпоративних прав);

21.11.2018виконавцем отримано відповідь регіонального сервісного центру МВС про зареєстровані за боржником транспортні засоби;

30.11.2018виконавцем направлено подання до Слов*янського міськрайонного суду Донецької області про примусовий привід боржника.

17.12.2018приватним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника та направлено до виконання в Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУ НП в Донецькій області.

22.12.2018до суду подано подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа.

18.02.2019,20.02.2019, 04.09.2019винесено постанову про опис та арешт (коштів) боржника.

16.10.2019подано до Солом*янського районного суду м. Києва подання про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє з іншою особою.

ОСОБА_7 не виконує вимоги п.1,3 ч.5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», ухиляючись від виконання зазначеного вище рішення суду: боржником вчиняються дії, які перешкоджають погашенню боргу перед позивачем (ТОВ «ПФП»).

про існування яких їй навіть не було відомо на час укладення шлюбу. Крім того, представник відповідачки - адвокат Шурубор В.І. послався на викладене у відзиві на позовну заяву, зокрема зазначив: 1) за домовленістю між собою, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , спочатку усно, а потім і письмово у шлюбному договорі від 19.02.2020 визначили, що майно, яке придбане, бо буде придбане подружжям під час шлюбу, належить на праві особистої приватної власності з них, на кого оформлене чи зареєстроване; 2) ОСОБА_2 займається підприємницькою діяльністю, є засновником і директором підприємства, яке приносить похід, і вона мала реальну можливість за власні кошти придбати оспорюване майно, тому зоно не є об*єктом спільної сумісної власності; 3) фіктивність правочину заперечується закріпленим у ст. 319 ЦК України правом розпоряджатися своїм майном, а також тим, що відбираючи заяву про згоду на укладення договору у ОСОБА_9 діяв відповідно до 65 СК України, де зазначено, що для укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або державної реєстрації), а також договорів стосовно пінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідачка ОСОБА_10 у судове засідання не з`явилась. Про день і час слухання справи повідомлена вчасно та належним чином. Надіслала до суду свої письмові пояснення, у яких заперечуючи проти позовних вимог, зазначила, що вона є донькою відповідачки та третьої особи. Матір завжди займалась підприємницькою діяльністю. Бюджети з батьком завжди були різні. Коли вона ( ОСОБА_3 ) у липні2018року уклала шлюб з ОСОБА_11 , мати повідомила, що має намір подарувати їм на весілля дачний будинок, але в ньому слід ще зробити ремонт. Коли все було зроблено, то у жовтні2019оформили відповідні договори дарування і на будинок і на земельні ділянки біля нього.

В судовому засіданні третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_7 , зазначив, що дійсно вони з ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі з2016році, однак з самого початку їх шлюбу у них з ОСОБА_2 була домовленість, що все майно, яке придбане за час їх шлюбу, належить тому з них хто його придбав та на кому майно зареєстроване, потім вони уклали шлюбний договір, де все це закріпили письмово. ОСОБА_2 завжди займалася підприємницькою діяльністю та отримувала достатній дохід для купівлі майна, він також займався підприємництвом і бюджети у них були завжди розділені. Також зазначив, що спірне нерухоме майно в с.Димарка Іванківського району Київської області та інше нерухоме майно, яке на ній зареєстроване, вона придбала за власні кошти та є її особистою приватною власністю.

Суд, вислухавши сторони та третю особу, вивчивши надані письмові докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлені наступні факти

Відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 22.09.2016у Печерському районному в місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у м. Києві. (а.с. 14)

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є засновником і керівником ТОВ "Агро-Сістем» (а.с.163-166).

