УХВАЛА
13 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 904/7988/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.
за участю секретаря судового засідання -Мазуренко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу "Український державний хіміко-технологічний університет"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2021 (суддя Кеся Н. Б.)
і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2022 (головуючий суддя Орєшкіна Е. В., судді Березкіна О. В., Кощеєв І. М.)
у справі № 904/7988/21
за позовом Державного вищого навчального закладу "Український державний хіміко-технологічний університет"
до Обслуговуючого кооперативу "Фаворит"
про припинення договору земельного сервітуту та звільнення земельної ділянки,
(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Савко Д. Ю., відповідача - Туманов С. Г.)
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Державний вищий навчальний заклад "Український державний хіміко-технологічний університет" (далі - позивач, Університет) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Фаворит" (далі - відповідач, Обслуговуючий кооператив), у якому просив суд:
- припинити договір про встановлення земельного сервітуту від 10.04.2019, укладений між Університетом і Обслуговуючим кооперативом, встановлений відносно земельної ділянки кадастровий номер: 1210100000:03:231:0037, площею 4,4396 га;
- зобов`язати Обслуговуючий кооператив повернути Університету земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:231:0037, звільнивши її від будівель, споруд, будівельних матеріалів, будівельного обладнання та інших своїх речей;
- зобов`язати Обслуговуючий кооператив внести зміни до реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення договору про встановлення земельного сервітуту від 10.04.2019 щодо ділянки кадастровий номер 1210100000:03:231:0037.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору про встановлення земельного сервітуту від 10.04.2019 та розмістив на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:03:231:0037, власником якої є позивач, захисно-охоронне огороджування будівельної площадки та тимчасову споруду - відділ продажу, що є підставою для припинення дії земельного сервітуту.
Короткий зміст судових рішень у справі
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2022, у задоволенні позову відмовлено.
4. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивачем не доведено істотного порушення відповідачем земельного сервітуту, а обраний спосіб захисту не відповідає суті спірних правовідносин.
5. Суд апеляційної інстанції у своїй постанові вказав на наявність підстав для припинення сервітуту в зв`язку із порушенням власником сервітуту умов користування сервітутом, що полягає у розміщенні відповідачем на земельній ділянці позивача, без узгодження умовами договору, тимчасової споруди відділу продаж, яку судом зобов`язано відповідача знести, та захисно-охоронного огороджування будівельної площадки.
6. Разом з тим, апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про обрання позивачем способу захисту, який не передбачений ані Законом (ст. 102 Земельного кодексу України), ані договором від 10.04.2019, оскільки порушення власником сервітуту умов користування сервітутом є підставою для припинення саме сервітуту, а не договору, яким він встановлений.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2021 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2022, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)
8. Скаржник зазначає, що суд допустив зайвий формалізм, неправильно трактував приписи статті 16 Цивільного кодексу України, висновок щодо застосування якої викладено в постанові Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 372/2583/18. Зазначає, що суд, встановивши порушення умов користування сервітутом, незважаючи на лінгвістичні проблеми позову, міг задовольнити позов частково та припинити сервітут на підставі статті 102 Земельного кодексу України.
9. Також скаржник зазначає, що позиція суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог щодо звільнення земельної ділянки від будівельних матеріалів обґрунтована формально всупереч приписам статті 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові у справі № 758/824/17.
Позиція інших учасників справи
10. Відповідач подав відзив, в якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. У відзиві відповідач погоджується з висновками судів про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, а саме про припинення договору про встановлення земельного сервітуту.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. 10.04.2019 між Університетом (власник) і Обслуговуючим кооперативом (землекористувач) укладено договір про встановлення земельного сервітуту (далі - договір), відповідно до п.1 якого власник надає землекористувачу право на обмежене користування частиною належною йому земельної ділянки (надалі за текстом земельний сервітут) площею 0,5822 га, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 40, 40а, 40б, кадастровий номер 1210100000:03:231:0037, далі за текстом - земельна ділянка, на умовах, визначених даним договором, відповідно до плану сервітуту земельної ділянки що додається. Земельний сервітут включає в себе право землекористувача користуватися ділянкою власника з метою, зазначеною в пункті 2 цього сервітуту. Земельний сервітут встановлюється безстроково.
12. Пунктом 2 договору визначено, що землекористувач має наступні права:
- право проїзду, розміщення та проходу через земельну ділянку власника;
- право встановлення будівельних риштувань, тимчасового складання та розміщення будівельних матеріалів, обладнання та/або техніки з метою ремонту та/або будівництва на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:03:231:0151;
- право прокладати через земельну ділянку власника інженерні мережі.
13. Згідно з п.4 договору сервітут є безоплатним.
14. Пунктом 6 договору передбачено, що встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
15. Відповідно до п.8 договору земельний сервітут може бути відчужено.
16. Згідно п. 12 договору земельний сервітут припиняється у разі, зокрема, порушення землекористувачем умов користування сервітутом. Земельний сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника за наявності обставин, які мають істотне значення.
17. Позивач зазначає, що Обслуговуючий кооператив, в порушення умов договору, розмістив захисно-охоронне огороджування будівельної площадки та тимчасову споруду - відділ продажу на території земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:231:0037.
18. Зазначені порушення відповідачем умов договору від 10.04.2019 встановлені, у справі №904/1014/20 за позовом Університету до Обслуговуючого кооперативу про визнання недійсним договору; знесення за рахунок Обслуговуючого кооперативу огорожі, а також тимчасової споруди відділу продажу, розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:03:231:0037.
19. Позивач також проводив заходи досудового врегулювання спору та 06.07.2021, 18.08.2021 надсилав відповідачевы пропозиції про розірвання договору про встановлення земельного сервітуту від 10.04.2019, втім відповіді від відповідача так і не надійшло.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
20. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
21. Судові рішення у справі оскаржується позивачем з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
22. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
23. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
24. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
25. Предметом розгляду цього спору є вимоги позивача про припинення дії договору про встановлення земельного сервітуту від 10.04.2019; зобов`язання відповідача повернути йому земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:231:0037, звільнивши її від будівель, споруд, будівельних матеріалів, будівельного обладнання та інших своїх речей; внесення змін до реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення договору від 10.04.2019, обґрунтовані наявними підстави для припинення дії земельного сервітуту на підставі п. "д" ч. 1 ст. 102 Земельного кодексу України та ч.ч. 2, 4 ст. 406 Цивільного кодексу України.
26. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник, зокрема, посилається на висновки Верховного Суду, щодо питання застосування статті 16 Цивільного кодексу України, викладені в постанові від 15.09.2021 у справі № 372/2583/18.
27. У наведеній скаржником справі № 372/2583/18 правовідносини стосуються вимог іпотекодавця стосовно оскарження в суді державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, набутого в позасудовому порядку. У наведеній справі позивач ТОВ "ІПК" звернувся з позовом до фізичної особи, ТОВ "Коллаба", ПАТ "РВС Банк" з вимогами про визнання припиненими правовідносин іпотеки та скасування рішень про реєстрацію права власності, обґрунтованими порушенням останніми права власності позивача на нерухоме майно внаслідок внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію за вказаними особами права власності на спірні об`єкти нерухомого майна.
28. У наведеній скаржником постанові від 15.09.2021 в справі № 372/2583/18 Верховний Суд, переглядаючи судові рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про пред`явлення позову до неналежних відповідачів, а також вказав, що оскільки рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді, а також враховуючи, що така позовна вимога супроводжуватися одночасно вимогою про визнання, зміну чи припинення речових прав, дійшов висновку про помилковість висновків суду апеляційної інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає визначеним Цивільним кодексом способам захисту порушених прав у спірних правовідносинах.
29. Таким чином, правовідносини у справі № 372/2583/18 не пов`язані з правом користування чужим майном (сервітутом), а висновки Верховного Суду щодо питання застосування статті 16 Цивільного кодексу України не стосуються вимог щодо припинення земельного сервітуту, а пов`язані із вимогами іпотекодавця щодо захисту його права власності на майно внаслідок внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію на таке майно за іншими особами, а отже правовідносини у наведеній справі та у справі, яка розглядається, не є неподібними.
30. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, як суд першої інстанції, так і апеляційний господарський суд у справі, яка розглядається, вказали, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом припинення договору про встановлення земельного сервітуту від 10.04.2019 не передбачений ані законом (ст. 102 Земельного кодексу України), ані договором від 10.04.2019, оскільки порушення власником сервітуту умов користування сервітутом є підставою для припинення саме сервітуту, а не договору, яким він встановлений.
31. Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 27.02.2018 у справі № 905/2260/17, відповідно до яких нормами статей 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав; водночас відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.
32. Стосовно посилань скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постанові у справі № 758/824/17, колегія суддів зазначає, що правовідносини в наведеній справі пов`язані із вимогами про визнання електронних торгів недійсними, обґрунтовані порушенням права товариства шляхом недопущення його до участі в електронних торгах, які кілька разів переносились, що свідчить про очевидну неподібність правовідносин у справі № 758/824/17 та у справі № 904/7988/21.
33. У свою чергу, позивач у касаційній скарзі не наводить обґрунтування щодо подібності правовідносин у цих двох справах. Разом з тим, висновки Верховного Суду в справі № 758/824/17 щодо питання застосування приписів статті 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) пов`язані із ненаданням судом апеляційної інстанції юридичної оцінки усім фактичним обставинам справи та доводам позивачів щодо заявлених позовних вимог.
34. Доводи скаржника в цій частині зводяться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, оцінкою доводам позивача і долученим ним доказам в частині вимоги про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку. Разом з тим, переоцінка встановлених обставин виходить за межі касаційного розгляду справи, встановлених статтею 300 ГПК України.
35. Таким чином, обставини щодо питання застосування приписів статті 282 ГПК України та статті 382 ЦПК України у справі № 758/824/17 та у справі № 904/7988/21 є відмінними, а доводи скаржника в цій частині не можна визнати належним обґрунтуванням обраної ним підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
36. Аналогічно не приймаються до уваги декларативні посилання скаржника на справи № 925/1265/16 (визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою), № 338/180/17 (стягнення безпідставно одержаних коштів та визнання укладеним договору підряду, стягнення боргу за поставлені будівельні матеріали), № 905/1926/16 (зобов`язання прийняти виконання зобов`язань за договором шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії), № 569/17272/15-ц (зобов`язання здійснити публікацію про порушення авторських прав на твір та стягнення суми компенсації за використання твору) в частині обраного позивачем способу захисту, оскільки правовідносини у наведених скаржником справах є неподібними до правовідносин у справі № 904/7988/21.
37. Усі інші доводи позивача не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України, а відтак не підпадають під правове регулювання вказаної норми процесуального закону, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.
38. Підсумовуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховний Суд зазначає, що цитування скаржником окремих висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище справах, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а зміст перелічених скаржником постанов не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах. Зазначене є підставою для закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).
39. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
40. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші підстави касаційного оскарження скаржник не зазначив і не обґрунтовувв у поданій касаційній скарзі, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Університету на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2021 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2022 у справі № 904/7988/21.
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд
УХВАЛИВ:
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Державного вищого навчального закладу "Український державний хіміко-технологічний університет" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2021 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2022 у справі № 904/7988/21.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 13.12.2022 |
Оприлюднено | 26.12.2022 |
Номер документу | 108025289 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Случ О.В.
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Орєшкіна Еліна Валеріївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні