Постанова

від 22.12.2022 по справі 902/1301/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 902/1301/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кролевець О.А.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Крижопільський елеватор" та Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Маціщук А.В., судді: Мельник О.В., суддя Олексюк Г.Є.)

від 19.09.2022

у справі № 902/1301/21

за позовом Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крижопільський елеватор"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватне підприємство "Лагуна-С"

про стягнення 1 648 642,95 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явилися

відповідача - не з`явилися

третьої особи - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Українсько-американське спільне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "КАІС" (далі - УАСП ТОВ "КАІС") звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крижопільський елеватор" (далі - ТОВ "Крижопільський елеватор") про стягнення 1 648 642,95 грн, з яких 1 267 435,00 грн розмір збитків, 282 477,25 грн інфляційних, 98 730,70 грн 3% річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідачем не було виконано зобов`язання за договором складського зберігання та не забезпечено збереження переданого йому майна, діями відповідача були нанесені збитки позивачу. При цьому позивач був позбавлений можливості отримати своє майно в необхідний йому час зі зберігання. Також позивачем нараховано інфляційні втрати та річні.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 24.05.2022 у справі №902/1301/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

2.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що надані позивачем документи підтверджують виникнення права власності у УАСП ТОВ "КАІС" на товар (сою, врожаю 2016 року, вагою 65 000,00 кг) та розміщення його для зберігання у ТОВ "Крижопільський елеватор".

Разом з тим, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, місцевий господарський суд, вважаючи доведеним порушення прав позивача, відмовив у задоволенні позову у зв`язку зі сплином позовної давності. Суд першої інстанції встановив, що позивачем при зверненні до суду з позовом пропущений 3-річний строк позовної давності, тоді як ТОВ "КАІС" не був позбавлений права звернутись до суду за захистом порушеного права починаючи з 16.05.2017 (дати, наступної за датою закінчення договору зберігання) по 16.05.2020, і позивач не зазначив будь-яких причин пропуску позовної давності.

2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 рішення Господарського суду Вінницької області від 24.05.2022 у справі №902/1301/21 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крижопільський елеватор" на користь Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" 681 850,00 грн - збитків. В решті позовних вимог відмовлено.

2.4. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду стосовно застосування судом позовної давності, виходив з того, що відповідно до положень пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки закінчення строку позовної давності припало на визначений урядом період карантину, то строк позовної давності у даній справі не сплинув на час звернення позивача із позовом до суду.

Задовольняючи позов частково та стягуючи з відповідача на користь позивача збитків на суму 681 850,00 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджена вартість переданого на зберігання і втраченого зерна в зазначеній сумі. Така вартість зерна оплачена позивачем, тому після відмови відповідача повернути зерно, така сума є втратою позивача, яка підлягає відшкодуванню зерновим складом. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що визначення позивачем розміру збитків в сумі 1 267 435 грн як вартість 65т зерна сої станом на дату проведення експертизи 02.08.2021 є безпідставним і не відповідає даті звернення до суду з позовом у даній справі. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення нарахованих позивачем сум інфляційних та 3% річних, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадку відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав.

Також судом апеляційної інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Крижопільський елеватор" про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, мотивованого тим, що у адвоката Глазова О.В. відсутні повноваження на підписання апеляційної скарги від імені УАСП ТОВ "КАІС", з огляду на те, що суду надані докази (ордер та договір) на підтвердження волевиявлення УАСП ТОВ "КАІС" на надання повноважень адвокату Глазову О.В.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 у справі №902/1301/21, ТОВ "Крижопільський елеватор" подало касаційну скаргу, якою просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3.2. Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції, ТОВ "Крижопільський елеватор" зазначив, що апеляційним судом неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання про закриття апеляційного провадження, з огляду на те, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати.

Так скаржник зазначає, що апеляційна скарга підписана адвокатом Глазовим Олегом Володимировичем, на підтвердження яким надано ордер на надання правової допомоги, виданого юридичною особою Адвокатським об`єднанням "Глазов та партнери", а не самим адвокатом, оскільки договір укладено з адвокатом. Зазначене суперечить частинам першій та третій статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оскільки ордер може бути оформлений адвокатом або адвокатським бюро на підставі укладеного договору.

3.3. Також, не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 у справі №902/1301/21, з касаційною скаргою звернулося УАСП ТОВ "КАІС", якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову та в оскаржуваній частині позов задовольнити.

3.4. Підставою касаційного оскарження УАСП ТОВ "КАІС" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.5. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.6. Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- щодо застосування частини третьої статті 623 Цивільного кодексу України від 20.12.2018 у справі №916/2740/17, від 27.02.2020 у справі №912/3933/16;

- від 25.06.2020 у справі №924/233/18 (стандарти доказування);

- щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України від 30.01.2019 у справі №922/175/18, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, від 05.09.2019 у справі №905/600/18.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Між Приватним підприємством "Лагуна-С" та Українсько-американським спільним підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "КАІС" 27.12.2016 укладено договір поставки № 2712Ла, на умовах якого ПП "Лагуна-С" поставив позивачеві зерно сої врожаю 2016 року у кількості 65 000 кг в порядку ЕХW (франко-елеватор).

Відповідно до умов пункту 3.1 договору базис поставки ЕХW (франко-елеватор) - Вінницька обл., смт Крижопіль, вул. Савченко, 6 ТОВ "Крижопільській елеватор" відповідно до Інкотермс 2010.

Пунктом 3.3 договору поставки передбачено, що товар вважається поставленим з моменту підписання сторонами видаткових накладних.

Згідно з пунктом 5.1 договору поставки сторонами погоджено наступний порядок оплати товару: попередня оплата у розмірі 1 000 000 грн у строк до 15.01.2017 включно, остаточний розрахунок - протягом 7 банківських днів з моменту поставки товару.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

На виконання пункту 5.1 договору поставки позивачем перераховано на користь третьої особи ПП "Лагуна-С" 1 000 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1483 від 05.01.2017.

На підставі видаткової накладної № 06/02 від 23.02.2017 постачальник Приватне підприємство "Лагуна-С" передав одержувачу Українсько-американському спільному підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" 65 т сої врожаю 2016 року на загальну суму 681 850 грн.

Між Українсько-американським спільним підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "КАІС", як поклажодавцем, та ТОВ "Крижопільський елеватор", як зерновим складом, 23.02.2017 укладено договір складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна № СЗ-23-02/194.

За умовами цього договору поклажодавець зобов`язується передати на зберігання зерновому складу зерно та в установлений строк забрати його зі зберігання, якість якого відповідає ДСТУ, за заліковою вагою в кількості, яка визначається в залежності від якісних показників по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов`язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувачем, у стані, передбаченому цим договором та законодавцем.

Документом, підтверджуючим кількість зерна, яке знаходиться на зберіганні на зерновому складі, є складські документи (складська квитанція, складське свідоцтво).

Передане на зберігання зерно залишається власністю поклажодавця протягом всього часу знаходження його на зерновому складі (пункт 1.1 договору).

Зерновий склад приймає зерно на зберігання за наявності у поклажодавця наступних документів: товарно-транспортної накладної; свідоцтва про вміст пестицидів, токсичних елементів та мікотоксинів, радіонуклідів на кожну партію зерна; карантинного сертифікату; фітосанітарного сертифікату, свідоцтва про вміст ГМО на кожну партію зерна (пункт 2.6 договору).

Пунктом 4.1 договору погоджено тарифи за послуги зернового складу на 2016-2017 маркетинговий рік.

Оплата за договором здійснюється до проведення видачі зерна або його переоформлення, відповідно до актів виконаних робіт та розрахунків, наданих зерновим складом (пункт 4.2 договору). Поклажодавець сплачує вартість послуг складу не пізніше 10 календарних днів з моменту виписки рахунка на зерно (пункт 4.3 договору).

Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном (його частиною) поклажодавця (пункт 5.1 договору).

Строк зберігання зерна встановлений до 15.05.2017. Зберігання зерна понад строк, встановлений договором, можливе тільки за домовленістю сторін шляхом укладення додаткового договору (пункти 7.1, 7.2 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

23.02.2017 зерновий склад видав складську квитанцію на зерно № 9508 на бланку серії АЦ № 715678, у відповідності до якої зерновим складом прийнято від УАСП ТОВ "КАІС" зерно сої (клас відсутній), рік збирання врожаю 2016 року, вага фізична і залікова 65 000 кг, переоформлене з ПП "Лагуна-С", документ який засвідчує якість зерна - аналізна картка №358 від 23.02.2017 (видана ВТЛ ТОВ "Крижопільський елеватор"). У складській квитанції зазначено, що зерновий склад зобов`язується зберігати зерно у строк "до запитання". Складська квитанція містить підписи керівника і головного бухгалтера та скріплена печаткою ТОВ "Крижопільський елеватор".

За поясненнями позивача складську квитанцію останній отримав 23.02.2017 електронною поштою: krelevator@gmail.com на електронну адресу panchuk@kaisgrain.com.

Сторонами складався акт здачі приймання робіт (надання послуг) № 141 від 28.02.2017, в якому відображено послугу зі зберігання зерна сої врожаю 2016 року на підставі договору зберігання №-23-02/194 від 23.02.2017, і платіжними дорученнями підтверджено оплату позивачем відповідачеві 04.04.2017 та 30.05.2018 за послуги зберігання сої згідно з договором № СЗ-23-02/194 від 23.02.2017 по 470,42 грн. Також відповідачем/зерновим складом була видана та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна № 86 від 28.02.2017 на послуги по зберіганню сої на загальну суму 470,42 грн.

Отже, первинними обліковими документами у цій справі підтверджено, що позивач за договором поставки набув у власність 65 т зерна сої, яке було розміщене на зберігання ТОВ "Крижопільській елеватор" - Вінницька обл., смт Крижопіль, вул. Савченко, 6 відповідно до Інкотермс 2010. Договір зберігання укладений сторонами Українсько-американським спільним підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "КАІС", як поклажодавцем, та ТОВ "Крижопільський елеватор", як зерновим складом, на строк до 15.05.2017, і додаткових угод про зберігання зерна понад зазначений строк відповідно до пунктів 7.1, 7.2 договору сторони не укладали, докази такого відсутні.

Такі ж обставини - щодо виникнення у позивача права власності на 65 т зерна сої і розміщення його для зберігання у ТОВ "Крижопільський елеватор" встановлені Господарським судом Вінницької області у справі № 902/466/21 за позовом Українсько-американського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" до відповідача ТОВ "Крижопільський елеватор" за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного підприємства "Лагуна-С" про визнання недійсним договору зберігання як вчиненого під впливом обману та стягнення збитків відповідно до частини другої статті 230 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.09.2021 у справі № 902/466/21 у задоволенні позову відмовлено, і рішення набрало законної сили.

Господарський суд Вінницької області відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна № СЗ-23-02/194 від 23.02.2017, оскільки УАСП ТОВ "КАІС" не доведено існування усіх ознак складу правопорушення для кваліфікації вчинення договору під впливом обману, зокрема умислу зі сторони відповідача станом на моменту укладення договору та змісту істотних умов, відносно яких мав місце обман.

Судом встановлено, що відшкодування збитків є похідною позовною вимогою, задоволення якої залежить від встановлення судом обставин недійсності договору, вчиненого внаслідок обману іншою стороною правочину, тому позовні вимоги про стягнення збитків у сумі 2 548 000,00 грн також відхилені, оскільки відмовлено у задоволенні первісної позовної вимоги.

Судом у справі № 902/466/21 встановлено, що позивач 28.09.2017 листом вих.№ 930 звернувся до відповідача з проханням погодити графік відвантаження сої у кількості 65 т.

05.12.2017 позивач отримав від Державного підприємства "Держреєстри України" витяг № 13706 з реєстру складських документів на зерно, яким засвідчено, що УАСП ТОВ "КАІС" станом на 05.12.2017 зберігав на ТОВ "Крижопільський елеватор" зерно згідно з договором складського зберігання від 23.02.2017 № СЗ-23-02/194. На зерно виданий документ складська квитанція № 9508 на бланку серії АЦ № 715678 12.04.2017, складська квитанція погашена.

Позивач 17.01.2018 звернувся до відповідача з претензією вих.№ 39 від з вимогою видати новий бланк складської квитанції на зерно сої, яке знаходиться на зберіганні на зерновому складі згідно з договором складського зберігання від 23.02.2017 №-23-02/194, яка залишена без задоволення.

Позивач 11.05.2018 звернувся до відповідача із запитом вих.№ 211/2 з вимогою провести звірку наявності належного йому зерна шляхом складання і підписання сторонами відповідного акта звірки, який відповідач отримав 14.05.2018 за вх. № 4 (відмітка на запиті).

Доказів реагування відповідачем на зазначені вище звернення і претензію суду не надано.

Позивач 14.05.2018 направив відповідачу запит вих.№ 36 з вимогою провести звірку наявності належного йому зерна шляхом складання і підписання сторонами відповідного акта звірки, який відповідач отримав 24.05.2018, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення, і 08.06.2018 відповідач надав відповідь (вих. № 282) на запит, повідомивши, що акт звірки провести не має змоги, оскільки фактично зерно не передавалось на зберігання, що підтверджується звітом зернового складу "заготовка зерна по підприємству". Одночасно відповідач повідомив, що оригінал складської квитанції № 9508 не видавався і тому ця квитанція була погашена.

Аналогічного змісту повідомлення надане відповідачем позивачеві листом вих. № 460 від 25.09.2018.

Листом за вих.№ 312 від 03.07.2018 ТОВ "Крижопільський елеватор" надав позивачу копію звіту "Заготовка зерна по підприємству" в період з 01 лютого по 01 березня 2017 року на підтвердження того, що зерно сої на зберігання в цей період до нього не поступало.

Крижопільським відділенням поліції Бершадського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницької області за заявою УАСП ТОВ "КАІС" 22.05.2018 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про порушення кримінального провадження № 12018020190000179 за статтею 191 частини п`ятої КК України. У витязі зазначено, що фабулою у кримінальному провадженні є те, що УАСП ТОВ "КАІС" і ТОВ "Крижопільський елеватор" був укладений договір складського зберігання сої; в подальшому посадовими особами ТОВ "Крижопільський елеватор" без видачі зерна складську квитанцію було погашено та на вимогу ТОВ "КАІС" видати зерно в кількості 65 т зерно власнику не видається, чим завдано шкоди підприємству на суму 568 208,33 грн.

В ході досудового розслідування у кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 20.01.2020 (справа № 127/1212/20) 07.02.2020 був проведений обшук в приміщеннях ТОВ "Крижопільський елеватор", під час якого був вилучений оригінал складської квитанції № 9508 на бланку серії АЦ № 715678 від 23.02.2017 без відмітки "погашено".

Українсько-американське спільне підприємство ТОВ "КАІС" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення 1 267 435,00 грн збитків та 282 477,25 грн інфляційних втрат і 98 730,70 грн 3% річних, обрахованих за період з 16.05.2017 (закінчення дії договору зберігання) до 08.12.2021.

Сума збитків 1 267 435,00 грн визначена позивачем у позові як вартість зерна сої у кількості 65 т станом на дату проведення товарознавчої експертизи 02.08.2021, яка була призначена і виконана у справі № 902/466/21.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Предметом оскарження в суді касаційної інстанції за касаційною скаргою ТОВ "Крижопільський елеватор" є постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання товариства про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, мотивованого тим, що у адвоката Глазова О.В. відсутні повноваження на підписання апеляційної скарги від імені УАСП ТОВ "КАІС".

Згідно з частиною першою статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частиною першою статті 58 Господарського процесуального кодексу України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно з частиною четвертою статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 1, частиною третьою статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 №41 (далі - Положення про ордер) ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншими законами України. В Україні встановлюється єдина, обов`язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням. Ордер, встановленої форми, є обов`язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (пункти 2-5 Положення про ордер).

Ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності). Ордер, який видається адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням, обов`язково має містити підпис адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера, та підпис керівника адвокатського бюро, адвокатського об`єднання і скріплений печаткою юридичної особи (пункти 9-10 Положення про ордер).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що адвокат Глазов О.В. здійснює представництво Українсько-американського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" в суді апеляційної інстанції на підставі ордера на надання правової допомоги серії ВН № 1141274 від 22.06.2022. В ордері ВН № 1141274 від 22.06.2022 зазначено, що він виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 30.11.2022. Разом з тим, суду апеляційної інстанції наданий оригінал договору про надання правової допомоги, укладений 30.11.2021 між Українсько-американським спільним підприємством ТОВ "КАІС" і адвокатом Глазовим О.В. Суд апеляційної інстанції, враховуючи зміст цього договору та пояснення адвоката Глазова О.В., дійшов висновку, що в ордері має місце очевидна помилка чи описка при написанні дати договору в ордері - 30.11.2022, тоді як належний договір, укладений 30.11.2021, наданий суду для підтвердження повноважень адвоката на представництво Українсько-американського спільного підприємства ТОВ "КАІС" у даній справі.

При цьому, судом апеляційної інстанції також враховано, що ордер ВН № 1141274 від 22.06.2022 виданий Адвокатським об`єднанням "Глазов і партнери" на представництво інтересів УАСП ТОВ "КАІС" адвокатом Глазовим Олегом Володимировичем на підставі договору, тоді як договір укладений безпосередньо УАСП ТОВ "КАІС" та адвокатом Глазовим Олегом Володимировичем.

Ордер є самостійним документом, який підтверджує повноваження адвоката, проте за змістом статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ордер може бути оформлений на підставі вже укладеного договору (зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №910/7398/18, від 05.12.2018 у справі №9901/736/18, від 01.07.2020 у справі №320/5420/18, від 20.05.2020 у справі №9901/44/19).

Підставою для видачі адвокату Глазову О.В. ордеру серії ВН № 1141274 від 22.06.2022 вказано договір, який відповідає реквізитам договору про надання професійної правової (правничої) допомоги, що був поданий до суду (№ б/н від 30.11.2021).

Колегія суддів зауважує, що підставою для виникнення правовідносин між адвокатом та клієнтом, а також надання першим адвокатської допомоги, є договір, а ордер є письмовим документом, що у випадках, встановлених Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, які вже виникли на підставі відповідного договору. Подібний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 12.11.2020 у справі № 922/743/19, від 13.04.2021 у справі №903/54/20.

Договір є первинним документом та правочином, щодо якого діє презумпція правомірності в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України.

При цьому саме адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував, що інтереси позивача Українсько-американського спільного підприємства ТОВ "КАІС" у даній справі в суді першої інстанції також представляв адвокат Глазов О.В. на підставі ордеру серія ОД №554153, який також виданий на підставі договору про надання правової допомоги, укладеного 30.11.2021 Українсько-американським спільним підприємством ТОВ "КАІС" і адвокатом Глазовим О.В. Терміну дії договір не має.

Отже, врахувавши надані докази (ордер та договір) на підтвердження волевиявлення Українсько-американського спільного підприємства ТОВ "КАІС" на надання повноважень адвокату Глазову О.В., суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання про закриття апеляційного провадження.

5.3. Предметом оскарження за касаційною скаргою Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" є постанова суду апеляційної інстанції в частині визначення розміру збитків та відмови у стягненні збитків в сумі 585 585,00 грн, а також відмови у стягненні інфляційних в розмірі 282 477,25 грн та 3% річних в розмірі 98 730,70 грн.

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ "Крижопільський елеватор" зобов`язання за договором складського зберігання, товариством не забезпечено збереження переданого йому майна, в зв`язку з чим діями останнього були нанесені збитки позивачу.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна № СЗ-23-02/194, сторонами не оспорюються. Натомість спірним є питання стосовно визначення розміру збитків.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частин першої-третьої статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до частин третьої - четвертої статті 225 Господарського кодексу України та частини третьої статті 623 Цивільного кодексу України при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Статтею 951 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна; за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість.

Відповідно до пункту 6.7 договору складського зберігання № СЗ-23-02/194 від 23.02.2017 зерновий склад зобов`язаний відшкодувати поклажодавцеві втрату чи невиправдану нестачу зерна , а також погіршення його якості, якщо таке з`явилося наслідком порушення установлених правил зберігання, коштами за біржовими цінами або однорідною продукцією належної якості.

Частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Обґрунтовуючи розмір збитків, позивач у позовній заяві посилався на норми частини третьої - четвертої статті 225 Господарського кодексу України та частини третьої статті 623 Цивільного кодексу України і визначив збитки в сумі 1 267 435,00 грн як вартість зерна сої у кількості 65 т станом на дату проведення товарознавчої експертизи 02.08.2021.

Верховний Суд у постанові від 20.12.2018 у справі №916/2740/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, зазначив, що передумовою правильного розрахунку суми збитків є визначення цін, виходячи з яких здійснюється розрахунок. При визначення розміру збитків враховуються ринкові ціни на товари, послуги, роботи.

У цивільному законодавстві відсутнє уніфіковане поняття ринкової ціни. При цьому у статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна визначається як ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Виходячи зі змісту положень частини 3 статті 623 Цивільного кодексу України та частин 3-4 статті 225 Господарського кодексу України, день, на який визначається розмір ринкових цін залежить від способу задоволення вимоги кредитора. Так, при добровільному відшкодуванні збитків ринкові ціни визначаються на день задоволення ним вимог кредитора, а у разі якщо боржник ухиляється від відшкодування збитків, розмір ринкових цін встановлюється на день пред`явлення позову. Ці правила встановлення ринкових цін є загальними, при цьому суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, взявши до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Законом не визначаються обставини, які можуть бути підставою для такого рішення. Суд керується загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості та розумності. Тобто, ухвалюючи рішення, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора, але запобігти його безпідставному збагаченню.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що судова товарознавча експертиза (висновок експерта № 04/12.1/2021) була виконана 02.08.2021 у справі № 902/466/21 на замовлення позивача. У своєму висновку експерт встановив ринкову вартість зерна сої у кількості 65 т з урахуванням його якісних показників станом на дату укладення договору складського зберігання, приймання, сушки, очистки зерна ТОВ "Крижопільський елеватор" на 2016-2017 маркетинговий рік - 720 590 грн, в тому числі ПДВ, та станом на дату проведення товарознавчої експертизи 02.08.2021 - 1 267 435 грн, в тому числі ПДВ.

Для визначення розміру збитків, відхиливши висновок експертизи, суд апеляційної інстанції за основу взяв вартість отриманого позивачем від ПП "Лагуна-С" зерна сої на момент покупки, посилаючись на умови договору, положення статті 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", статті 951 Цивільного кодексу України.

Проте колегія суддів вважає зазначений висновок передчасним, оскільки ні умови договору, ні стаття 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та стаття 951 Цивільного кодексу України не містить імперативного припису, що вартість має розраховуватися саме на момент покупки.

При цьому, суд апеляційної інстанції, мотивуючи відмову у прийнятті для встановлення розміру висновку експертизи тим, що дата виконання експертизи не відповідає даті звернення до суду з позовом (за 4 місяці до подання позову), не надав належної правової оцінки змісту висновку на відповідність визначеної позивачем суми збитків до ринкової вартості з врахування положень частини третьої статті 623 Цивільного кодексу України та частин третьої - четвертої статті 225 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експертизи є одним із засобів доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь установленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

5.4. Щодо доводів касаційної скарги в частині застосування судом апеляційної інстанції статті 625 Цивільного кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, частиною другою якої передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 625 Цивільного кодексу України і навів правовий висновок про те, що у наведеній нормі визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 25.03.2021 у справі №925/446/20 дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 509, 524, 533, 534, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина перша статті 225 Господарського кодексу України).

Отже, збитки, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, на користь особи, права або законні інтереси якої порушено, є грошовим зобов`язанням.

Стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 цього Кодексу).

Таким чином у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі №910/14341/18 дійшов висновку, що по своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди.

Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 03.04.2019 у справі № 757/3725/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 463/389/14-ц, від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).

З огляду на що, висновок суду апеляційної інстанції про те, що у боржника не виникає обов`язку сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних у випадку відшкодування збитків та шкоди є передчасним.

5.5. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції в частині визначення розміру збитків, стягнення 3 % річних та інфляційних втрат слід скасувати, а справу в цій частині направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.2. Згідно з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

6.3. Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не дослідив всі зібрані у справі докази та не надав їм належної оцінки, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з`ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це є підставою для скасування постанови та передання справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6.4. Під час нового розгляду суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, прав та обов`язків сторін, належним чином дослідити наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

7. Судові витрати

7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 236, 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крижопільський елеватор" залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" задовольнити частково.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 у справі №902/1301/21 в частині визначення розміру збитків, стягнення 3 % річних та інфляційних втрат скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Кролевець