Постанова

від 20.03.2023 по справі 910/3384/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2023 р. Справа№ 910/3384/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Чорногуза М.Г.

Шаптали Є.Ю.

секретар судового засідання: А.Р. Колосовська

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 20.03.2023,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 (повний текст складено 22.12.2022)

у справі №910/3384/22 (суддя Котков О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ «Лукулл»

до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»

про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

04.05.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «СКБ «Лукулл» (далі, позивач або Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом б/н від 23.02.2022 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі, відповідач або Банк) про стягнення грошових коштів у розмірі 387 176,00 грн, з яких основного боргу - 300 239,99 грн, інфляційного збільшення - 59 889,73 грн та 3% річних - 27 046,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором №1014 на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 11.06.2002.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 у справі №910/3384/22 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ «Лукулл» грошові кошти: основного боргу - 300 239,99 грн (триста тисяч двісті тридцять дев`ять гривень 99 копійок), інфляційного збільшення - 59 889,73 грн (п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять гривень 73 копійки), 3% річних - 27 046,28 грн (двадцять сім тисяч сорок шість гривень 28 копійок) та судовий збір - 5 807,64 грн (п`ять тисяч вісімсот сім гривень 64 копійки).

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем із порушенням умов Договору №1014 на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 11.06.2002, укладеного із позивачем, без згоди та повідомлення про це останнього, було переведено з рахунків позивача залишок належних йому коштів у сумі 300 239,99 грн відповідно до меморіальних ордерів №Е052L0G18 та №Е0528L07WD від 28.05.2014.

Суд також дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за період з 23.02.2019 по 23.02.2022, та відхилив, посилаючись на приписи пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, доводи відповідача про сплив строків позовної давності щодо заявлених вимог.

Стосовно заперечень Банку, що він є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки на підставі договору про переведення боргу від 17.11.2014 Банк перевів свій борг перед позивачем на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», суд установив, що Банк під час розгляду справи не довів, що такий договір у відповідності до статті 520 Цивільного кодексу України було укладено зі згоди позивача - ТОВ «СКБ «Лукулл». За висновками суду укладення між Банком та ТОВ «ФК «Фінілон» договору про переведення боргу від 17.11.2014 не має правових наслідків для позивача у даній справі та саме Банк є належним відповідачем у даній справі, який у порушення положень статті 1066 Цивільного кодексу України обмежив право позивача (клієнта за договором №1014 від 11.06.2002) щодо розпорядження грошовими коштами, тим самим порушив його майнові права та інтереси.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, 29.12.2022 (про що свідчить відмітка про дату формування накладної) Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 у справі №910/3384/22 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до посилань на неправомірність висновку суду першої інстанції відносно того, що Банк є належним відповідачем у даній справі. Суд першої інстанції безпідставно проігнорував факт переведення Банком боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» згідно договору про переведення боргу від 17.11.2014, а також факт перерахування коштів позивача на підставі такого договору на рахунки третьої особи.

Скаржник наголошує, що жодних письмових заперечень від ТОВ «СКБ «Лукулл» відносно переведення Банком на ТОВ «ФК «Фінілон» боргу за спірним договором на адресу Банку у строк до 15.02.2015 (як це було вказано у повідомленні від 30.01.2015, розміщеному на офіційному сайті Банку) не надходило, відповідно, було досягнуто ефекту переведення боргу, яке фактично здійснено з «мовчазної» згоди ТОВ «СКБ «Лукулл».

Щодо стягнення судом 3% річних та інфляційних втрат, то скаржник зазначив, що суд, задовольняючи ці вимоги позивача, порушив приписи статей 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, оскільки не застосував за заявою відповідача наслідки спливу строку позовної давності.

За твердженнями Банку для позивача відлік строку, який обумовлено частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, розпочався з 29.05.2014 (дня, наступного за днем формування Банком меморіальних ордерів). Однак, позивач звернувся до суду лише 23.02.2022. Також позивач звертався до Банку з листом №27, в якому просив здійснити перерахунок коштів на його актуальний рахунок - 01.12.2017, а здійснив розрахунок 3% річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за період з 23.02.2019 по 23.02.2022, що виходить за межі позовної давності. Стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе лише за період з 02.12.2017 по 02.12.2020, а оскільки позивачем пропущений загальний строк позовної давності, розрахунок слід здійснити відповідно до заявлених позовних вимог за період з 23.02.2019 по 02.12.2020 (3% річних - 15 990,86 грн; інфляційні втрати - 20 021,74 грн).

Також, 04.01.2023 (про що свідчить відмітка про дату формування накладної) Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» направило до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи №910/3384/22 первинних документів на підтвердження факту перерахування коштів, які обліковувалися на рахунках позивача в Банку №29032443300001 та №29030443347011, на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», а саме меморіальний ордер №E1127L00HE від 27.11.2014 на суму 297 743,93 грн, виписку з реєстру до меморіального ордеру №E1127L00HE від 27.11.2014 на суму 297 743,93 грн, меморіальний ордер №E1127LOWCQ від 27.11.2014 на суму 224910551,47 грн, виписку з реєстру до меморіального ордеру №E1127LOWCQ від 27.11.2014 на суму 224910551,47 грн, в які входять грошові кошти позивача на суму 297 743,93 грн, меморіальний ордер №E1127L06P8 від 27.11.2014 на суму 2 496, 06 грн, виписку з реєстру до меморіального ордеру №E1127L06P8 від 27.11.2014 на суму 2 496, 06 грн.

Відповідач, подаючи назване клопотання, звернув увагу на те, що в аналогічних судових спорах суди критично оцінювали надані Банком докази відносно факту перерахування грошових коштів позивачів на рахунок третьої особи у відповідності до умов Договору про переведення боргу та зазначив, що вказані документи є додатковими до тих (витяг з електронного додатку до Договору про переведення боргу від 17.11.2014 - реєстр кредиторів та банківська довідка про виконання Банком своїх зобов`язань за Договором), які вже містяться у матеріалах справи та були направлені на адресу суду відповідачем 20.06.2022.

Узагальнені доводи та заперечення позивача

10.02.2023 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити оскаржене рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві позивач наголосив на тому, що суд першої інстанції належним чином оцінив та дослідив доводи відповідача щодо переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» без згоди позивача.

Щодо строків позовної давності, то позивач зазначає, що має право вимагати повернути кошти чи самостійно розпоряджатися ними протягом всього строку договору, зберігати на своєму рахунку, направляти вимоги про їх перерахунок, надавати доручення банку, тощо. Договором строк повернення коштів не встановлено, а отже строк позовної давності не може бути пропущено клієнтом у даному випадку. Клієнт банку, розмістивши кошти на рахунку, має право на них до припинення дії договору, а незаконні дії банку щодо блокування рахунку не можуть встановлювати строк позовної давності до вимоги про повернення коштів, розміщених на рахунку за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування.

Позивач наголошує, що не знав про формування Банком меморіальних ордерів в день їх формування, а сам Банк не повідомляв про їх формування, водночас, направлення банку клієнтом доручень про здійснення банківської операції не встановлює клієнту строк позовної давності на повернення коштів, розміщених на цьому рахунку.

13.02.2023 від позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли також заперечення на клопотання апелянта про приєднання документів, у яких позивач наголосив на тому, що скаржником були порушені строки на їх подання, встановлені частиною 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, вказані відповідачем причини неподання таких доказів не є поважними, а самі документи не стосуються суті спору.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» у справі №910/3384/22 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Чорногуз М.Г., Шаптала Є.Ю.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3384/22; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 у справі №910/3384/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

16.01.2023 матеріали справи №910/3384/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 у справі №910/3384/22, встановлено учасникам справи строк на подання відзивів, заяв, клопотань, пояснень, розгляд апеляційної скарги призначено на 13.02.2023.

07.02.2023 засобами електронного зв`язку від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ «Лукулл» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке мотивоване введенням в Україні воєнного стану та неможливістю забезпечити явку представника позивача у судове засідання безпосередньо в приміщенні Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ «Лукулл» про участь у судовому засіданні 13.02.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

У судове засідання, призначене на 13.02.2023, до Північного апеляційного господарського суду з`явився представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк». При цьому, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ «Лукулл» повинен був брати участь у судовому розгляді справи №910/3384/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21. Проте, суду апеляційної інстанції не вдалося встановити стабільне інтернет-з`єднання з позивачем для розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» режимі відеоконференції. Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував щодо відкладення розгляду даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 розгляд справи №910/3384/22 у режимі відеоконференції відкладено на 20.03.2023.

У судовому засіданні 20.03.2023 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників сторін

У судове засідання, призначене на 20.03.2023, з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача просив суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Представник відповідача просив суд задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

11.06.2002 між ТОВ «СКБ «Лукулл» (позивач, клієнт) та ПАТ КБ «Приватбанк» в особі керуючого Євпаторійським філіалом «Приватбанк» (відповідач, банк) укладено Договір №1014 на здійснення розрахунково-касового обслуговування (далі, Договір), відповідно до пункту 1.1. якого банк відкриває клієнту поточний рахунок (поточні рахунки) у національній та іноземній валюті (в тому числі картковий) та/або здійснює його (їх) розрахунково-касове обслуговування відповідно до діючих нормативних актів Національного банку України.

У пункті 2.1.1. Договору сторони дійшли згоди відкрити клієнту, після надання ним всіх необхідних документів, поточний рахунок (поточні рахунки), в тому числі картковий. У подальшому поточні рахунки позивачу відкриваються на підставі його письмової заяви та інших документів, передбачених нормативними актами НБУ і обслуговуються відповідно до умов цього договору.

Відповідно до пункту 2.1.3. Договору банк зобов`язався виконувати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі у строки: - в день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу; - не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов після операційного часу.

Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством; вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених договором послуг. Для здійснення розрахунків Клієнтом обираються наступні платіжні інструменти: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив, вексель, банківська платіжна картка (пункт 3.1.1. Договору).

Договір укладений на невизначений строк, набуває чинності з дня його підписання обома сторонами (пункт 7.1. Договору).

На підставі даного Договору позивачу були відкриті рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .

Як зазначає позивач, 28.05.2014 ПАТ КБ «Приватбанк» було переведено кошти в сумі 2496,06 грн відповідно до меморіального ордера №Е052L0G18 без повідомлення про це позивача, якому належать вказані грошові кошти. У реквізитах призначення платежу вказаного меморіального ордера відповідачем було зазначено: «Сальдо счета согласно приказа 6695879».

Також 28.05.2014 ПАТ КБ «Приватбанк» було переведено кошти в сумі 297 743,93 грн відповідно до меморіального ордера №Е0528L07WD без повідомлення про це позивача, якому належать вказані грошові кошти. У реквізитах призначення платежу вказаного меморіального ордера відповідачем було зазначено: «Сальдо счета согласно приказа 6695879».

01.12.2017 позивач звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою №27 про перерахування коштів в сумі 297 743,93 грн на його актуальний рахунок у зв`язку зі зміною місця реєстрації.

У подальшому позивач звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою №01 від 28.01.2020 про перерахування коштів в сумі 297 743,93 грн на його актуальний рахунок у зв`язку зі зміною місця реєстрації.

У відповіді №20.1.0.0.0/7-200206/8819 від 20.03.2020 банк повідомив, що будь-який борг перед ТОВ «СКБ «Лукулл» у ПАТ КБ «Приватбанк» відсутній.

14.01.2022 позивач звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою від 13.01.2022 про надання інформації про здійснені операції з перерахунку коштів за меморіальними ордерами №Е052L0G18 та № Е0528L07WD від 28.05.2014.

Крім того, 14.01.2022 позивач звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з листом №1 від 13.01.2022, в якому вимагав здійснити перерахунок коштів у загальному розмірі 300 239,99 грн (2 496,06 грн + 297 743,93 грн) на актуальні рахунки.

Втім, відповідач відмовив у виплаті коштів у сумі 300 239,99 грн, що підтверджується відповіддю № 20.1.0.0.0/7-220118/27312 від 21.01.2022 року ПАТ КБ «Приватбанк».

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційне збільшення у розмірі 59 889,73 грн за період з березня 2019 року по лютий 2022 року та 3% річних у розмірі 27 046,28 грн за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 на загальну суму боргу 300 239,99 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що 17.11.2014 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» був укладений договір про переведення боргу, з подальшим укладенням 18.11.2014 додаткової угоди до цього договору, за яким банк зобов`язався протягом 20 днів з моменту укладення договору перерахувати третій особі грошові кошти, розміщені кредиторами за договорами в розмірі згідно із додатком №1.

Відповідно до умов договору електронний додаток №1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими було здійснено переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», в тому числі і по договору банківського рахунку, стягнення за яким є предметом спору в даній справі.

За наведених обставин відповідач стверджує, що АТ КБ «Приватбанк» є неналежним відповідачем у справі з огляду на переведення боргу за зобов`язаннями по спірним рахункам новому боржнику ТОВ «ФК «Фінілон», який, на думку банку, і має бути відповідачем у даній справі. Крім того, від ТОВ «СКБ «Лукулл» жодних письмових заперечень відносно переведення банком на ТОВ «ФК «Фінілон» боргу за договором №1014 від 11.06.2002 на адресу Банку не надходило. Оскільки з 17.11.2014 АТ КБ «Приватбанк» не є боржником за Договором, то відсутні підстави для нарахування та стягнення з банку 3% річних та інфляційного збільшення.

Також під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, з метою дотримання загальних принципів судочинства, закріплених у статтях 124, 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України, а також у статтях 76-79 Господарського процесуального кодексу України, долучив до справи на стадії апеляційного розгляду документи, надані відповідачем до клопотання про долучення доказів, проте, їх оцінка буде здійснена судом апеляційної інстанції в сукупності з усіма наявними у справі доказами та перевіркою обставин справи. У контексті долучення вказаних документів до матеріалів справи колегією суддів враховано, що останні фактично не встановлюють нових обставин, а лише деталізують хронологію перебігу спірних правовідносин та обставини, що їх супроводжували.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Як унормовано частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 1066 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком; банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами; банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частиною 3 статті 1068 Цивільного кодексу України встановлено, що банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження; грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків: обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду; в інших випадках, встановлених законом; у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 1.6. постанови Правління НБУ від 22.01.2004 №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89761.6, банк, тобто відповідач здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що розміщені на банківському рахунку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Банком було переведено з рахунків позивача залишок коштів у сумі 300 239,99 грн відповідно до меморіальних ордерів №Е052L0G18 та №Е0528L07WD від 28.05.2014 без згоди та повідомлення про це позивача, якому належали вказані грошові кошти.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами під час розгляду справи, Банком не було повернуто позивачу спірні грошові кошти, які розміщені на банківських рахунках згідно умов Договору.

Згідно частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже, виходячи із установлених судом обставин справи та вищенаведених норм законодавства, Банк зобов`язаний повернути позивачу спірні кошти, які знаходились на відкритих у Банку рахунках, а відмова від такого повернення є неправомірною, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача належних позивачу сум у розмірі 300 239,99 грн.

Разом з тим, відповідач, зазначає, що 17.11.2014 між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» укладено договір про переведення боргу, згідно якого Банк передав ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» зобов`язання за депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, в тому числі і за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування, стягнення грошових коштів за яким є предметом спору в даній справі.

У частині 1 статті 510 Цивільного кодексу України встановлено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Цивільне законодавство передбачає можливість заміни сторін у зобов`язанні, однак встановлює певні обмеження свободи розсуду учасників відповідних правовідносин з метою запобігання порушенню балансу інтересів цих осіб.

Зокрема, заміна кредитора за загальним правилом здійснюється без попередньої згоди боржника, оскільки не впливає на правове становище боржника, для якого неважливо, кому саме особа має здійснити виконання, зокрема, сплатити кошти (статті 512, 516 Цивільного кодексу України).

Разом із тим закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора.

Згідно зі статтею 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №667/933/14-ц та від 27.04.2022 у справі №321/1260/19).

Для заміни боржника у зобов`язанні істотне значення має не форма виразу волі кредитора, а наявність відповідної волі, що і вимагається згідно з приписами статті 520 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №922/1029/16).

Відповідно до частини 3 статті 205 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

У даному випадку ні договором, ні законом не встановлено, що воля кредитора на заміну боржника може виражатися її мовчанням.

Верховний Суд неодноразово вже розглядав це питання і дійшов однозначного висновку, що передбачені статтею 205 Цивільного кодексу України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до спірних правовідносин (зокрема, постанови Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №757/64382/17 та від 02.11.2021 у справі №757/45304/19-ц).

З огляду на це відхиляються аргументи Банку стосовно переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта, який не надав своїх заперечень на виконання вимог пункту 1.1.7 «Додаткові положення» Умов та Правил надання банківських послуг, за принципом мовчазної згоди.

Відповідачем не наведено жодного доказу того, що ТОВ «СКБ «Лукулл» підписало якийсь формуляр чи заяву тощо, які б визначали приєднання позивача до договору приєднання у формі Умов. Також відповідач не надав доказів того, що Умови регулюють відносини за договором №1014 від 11.06.2002 та є його частиною. Відповідач не наводить посилання на жоден пункт договору №1014 від 11.06.2002, з якого б слідувало, що Умови є його частиною.

Зважаючи на те, що Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СКБ «Лукулл» надало згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» (мала відповідну волю), колегія суддів доходить висновку про те, що саме Банк є боржником за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування №1014 від 11.06.2022 та належним відповідачем у справі.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05.07.2022 у справі №910/6807/21.

Долучені відповідачем на стадії апеляційного провадження до матеріалів справи докази на підтвердження факту перерахування коштів, які обліковувалися на рахунках позивача в Банку №29032443300001 та №29030443347011, на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», не спростовують вищенаведених обставин та не впливають на висновки суду щодо належності Банку як відповідача у даній справі, оскільки відсутність згоди кредитора на переведення боргу у будь-якому випадку свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора (у даному випадку для позивача), тобто не відбулося переведення боргу.

З огляду на встановлені обставини та наведені норми, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем здійснено перерахування коштів з рахунків позивача в сумі 300 239,99 грн без законних на те підстав та з порушенням умов укладеного Договору №1014 від 11.006.2002.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача 300 239,99 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено у позові до стягнення з відповідача інфляційне збільшення у розмірі 59 889,73 грн за період з березня 2019 року по лютий 2022 року та 3% річних у розмірі 27 046,28 грн за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 на загальну суму боргу 300 239,99 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Із наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційного збільшення вбачається, що позивач здійснює відповідні нарахування за період з 23.02.2019 по 23.02.2022.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційного збільшення в межах заявленого позивачем періоду, суд встановив, що вони виконані арифметично вірно, відповідно, сума 3% річних становить 27 046,28 грн, а інфляційних втрат - 59 889,73 грн.

Відповідачем, у свою чергу, до суду першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності, в задоволенні якої суд першої інстанції відмовив, посилаючись на те, що такий строк не пропущений в силу приписів пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, якими передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Із приводу зазначених висновків суду, заяви відповідача про застосування строків позовної давності та доводів його апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Відповідачем не було заявлено про сплив позовної давності щодо вимог позивача про стягнення основного боргу, однак заявлено про сплив позовної давності щодо похідних вимог.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як було встановлено вище, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційного збільшення за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 (останні три роки перед поданням позову).

У свою чергу відповідач вказує, що стягнення 3% річних та інфляційного збільшення можливе лише за період з 02.12.2017 по 02.12.2020.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, а право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №924/312/18.

Отже, позивач у даному випадку правомірно нарахував 3% річних та інфляційні втрати на суму основного боргу за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 (за останні три роки, які передували зверненню кредитора з позовом).

Строк позовної давності за заявленими вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не є пропущеним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні як на підставу для відмови у задоволенні заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності на положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-19» із подальшим продовженням дії карантину постановами КМУ, є помилковими, однак не призвели до прийняття неправильного по суті судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, висновки місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог у даній справі є правомірними.

Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість заявлених позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду у даній справі підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 у справі №910/3384/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 у справі №910/3384/22 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».

Матеріали справи №910/3384/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 30.03.2023.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді М.Г. Чорногуз

Є.Ю. Шаптала