Постанова

від 01.12.2022 по справі 910/18714/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2022 р. Справа№ 910/18714/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Кропивної Л.В.

Ткаченка Б.О.

секретар судового засідання: Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача 1.: не з`явився

від відповідача 2.:Горьова Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Аркада»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 (повний текст рішення складено 13.07.2022)

у справі № 910/18714/21 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Аркада»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульс 2020»

про визнання договору недійним,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року Акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Аркада» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульс 2020» (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору про постачання електричної енергії споживачу за об`єктом, що розташований за адресою: м.Київ, вул. Ольгинська, 3, укладеного між відповідачами за заявою про приєднання (далі - Договір про постачання електричної енергії).

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що між ним та ОСОБА_1 існує спір щодо права власності на спірний об`єкт нерухомості. Позивач вважав, що ОСОБА_1 набув права власності на спірний об`єкт нерухомості за нікчемним правочином, про що його в порядку статей 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було повідомлено. Дійсним власником цього майна залишається позивач. Наголошував, що, на його думку, які б юридично значимі дії не здійснювалися за наслідками укладення нікчемного правочину, вони не можуть отримати визнання правопорядком лише з тієї причини, що були вчинені до моменту підтвердження факту нікчемності такого правочину у судовому порядку. Зазначив, що у відповідача-2 не виникало жодних прав щодо спірного об`єкта нерухомості, у т.ч. права на укладання оспорюваного договору про постачання електричної енергії. Вважає, що об`єкт нерухомості щодо якого укладено спірний правочин перебуває у власності позивача та обмежує його право користування цим майном.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що заявлені позивачем вимоги не спрямовані на захист його прав у спосіб, визначений чинним законодавством. Враховуючи викладене, суд відмовив позивачу у задоволенні вимог відповідно до вимог статті 16 ЦК України, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу позивача на відновлення його права власності (права вільного користування спірним об`єктом нерухомості). Позивачем не доведено суду своїх позовних вимог, а також не спростовано обставин, на які посилаються відповідачі на обґрунтування своїх заперечень стосовно позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство акціонерного комерційного банку «Аркада» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт вказує, що між ним та ОСОБА_1 існує спір щодо права власності на спірний об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 набув права власності на спірний об`єкт нерухомості за нікчемним правочином, про що його в порядку статей 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було повідомлено листом 11.09.2020. Вважає, що у зв`язку з нікчемністю правочинів, дійсним власником цього майна залишається позивач, а будь-які укладені у подальшому ОСОБА_1 правочини щодо нерухомого майна також не мають юридичних наслідків для сторін.

Банк стверджує, що у відповідача-2 не виникало жодних прав щодо спірного об`єкта нерухомості, у т.ч. права на укладання оспорюваного договору про постачання електричної енергії. Суд не з`ясував обставин того, що оспорюваний договір може визнаватись недійсним відповідно до частини 5 статті 216 ЦК України як такий, що укладений за наслідками нікчемних правочинів.

Також апелянт зазначає, що суд відмовляючи у позові зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу позивача, посилаючись на правову позицію Верховного суду, зокрема у справі № 916/3156/17 від 04.06.2019. Однак, правова позиція Верховного Суду стосується питання визнання недійсним нікчемного правочину і не може застосовуватись до оспорюваного правочину.

Крім того, скаржник зауважує, що судом допущено неправильне застосування приписів ст.ст. 3, 15,16 ЦК України, оскільки відносини за договором про постачання електричної енергії споживачу за об`єктом, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «Київські енергетичні послуги» та ТОВ «Пульс 2020» за заявою про приєднання впливають на господарську компетенцію Банку, а тому права позивача підлягають захисту.

Скаржник наголошує, що суд зазначивши, що є наявний окремий спір між Банком та ОСОБА_1 , щодо поновлення права власності Банка на спірний об`єкт, який на момент прийняття рішення у даній справі є невирішеним не врахував приписи ст. 227 ГПК України та не зупинив провадження у справі.

Узагальнені доводи відзивів відповідачів на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач-2 у своєму відзиві, наданому до суду 20.09.2022, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, відповідач-2 вказує, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05.03.2021 у справі № 757/37171/20-ц відмовлено у задоволенні позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Аркада», Товариства з обмеженою відповідальністю «Будеволюція», ОСОБА_1 ,, ОСОБА_2 , треті особи: нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапчук Неля Вікторівна, ОСОБА_3 , Національний банк України, про визнання недійним договорів, скасування реєстраційних дій та записів.

Постановою Київського апеляційного суду від 12.05.2022 залишено без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 05.03.2021, яке набрало законної сили, а договір позики від. 10.09.2019 та договір іпотеки від 10.09.2019 станом на теперішній час є чинними, та не скасованими у встановленому законом порядку, тому право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_1 на законних підставах.

При цьому, всі основні доводи щодо нікчемності договору іпотеки, які були зазначені в позовній заяві позивачем, вже досліджувались судами першої та апеляційної інстанції в межах справи № 757/37171/20-ц, де судом в повному обсязі спростовано підстави нікчемності договору іпотеки.

Також відповідач 2 зазначає, що договір про постачання електричної енергії був укладений із дотриманням вимог чинного законодавства України, та ним були повністю дотримані вимоги ПРРЕЕ щодо дострокового припинення договірних відносин та укладання договору з новим користувачем об`єкту.

Відповідач 2 наголошує, що на підтвердження права на укладання спірного правочину відповідачем-2 був наданий договір оренди від 17.06.2021, укладений між ОСОБА_1 (власник спірного приміщення та орендодавець) та відповідачем-2 (орендар). Відомості щодо власника спірного приміщення до якого постачається електрична енергія ним були перевірені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Ці відомості відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, у порядку передбаченому цим Законом.

Крім того, відповідач 2 вказує, що позивач звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, не довів, яке саме його право було порушено укладанням договору про постачання електричної енергії.

Відповідач 2 звертає увагу, що визнання недійним оспорюваного правочину автоматично не відновить попередню дію договору на постачання електроенергії, що був укладений із позивачем.

Також вважає доводи відповідача щодо незастосування судом п.5 ч.1 ст.227 ГПК України безпідставними, оскільки для винесення рішення судом у цій справі достатньо зібраних та досліджених доказів, а також судом встановлено, що правовідносини, які регулюються оспорюваним договором не порушують права позивача, який одержує послуги по електропостачанню і не має претензій до відповідача 1 щодо їх надання, а зупинення провадження у справі призведе до затягування її розгляду, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідач-1 у своєму відзиві, наданому до суду 27.09.2022, зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, безпідставною та такою, що суперечить чинному законодавству, тому вона задоволенню не підлягає, а рішення слід залишити без змін.

Крім того відповідач 1 вказує, що позивач не є власником спірного приміщення, а договір про постачання електричної енергії був укладений із дотриманням вимог чинного законодавства України. Зазначив, що право власності на спірне приміщення до якого здійснюється постачання електричної енергії за спірним правочином набуте громадянином ОСОБА_1 правомірно, а укладений із останнім договір оренди цього приміщення передбачав право відповідача-2 на самостійне укладання ним договору на електропостачання із прямим постачальником цієї послуги.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2022 справу № 910/18714/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Кропивна Л.В., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 поновлено Акціонерному товариству акціонерного комерційного банку «Аркада» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/18714/21 та призначено справу до розгляду на 17.10.2022.

Судове засідання 17.10.2022 не відбулось через загрозу ракетних обстрілів, призначені справи було знято з розгляду .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2022 призначено розгляд справи № 910/18714/21 на 01.12.2022.

Явка представників сторін

Представник позивача у судове засідання, призначене на 01.12.2022, не з`явилась, про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. Від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № 910/18714/21, проте представник не обґрунтувала поважність причин неявки у судове засідання. Як на підставу для відкладення розгляду справи представник позивача посилається на проведення електронного аукціону 10.10.2022 щодо реалізації майнових прав на нерухоме майно (нежитловий будинок - комплекс приміщень, що розташований за адресою: м.Києв, вул.Ольгинська, 3 та земельну ділянку, що розташована за цією ж адресою), та позиція Банку може визнати суттєвих змін, проте предметом позовних вимог є оскарження договору, яким встановлено порядок та умови постачання споживачу електричної енергії як товарної продукції, тому колегія суддів вважає, що проведення електронного аукціону ніяк не впливає на предмет позову та визнає причину неявки неповажною.

Представник відповідача 1 також у судове засідання, призначене на 01.12.2022, не з`явилась, про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, надала клопотання, в якому просила у випадку розгляду справи без участі представника відповідача-1 відмовити у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі № 910/18714/21.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.

Позиції учасників справи

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 01.12.2022 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на доводи, викладені у відзиві, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, регулюються положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії», Правилами роздрібного ринку електричної енергії (затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 14.03.2018 № 312; далі - Правила), та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до пункту 1.2.15 Правил на роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.

Пунктом 3.1.6 Правил передбачено, що постачання електричної енергії споживачу здійснюється, зокрема, якщо споживач є стороною діючих договорів: про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії; про постачання електричної енергії споживачу або про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, або про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Згідно з пунктом 1.1.2 Правил договір про постачання електричної енергії споживачу це домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.

Споживач має право вільно обирати електропостачальників.

Постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами. Електропостачальник розміщує у відкритому доступі форму відповідного договору, який пропонується споживачам для укладення (п.п. 3.1.1, 3.1.5 Правил).

Відповідно до пункуту 3.1.7 Правил договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.

23.11.2018 між позивачем як споживачем та відповідачем-1 як постачальником було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу, відповідно до якого відповідач продавав енергію позивачу для забезпечення потреб електроустановок позивача, що розташовані, зокрема, за адресою: м.Київ, вул.Ольгинська, 3, а позивач оплачував відповідачу-1 вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснював інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 2.1 цього договору, додаток 1 до нього (заява-приєднання), додаток до цієї заяви приєднання).

Пунктом 4.27 Правил передбачено, що дія договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії достроково припиняється у разі отримання оператором системи від нового або від попереднього власника (користувача) об`єкта споживача документального підтвердження факту зміни власника (користувача) цього об`єкта.

Споживач, обравши комерційну пропозицію, надає електропостачальнику заповнену заяву-приєднання разом із необхідними для укладення відповідного договору документами. Електропостачальник, отримавши заяву-приєднання, протягом трьох робочих днів перевіряє можливість приєднання споживача до умов договору на умовах обраної комерційної пропозиції (пункт 3.2.13 Правил).

Як встановлено судом першої інстанції 13.09.2021 відповідач-1 отримав від відповідача-2 заяву-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживача та пакет документів, необхідних для укладання цього договору, передбачений пунктом 3.2.12 Правил.

Підпунктом 3 пункту 3.2.12 Правил передбачено, що разом із заявою-приєднанням споживач також надає копію документа, що підтверджує право власності чи користування об`єктом.

На підтвердження права користування ТОВ «Пульс 2020» спірним об`єктом нерухомості було надано договір оренди від 17.06.2021, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Пульс 2020» .

Пунктом 3.4.5 цього договору оренди передбачено право орендаря самостійно укладати договори, зокрема, на електропостачання.

Розглянувши надані документи, відповідачем-1 було прийнято рішення про приєднання відповідача-2 до договору про постачання електричної енергії споживачу та відкрито відповідний особовий рахунок (№37477013).

При цьому, відповідач-1 зазначив, що відповідно до вимог Правил під час укладення договору про постачання електричної енергії у постачальника електричної енергії відсутні повноваження та можливість перевіряти хто саме є фактичним споживачем електричної енергії (знаходиться на об`єкті), наявність чи відсутність спору тощо, тому про такі ситуації стає відомо вже після переукладення договору у порядку передбаченому Правилами.

Для перевірки наявності/відсутності права власності відповідач-1 користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, який є єдиною державною інформаційною системою, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що одними із загальних засад державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, а також відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до частини 5 статті 12 вказаного Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Враховуючи наведені положення Закону, відповідачем-1 на підставі зазначених відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було встановлено, що на момент укладання оспорюваного правочину, власником спірного об`єкту нерухомості був ОСОБА_1 , який передав це майно в оренду відповідачу-2 на підставі договору оренди від 17.06.2021.

Листом від 21.09.2021 № 25/4/7/10/30384 відповідач-1 повідомив позивача про припинення договірних відносин між ними з 10.09.2021 в частині постачання електричної енергії на спірний об`єкт нерухомості, та вказав, що в частині виконання фінансових зобов`язань сторін договір від 23.11.2018 продовжує діяти до дати повних взаєморозрахунків між ними.

Водночас, листом від 21.09.2021 № 25/4/7/10/30385 відповідач-1 повідомив відповідача-2 про приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу, про відкриття йому відповідного особового рахунку, реквізити цього договору.

Отже відповідачем-1 повністю дотримано вимоги ПРРЕЕ щодо дострокового припинення договірних відносин та укладання договору з новим користувачем.

Відповідно до пункту 3.2.14 Правил договір про постачання електричної енергії споживачу є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, та вважається укладеним з дати відкриття особового рахунка за об`єктом споживача або внесення змін до такого особового рахунка, про що споживач інформується у передбаченому договором порядку.

Таким чином, судом встановлено факт укладання між відповідачами оспорюваного договору про постачання електричної енергії (№37477013ПВ), відповідно до якого відповідачем-1 здійснюється постачання електроенергії до спірного об`єкта нерухомості.

Вказані обставини підтверджуються залученими до матеріалів справи копіями вищевказаних договорів, заяв-приєднань до цих договорів, додатків до цих заяв-приєднань, листів, а також не заперечуються сторонами.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначає, що між ним та ОСОБА_1 існує спір щодо права власності на спірний об`єкт нерухомості. Позивач вважає, що ОСОБА_1 набув права власності на спірний об`єкт нерухомості за нікчемним правочином, про що його в порядку статей 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було повідомлено. Дійсним власником цього майна залишається позивач. Наголошує, що, на його думку, які б юридично значимі дії не здійснювалися за наслідками укладення нікчемного правочину, вони не можуть отримати визнання правопорядком лише з тієї причини, що були вчинені до моменту підтвердження факту нікчемності такого правочину у судовому порядку. Вважає, що у відповідача-2 не виникало жодних прав щодо спірного об`єкта нерухомості, у т.ч. права на укладання оспорюваного Договору про постачання електричної енергії.

Судом, на підставі наданих позивачем пояснень, встановлено, що позивач захищає своє право користування спірним об`єктом нерухомості (по суті захищає своє право власності на це майно). Позивач вважає, що оспорюваний договір про постачання електричної енергії перешкоджає йому в користуванні спірним об`єктом нерухомості, зокрема у можливості постачання останнього електроенергією (можливості його відключення від електропостачання).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України , статті 20 Господарського кодексу України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відтак, на підставі цієї норми правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні наведеної норми оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

При цьому, ця заінтересована особа повинна мати законний інтерес до оспорюваного правочину на момент його вчинення, оскільки відповідно до положень статті 215 ЦК України перевірка щодо додержання, зокрема, при вчиненні правочину вимог закону (ревізія правочину) відбувається саме на цей момент.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див.mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Як встановлено судом першої інстанції між позивачем та ОСОБА_1 існує спір щодо права власності на спірний об`єкт нерухомості.

Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції встановлено, що позивач захищає своє право користування спірним об`єктом нерухомості (по суті захищає своє право власності на це майно). Позивач вважає, що оспорюваний договір про постачання електричної енергії перешкоджає йому в користуванні спірним об`єктом нерухомості, зокрема, у можливості постачання останньому електроенергію (можливості його відключення від електропостачання). Тобто, заявлені позивачем вимоги зводяться до захисту його прав, пов`язаних з правом власності.

Вищевказаний висновок суду, позивачем не спростований і не оскаржується цією апеляційною скаргою, а отже, позивач погоджується із зазначеним твердження суду, а саме, ще цим позовом, а саме, визнанням недійсним правочину, він захищає своє право користуванні спірним об`єктом нерухомості.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до законодавства.

Предметом оскаржуваного договору встановлено порядок та умови постачання споживачу електричної енергії як товарної продукції. У судовому розгляді справи стало відомо, що позивачу постачається електрична енергія в необхідних обсягах, тобто, порушень договірних зобов`язані між постачальною організацією - відповідачем - 1 та позивачем не існує.

Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (частини 2, 3 статті 386 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявлені позивачем вимоги не спрямовані на захист його прав у спосіб, визначений чинним законодавством , тому у позові відповідно до вимог статті 16 ЦК України слід відмовити з цих підстав, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу позивача на відновлення його права власності (права вільного користування спірним об`єктом нерухомості).

Також колегія суддів зауважує, що під час розгляду цієї справи суд першої інстанції встановив обставини, які відповідають дійсності, що відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на момент укладання оспорюваного правочину, власником спірного об`єкту нерухомості був ОСОБА_1 , який передав відповідачу-2 це майно в оренду на підставі договору оренди від 17.06.2021.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що договір на постачання електричної енергії між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено правомірно на законних підставах. Права та обов`язки позивача в результаті укладення цього договору не порушуються. Таким чином, підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним не існує.

Твердження позивача про те, що оскільки оспорюваний договір на постачання електричної енергії від 13.09.2021 № 37477013, укладений між відповідачами за наслідкам нікчемного правочину, вони не можуть отримати визнання правопорядком лише з тієї причини, що були вчинені до моменту підтвердження факту нікчемності такого правочину у судовому порядку, є помилковими та безпідставними, оскільки станом на час розгляду справи договір позики від 10.09.2019 та договір іпотеки від 10.09.2019 є чинними та не скасовані у встановленому законом порядку.

Крім того, колегія суддів вважає помилковим посилання позивача на незастосування Господарським судом м. Києва частини першої ст. 227 ГПК України, оскільки метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному окремому випадку зобов`язаний з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, розглядається іншим судом; чим зумовлюється неможливість розгляду справи, провадження у якій зупиняється.

Враховуючи те, що предметом судового розгляду у даній справи є визнання недійсним договору про постачання електричної енергії споживачу від 13.09.2021 №37477013 ПВ, при цьому, позивачем не наведено у даному провадженні причин та не встановлено наслідків, що порушують його суб`єктивні права, а навпаки, у справі встановлено намагання позивача захистити своє право користування спірним об`єктом (по суті захистити своє право власності на це майно), що є предметом судового розгляду у іншій судовій справі, тому дані справи не взаємопов`язані, відсутня об`єктивність неможливості розгляду справи.

Таким чином, підстав для застосування судом п. 5 частини 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України не має необхідності.

На думку колегії суддів, зупинення провадження у цій справі призведе до затягування розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасникам справи, перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фріндлер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем, у супереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, належними засобами доказування не доведено суду своїх позовних вимог, а також не спростовано обставин на які посилаються відповідачі на обґрунтування своїх заперечень на позов.

Інші доводи сторін, наведені у наданих суду позові та відзивах, усних та письмових поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати та або змінювати не вбачається. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що прохання апелянта в апеляційній скарзі направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції не відповідає положенням статті 275 Господарського процесуального кодексу України щодо повноважень суду апеляційної інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Аркада» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі № 910/18714/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва 04.07.2022 у справі № 910/18714/21 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Аркада» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі № 910/18714/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі № 91018714/21 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/18714/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 22.12.2022.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді Л.В. Кропивна

Б.О. Ткаченко