Постанова

від 13.12.2022 по справі 911/1240/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2022 р. Справа №911/1240/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Ткаченка Б.О.

Алданової С.О.

секретар судового засідання: Гибало В.О.

учасники судового процесу:

від прокуратури: Галась О.М.

від позивача-1: не з`явився

від позивача-2:не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

керівника Вараської окружної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Київської області

від 08.08.2022

про повернення позовної заяви

у справі №911/1240/22 (суддя - Ейвазова А.Р.)

за позовом керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі

Володимирецької селищної ради, Комунального некомерційного

підприємства "Володимирецька багатопрофільна лікарня" Володимирецької селищної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джісіем Груп"

про стягнення 19 000,00 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Вараської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради (далі - Рада) та Комунального некомерційного підприємства "Володимирецька багатопрофільна лікарня" Володимирецької селищної ради (далі - Лікарня) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джісіем Груп" (далі - Товариство) про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 19 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.08.2022 у справі №911/1240/22 повернуто позовну заяву і додані до неї документи Прокурору.

Зокрема, ухвала Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 у справі №911/1240/22 мотивована тим, що судом не встановлено наявності у органу, який зазначив Прокурор в якості позивача - Ради, повноважень на здійснення управління у спірних відносинах, що виникли між позивачем Лікарнею та Товариством. Прокурор не може звертатись з позовом в інтересах держави в особі Товариства, що не позбавляє таку особу звернутись з самостійним позовом для захисту свої порушених прав або охоронюваних законом інтересів.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду, Прокурор звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2022 у справі №911/1240/22 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що повертаючи позовну заяву судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у результаті чого зроблено хибні висновки.

Апелянт, зокрема, зазначає про порушення інтересів держави у сфері використання бюджетних коштів, а належними суб`єктами захист вказаних інтересів не здійснено, у зв`язку з чим у Прокурора виникло право на представництво інтересів держави шляхом пред`явлення даного позову.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.08.2022 апеляційну скаргу Прокурора передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022 залишено без руху апеляційну скаргу Прокурора на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2022 у справі №911/1240/22 та надано строк для усунення її недоліків.

06.09.2022 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду, від апелянта надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №911/1240/22 за апеляційною скаргою Прокурора на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2022 та призначено до розгляду на 25.10.2022.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1240/22.

29.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/1240/22 з Господарського суду Київської області.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2022 та 22.11.2022 розгляд справи №911/1240/22 за апеляційною скаргою Прокурора відкладено на 22.11.2022 та 13.12.2022 відповідно.

Відповідач, у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) своїм правом не скористався, до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У судове засідання 25.10.2022 з`явилася прокурор, сторони представників не направили, проте позивач-2 надіслав на електронну адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази повідомлення всіх учасників справи про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а також заява представника позивача-2 про розгляд справи без його участі, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача-1 та відповідача.

У судовому засіданні 13.12.2022 прокурор підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, просила суд її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2022 у справі №911/1240/22 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 13.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, у липні 2022 року Прокурор звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Ради та Лікарні до Товариства про стягнення на користь Лікарні безпідставно набутих коштів в сумі 19 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.08.2022 у справі №911/1240/22 повернуто позовну заяву і додані до неї документи Прокурору.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 ГПК України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 ГПК України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина 3 статті 4 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Близькі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.02.2019 у справі №915/478/18.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до частини 3 статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках, прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 статті 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. При цьому, невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 ГПК України.

За приписами частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014, який набрав чинності 15.07.2015.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

У рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Аналіз положень частин 3-5 статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

При цьому, "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Проте, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор, при цьому, не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 30.06.2022 у справі №927/774/20.

Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема, не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

У постанові від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 визначено, що прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як визначено пунктами 1.5, 3.1, 5.1 статуту Лікарні, що затверджено рішенням Ради від 05.02.2021 №133, на які посилається Прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з даним позовом в інтересах держави:

- лікарня є юридичною особою публічного права;

- засновником, власником та органом управління майном відповідного підприємства є Володимирецька селищна територіальна громада в особі Ради і підприємство підпорядковано, підзвітно та підконтрольно власнику;

власник є вищим органом управління відповідним підприємством (лікарнею).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.6 статуту Лікарні, майно лікарні є комунальною власністю і закріплюється за нею на праві оперативного управління, а джерелами формування майна підприємства є комунальне майно, передане лікарні власником, у т.ч. кошти державного та місцевого бюджетів.

Також, за змістом пунктів 5.4.6, 7.2 статуту до компетенції власника як органу управління належить здійснення контролю за ефективністю використання майном, що є спільною власністю Володимирецької селищної територіальної громади та закріплене за лікарнею на праві оперативного управління; власник має право здійснювати контроль фінансово-господарської діяльності лікарні.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, Лікарня є самостійною юридичною особою, яка наділена відокремленим майном, набула правосуб`єктності, здійснює, як визначено у пункті 3.3 статуту некомерційну господарську діяльність та згідно з пунктом 3.4 статуту має самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки в органах казначейської служби, установах банків, печатку тощо.

Згідно з пунктом 3.5 статуту за своїм правовим статусом лікарня є комунальним некомерційним підприємством і діє на принципах повного господарського розрахунку та самофінансування в поєднанні з бюджетним фінансуванням.

Така особа, як передбачено пунктом 3.6 статуту, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном та коштами відповідно до чинного законодавства України, крім основних фондів.

Отже, позивач - Лікарня є самостійним суб`єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність та не відноситься до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Верховний Суд у постановах від 08.11.2021 у справі №917/561/21 та від 07.12.2021 у справі №903/865/20 додатково звернув увагу на те, що у випадку звернення прокурором за захистом інтересів держави в особі комунального підприємства/установи, необхідним є дослідження судами питання наявності у такого підприємства/установи делегованих органом місцевого самоврядування повноважень здійснювати владні управлінські функції, що, в такому випадку, наділяє комунальне підприємство/установу статусом суб`єкта владних повноважень (у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України) як іншого суб`єкта при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Проте, з матеріалів поданої позовної заяви не вбачається наявності у Лікарні делегованих органом місцевого самоврядування повноважень здійснювати будь-які владні управлінські функції у спірних правовідносинах.

Отже, Прокурор не може звертатись з позовом в інтересах держави в особі Лікарні, що не позбавляє таку особу звернутись з самостійним позовом для захисту свої порушених прав або охоронюваних законом інтересів.

У той же час, у поданій позовній заяві Прокурор також вказує позивачем орган місцевого самоврядування - Раду, яка представляє інтереси відповідної територіальної громади, що є власником майна, переданого позивачу - Лікарні і засновником відповідного підприємства.

Однак, хоча Прокурор вказує такий орган позивачем, у позовній заяві заявлено вимоги щодо стягнення грошових коштів саме на користь Лікарні, а не на користь відповідного органу місцевого самоврядування.

Отже, фактично позов спрямований на захист саме прав Лікарні, що уклала договір, на підставі якого здійснила перерахування коштів, щодо повернення частини яких заявлено відповідні вимоги, а вимог на захист прав або інтересів Ради позовна заява не містить.

Згідно з пунктами 3.6, 3.7 статуту Лікарні:

- лікарня самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном та коштами;

- лікарня не відповідає за зобов`язаннями власника, а власник не відповідає за зобов`язаннями лікарні.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про відсутність у органу, який зазначив Прокурор в якості позивача - Ради, повноважень на здійснення управління у спірних відносинах, що виникли між Лікарнею та Товариством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 визначено, що владні повноваження мають розглядатися у розрізі саме спірних відносин, тобто орган, в інтересах якого подано позов повинен мати владні повноваження у тих суспільних відносинах, на відновлення яких спрямовано позов. При цьому наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та комунальним підприємством виключає наявність владних повноважень між ними або між органом місцевого самоврядування як засновником комунального підприємства та третіми особами, які здійснюють господарське правопорушення, на яке повинно реагувати комунальне підприємство як суб`єкт господарських відносин.

За висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 25.11.2021 у справі №917/269/21, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №911/2169/20, оскільки комунальне підприємство не є суб`єктом владних повноважень, а прокурором визначено порушення прав саме комунального підприємства як суб`єкта господарювання, а не безпосередньо територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування, то звернення прокурора до суду в цій справі в інтересах держави є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оскільки підстави для представництва Прокурором інтересів держави у даному випадку відсутні, подана позовна підлягає поверненню.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010, в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення питання про залишення позову без розгляду в даній справі та правильність висновків суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Прокурора не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Київської області від 08.08.2022 у справі №911/1240/22 має бути залишена без змін.

З огляду на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати на підставі статті 129 ГПК України підлягають покладенню на скаржника.

Керуючись статтями 267-271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу керівника Вараської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2022 у справі №911/1240/22 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2022 у справі №911/1240/22 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1240/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 21.12.2022.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Б.О. Ткаченко

С.О. Алданова