Ухвала

від 21.12.2022 по справі 200/8861/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

21 грудня 2022 року справа №200/8861/21

м. Дніпро

Суддя Першого апеляційного адміністративного суду Казначеєв Е.Г., розглянувши апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 р. у справі № 200/8861/21 (головуючий І інстанції Волгіна Н.П.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАВТОВАЗ до Головного управління ДПС у Донецькій області , Державна податкова служба України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язати вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Першого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 р. у справі № 200/8861/21.

Ознайомившись з даною апеляційною скаргою, вважаю, що вона не відповідає вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим така скарга підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Згідно ч.3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 2 статті 299 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що копія рішення суду першої інстанції від 13 січня 2022 року доставлено апелянту 25.05.2022 на офіційну електронну адресу в підсистемі «Електронний суд».

Відповідно до п.2 ч.6 статті 251 КАС України, днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Отже, у розумінні положень КАС України, копія судового рішення вважається врученою 25.05.2022.

15.12.2022 апелянтом подано до суду апеляційну скаргу.

Тобто, апелянтом строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції пропущено.

Апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано введенням в Україні воєнного стану, відсутністю коштів на сплату судового збору.

Суд зазначає, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, пункт 57).

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява № 23436/03).

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

За пунктом 3 частини 1 статті 7 КАС України, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом віднесено до принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах, зміст якого розкриває стаття 10 цього Кодексу, частинами 1, 2 якої встановлено, що усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 44 КАС України, передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд зазначає, що підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання апеляційної скарги.

У пункті 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.

Це стосується і суб`єктів владних повноважень, які фінансується з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, а тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ. Виконання апелянтом покладених на нього нормами КАС України процесуальних обов`язків не повинно ставитись в залежність від правовідносин, у які податковий орган вступає в інших сферах його діяльності.

Наведене кореспондується з пунктами 44, 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, за змістом яких штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду і планів використання бюджетних коштів, помісячних планів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету та надання кредитів з бюджету є проекти зазначених кошторисів і планів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на плановий бюджетний період не затверджено в установлений законодавством строк, в обов`язковому порядку затверджується тимчасовий розпис бюджету на відповідний період та подається відповідному органу Казначейства для доведення витягів з тимчасового розпису бюджету головним розпорядникам. Головний розпорядник доводить витяги з тимчасового розпису бюджету відповідальним виконавцям, розпорядникам нижчого рівня. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а заклади фахової передвищої та вищої освіти, наукові установи та заклади охорони здоров`я також тимчасові плани використання бюджетних коштів і тимчасові помісячні плани використання бюджетних коштів, які затверджуються їх керівниками. При цьому зведені тимчасові кошториси не складаються. Одержувачі складають на зазначений період тимчасові плани використання бюджетних коштів, які затверджуються їх керівниками за погодженням з розпорядниками, через яких вони одержують такі кошти. Штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку бюджетного періоду. Під час складання на плановий бюджетний період розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів. На суму власних надходжень і відповідних видатків, які здійснені згідно з тимчасовими кошторисами та не заплановані в розписі, оформляється довідка про зміни до кошторису в частині спеціального фонду.

З огляду на наведене, апелянт не був позбавлений можливості здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору на підставі кошторису, а у разі його відсутності проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету у минулому періоді й, при цьому, мав право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів тощо. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Отже, відсутність бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку.

Таким чином, обставини звернення апелянта з первинною апеляційною скаргою у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, не можуть вважатися поважними причинами, оскільки невиконання вимог процесуального законодавства не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 07.02.2018 року у справі справа №804/3801/16 (К/9901/2670/17).

Стосовно посилання апелянта на положення Конвенції про захист прав людини та рішення Європейського суду по правам людини, суд зазначає, що зазначені висновки мали місце в інших справах Європейського суду та приймались до інших правовідносин, вимоги щодо дотримання строку не суперечить Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.

Крім того, висновки Європейського суду направлені на встановлення порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і захист прав людини (у виключних випадках - юридичної особи), а не органу державної влади - суб`єкта владних повноважень.

Правові висновки ЄСПЛ у порядку аналогії не можуть бути застосовані для захисту прав та інтересів суб`єктів владних повноважень, оскільки законодавство України побудовано, зокрема, на основі конституційного принципу, коли права, свободи людини та їх гарантії визначають спрямованість діяльності держави, а не навпаки. Тобто визначені законодавством права, свободи людини та їх гарантії не можуть бути притаманними органам державної влади, бо головним обов`язком останніх є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.

Щодо посилання апелянта на введення в Україні воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Слід наголосити, що посилання скаржника на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення строку на подання апеляційної скарги для органу державної влади без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до апеляційного суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу суб`єкта владних повноважень, що, в свою чергу, обумовило пропуск строку на подання апеляційної скарги.

Введення воєнного стану, безумовно, є поважною причиною пропуску процесуального строку, оскільки впливає на життєдіяльність в державі в цілому. Але між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану повинен бути безпосередній, прямий, причинний зв`язок. При вирішенні питання про поновлення процесуального строку судом не може не враховуватися, зокрема, коли збіг процесуальний строк (до введення воєнного стану чи під час воєнного стану, а якщо до введення воєнного стану, то як задовго до цієї події), яким чином запроваджені обмеження перешкоджали своєчасно звернутися з апеляційною скаргою.

Суд зазначає, що з клопотання апелянта не вбачається, що неможливість подання скарги у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з введенням воєнного стану. Апелянтом будь-яких доказів в підтвердження того, що пропущення процесуальних строків зумовлено обмеженнями, впровадженими у зв`язку з введенням воєнного стану, не надано.

Щодо посилання апелянта на закріплення наказом Державної податкової служби України повноважень Головного управління ДПС у Донецькій області за Головним управлінням ДПС у Львівській області суд зазначає, що виникнення організаційних складнощів у суб`єкта владних повноважень для реалізації права на оскарження судових рішень є суто суб`єктивною перешкодою, у зв`язку з чим не може бути визнано поважною причиною пропуску строку. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року (справа № 320/3537/19, № 640/14960/20), від 27 вересня 2022 року (справа №500/8835/21), постанові від 27 вересня 2022 року (справа №500/8835/21).

Враховуючи те, що апелянтом пропущено строк на апеляційне оскарження, вважаю за необхідне залишити апеляційну скаргу без руху з наданням строку для подання апелянтом клопотання щодо поважності причин пропуску строку з обґрунтованими іншими причинами такого пропуску.

Також, відповідно до вимог пункту 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно пп. 1 п.3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою підприємцем встановлюється ставка судового збору - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами пп.2 п.3 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору встановлюється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI передбачено, що у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Як вбачається зі змісту позовних вимог позивачем у позовній заяві заявлені дев`ять вимоги немайнового характеру.

При поданні до адміністративного суду апеляційної скарги, апелянт повинен сплатити судовий збір в розмірі 30645грн (2270,00грн х 9) х 150%). Проте, до апеляційної скарги було додано документу про сплату судового збору на суму 3405 грн..

З урахуванням викладеного, апелянту необхідно усунути встановлені судом недоліки апеляційної скарги, а саме, надати докази сплати судового збору в сумі 27240 грн.

Несплачену суму судового збору належить перераховувати за наступними реквізитами: отримувач коштів - Донецьке ГУК/Краматорська МТГ/22030101; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); код банка (МФО) - 899998; код отримувача (ЄДРПОУ) - 37967785; розрахунковий рахунок UA758999980313161206081005630; код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу - Судовий збір, на рішення по справі (Номер справи), Перший апеляційний адміністративний суд.

Згідно з ч. 2 ст. 298 КАС України, до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 296 Кодексу, застосовуються правила ст. 169 Кодексу, відповідно до яких апеляційна скарга залишається без руху і заявнику надається строк для усунення її недоліків до десяти днів з дня вручення ухвали.

Відповідно до ч. 2, 5 статті 169 КАС України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Керуючись статтями 169, 296, 298, 321, 325 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 р. у справі № 200/8861/21 - залишити без руху.

Апелянту усунути встановлені недоліки апеляційної скарги шляхом невідкладного подання до суду докази сплати судового збору в сумі 27240 грн. та клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження вказавши інші підстави для поновлення строку та доказами в їх підтвердження.

Встановити строк для усунення виявлених недоліків апеляційної скарги десять днів з моменту отримання ухвали.

Після усунення недоліків апеляційної скарги у строк, встановлений судом, вона вважатиметься поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.

Роз`яснити, що в разі невиконанні вимог даної ухвали стосовно надання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження, що позбавляє апелянта права повторного звернення до апеляційного суду з цього питання.

Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в іншій частині у встановлений судом строк, апеляційна скарга буде повернута протягом п`яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Е.Г. Казначеєв