Постанова

від 21.12.2022 по справі 320/68/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 21.12.2022 Справа № 320/68/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№320/68/19 Головуючийу 1інстанції Ковальова Ю.В.

Провадження № 22-ц/807/224/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Подліянової Г.С.,

Бєлки В.Ю.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року у справі за позовом заступника прокурора прокуратури Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства аграрної політики та продовольства України до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ДП «Бердянське агроторгове підприємство», ТОВ «ЛВЗ-2017» про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2019 року заступник прокурора Запорізької області, який діє в інтересах Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до суду з позовом до відповідача про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно, посилаючись на наступне.

Позов обґрунтований тим, що між державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого входить державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» та ОСОБА_2 08.09.2014 було укладено договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 2 договору, частина комплексу, що є предметом договору, складається з будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навісу «б», ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, прибудови б4-1, прибудови б5-1, надбудови над Б-3, будівлі З-1, будівлі К-1, будівлі К1-1, будівлі О-1, будівлі П-1, будівлі Р-1, ганка до Р-1, огорожі № 1, воріт. Загальна площа будівель складає 4253,2 кв. м.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 у справі № 320/4812/15 задоволено позов прокуратури Запорізької області, визнано недійсним зазначений договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд, а також зобов`язано відповідача у справі ОСОБА_2 повернути Державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України вищевказані об`єкти нерухомості, що були предметом недійсного договору.

Рішення неодноразово переглядалось в судах вищих інстанцій і відповідно до постанови Верховного Суду України від 06.09.2017 залишено в силі.

ОСОБА_2 рішення суду не виконано і на підставі протоколу № 1 зборів засновників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 09.01.2018 за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.01.2018 № 4 засновником ТОВ «ЛВЗ-2017» ОСОБА_2 передано до статутного фонду вказаного товариства 9/10 частин комплексу, який розташований по АДРЕСА_1 .

У подальшому на підставі протоколу № 8 зборів засновників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 12.07.2018 за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.07.2018 № 1 ТОВ «ЛВЗ-2017» в особі його директора Москаленка І.О. передано учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства нерухоме майно в натурі, а саме комплекс загальною площею 3448,3 кв. м., який складається з будівель Б-3 та Р-1.

ОСОБА_2 , достеменно знаючи про відсутність у нього станом на 12.01.2018 повноважень щодо відчуження спірного майна (був стороною у справі № 320/4812/15), створивши видимість законної поведінки, здійснив його передачу до статутного капіталу ТОВ «ЛВЗ-2017», засновником якого він є, а у подальшому вказаним підприємством передано зазначене майно учаснику підприємства - ОСОБА_1 у якості вартості його долі у статутному капіталі товариства.

Отже, відповідач незаконно набув право власності на спірні об`єкти нерухомості шляхом прийняття їх у натурі в якості вартості його долі у статутному капіталі товариства, тому спірні об`єкти нерухомості, а саме комплекс загальною площею 3448,3 кв. м., який складається з будівель Б-3 та Р-1, що розташовані по АДРЕСА_2 , підлягають витребуванню з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 у власність Держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Просив суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1587539223107, а саме комплекс, що складається з будівлі Б-3 та будівлі Р-1, загальною площею 3448,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 у власність Держави Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Визнати за Державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України право власності на об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер 1587539223107, а саме комплекс, що складається з будівлі Б-3 та будівлі Р-1, загальною площею 3448,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішити питання судових витрат.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року позов задоволено частково.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1587539223107, а саме комплекс, що складається з будівлі Б-3 та будівлі Р-1, загальною площею 3448,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 у власність Держави Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області понесені судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору в розмірі 23332 /двадцяти трьох тисяч триста тридцяти двох/ гривень 00 копійок. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги в повному обсязі.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року залишено без змін.

19 травня 2020 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області ухвалено додаткове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області кошти витрачені на сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 440,50 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2021 року в частині задоволення позовних вимог про витребування майна скасовано та справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище нормам процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Держава Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, як дійсний власник спірного майна не передавала майнові права на спірне майно шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом, а відтак спірне нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, таким чином комплекс загальною площею 3448,3 кв. м., який складається з будівель Б-3 та Р-1, що розташовані по АДРЕСА_1 , відповідно до вимог статті 388 ЦК України підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 у власність Держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Встановлено, що 08 вересня 2014 року між державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого входить державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно умов пункту 2 вищевказаного договору, частина комплексу, що є предметом договору, складається з будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навісу «б», ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, прибудови б4-1, прибудови б5-1, надбудови над Б-3, будівлі З-1, будівлі К-1, будівлі К1-1, будівлі О-1, будівлі П-1, будівлі Р-1, ганка до Р-1, огорожі № 1, воріт. Загальна площа будівель складає 4253,2 кв. м.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року у справі № 320/4812/15 задоволено позов прокуратури області, визнано недійсним договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , що складаються з будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навісу «б», ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, прибудови б4-1, прибудови б5-1, надбудови над Б-3, будівлі З-1, будівлі К-1, будівлі К1-1, будівлі О-1, будівлі П-1, будівлі Р-1, ганка до Р-1, огорожі № 1, воріт.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19 січня 2017 рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року у справі № 320/4812/15 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою органів прокуратури відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 19 січня 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року скасовано. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2016 року в частині повернення ОСОБА_2 того, що він передав державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України на виконання укладеного між ними 08 вересня 2014 року договору купівлі-продажу 9/10 часток комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_1 , у зв`язку з визнання судом зазначеного договору недійсним, скасовано, справа в цій частині передана на новий розгляд суду першої інстанції. Зазначено, що Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області від 13 липня 2016 року обґрунтовано постановив рішення про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним у зв`язку з тим, що нерухоме майно було відчужене з порушенням вимог законодавства, без погодження Фондом державного майна України.

ОСОБА_2 з 06 вересня 2017 року був зобов`язаний вчинити дії щодо повернення майна, отриманого на підставі договору купівлі-продажу 9/10 часток комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_1 . Запорізької області Державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

На підставі протоколу № 1 зборів засновників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 09 січня 2018 року за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12 січня 2018 року № 4 засновником ТОВ «ЛВЗ-2017» ОСОБА_2 передано до статутного фонду вказаного товариства 9/10 частин комплексу, який розташований по АДРЕСА_1 , до складу якого увійшли: виробнича будівля, літ. Б-3, загальною площею 3395,9 кв. м., будівля спиртосховища, літ. З-1, загальною площею 176,3 кв. м., будівля матеріального складу, літ. К-1, загальною площею 540,4 кв. м., будівля пождепо, літ. О-1, загальною площею 16,8 кв. м., будівля матеріального складу, літ. П-1, загальною площею 72 кв. м., будівля побутового приміщення, літ. Р-1, загальною площею 51,8 кв. м., огорожа № 1.

В подальшому на підставі протоколу № 8 зборів засновників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 12 липня 2018 року за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12 липня 2018 року № 1 ТОВ «ЛВЗ-2017» в особі його директора Москаленка І. О. передано учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства нерухоме майно в натурі, а саме комплекс загальною площею 3448,3 кв. м., який складається з будівель Б-3 та Р-1.

За повідомленням Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 18 червня 2018 року № 213 вказаному комплексу, а саме будівлям Б-3 та Р-1, присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

Положеннями статей 317, 319 ЦК України визначено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За приписами статті 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За припсиами статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2021 року у справі № 320/62/19 (провадження № 61-4967св20) зазначено, що: «установивши, що відчуження спірного майна Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено поза волею його власника - держави, шляхом укладення 08 вересня 2014 договору купівлі-продажу із ОСОБА_2 , що встановлено рішеннями судів, які набрали законної сили, суди зробили обґрунтований висновок про те, що майно набуто відповідачем без достатньої правової підстави, оскільки ОСОБА_2 не мав право його відчужувати, а тому правильно застосували до спірних правовідносин пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України. Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах, прийнятих в справах, в яких прокуратурою не доведено підстав для представництва прокурором інтересів держави, є безпідставними, оскільки звертаючись з даним позовом до суду, заступник прокурора Запорізької області діяв в інтересах Міністерства аграрної політики та продовольства України, яке неналежним чином здійснювало свої повноваження щодо захисту інтересів держави, що підтверджується судовими рішеннями, ухваленими в справі № 320/4812/15. Тобто, у справі, що переглядається, заступником прокурора Запорізької області доведена наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді. Посилання заявника на те, що прокурором не було дотримано спеціальної процедури перед зверненням до суду, оскільки він не повідомив Міністерство аграрної політики та продовольства України про намір подати позов, також не заслуговують на увагу, оскільки як правильно зазначив апеляційний суд, відхиляючи аналогічний довід апеляційної скарги відповідача, до позовної заяви позивачем додано копію повідомлення від 28 грудня 2018 року про вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позову, яке направлено на адресу Міністерства аграрної політики та продовольства України. Доводи касаційної скарги про те, що витребування спірного нерухомого майна у добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки у такому випадку на відповідача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар, відхиляються Верховним Судом, з огляду на таке. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ. Верховний Суд України своєю постановою від 06 вересня 2017 року залишив в силі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року в частині визнання недійним договору купівлі-продажу від 08 вересня 2014 року 9/10 частин комплексу будівель та споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Тобто, на час відчуження на користь ОСОБА_1 спірного нерухомого майна вже існував судовий процес щодо цієї нерухомості, при цьому набрало законної сили рішення, яким встановлено незаконність вибуття із власності держави спірної нерухомості, а отже відповідач міг передбачити негативні наслідки для себе, приймаючи нерухоме майно в натурі за актом приймання-передачі від 12 липня 2018 року. Таким чином суди зробили правильний висновок, що у справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ».

Скасовуючи постанову Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року в частині позовних вимог про витребування майна та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року у цій справі зазначив про те, що задовольняючи позовні вимоги в частині витребування майна суд не оцінив на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, не з`ясував наявність критеріїв, за відсутності яких ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на порушення його права на мирне володіння майном та покладення на нього непропорційного тягаря витребуванням майна.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.06.2021 у справі №210/6477/14-ц.

Європейський судз правлюдини зауважує,що стаття1Першого протоколудо Конвенціїмістить триокремі норми:перша,що виражаєтьсяв першомуреченні першогоабзацу тамає загальнийхарактер,закладає принципмирного володіннямайном.Друга норма,що міститьсяв другомуреченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Колегією суддів встановлено, що витребування нерухомого майна у ОСОБА_1 не порушує принципу права на його мирне володіння майном, з огляду на наступне.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 26.04.2021 у справі № 320/62/19, Верховний Суд України своєю постановою від 06.09.2017 залишив в силі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 року в частині визнання недійним договору купівлі-продажу від 08.09.2014 року 9/10 частин комплексу будівель та споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, ОСОБА_2 з 06.09.2017 року був зобов`язаний вчинити дії щодо повернення майна, отриманого на підставі договору купівлі-продажу 9/10 часток комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_1 Державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Натомість,відповідно дорішення Мелітопольськогоміськрайонного судуЗапорізької областівід 26.11.2019у справі№ 320/68/19та наявниху матеріалахсправи доказів,на підставіпротоколу №1зборів засновниківТОВ «ЛВЗ-2017»від 09.01.2018року заактом приймання-передачінерухомого майнавід 12.01.2018№ 4засновником ТОВ«ЛВЗ-2017» ОСОБА_2 передано достатутного фондувказаного товариства9/10частин комплексу,який розташованийпо АДРЕСА_1 ,до складуякого увійшли:виробнича будівля,літ.Б-3,загальною площею3395,9кв.м.,будівля спиртосховища,літ.3-1,загальною площею176,3кв.м.,будівля матеріальногоскладу,літ.К-1,загальною площею540,4кв.м.,будівля пождепо,літ.0-1,загальною площею16,8кв.м.,будівля матеріальногоскладу, літ. П-1, загальною площею 72 кв. м., будівля побутового приміщення, літ. Р-1, загальною площею 51,8 кв. м., огорожа № 1.

У подальшому на підставі протоколу № 8 зборів засновників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 12.07.2018 за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.07.2018 № 1 ТОВ «ЛВЗ-2017» в особі його директора Москаленка І.О. передано учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства нерухоме майно в натурі, а саме комплекс загальною площею 3448,3 кв. м., який складається з будівель Б-3 та Р-1.

Таким чином, на час відчуження на користь ОСОБА_1 спірного нерухомого майна вже існував судовий процес щодо цієї нерухомості, при цьому набрало законної сили рішення, яким встановлено незаконність вибуття із власності держави спірної нерухомості, а отже відповідач ОСОБА_1 міг передбачити негативні наслідки для себе, приймаючи нерухоме майно в натурі за актом приймання-передачі від 12 липня 2018 року.

З огляду на викладене, у справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського Суду з прав людини.

Більш того, національне законодавство передбачає можливість для ОСОБА_1 , як кінцевого набувача, у випадку повернення майна відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого придбав майно, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України.

Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.

Також оцінюючи перший з трьох головних критеріїв на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном, принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним, установлено наступне.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Українське законодавство передбачило механізм захисту прав власника, у даному випадку держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, який полягає праві останнього витребувати майно від добросовісного набувача ОСОБА_1 на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України.

Так,судом першоїінстанції встановленонеобхідні умовидля застосуванняцих норм,такі якдобросовісність набувача,вибуття майнапоза волеювласника,відплатність придбаннята відсутністьу відповідача жодних зобов`язально-правових відносин з державою в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

При цьому, відчуження спірного майна поза волею власника держави, шляхом укладення 08.09.2014 договору купівлі - продажу із ОСОБА_2 , що встановлено рішенням судів, підтверджується постановою Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 320/62/19, на обов`язковість застосування якої звернув увагу Верховний Суд у постанові від 08.09.2021 у справі № 320/68/19, повертаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 під час розгляду позову власника про витребування майна, переданого як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, суд має враховувати, що отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням.

Таким чином, критерій законності втручання дотримано при витребуванні спірного мана у ОСОБА_1 .

З приводу наступного критерію, а саме: чи переслідує втручання «суспільний інтерес» варто зазначити наступне.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У даному випадку втручання є виправданим, оскільки задовольняється суспільний інтерес та суспільна потреба у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання розпорядження майном, що перебуває під особливою охороною держави і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства.

Держава як власник спірного майна позбавлена права розпорядитись цим майном відповідно до вимог законодавства з метою отримання усіх економічних вимог від такого відчуження.

Щодо третього критерію, а саме: чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям, установлено, що критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності не буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Право держави полягає у тому, що вона може вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Повернення у державну власність об`єктів нерухомості, незаконно відчужених, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Таким чином, витребування об`єкту нерухомості у ОСОБА_1 , яке належало державі, не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності особи.

Що стосується доводів скаржника з приводу того, що прокурор не мав повноважень на звернення з вказаним позовом до суду в інтересах позивача, то колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції в рішенні суду обґрунтовано викладено підстави такого звернення і апеляційний суд погоджується з такими висновками.

З огляду на наведене колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України, дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Таким чином колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22 грудня 2022 року.

Головуючий

Судді: