Рішення

від 13.12.2022 по справі 910/3384/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.12.2022Справа № 910/3384/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СКБ "Лукулл"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон"

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Дяченко Я.А.

Представники учасників справи:

від позивача Машкіна В.М.;

від відповідача не з`явилися;

від третьої особи не з`явилися.

В судовому засіданні 13.12.2022 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представника позивача, що повне рішення буде складено 22.12.2022 року.

СУТЬ СПОРУ:

04 травня 2022 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява б/н від 23.02.2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю "СКБ "Лукулл" (позивач) до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач) про стягнення 387 176,00 грн., з них: основного боргу - 300 239,99 грн. (триста тисяч двісті тридцять дев`ять гривень 99 копійок), інфляційного збільшення - 59 889,73 грн. (п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять гривень 73 копійки) та 3% річних - 27 046,28 грн. (двадцять сім тисяч сорок шість гривень 28 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 1014 на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 11.06.2002 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3384/22, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу. Крім того, в ухвалі суду роз`яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", ухвалено здійснювати розгляд справи № 910/3384/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.06.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 року підготовче засідання відкладено на 21.07.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 року зупинено провадження у справі № 910/3384/22 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 199/3152/20.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СКБ "Лукулл" задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 року у справі №910/3384/22 скасовано, справу № 910/3384/22 направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

27.10.2022 року матеріали справи були повернуті до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 року поновлено провадження у справі № 910/3384/22, підготовче засідання призначено на 22.11.2022 року.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 22.11.2022 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/3384/22 до судового розгляду по суті на 13.12.2022 року.

В судовому засіданні 13.12.2022 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача та третьої особи в судове засідання 13.12.2022 року не з`явилися.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.06.2002 року між ТОВ "СКБ "Лукулл" (надалі - позивач, клієнт) та ПАТ КБ «Приватбанк» в особі керуючого Євпаторійським філіалом «Приватбанк» (надалі - відповідач, банк) укладено договір № 1014 на здійснення розрахунково-касового обслуговування (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого банк відкриває клієнту поточний рахунок (поточні рахунки) у національній та іноземній валюті (в тому числі картковий) та/або здійснює його (їх) розрахунково-касове обслуговування відповідно до діючих нормативних актів Національного банку України.

Договір укладений на невизначений строк, набуває чинності з дня його підписання обома сторонами (п. 7.1. договору).

На підставі даного договору позивачу були відкриті рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .

Як зазначає позивач, 28.05.2014 року ПАТ КБ "Приватбанк" було переведено кошти в сумі 2496,06 грн. відповідно до меморіального ордера № Е052L0G18 без повідомлення про це позивача, якому належать вказані грошові кошти. У реквізитах призначення платежу вказаного меморіального ордера відповідачем було зазначено: "Сальдо счета согласно приказа 6695879".

Також 28.05.2014 року ПАТ КБ "Приватбанк" було переведено кошти в сумі 297 743,93 грн. відповідно до меморіального ордера № Е0528L07WD без повідомлення про це позивача, якому належать вказані грошові кошти. У реквізитах призначення платежу вказаного меморіального ордера відповідачем було зазначено: "Сальдо счета согласно приказа 6695879".

01.12.2017 року позивач звернувся до ПАТ КБ "Приватбанк" із заявою № 27 про перерахування коштів в сумі 297 743,93 грн. на його актуальний рахунок у зв`язку зі зміною місця реєстрації.

В подальшому, позивач звернувся до ПАТ КБ "Приватбанк" із заявою № 01 від 28.01.2020 року про перерахування коштів в сумі 297 743,93 грн. на його актуальний рахунок у зв`язку зі зміною місця реєстрації.

У відповіді № 20.1.0.0.0/7-200206/8819 від 20.03.2020 року банк повідомив, що будь-який борг перед ТОВ "СКБ "Лукулл" у ПАТ КБ "Приватбанк" відсутній.

14.01.2022 року позивач звернувся до ПАТ КБ "Приватбанк" із заявою від 13.01.2022 року про надання інформації про здійснені операції з перерахунку коштів за меморіальними ордерами № Е052L0G18 та № Е0528L07WD від 28.05.2014 року.

Крім того, 14.01.2022 року позивач звернувся до ПАТ КБ "Приватбанк" з листом № 1 від 13.01.2022 року, в якому вимагав здійснити перерахунок коштів у загальному розмірі 300 239,99 грн. (2496,06 грн. + 297 743,93 грн.) на актуальні рахунки.

Втім, відповідач відмовив у виплаті коштів у сумі 300 239,99 грн., що підтверджується відповіддю № 20.1.0.0.0/7-220118/27312 від 21.01.2022 року ПАТ КБ "Приватбанк".

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційне збільшення у розмірі 59 889,73 грн. та 3% річних у розмірі 27 046,28 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що 17.11.2014 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" був укладений договір про переведення боргу, з подальшим укладенням 18.11.2014 року додаткової угоди до цього договору, за яким банк зобов`язався протягом 20 днів з моменту укладення договору перерахувати третій особі грошові кошти, розміщені кредиторами за договорами в розмірі згідно із додатком № 1.

Відповідно до умов договору електронний додаток № 1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими було здійснено переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон", в тому числі і по договору банківського рахунку, який є предметом спору в даній справі.

За наведених обставин відповідач стверджує, що АТ КБ "Приватбанк" є неналежним відповідачем у справі з огляду на переведення боргу за зобов`язаннями по спірним рахункам новому боржнику ТОВ "ФК "Фінілон", який, на думку банку, і має бути відповідачем у даній справі. Крім того, від ТОВ "СКБ "Лукулл" жодних письмових заперечень відносно переведення банком на ТОВ «ФК «Фінілон» боргу за договором № 1014 від 11.06.2002 року на адресу банку не надходило. Оскільки з 17.11.2014 року АТ КБ «Приватбанк» на є боржником за договором відсутні підстави для нарахування та стягнення з банку 3% річних та інфляційного збільшення.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою являється договором банківського рахунка.

Статтею 1066 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком; банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами; банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частиною 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України встановлено, що банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження; грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України унормовано, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків: обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду; в інших випадках, встановлених законом; у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Згідно зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до п. 1.6 постанови Правління НБУ від 22.01.2004 року № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», зареєстровану в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за № 377/89761.6, банк, тобто відповідач здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що розміщені на банківському рахунку.

Судом встановлено, що відповідачем було переведено з рахунків позивача залишок коштів у сумі 300 239,99 грн. відповідно до меморіальних ордерів № Е052L0G18 та № Е0528L07WD від 28.05.2014 року без згоди та повідомлення про це позивача, якому належали вказані грошові кошти.

Відповідач стверджує, що 17.11.2014 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ Фінансова компанія "Фінілон" було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18.11.2014 року додаткової угоди до цього договору.

Відповідно до умов договору електронний додаток № 1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими було здійснено переведення боргу на ТОВ ФК "Фінілон", в тому числі і по договору банківського рахунку, який є предметом спору в даній справі.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Норма ст. 520 Цивільного кодексу України має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника.

Чинним законодавством встановлено лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні - цей правочин вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання (ст. 513, 521 ЦК України). Водночас форми надання згоди кредитором щодо заміни боржника у зобов`язанні законом не передбачено.

Наведене дає підстави для висновку про те, що для заміни боржника в зобов`язанні істотне значення має не форма виразу волі кредитора, а наявність відповідної волі, що й вимагається згідно з приписами ст. 520 Цивільного кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 27.04.2022 року у справі № 321/1260/19 зазначено наступне:

"Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових:

- по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання;

- по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу".

Зі змісту договору № 1014 від 11.06.2002 року вбачається, що він не містить положень про мовчання як способу вираження згоди позивача на відступлення банком своїх прав чи обов`язків третім особам. До того ж, відповідно до положень ч. 1 ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Тобто для заміни сторони чи для переведення боргу на третю особу необхідне дотримання такої ж письмової форми, як і сам договір, і угода про це (так само як і згода позивача як кредитора) повинна оформлюватися письмово та підписуватися також і позивачем, що не було дотримано відповідачем. Тим самим банк, у порушення положень зазначеної ст. 1066 Цивільного кодексу України, обмежив право позивача (клієнта за договором) щодо розпорядження грошовими коштами, тим самим порушив його майнові права та інтереси.

За висновком суду, доводи АТ КБ "Приватбанк" про неналежність його як відповідача у справі внаслідок укладення з ТОВ "ФК "Фінілон" договору про переведення боргу, відповідно до якого останнє стало боржником за спірними договорами банківського рахунку, є безпідставними, оскільки банк під час розгляду справи не довів, що такий договір було укладено зі згоди позивача - ТОВ «СКБ «Лукулл».

Посилання відповідача на те, що зміна боржника у зобов`язанні відбулася належним чином, оскільки від ТОВ «СКБ «Лукулл» жодних письмових заперечень на адресу банку не надходило, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать ст. 520 ЦК України, відповідно до якої боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.01.2021 року у справі № 729/887/19.

