Постанова

від 21.12.2022 по справі 372/4474/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2022 року м. Київ

Справа № 372/4474/13-ц

Провадження: № 22-ц/824/11021/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Вербової І. М., Нежури В. А.,

секретар Івасенко І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 17 серпня 2022 року, постановлену під головуванням судді Висоцької Г. В.,

у справі за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця,

у с т а н о в и в:

У квітні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця, обґрунтувавши її тим, що він виступав майновим поручителем у справі за позовом ПАТ «Держаний експортно-імпортний банк України» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким він надав в заставу (іпотеку) належні йому земельні ділянки. Рішенням Обухівського районного суду Київської області у справі №372/4474/13-ц на дані земельні ділянки звернуто стягнення та визначено спосіб звернення стягнення - реалізацію вказаного предмета іпотеки через прилюдні торги. Однак, рішенням Обухівського районного суду Київської області у справі №372/3464/13-ц від 12.01.2015 року визнано недійсними договори, на підставі яких ним набуто право власності на земельну ділянку 14,85 га, кадастровий номер 3223187700:05:028:0101, та визнано недійсним відповідний державний акт, земельна ділянка повернута в постійне користування ДП «Київське лісове господарство». Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 28.05.2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу, в іншій частині рішення залишено без змін. На підставі вказаних судових рішень відомості про нього, як про власника зазначеної земельної ділянки, виключені з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру. Тобто, право власності на дану земельну ділянку, що була предметом іпотеки, у нього відсутнє. Ним було подано до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ три заяви у виконавчих провадженнях ВП №47245260, ВП №60722791 та ВП №65075084 про скасування арешту та скасування/виключення записів про арешт нерухомого майна з відповідного державного реєстру, а також виключення інформації щодо нього з Єдиного реєстру боржників щодо ВП №60722791 та ВП №65075084. Однак, відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ на його заяви відповіді не надав, зміни у відповідні реєстри не вніс. За викладених обставин, просив суд просив визнати бездіяльність щодо невчинення дій за його заявами у виконавчих провадженнях ВП № 47245260, ВП № 60722791 та ВП № 65075084 незаконною, скасувати арешт на земельну ділянку, накладений у рамках виконавчого провадження ВП № 47245260, та виключити відомості про нього як боржника з Єдиного реєстру боржників у виконавчих провадженнях ВП №60722791 та ВП №65075084.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 17 серпня 2022 року визнано бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не вчинення дій за заявами ОСОБА_2 у виконавчих провадженнях ВП № 47245260, ВП № 60722791 та ВП № 65075084 незаконною.

Скасовано арешт, накладений на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:028:000101, що належала боржнику ОСОБА_2 , постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанською А.Л. від 10.04.2015 року у виконавчому провадженні ВП №47245260.

Виключено відомості про ОСОБА_2 як боржника з Єдиного реєстру боржників у виконавчих провадженнях ВП №60722791 та ВП №65075084.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні скарги.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів. Однак, суд не врахував, що виконавче провадження було завершене на підставі п. 6 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим відомості про боржника не можуть бути виключені з Єдиного реєстру боржників. Щодо скасування арешту, накладеного на земельні ділянки, зазначила, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику. Тому в даному випадку ОСОБА_2 не міг звертатися зі скаргою на дії державного виконавця та порушувати питання про скасування арешту земельних ділянок, які фактично йому не належать. Окрім того зазначила, що виконавчі провадження ВП № 47245260, ВП № 60722791 та ВП № 65075084 були завершені на підставі п. 6 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення. Законом визначено, що при поверненні виконавчого документа з цієї підстави арешт з майна не знімається. Таким чином, державним виконавцем не було допущено незаконної бездіяльності, оскільки виконавчі провадження були завершені.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи. Тому всі питання, які виникають у сторін по справі, що пов`язані зі стадією виконання судового рішення, повинні вирішуватися в рамках цієї справи.

В судовому засіданні ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без змін.

ОСОБА_1 в інтересах в інтересах відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, однак після оголошення судом перерви в судовому засідання, не з`явилась, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за її відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10.02.2015 року у цивільній справі № 372/4474/13-ц за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, було звернуто стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором №151110Z63 від 19.03.2010 року, а саме земельну ділянку площею 14,85 га, кадастровий номер 3223187700:05:028:0101, що належала йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ№346999 від 09.10.2009; визначено спосіб звернення стягнення - реалізація вказаного предмета іпотеки через прилюдні торги; визначено початкову ціну реалізації предмету іпотеки на рівні не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12.01.2015 року у справі №372/2464/13-ц за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, Державного агентства земельних ресурсів, Державного підприємства «Київське лісове господарство» визнано недійсними договори, за якими ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 14,85 га, кадастровий номер 3223187700:05:028:0101, визнано недійсним відповідний державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ №346999 від 09.10.2009 року, а земельна ділянка повернута в постійне користування ДП «Київське лісове господарство».

Рішенням Київського апеляційного суду від 28.05.2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу, а в решті, а саме в частині визнання недійсним вищезгаданого відповідного державного акту на право власності на землю та повернення земельної ділянки в постійне користування ДП «Київське лісове господарство» залишено без змін.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України від 26.06.2015 року попередні судові рішення залишено без змін.

За наслідками вказаних судових рішень, відомості про ОСОБА_2 , як власника зазначеної земельної ділянки, виключені з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.

Отже, право власності на зазначену земельну ділянку, що була предметом іпотеки, у ОСОБА_2 відсутнє.

17.03.2015 року Обухівським районним судом Київської області видано виконавчий лист 2-4/15, відповідно до якого, в рахунок погашення заборгованості ТОВ «КоронАгро» перед ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» за кредитним договором №151110К12 від 18.03.2010 року, яка станом на 14 серпня 2013 року складає 316 418 893,16 грн. і складається із 174 829 068,78 грн. простроченої заборгованості за кредитом (основним боргом), 127 985 706,68 грн. простроченої заборгованості за процентами, 2 943 895,85 грн. простроченої комісії за управління кредитом, 2000 грн. простроченої комісії за зміну умов договору, 1 0658 221,86 грн. 3% річних у зв`язку із простроченням зобов`язань, звернуто стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за Іпотечним договором №151110Z63 від 19.03.2010 року, а саме земельну ділянку площею 14,85 га, кадастровий номер 3223187700:05:028:0101, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, цільове призначення для будівництва і обслуговування готельно-ресторанних та торгівельних комплексів, що належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №346999 від 09.10.2009 року.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11.03.2021 року у справі № 372/4171/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до АТ «Державний експортно-імпортний банк України» про припинення зобов`язань за договорами іпотеки у зв`язку з неможливістю їх виконання.

Постановою Київського апеляційного суду від 02.09.2021 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 11.03.2021 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково, припинено зобов`язання ОСОБА_2 перед АТ «Державний експортно-імпортний банк України» по іпотечному договору № 151110Z63 від 19.03.2010, а також припинено зобов`язання ОСОБА_3 перед АТ «Державний експортно-імпортний банк України» по іпотечному договору № 151110Z64 від 19.03.2010.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 21.10.2021 року в задоволенні заяви боржника ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 01.02.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 21 жовтня 2021 року скасовано, заяву ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задоволено, виконавчий лист Обухівського районного суду Київської області від 17 березня 2015 року у цивільній справі №372/4474/13-ц визнано таким, що не підлягає виконанню.

08.02.2022 року ОСОБА_2 звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявами про скасування арешту, накладеного постановою від 10.04.2015 року у ВП №47245260 та скасування/виключення записів про арешт нерухомого майна з відповідного Державного реєстру, а також про виключення інформації про ОСОБА_2 з Єдиного реєстру боржників щодо ВП № 60722791 та ВП № 65075084.

Вказані заяви залишені державним виконавцем без виконання.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із того, що Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано питання щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку із визнанням виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Відмова в задоволенні скарги унеможливило б в подальшому здійснення належного захисту прав заявника, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття арешту у випадку визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

У статті 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Матеріали справи свідчать, що виконавчий лист Обухівського районного суду Київської області від 17 березня 2015 року у цивільній справі №372/4474/13-ц неодноразово перебував на примусовому виконанні, і на підставі якого були відкриті виконавчі провадження ВП № 47245260, ВП № 60722791 та ВП № 65075084.

В рамках ВП № 47245260 державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника та внесено Єдиного реєстру боржників дані про ОСОБА_2 як про боржника.

В останнє виконавчий лист було пред`явлено до виконання у березні 2020 року.

Постановою державного виконавця від 28.04.2021 року виконавчий лист Обухівського районного суду Київської області від 17 березня 2015 року у цивільній справі №372/4474/13-ц було повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно ч. 3 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», уразі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (ч. 5 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Статтею 39 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачені підстави закінчення виконавчого провадження.

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону).

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч. 2 ст. 39 Закону).

Згідно ч. 1 ст. 40 Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Аналізуючи положення ЗУ «Про виконавче провадження», слід дійти висновку що питання зняття арешту може бути порушене лише у разі закінчення виконавчого провадження, а не у зв`язку з повернення виконавчого листа стягувачу.

Як встановлено вище, виконавчий лист №372/4474/13-ц було повернуто стягувачу 28.04.2021 року, тобто, до визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (01.02.2022 року). До ухвалення Київським апеляційним судом судового рішення про визнання виконавчого листа №372/4474/13-ц таким, що не підлягає виконанню, стягувачем АТ «Державний експортно-імпортний банк України» виконавчий лист повторно не пред`являвся.

Вказані обставини свідчать про неможливість зняття арешту та виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей про боржника ОСОБА_2 .

В той же час, вказані обставини свідчать і про неможливість повторного пред`явлення виконавчого листа№372/4474/13-ц до виконання та закінчення виконавчого провадження на підставі статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження».

Ураховуючи те, що законодавцем не було врегульовано питання щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку із визнанням такого документа таким, що не підлягає виконанню, після того як вказаний виконавчий лист був повернутий стягувачу згідно статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження» або ж у разі порушення питання про зняття арешту за таких же підстав, суд першої інстанції правильно вважав, що відмова у задоволенні скарги ОСОБА_2 унеможливить в подальшому належний захист прав і свобод заявника.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 з 2015 року намагається захистити свої порушені права як особи, яка фактично не є боржником у виконавчому провадженні, оскільки не є власником земельної ділянки, на яку рішенням суду було звернуто стягнення. Вказане підтверджує низка судових проваджень, зокрема, щодо припинення зобов`язань ОСОБА_2 перед АТ «Державний експортно-імпортний банк України» по іпотечному договору № 151110Z63 від 19.03.2010 року, перегляд заочного рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10.02.2015 року, численні скарги на дії державного виконавця, а також заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

В той же час, на теперішній час права та свободи ОСОБА_2 залишаються порушеними у зв`язку з наявністю в Державному реєстрі відомостей про обтяження земельної ділянки, яка не є його власністю, а також відомостей про нього як про боржника.

Наведені вище обставини з урахуванням положень діючого законодавства свідчить про те, що в даному конкретному випадку ОСОБА_2 не може захистити свої права в інший спосіб, аніж звернувшись до суду з вказаною скаргою.

Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо регулювання певних правовідносин не перешкоджає особі, яка вважає, що її права чи свободи порушені, звернутись до суду за захистом своїх прав.

Засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що прогалина у законодавстві щодо вирішення відповідного питання не може слугувати підставою для відмови особі у захисті її порушених прав чи свобод, а тому висновки суду першої інстанції про задоволення скарги ОСОБА_2 є правильними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано повну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 в інтересах відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Обухівського районного суду Київської області від 17 серпня 2022 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 17 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді І. М. Вербова

В. А. Нежура