Як вбачається з наданих суду відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 1 кварталу2014року по 4 квартал2019року ОСОБА_2 мала досить високі доходи, в т.ч. найбільші за перший квартал2014року (266601,07 грн.), за третій квартал2015року (381 000,00 грн. та 1 382 400,00 грн.) за другий квартал2016року (170000 грн.), за третій квартал 2016року (61971,83 грн. та 23 560,15 грн.). Суд звертає увагу, що зазначені суми, були доходом відповідачки до укладення нею шлюбу 22.09.2016. подальшому, здійснюючи підприємницьку діяльність, вона продовжувала отримувати від неї дохід ( а.с. 161-162).

Зокрема, дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , з якою шлюб зареєстровано 21.09.2016, здійснила дарування свого майна на користь доньки - ОСОБА_3 , зокрема:

23.11.2019 1/2 земельної ділянки площею 19382 та, що знаходиться в АДРЕСА_4 , яка їй належала на підставі договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченого 24.10.2018за реєстром N? 939;

23.11.2019 1/2 земельної ділянки площею 0,25 га, що находиться в АДРЕСА_4 , яка їй належала на підставі договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченого 24.10.2018за реєстром N? 937;

23.11.2019 1/2 частини домоволодіння, яке складається з двох жилий будинків, що знаходиться в АДРЕСА_4 , яке їй належала на підставі договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченого 24.10.2018за реєстром N? 935.

Крім зазначеного нерухомого майна. ОСОБА_2 подарувала своїй доньці ОСОБА_3 і інше нерухоме майно, яке знаходиться в м. Києві, з приводу якого ТОВ «ПФП» також подано позов до суду.

Тобто, на думку позивача, дружина боржника - ОСОБА_2 навмисно здійснила відчуження всього свого майна на користь доньки ОСОБА_3 і всі ці правочини були здійснені зі згоди ОСОБА_6 , який на час укладення договорів був одним із його співвласників.

Тому, на підставі ч.1,3 ст. 368, ч.1 ст. 356, ч.1 ст. 357 ЦК України, ч.1 ст. 60,70 СК України позивач стверджує, що все перелічене майно є спільною сумісною власністю відповідачки ОСОБА_2 та третьої особи.

Частиною 2 статті 366 ЦК України визначено, що у разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. Ч.6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі, якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Оспорювані договори дарування були укладені після звернення 16.10.2019приватного виконавця Чернецького Ю.Д. до Солом*янського районного суду м. Києва з поданням про визнання частки майна боржника ( ОСОБА_6 ) у майні, яким він володіє спільно з іншою особою. (зазначена справа Ухвалою від 21.10.2019була передана за підсудністю на розгляд Іванківського районного суду Київської області).

Цивільно-правовий договір не може використовуватись учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили, а відповідачі та третя особа, укладаючи договори дарування діяли очевидно недобросовісно, із зловживанням своїми правами стосовно кредитора, так як внаслідок укладення цих договорів відбувається порушення майнових інтересів кредитора, які направлені на недопущення звернення на майно боржника, де він є співвласником.

Оскільки позивач переконаний, що договори укладалися «для виду», з метою уникнення звернення стягнення на це майно в рахунок погашення боргу, тому просив визнати їх недійсними та скасувати державну реєстрацію майна.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з тих же підстав. Просив позов задовольнити.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 , як і її представник адвокат Шуруоор В.І, позовні вимоги не визнали. Заперечення зводяться до того, що хоча майно і було придбане під час шлюбу, але за власні кошти ОСОБА_2 , які вона заробила особисто, будучи приватним підприємцем. Шлюб з ОСОБА_12 , вони уклали у2016році. Борг, який має погашати ОСОБА_7 утворився внаслідок поручительства останнього, яке мало місце у2013році. Тому, є явно несправедливим, щоб саме вона відповідала своїм майном за борги,

ОСОБА_2 23.11.2019здійснила дарування належного їй майна на користь доньки - ОСОБА_3 , зокрема:

1/2 земельної ділянки площею 1,9382та, кадастровий номер 3222080901:01:003:0002,що знаходиться в АДРЕСА_4 , яка їй належала на підставі договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченого 24.10.2018за реєстром N? 939; (а.с. 16)

1/2 земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 3222080901:01:003:0001,що знаходиться в АДРЕСА_4 , яка їй належала на підставі договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченого 24.10.2018за реєстром N? 937; ( a.c. 17)

1/2 частини домоволодіння, яке складається з двох жилий будинків, що знаходиться в АДРЕСА_4 , яке їй належала на підставі договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченого 24.10.2018за реєстром N? 935.

