Постанова

від 12.12.2022 по справі 757/4321/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/4321/22-ц головуючий у суді І інстанції Козлов Р.Ю.

провадження № 22-ц/824/10397/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Жванко О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Даниловим Сергієм Анатолійовичем, на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року про забезпечення позову товариства з обмеженою відповідальністю «Славенергопром» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) про визнання недійсним патенту України НОМЕР_1 від 12.01.2016 року із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Славенергопром» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» у якому просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним патент України № НОМЕР_1 від 12.01.2016 р. із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» від дати публікації відомостей про його видачу та зобов`язати Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» знести запис до Державного реєстру патентів на корисні моделі стосовно визнання недійсним вказаного патенту та опублікувати в Офіційному бюлетені «Промислова власність» відомості про визнання недійсним патенту України № НОМЕР_1 від 12.01.2016 р. із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» за дати публікації відомостей про його видачу.

Разом з позовом представник позивача подав до суду заяву, в якій з метою забезпечення позову просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до набрання рішенням суду у даній справі законної сили: здійснювати будь-які дії, спрямовані на відчуження прав на корисну модель «ІНФОРМАЦІЯ_1» за патентом України НОМЕР_1 від 12.01.2016 р.; надавати будь-якій особі (особам) дозвіл (видавати ліцензію) на використання корисної моделі «ІНФОРМАЦІЯ_1» за патентом України НОМЕР_1 від 12.01.2016 р. та заборони Державному підприємству "Український інститут інтелектуальної власності" до набрання рішенням суду у даній справі законної сили: приймати рішення про внесення будь-яких змін до Державного реєстру патентів України на корисні моделі щодо патенту України № НОМЕР_1 (зокрема, змін, пов`язаних із зміною особи власника патенту, видачі ліцензії на використання корисної моделі); вносити будь-які зміни до Державного реєстру патентів України на корисні моделі щодо патенту України НОМЕР_1; здійснювати публікації будь-яких відомостей щодо патенту України № НОМЕР_1 в офіційному бюлетені «Промислова власність» тощо та реєструвати договори про відчуження ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прав на корисну модель «ІНФОРМАЦІЯ_1» за патентом України № НОМЕР_1 .

В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник позивача зазначає, що позивач звернувся до суду із даним позовом, рішення за таким позовом стосуватиметься прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а його виконання полягатиме у визнанні недійсними спірного патенту шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру патентів України. Виконання такого рішення є можливим, якщо власником спірного патенту на момент вирішення спору та прийняття рішення з набуттям ним законної сили та на момент його виконання залишатиметься одна й та сама особа. Однак, власник спірного патенту за час між вирішенням спору та ухваленням рішення у справі може змінитися, що утруднить або унеможливить виконання даного рішення у випадку задоволення позовних вимог. Ускладнення або унеможливлення виконання такого рішення полягатиме у необхідності заміни відповідної сторони правонаступником та зміни предмета пред`явлених вимог.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Славенергопром» - адвоката Демченко М.М. про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Славенергопром» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», про визнання недійсним патенту та зобов`язання вчинити дії - задоволено.

Заборонено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до набрання рішенням суду у даній справі законної сили: здійснювати будь-які дії, спрямовані на відчуження прав на корисну модель «ІНФОРМАЦІЯ_1» за патентом України НОМЕР_1 від 12.01.2016 р.; надавати будь-якій особі (особам) дозвіл (видавати ліцензію) на використання корисної моделі «ІНФОРМАЦІЯ_1» за патентом України НОМЕР_1 від 12.01.2016 р.

Заборонено Державному підприємству "Український інститут інтелектуальної власності" до набрання рішенням суду у даній справі законної сили: приймати рішення про внесення будь-яких змін до Державного реєстру патентів України на корисні моделі щодо патенту України № НОМЕР_1 (зокрема, змін, пов`язаних із зміною особи власника патенту, видачі ліцензії на використання корисної моделі); вносити будь-які зміни до Державного реєстру патентів України на корисні моделі щодо патенту України НОМЕР_1; здійснювати публікації будь-яких відомостей щодо патенту України № НОМЕР_1 в офіційному бюлетені «Промислова власність» тощо та реєструвати договори про відчуження ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прав на корисну модель «ІНФОРМАЦІЯ_1» за патентом України № НОМЕР_1 .

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Данилова Сергія Анатолійовича, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати оскаржувану ухвалу суду.

При цьому зазначає, що обраний судом захід забезпечення позову не є адекватним і ґрунтується виключно на безпідставних припущеннях позивача. Окрім того, апелянт переконаний, що судом першої інстанції не було з`ясовано, яке саме право та/або інтерес позивача порушується відповідачем 2. Вважає, що це спростовується постановою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року. Звертає увагу апеляційного суду на те, що позивач, на думку апелянта, навмисно приховав від суду інформацію про те, що між сторонами наявний інший спір, який розглядається Східним апеляційним господарським судом в справі № 905/730/20.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

15 листопада 2022 року на адресу суду надійшов відзив ТОВ «Славенергопром», направлений представником - адвокатом Демченком М.М. засобами поштового зв`язку 14 листопада 2022 року. У вказаному відзиві позивач просив суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

При цьому позивач зазначає, що доводи апелянта про ненадання заявником доказів існування підстав для забезпечення позову є помилковими, оскільки у справах, які пов`язані з оспоренням охоронних документів права інтелектуальної власності, можливе застосування заходів до забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу-володільцю спірного документа передавати будь-якій особі (особам) право власності на об`єкт інтелектуальної власності та/або надавати будь-якій особі (особам) дозвіл (видавати ліцензію) на використання об`єкта інтелектуальної власності; заборони Державній службі інтелектуальної власності України приймати рішення про внесення будь-яких змін до Державного реєстру патентів/свідоцтв України стосовно даного об`єкта інтелектуальної власності, вносити відповідні зміни до даного реєстру та здійснювати пов`язані з цим публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Також зазначає, що сам по собі факт існування ймовірності передачі власником свідоцтва прав на торговельну марку на користь третіх осіб або ж відмови власника від цього свідоцтва вже є достатньою підставою для вжиття заходів до забезпечення позову.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, а заяву про забезпечення позову залишити без задоволення.

Представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи шляхом направлення телефонограм на мобільний номер телефону та судової повістки-повідомлення на електронну пошту учасників справи, що вказані ними в матеріалах справи як засоби для зв`язку та повідомлення, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого.

Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції вважав, що заходи забезпечення шляхом заборони передачі будь-якій особі права власності на спірний патент повністю або частково та заборони компетентному органу реєструвати перехід такого права до інших осіб та публікувати такі зміни є такими що відповідають заявленими вимогами, оскільки відчуження або відмова від спірного патенту утруднить та затягне вирішення спору по-суті, буде впливати на процес виконання рішення про визнання їх недійсними та матиме інші правові наслідки, зробить неможливим виконання рішення, ухваленого щодо патенту, виданого відповідачу у випадку задоволення пред`явлених вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною вчинення певних дій.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, повністю дотримався вимог ст. ст. 149, 150, 153 ЦПК України та положень постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, можливість реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, дійшов правильного висновку про обґрунтованість заяви, оскільки між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді, а незабезпечення позову може утруднити та затягнути вирішення спору по-суті, буде впливати на процес виконання рішення та матиме інші правові наслідки, зробить неможливим виконання рішення, ухваленого щодо патенту, виданого відповідачу у випадку задоволення пред`явлених вимог.

Суд першої інстанції врахував, що заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Також правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

При цьому, судом першої інстанції вірно взято до уваги положення частини 1 статті 32 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», якою передбачено право володільця патенту в будь-який час відмовитися від прав, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі), повністю або частково в межах опублікованої формули винаходу (корисної моделі) на підставі заяви, поданої до НОІВ.

Таким чином, у разі реалізації такого права, виконання рішення суду, у випадку задоволення вимог, буде неможливо у зв`язку з внесенням до Державного реєстру відомостей про припинення дії патентів.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом, предметом якого є визнання недійсним патенту України НОМЕР_1 від 12.01.2016 року із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» та зобов`язання вчинити дії.

А відтак, до набрання рішенням законної сили у даній справі, існує реальна вірогідність передання відповідачем-власником патенту відповідних прав на даний патентна користь третіх осіб, що призведе до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав і інтересів яких стосуватиметься вирішення даного спору, неможливості виконання рішення суду, а також може зумовити необхідність звернення позивача з іншим позовом для захисту його порушених прав.

Безконтрольне розширення кола осіб, прав і інтересів яких стосується вирішення цього спору може не лише утруднити, але й зробити неможливим виконання рішення суду.

Таку правову позицію викладено і в постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року в справі № 910/5916/18, від 05 серпня 2019 року в справі № 910/16586/18, від 03 листопада 2020 року в справі № 910/7716/20.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що заходи забезпечення позову є необхідними, достатніми та співмірними із заявленими позовними вимогами є цілком обґрунтовані.

Апеляційний суд вважає, що таке втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку, є виправданим та вкрай необхідним, оскільки воно спрямовано виключно на забезпечення цивільного судочинства. Арешт майна полягає у позбавленні можливості лише розпоряджатись цими об`єктами нерухомого майна та не призведе до жодних негативних наслідків. Вжиття цього процесуального заходу не порушить вимоги ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а навпаки сприятиме захисту права позивача на справедливий суд, гарантованого ч.1 ст.6 цієї ж Конвенції.

При цьому колегія суддів зазначає, що адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Такі заходи мають на меті, зокрема, запобігти невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості виконання цього рішення.

Крім того, колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14 лютого 2022 року в справі № 367/3628/21 (провадження № 61-14886св21).

Посилання апелянта на правові висновки в справі №905/730/20 апеляційний суд оцінює критично, зважаючи на таке.

Аналізуючи доводи апелянта в цій частині апеляційний суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, апеляційний суд не приймає до уваги посилання апелянта на висновки Східного апеляційного господарського суду, викладені в постанові від 04 листопада 2021 року в справі № 905/730/20, оскільки обставини в цій справі не є тотожними до тих, які є наразі предметом розгляду апеляційним судом, мають інший суб`єктний склад та відносяться до господарської юрисдикції.

А відтак, вказаний довід не є підставою для відмови в задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Славенергопром» про забезпечення позову.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Даниловим Сергієм Анатолійовичем, - залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова