Рішення

від 22.12.2022 по справі 381/86/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 381/86/22

Провадження № 2/369/3857/22

РІШЕННЯ

Іменем України

22.12.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Смушко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У січні 2022 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів. За даним договором боржник отримав грошові кошти в розмірі 15000 дол.США для закупівлі товарів. У строк до 31 березня 2019 року зобов`язувалась повернути суми позики в розмірі 15000 дол.США та винагороду в розмірі 11573 дол. Повернула лише 16500 дол.США, з яких винагорода 11573 дол.США та позика 4927 дол. Залишок неповернутого боргу становить 10073 дол.США. Борг відповідачка так і не повернула, хоч і є нотаріально посвідчена її заява про наміри виконання рішення суду.

Вказав, що умовами договору позики було погоджено: розмір винагороди позикодавцю в розмірі 10%, що за період з 05 жовтня 2021 року по 05 січня 2022 року складає 3333 дол.США, а також розмір пені за порушення строків повернення грошових коштів, а саме 25% від суми боргу щоденно (2518 дол.США щоденно). На підстав ст.ст.546, 549 ЦК України відповідачі зобов`язані сплатити йому неустойку за невиконання умов договору за весь період прострочення грошового зобов`язання. За період з 05 жовтня 2021 року по 05 січня 2022 року розмір пені складає 231 656 дол.США (92 доби).

Зазначив, що заявлений ним у позовні розмір пені значно нижче від суми неустойки, яку він вимушений сплатити своїм позикодавцям через несплату коштів відповідачами. Навіть сплата відповідачами неустойки в повному обсязі не покриває повністю його витрати, що виникли через порушення відповідачами умов договору позики від 29 вересня 2018 року. Також вважає, що загальна сума коштів, отриманих відповідачкою від реалізації товарів, закуплених за його кошти, зокрема в Китаї, становить близько одного мільйона доларів.

Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь 234 989 дол.США (3333 дол. винагороди та 231656 дол. неустойки); судові витрати покласти на відповідачів.

30 серпня 2022 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з позовом, ОСОБА_2 вказала, що за рішенням суду на користь позивача стягнено заборгованість в загальному розмірі 376825 грн. На даний час нею виплачено 25529,00 грн., оскільки єдиним доходом є соціальні виплати на дітей. У своєму позові, ОСОБА_1 , навмисно замовчав факт сплати нею коштів з метою незаконного збагачення за її рахунок. Також вважає за можливе зменшити розмір неустойки. У провадженні суду є ще шість справ за позовом ОСОБА_1 . Просила відмовити в задоволенні позову.

12 вересня 2022 року до суду надійшла відповідь на відзив. ОСОБА_1 вказав, що відповідачка пропустила строк на подачу відзиву на позов, не повідомила суд про зміну свого місця проживання. Щодо доходів ОСОБА_2 , то позивач вважає за доцільне повідомити суду про те, що « ОСОБА_3 отримавши 29.09.18 р. 15т доларів кожну неділю відправляла до Китаю своїх спільників які купували в Китаї на замовлення натуральні шуби і прибуток ОСОБА_3 в 18-19 рр. складав більше одного мільйона доларів США. З цього прибутку ОСОБА_3 не сплатила Україні жодної копійки податку». Просив суд відзив ОСОБА_2 відхилити та врахувати додаткові докази.

У судове засідання позивач не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Просив слухати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав, проти заочного розгляду не заперечував.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 проти позову заперечувала, підтримала письмовий відзив, просила відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ста. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При розгляді справи судом встановлено, що 29 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики. За умовами договору боржник отримав грошові кошти в розмірі 15000 дол.США, строком на шість місяців та повернути 31 березня 2019 року.

У зазначений строк кошти не були повернуті, тому ОСОБА_2 написала ще одну розписку, за якою вказала, що 31 березня 2019 року сума боргу з 10% винагородою складає 26573 дол.США.

Згідно зі статтею 1047 цього Кодексу договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, розписка як документ, або договір, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У зазначений строк кошти не були повернуті, тому ОСОБА_2 написала ще одну розписку, за якою вказала, що 31 березня 2019 року сума боргу з 10% винагородою складає 26573 дол.США.

ОСОБА_2 повернула грошові кошти в розмірі 16500 дол.США.

Факт отримання грошових коштів та їх часткового повернення при розгляді справи не оспорювався. Оцінюючи подані докази в сукупності суд вважає, що позивачем надано докази, що підтверджують укладення договору позики, отримання грошових коштів боржником, погодження сторонами всіх істотних умов договору позики.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За. ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 ст. 530 цього ж кодексу закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи та поданого договору вбачається, що строк повернення коштів був погоджений 09 квітня 2021року.

За ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

З Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебувають цивільні справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу, винагороди та неустойки.

Так, з рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 січня 2021 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в загальному розмірі 376825 грн., що включає суму основного боргу в розмірі 10073 дол.США та неустойку в розмірі 5000 дол.США.

З Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебувають цивільні справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу, винагороди та неустойки.

Так, з рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 січня 2021 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в загальному розмірі 376825 грн., що включає суму основного боргу в розмірі 10073 дол.США та неустойку в розмірі 5000 дол.США.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2022 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку в розмірі 5 000 дол. США, що еквівалентно становить 115 000,00 грн. (справа 369/3188/20). На дане рішення подано заяву про його перегляд.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2022 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку врозмірі 1000дол.США,що становить27227,50грн. (справа 369/2967/21).

По справам №369/13586/20, 369/8426/21, 369/14875/21, 369/3347/22 в Єдиному реєстрі судових рішень відсутні рішення.

Щодо вимог відповідача про стягнення неустойки.

За ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За правилом ст. 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих неналежним виконання зобов`язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Тому вимоги позивача про стягнення неустойки в іноземній валюті ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З поданої суду розписки вбачається, що в договорі позики сторони погодили умову про не зменшення розміру неустойки.

Разом з тим, статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином умова договору про неможливість зменшення розміру неустойки прямо суперечить ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Отже такий пункт договору є нікчемним в розумінні ч. 2 ст. 215 ЦК України (Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин)), тому доводи позивача про неможливість суду зменшити розмір неустойки суд до уваги не приймає.

З поданої суду розписки вбачається, що сторони погодили: «… Вразі не повернення суми боргу в строк зобов`язуюсь сплатити щоденну неустойку в розмірі 25% (двадцять процентів) від всієї суми. Неустойка згідно ч.1 ст.546 ЦК забезпечує виконання договору позики і зменшенню не підлягає.».

Оскільки відповідач порушив умови договору щодо повернення позики у строк не пізніше 31 березня 2019 року, тому позивач також просив стягнути з відповідача пеню за період з 05 жовтня 2021 року по 05 січня 2022 року в розмірі 25% - 231 656 дол.США.

При визначенні розмірі неустойки суд також враховує положення ст. 551 ЦК України, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають значення для справи.

Так, за ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Відповідно до роз`яснень п. 27 постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року істотними обставинами в розумінні ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на вагу (відсутність негативних наслідків для позивача через просторочене виконання зобов`язань).

При вирішенні питання про стягнення пені судом враховують наступні встановлені обставини.

Посилання позивача, що він поніс значні витрати перед своїми позикодавцями та зазнав збитків за порушення відповідачем зобов`язань щодо повернення грошових коштів, наявність у відповідача величезного доходу (саме завдяки запозиченим від нього коштам), суд до уваги не приймає. Так, жодного належного та допустимого доказу цій обставині суду не надав, а обмежився лише посиланням у позовній заяві. Натомість слід зазначити, що ОСОБА_1 постійно звертається до районного суду з різними позовами про стягнення заборгованості до різних боржників за договорами позики, отримує судові рішення про стягнення грошових коштів.

Так, отримуючи грошові кошти в борг ОСОБА_2 зобов`язувалась їх повернути у строк у будь-якому разі не пізніше 31 березня 2019 року. Борг частково повертає, ухвал суду про визнання бездіяльності виконавця по примусовому виконання судового рішення незаконною, матеріали справи не місять, за рішення суду вже стягнено неустойку в розмірі 5000 дол.США. У провадженні суду ще шість цивільних справ про стягнення винагороди та неустойки за різні періоди. Боржник по даному боргу (15000 дол.США) вже повернула 16500 дол.США та 25529 грн. У даній справі позивач просить стягнути за період три місяці. Суд також враховує, що на утриманні відповідача двоє дітей з особливостями розвитку, значне зростання курсу, введення воєнного стану, значне перевищення розміру неустойки розміру основного боргу, тому зменшує заявлену позивачем пеню до 20 доларів США, що буде достатнім для покриття всіх збитків позивача за цей період, і відповідатиме меті забезпечення виконання умов договору, не буде непомірним та не поставить відповідача у вкрай невигідне становище. У матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу завдана така істотна шкода, не заявлено клопотань про їх витребування, у разі складнощів в їх отриманні.

У позовних вимогах ОСОБА_1 про стягнення винагороди в розмірі 3333 дол.США слід відмовити, оскільки строк виконання договору настав, а позивач пред`явив вимоги за період з жовтня 2021 року по січня 2022 року.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку за договором позики від 29 вересня 2018 року за період з 05 жовтня 2021 року по 05 січня 2022 року в розмірі 20 (двадцять) дол.США.

В іншій частині позову відмовити.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 22 грудня 2022 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