Як у договорах ( п.7 кожного з них), так і у доданих до нього заявах ( а.с. 19, 20) зазначено, що ОСОБА_4 підтверджує, що дарування вчинюється в інтересах сім*ї відповідає спільному волевиявленню і здійснюється за його згодою, як чоловіка.

19.02.2020 ОСОБА_2 та ОСОБА_7 уклали шлюбний договір, яким закріпили режим роздільної власності подружжя, як на майно, яке вже перебуває у їх власності, так і майно, яке буде придбане ними в майбутньому: воно є особистою власністю того з подружжя на чиє ім*я оформлене або зареєстроване. (а.с. 167-168)

Проте, 13.06.2018року ухвалою Апеляційного суду м. Києва було задоволено заяву ТОВ «ПФП» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня2018року за позовом ТОВ «ПФ» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Із зазначеної ухвали вбачається, що 25.09.2013між ТОВ «Славтрейд Агро» та ПАТ «Фідобанк» був укладений договір N? 459Ю, відповідно до якого боржнику було відкрито відновлювальну кредитну лінію у сумі 20 000 000 грн. з терміном погашення до 24.03.2015. В забезпечення умов кредитного договору 27.09.2013між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_12 був укладений договір поруки N? 4590-4. 25.03.2015між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «ПФП» був укладений договір про відступлення прав вимоги N? 1, у зв*язку з чим того ж дня між ними був підписаний акт приймання-передачі вимоги до вказаного договору. Відповідно до розділу 1, розділу 4 Кредитного договору, Кредитор надав позичальнику поновлювальну кредитну лінію з встановленим лімітом у розмірі 20 000 000 грн. зі сплатою щомісячно процентів за користування кредитними коштами та терміном погашення кредиту до 24.03.2015. У договорі поруки зазначено, що поручитель погоджується з тим, що кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), там же було погоджено спори, які виникають при виконанні договору підлягають розгляду, в т.ч. Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків.

Оскільки, рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі N? 1/18, яке прийняте 23 квітня2018року, було задоволено позов ТОВ «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_6 , тому з останнього на користь ТОВ «ПФП» стягнуто суму неповернутої вчасно часини кредиту у розмірі 19 999 997, 28 грн., а також суму сплаченого третейського збору в розмірі 25 500 грн. (а.с. 10-12).

На підставі виданого 19.06.2018суддею Апеляційного суду міста Києва виконавчого листа N? 796/123/2018приватним виконавцем виконавчого округу Донецької області Чернецьким Юрієм Дмитровичем відкрите виконавче провадження ВП N? 575331065.( а.с.13)

У виконавчому провадженні, напевно, здійснено ряд дій, спрямованих на відшукання майна, на які посилається позивач, однак суду такі документи не надані.

Надане подання приватного виконавця Чернецького Ю.Д., подане до Солом*янського районного суду м. Києва 16.10.2019про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою (серед іншого, в ньому зазначено і майно, договори дарування якого оспорюються позивачем у цьому провадженні) (а.с. 21-23).

Зазначене подання надійшло до суду 16.10.2019( а.с.65). Ухвалою Солом*янського районного суду м. Києва від 21.10.2019, яка набрала законної сили 26.11.2020, справа була передана за підсудністю на розгляд Іванківського районного суду Київської області ( а.с. 24), у задоволенні якого було відмовлено саме зв*язку з тим, що спірне майно вже оформлено на іншу особу ОСОБА_3 .

Тобто, судом належними доказами встановлено, що між ОСОБА_13 та ТОВ «ПВП» існують правовідносини, які виникли із договору поруки від 27.09.2013, оскільки ТОВ «ПВП» набуло цього права за договором про відступлення прав вимоги.

Оскільки майна чи достатнього майна для задоволення вимог кредитора приватним виконавцем не віднайдено, як приватний виконавець, так і кредитор, ставить питання про те, що він є власником 1\2 частини всього майна, яке придбане ним чи його дружиною ОСОБА_2 у шлюбі.

Мотиви суду та застосовані норми права

Зазначені вище правовідносини, виходячи з сукупності досліджених по справі доказів, у системному зв`язку регулюються наступними вимогами закону.

Положеннями ст. 4 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Встановлено ст.124 Конституції України визначає, що судові рішення є обов?язковими до виконання на всій території України.

Виконання судового рішення є невід?ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Відтак, норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

А отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об?єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами статті 70 СК України.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 24.10.2018придбані:

1/2 земельної ділянки площею 1,9382га, кадастровий номер 3222080901:01:003:0002, що знаходиться в АДРЕСА_4 .

1/2 земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 3222080901:01:003:0001шо знаходиться в АДРЕСА_4 ;

1/2 частини домоволодіння, яке складається з двох жилий будинків, що знаходиться в АДРЕСА_4 .

Загальна вартість майна за договорами становила651477грн. Майно було придбане двома особами ОСОБА_14 та ОСОБА_2 у рівних частках. Відтак, вартість придбаного ОСОБА_2 майна 24.10.2018становила325738,50 грн. (а.с. 203-214).

Як зазначено вище, відповідачка ОСОБА_2 на час укладення цих договорів мала кошти, отримані нею від здійснення підприємницької діяльності. Відтак, з огляду на викладені вище норми Сімейного кодексу України це майно мало статус її особистої приватної власності, хоч і придбане у період шлюбу. А тому, як власник, мала право на розпорядження ним, в т.ч. укладення договорів дарування.

При цьому, ч.2 ст. 59 СК України передбачено обов*язок дружини, чоловіка, при розпорядженні своїм майном враховувати інтереси дитини, інших членів сім*ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

А тому, у договорах ( п.7 кожного з них) і у доданих до них заявах, зазначено, що ОСОБА_4 підтверджує, що дарування вчинюється в інтересах сім*ї відповідає спільному волевиявленню і здійснюється за його згодою, як чоловіка. Тобто, цією фразою ОСОБА_7 підтвердив, що ОСОБА_2 вчиняючи дії щодо розпорядження своїм майном, врахувала інтереси і їх дитини, і його, як члена сім*ї, і ніяким чином не спростовує того факту, що це майно, за домовленістю між подружжям і враховуючи норми, зафіксовані у п.3 ч.1 ст. 57 СК України.

Згідно з ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільні в укладенні договору та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 638 ч.1,2 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно положень ст. 215 ч.1 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови. що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча 6 однієї із сторін має

бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

Відповідно до ч.3, 4 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі встановленій законом.

У відповідності до ч.2ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею ч.1ст. 215 ЦК України визначено підстави недійсності правочину, а саме недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п?ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Приватним виконавцем вжиті заходи з примусового виконання зазначеного виконавчого документа у виконавчому провадженні N?57531065:

26.10.2018винесено постанови про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника;

26.10.2018направлено запити до відповідних реєстраційних органів;

боржнику неодноразово (26.10.2018та 12.11.2018) направлялись виклики щодо явки до приватного нотаріуса для надання пояснень про причини невиконання рішення суду, надання декларації про доходи, що залишилось без його позитивної реакції;

за місцем реєстрації ОСОБА_4 відсутній, двері в квартиру ніхто не відкрив виконавця;

01.11.2018приватним підприємцем з інформації у ЄДРЮОФОПтаГФ встановлено, що боржнику належать майнові права: частка у ТОВ «СЛАВТРЕЙДФОРС» у розмірі 100% (розмір внеску до статутного фонду 2 000 000 грн.); частка у ТОВ «СЛАВ ІНВЕСТ - 2000» у розмірі 100% (розмір внеску до статутного фонду572757,88 грн.) та винесено постанову про арешт майна (корпоративних прав);

21.11.2018виконавцем отримано відповідь регіонального сервісного центру МВС про зареєстровані за боржником транспортні засоби;

30.11.2018виконавцем направлено подання до Слов*янськогоміськрайонного суду Донецької області про примусовий привід боржника.

17.12.2018приватним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника та направлено до виконання в Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУ НП в Донецькій області.

22.12.2018до суду подано подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа.

18.02.2019, 20.02.2019, 04.09.2019винесено постанову про опис та арешт (коштів) боржника.

16.10.2019подано до Солом*янського районного суду м. Києва подання про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє з іншою особою. Ухвала цього суду про передачу справи за підсудністю від 21.11.2019, набрало законної сили 26.11.2020

Оспорювані договори укладені ОСОБА_2 23.11.2019, тобто після накладення 26.10.2018, 18.02.2019, 20.02.2019, 04.09.2019арешту на майно ОСОБА_4 . Як наслідок, основним є питання: чи мав останній необхідні кошти для участі у придбанні майна, договори дарування якого оспорюються позивачем.

Відповідно ч. 1 ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Передбачено ст.13 ЦК України, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати школи іншій особі. а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п?ятою цієї статті, суд може зобов`язати і припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Добросовісність (пункт 6 статті 3ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення.

Згідно правових позицій Великої палати Верховного Суду, що встановлені в постанові від 03.07.2019року в справі N?369/11268/16-ц, провадження N?14-260цс19, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Встановлено ст.9 ч.4 Закону України «Про виконавче провадження», що укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, е підставою для визнання такого правочину недійсним.

Таким чином, оскільки у судовому засіданні не спростовано того факту, що спірне майно було придбане за кошти отримані ОСОБА_2 від здійснення нею особисто підприємницької діяльності, вона мала право на розпорядження зазначеним майном. При цьому, слід звернути увагу, що кредитор ОСОБА_6 має майнові претензії до останнього на підставі укладеного ним договору поруки від 27.09.2013, який був вчинений до укладення шлюбу 22.09.2016з ОСОБА_2 , і жодної користі для майбутньої сім*ї від цього договору не було, зокрема, він не був укладений в інтересах сім*ї. Тому покладення фінансового тягаря на дружину (за рахунок її майна) за борговими зобов*язаннями чоловіка, які були у нього до укладення шлюбу, є явно несправедливими та істотно порушуватиме майнові права як дружини, так і дитини поручителя ( ОСОБА_9 ). Згідно ст. 41 Конституції України, ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не можу бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Щодо укладеного 19.02.2020між ОСОБА_2 та ОСОБА_13 шлюбного договору слід зазначити наступне.

Частиною 1 статті 92 СК України передбачено право не лише осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а й подружжя, на укладення шлюбного договору, у якому, відповідно до ст. 97 СК України може бути визначено правовий режим їх майна. З огляду на це, подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 мало право на укладення шлюбного договору у період всього часу перебування у шлюбі. І, якщо до укладення шлюбного договору між ними існувала усна домовленість щодо такого правового режиму, його укладення лише зафіксувало існуючі відносно між подружжям.

Статтею 103 СК України визначено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно положень ст. 12, 13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст. 141 ЦІК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 141, 263, 264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_4 про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Іванківський районний суд Київської області протягом 30-ти днів з дня його проголошення, а особами як і не були присутні при проголошенні рішення в той же термін з дня складання повного тексту судового рішення (21.12.2020).

Повний текст рішення виготовлено 06 січня2021року, у зв`язку з перебуванні головуючого судді Н. П. Слободян на лікарняному.

Суддя Слободян Н.П.