У відзиві на позовну заяву відповідач також посилається на те, що 30.01.2015 року на офіційному сайті Банку за посиланням "https://conditions-and-rules.privatbank.ua/news/74/?lang=ru" було розміщене повідомлення для клієнтів Банку з наступним змістом:

"У зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ "1.1.7. Додаткові положення" Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених п. 1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватись з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 32. У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15.02.2015 р. Ненадання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам Клієнта на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" зі згоди Клієнта".

За доводами відповідача, будь-яких письмових заперечень від позивача відносно переведення відповідачем на ТОВ ФК "Фінілон" боргу за договором № 1014 від 11.06.2002 року на адресу банку не надходило, тому 17.11.2014 року між відповідачем та ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу.

Суд вказує на помилковість зазначених тверджень відповідача, оскільки договір не передбачає права відповідача в односторонньому порядку шляхом зміни якихось Умов та правил надання банківських послуг, які не є частиною договору, та розміщення цих змін тільки на власному веб-сайті, відступати боргові зобов`язання або інші права чи обов`язки за договором третім особам.

На спростування вказаного відповідачем належних та допустимих доказів до матеріалів справи не представлено.

Відповідачем не наведено жодного доказу того, що ТОВ «СКБ «Лукулл» підписало якийсь формуляр чи заяву тощо, які б визначали приєднання позивача до договору приєднання у формі Умов. Також відповідач не надав доказів того, що Умови регулюють відносини за договором № 1014 від 11.06.2002 року та є його частиною. Відповідач не наводить посилання на жоден пункт договору № 1014 від 11.06.2002 року, з якого б слідувало, що Умови є його частиною.

Отже, укладення між банком та ТОВ "ФК "Фінілон" договору про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року не має правових наслідків для позивача у даній справі та саме банк є належним відповідачем у даній справі, який у порушення положень ст. 1066 Цивільного кодексу України обмежив право позивача (клієнта за договором № 1014 від 11.06.2002 року) щодо розпорядження грошовими коштами, тим самим порушив його майнові права та інтереси.

З огляду на встановлені обставини та наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідачем здійснено перерахування коштів з рахунків позивача в сумі 300 239,99 грн. без законних підстав та з порушенням умов укладеного договору № 1014 від 11.006.2002 року.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача 300 239,99 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 27 046,28 грн. та інфляційного збільшення у розмірі 59 889,73 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.04.2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

З наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційного збільшення вбачається, що позивач здійснює відповідні нарахування за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційного збільшення, в межах заявленого позивачем періоду, суд встановив, що вони виконані арифметично вірно, відтак, суми 3% річних та інфляційного збільшення, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 27 046,28 грн. 3% річних та 59 889,73 грн.

Відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності. З приводу вказаної заяви суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як було встановлено вище, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційного збільшення за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.

В свою чергу відповідає вказує, що стягнення 3% річних та інфляційного збільшення можливе лише за період з 02.12.2017 року по 02.12.2020 року. При цьому, відповідач жодним чином не зазначає про обґрунтованість та правомірність нарахування 3% річних та інфляційного збільшення саме за визначений відповідачем період з 02.12.2017 року по 02.12.2020 року

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-19" на всій території України було установлено карантин з 12.03.2020 року по 22.05.2020 року.

Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 22 травня до 31 липня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500)

Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 1 серпня до 19 грудня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року № 760, від 13 жовтня 2020 року № 956, від 9 грудня 2020 року № 1236)

Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 19 грудня 2020 року до 31 травня 2022 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 червня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року № 630 дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211, продовжено до 31 серпня 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2022 року № 928 дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211, продовжено до 31 грудня 2022 року.

Приписами п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що строк позовної давності не було пропущено позивачем при зверненні до суду.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідачів суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 5807,64 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ «Лукулл» (ідентифікаційний код 32057388, адреса: 01001, м. Київ, вул. Еспланадна, 2) грошові кошти: основного боргу - 300 239,99 грн. (триста тисяч двісті тридцять дев`ять гривень 99 копійок), інфляційного збільшення - 59 889,73 грн. (п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять гривень 73 копійки), 3% річних - 27 046,28 грн. (двадцять сім тисяч сорок шість гривень 28 копійок) та судовий збір - 5807,64 грн. (п`ять тисяч вісімсот сім гривень 64 копійки).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22.12.2022р.

Суддя О.В. Котков