Окрема думка

від 08.09.2021 по справі 320/68/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 320/68/19

провадження № 61-5561св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю., касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року в частині задоволення позовних вимог про витребування майна скасував та справу № 320/68/19 в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При цьому колегія суддів зазначила, що:

витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2021 року у справі № 320/62/19 (провадження № 61-4967св20) зазначено, що: установивши, що відчуження спірного майна Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено поза волею його власника - держави, шляхом укладення 08 вересня 2014 договору купівлі-продажу із ОСОБА_2 , що встановлено рішеннями судів, які набрали законної сили, суди зробили обґрунтований висновок про те, що майно набуто відповідачем без достатньої правової підстави, оскільки ОСОБА_2 не мав право його відчужувати, а тому правильно застосували до спірних правовідносин пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України. Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах, прийнятих в справах, в яких прокуратурою не доведено підстав для представництва прокурором інтересів держави, є безпідставними, оскільки звертаючись з даним позовом до суду, заступник прокурора Запорізької області діяв в інтересах Міністерства аграрної політики та продовольства України, яке неналежним чином здійснювало свої повноваження щодо захисту інтересів держави, що підтверджується судовими рішеннями, ухваленими в справі № 320/4812/15. Тобто, у справі, що переглядається, заступником прокурора Запорізької області доведена наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді. Посилання заявника на те, що прокурором не було дотримано спеціальної процедури перед зверненням до суду, оскільки він не повідомив Міністерство аграрної політики та продовольства України про намір подати позов, також не заслуговують на увагу, оскільки як правильно зазначив апеляційний суд, відхиляючи аналогічний довід апеляційної скарги відповідача, до позовної заяви позивачем додано копію повідомлення від 28 грудня 2018 року про вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позову, яке направлено на адресу Міністерства аграрної політики та продовольства України. Доводи касаційної скарги про те, що витребування спірного нерухомого майна у добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки у такому випадку на відповідача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар, відхиляються Верховним Судом, з огляду на таке. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес ; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ. Верховний Суд України своєю постановою від 06 вересня 2017 року залишив в силі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року в частині визнання недійним договору купівлі-продажу від 08 вересня 2014 року 9/10 частин комплексу будівель та споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Тобто, на час відчуження на користь ОСОБА_1 спірного нерухомого майна вже існував судовий процес щодо цієї нерухомості, при цьому набрало законної сили рішення, яким встановлено незаконність вибуття із власності держави спірної нерухомості, а отже відповідач міг передбачити негативні наслідки для себе, приймаючи нерухоме майно в натурі за актом приймання-передачі від 12 липня 2018 року. Таким чином суди зробили правильний висновок, що у справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ .

Не можу погодитися із цими висновками колегії суддів з таких мотивів.

1. У справі, що переглядається, судами встановлено:

1.1. 08 вересня 2014 року між державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого входить державне підприємство Бердянське агроторгове підприємство та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

1.2. Відповідно до умов пункту 2 вказаного договору, частина комплексу, що є предметом договору, складається з будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навісу б , ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, прибудови б4-1, прибудови б5-1, надбудови над Б-3, будівлі З-1, будівлі К-1, будівлі К1-1, будівлі О-1, будівлі П-1, будівлі Р-1, ганка до Р-1, огорожі № 1, воріт. Загальна площа будівель складає 4253,2 кв. м.

1.3. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року у справі № 320/4812/15 задоволено позов прокуратури області, визнано недійсним договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , що складаються з будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навісу б , ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, прибудови б4-1, прибудови б5-1, надбудови над Б-3, будівлі З-1, будівлі К-1, будівлі К1-1, будівлі О-1, будівлі П-1, будівлі Р-1, ганка до Р-1, огорожі № 1, воріт.

1.4. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19 січня 2017 рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року у справі № 320/4812/15 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

1.5. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою органів прокуратури відмовлено.

1.6. Постановою Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 19 січня 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року скасовано. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2016 року в частині повернення ОСОБА_2 того, що він передав державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України на виконання укладеного між ними 08 вересня 2014 року договору купівлі-продажу 9/10 часток комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_1 , у зв`язку з визнання судом зазначеного договору недійсним, скасовано, справа в цій частині передана на новий розгляд суду першої інстанції. Зазначено, що Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області від 13 липня 2016 року обґрунтовано постановив рішення про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним у зв`язку з тим, що нерухоме майно було відчужене з порушенням вимог законодавства, без погодження Фондом державного майна України.

1.7. ОСОБА_2 з 06 вересня 2017 року був зобов`язаний вчинити дії щодо повернення майна, отриманого на підставі договору купівлі-продажу 9/10 часток комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_1 Державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

1.8. На підставі протоколу № 1 зборів засновників ТОВ ЛВЗ-2017 від 09 січня 2018 року за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12 січня 2018 року № 4 засновником ТОВ ЛВЗ-2017 ОСОБА_2 передано до статутного фонду вказаного товариства 9/10 частин комплексу, який розташований по АДРЕСА_1 , до складу якого увійшли: виробнича будівля, літ. Б-3, загальною площею 3395,9 кв. м., будівля спиртосховища, літ. З-1, загальною площею 176,3 кв. м., будівля матеріального складу, літ. К-1, загальною площею 540,4 кв. м., будівля пождепо, літ. О-1, загальною площею 16,8 кв. м., будівля матеріального складу, літ. П-1, загальною площею 72 кв. м., будівля побутового приміщення, літ. Р-1, загальною площею 51,8 кв. м., огорожа № 1.

1.9. В подальшому на підставі протоколу № 8 зборів засновників ТОВ ЛВЗ-2017 від 12 липня 2018 року за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12 липня 2018 року № 1 ТОВ ЛВЗ-2017 в особі його директора ОСОБА_3 передано учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства нерухоме майно в натурі, а саме комплекс загальною площею 3448,3 кв. м., який складається з будівель Б-3 та Р-1.

1.10. За повідомленням Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 18 червня 2018 року № 213 вказаному комплексу, а саме будівлям Б-3 та Р-1, присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

2. Згідно частини першої статті 223 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення постанови Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року ) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано , набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

2.1. Відповідно до пункту 2) частини другої статті 360-4 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення постанови Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року ) за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору: а) скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення; б) скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

3. Визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

3.1. Тлумачення частини третьої статті 215 ЦК України свідчить, що визнання оспорюваного правочину недійсним є окремим способом захисту і висновок суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має міститися як в мотивувальній, так і в резолютивній частині судового рішення.

4. Аналіз судових рішень у справі № 320/4812/15 свідчить, що:

- рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року визнано недійсним договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд;

- рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19 січня 2017 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року у справі № 320/4812/15 скасовано, у задоволенні позову відмовлено;

- ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою органів прокуратури відмовлено;

- постановою Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 19 січня 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року скасовано. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2016 року в частині повернення ОСОБА_2 того, що він передав державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України на виконання укладеного між ними 08 вересня 2014 року договору купівлі-продажу 9/10 часток комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_1 , у зв`язку з визнання судом зазначеного договору недійсним, скасовано, справа в цій частині передана на новий розгляд суду першої інстанції;

- висновок про недійсність договору купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд міститься лише у мотивувальній частині постанови Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року.

4.1. Таким чином рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд:

- спочатку було скасовано рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19 січня 2017 року;

- згодом 06 вересня 2017 року не було залишено в силі Верховним Судом України.

4.2. Тобто, такого, що набрало законної сили судового рішення у справі № 320/4812/15, яким би було визнано недійсним договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд, на момент розгляду справи судом першої інстанції не існувало, а тому і відсутні підстави для витребування майна.

5. Упостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2021 року у справі № 320/62/19 (провадження № 61-4967св20) зазначено, що:

установивши, що відчуження спірного майна Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено поза волею його власника - держави, шляхом укладення 08 вересня 2014 договору купівлі-продажу із ОСОБА_2 , що встановлено рішеннями судів, які набрали законної сили, суди зробили обґрунтований висновок про те, що майно набуто відповідачем без достатньої правової підстави, оскільки ОСОБА_2 не мав право його відчужувати, а тому правильно застосували до спірних правовідносин пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України. […] Верховний Суд України своєю постановою від 06 вересня 2017 року залишив в силі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року в частині визнання недійним договору купівлі-продажу від 08 вересня 2014 року 9/10 частин комплексу будівель та споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Тобто, на час відчуження на користь ОСОБА_1 спірного нерухомого майна вже існував судовий процес щодо цієї нерухомості, при цьому набрало законної сили рішення, яким встановлено незаконність вибуття із власності держави спірної нерухомості, а отже відповідач міг передбачити негативні наслідки для себе, приймаючи нерухоме майно в натурі за актом приймання-передачі від 12 липня 2018 року. Таким чином суди зробили правильний висновок, що у справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ .

6. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

7. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

8. Тому колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, у зв`язку із необхідністю відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2021 року у справі № 320/62/19 (провадження № 61-4967св20).

Суддя В. І. Крат