Постанова
від 16.02.2023 по справі 381/86/22
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2023 року м. Київ

Унікальний номер справи № 381/86/22

Апеляційне провадження № 22-ц/824/5462/2023

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Пінкевич Н.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У січні 2022 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 234 989 доларів США, з яких 3 333 доларів США винагороди та 231 656 доларів США неустойки.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 29 вересня 2018 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів. За даним договором ОСОБА_2 отримала грошові кошти в розмірі 15 000 доларів США для закупівлі товарів. У строк до 31 березня 2019 року відповідач зобов`язувалась повернути суму позики в розмірі 15 000 доларів США та винагороду в розмірі 11 573 доларів США, проте, повернула лише 16 500 доларів США, з яких винагорода - 11 573 доларів США та сума позики - 4 927 доларів США. Залишок неповернутого боргу становить 10 073 доларів США, який відповідач так і не повернула, враховуючи те, що є нотаріально посвідчена заява відповідача про наміри виконання рішення суду.

Вказав, що умовами договору позики було погоджено розмір винагороди позикодавцю в розмірі 10 % щомісячно до дня фактичного повернення коштів, що за період з 05 жовтня 2021 року по 05 січня 2022 року складає 3 333 доларів США, а також розмір пені за порушення строків повернення грошових коштів, а саме 25 % від суми боргу щоденно (2 518 доларів США щоденно). Вважає, що на підстав ст.ст. 546, 549 ЦК України відповідач зобов`язана сплатити йому неустойку за невиконання умов договору за весь період прострочення грошового зобов`язання. За період з 05 жовтня 2021 року по 05 січня 2022 року розмір пені складає 231 656 доларів США.

Зазначив, що заявлений ним у позовній заяві розмір пені значно нижче від суми неустойки, яку він вимушений сплатити своїм позикодавцям через несплату коштів відповідачами. Навіть сплата відповідачем неустойки в повному обсязі не покриє повністю його витрати, що виникли через порушення відповідачем умов договору позики від 29 вересня 2018 року (а.с. 1-2).

У серпні 2022 року ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказала, що за рішенням суду на користь позивача уже було стягнено заборгованість в загальному розмірі 15 073 доларів США, що еквівалентно 376 825 грн. На даний час вона сплатила позивачу 25 529,00 грн., оскільки єдиним її доходом є соціальні виплати на дітей. Вважає, що у своєму позові ОСОБА_1 , навмисно замовчував факт сплати нею коштів з метою незаконного збагачення за її рахунок. Зазначала, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за начвності інших обставин, які мають істотне значення. Звертала увагу, що у провадженні суду є ще шість справ за позовом ОСОБА_1 до неї про стягнення неустойки, що свідчить про зловживання позивачем своїми правами та намагання збагатитися. Враховуючи вказане, просила відмовити в задоволенні позову (а.с. 55-59).

У вересні 2022 року позивач ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, в якому заперечував щодо доводів відповідача та просив відзив на позовну заяву відхилити (а.с. 78).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку за договором позики від 29 вересня 2018 року за період з 05 жовтня 2021 року по 05 січня 2022 року в розмірі 20 (двадцять) доларів США. В іншій частині позову відмовлено (а.с. 87-93).

Не погодившись з рішенням районного суду, 13 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що відповідно до ст. 546 ЦК України неустойка не підлягала зменшенню, сторони про зменшення неустойки не заявляли(а.с. 96).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити рішення суду без змін (а.с. 113-118).

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 заперечувала проти скарги і просила її відхилити.

Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Апелянт ОСОБА_1 про розгляд справи апеляційним судом був повідомлений 30 січня 2023 року врученням повідомлення особисто про що свідчить відмітка працівників пошти про вручення поштового відправлення, подав письмову заяву, виклавши пояснення в судовому засіданні, підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити (а.с. 103-105, 118).

Наведені обставини свідчать, що апелянт ОСОБА_1 , який звернувся до апеляційного суду із скаргою, завчасно і належним чином був повідомлений про розгляд справи апеляційним судом і мав цікавитись рухом справи в суді апеляційної інстанції за поданою ним скаргою.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, « Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволеннюз наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 29 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики.

За даним договором ОСОБА_2 взяла у борг ОСОБА_1 гроші в сумі 15 000 доларів США строком на 6 місяців, які зобов`язалась повернути 31 березня 2019 року. Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено винагороду для позикодавця у формі 10 % від суми позики щомісячно до дня фактичного повернення грошових коштів. 31 березня 2019 року сума боргу з 10 % винагороди складе 26 573 доларів США. В разі неповернення суми боргу в строк ОСОБА_2 зобов`язалась сплатити щоденну неустойку в розмірі 25 % від всієї суми. Неустойка згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК забезпечує виконання договору позики і зменшенню не підлягає. В разі відсутності ОСОБА_1 суму позики зобов`язалась повернути ОСОБА_3 на вище зазначених умовах (а.с. 5).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 січня 2021 року у справі № 369/11450/19 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму позики в розмірі 10 073 доларів США та неустойку в розмірі 5 000 доларів США, що разом еквівалентно становить 376 825 грн. (триста сімдесят шість тисяч гривень та вісімсот двадцять п`ять гривень). В решті вимог позову відмовлено.

У рішення встановлено, що боржником ОСОБА_2 була сплачена ОСОБА_1 сума процентів за договором позики у розмірі 11 573 доларів США та частина суми позики в розмірі 4 927 доларів США, що разом і складає суму 16 500 доларів США.

Отже, ОСОБА_2 належним чином не були виконані умови договору позики, оскільки станом на 31 березня 2019 року остання не повернула ОСОБА_1 суму позики в розмірі 10 073 доларів США (15000 доларів США - 4 927 доларів США = 10 073 доларів США).

Постановою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року залишено без змін рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 січня 2021 року у справі № 369/11450/19.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

10 червня 2021 року ОСОБА_2 написала ОСОБА_1 заяву, засвідчену нотаріально, в якій підтвердила намір добровільно виконати грошове зобов`язання, а саме сплатити суму позики в розмірі 10 073 доларів США, неустойку в розмірі 5 000 доларів США, що разом становить еквівалентно 376 825,00 грн., що підлягає примусовому виконанню за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 січня 2021 року у справі № 369/11450/19 (а.с. 6).

Враховуючи, що ОСОБА_2 не повернула залишок боргу у розмірі 10 073 доларів США, позивач просив стягнути з неї за період з 05 жовтня 2021 року по 05 січня 2022 року 234 989 доларів США, з яких 3 333 доларів США винагороди та 231 656 доларів США неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

За договором позики від 29 вересня 2018 року ОСОБА_2 зобов`язалась повернути ОСОБА_1 борг в строк до 31 березня 2019 року.

У договорі позики сторонами було погоджено, що згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України відповідач має сплатити винагороду для позикодавця у формі 10 % від суми позики щомісячно до дня фактичного повернення грошових коштів (а.с. 5).

Тобто підставою позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3 333 доларів США (як зазначає позивач - винагорода) за період з 05 жовтня 2021 року по 05 січня 2022 року є невиконання відповідачем зобов`язань щодо сплати процентів за договором позики в обумовленому розмірі на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

З огляду на вищенаведені вимоги законодавства та обставини справи в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що визначена в договорі позики винагорода з посиланням на ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначає сплату позичальником процентів за період правомірного користування позикою. З настанням 31 березня 2019 року строку виконання зобов`язання за договором позики, згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, право позикодавця нараховувати проценти за користування позикою припиняється.

При цьому, вказаним договором позики від 29 вересня 2018 року сторони визначили відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення позики а саме, що в разі неповернення суми боргу в строк (31 березня 2019 року) ОСОБА_2 зобов`язалась сплатити щоденну неустойку в розмірі 25 % від всієї суми заборгованості.

Враховуючи вказане, оскільки позивач просив стягнути проценти у розмірі 3 333 доларів США за період з 05 жовтня 2021 року по 05 січня 2022 року, тобто поза межами погодженого сторонами договору строку надання позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такі вимоги задоволенню не підлягають.

Крім процентів позивач просив у цій справі стягнути з відповідача за вказаний період 231 656 доларів США неустойки.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

За умовами договору позики від 29 вересня 2018 року в разі неповернення суми боргу в строк ОСОБА_2 зобов`язалась сплатити щоденну неустойку в розмірі 25 % від всієї суми. Також договором визначено, що неустойка згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК забезпечує виконання договору позики і зменшенню не підлягає.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, положення ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України, зокрема у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

З огляду на зазначене, апеляційний суд погодився з висновком суду, що умова договору позики від 29 вересня 2018 року про те, що неустойка зменшенню не підлягає, прямо суперечить ч. 3 ст. 551 ЦК України та є нікчемною.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення неустойки позивач посилався на те, щовін поніс значні витрати перед своїми позикодавцями та зазнав збитків у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань щодо повернення грошових коштів, також посилався на наявність у відповідача великого доходу за рахунок отриманих від нього в борг коштів. Проте жодного належного та допустимого доказу на обґрунтування вказаних обставин, щодо наявності у відповідача великого доходу за рахунок отриманих в борг коштів, позивач до суду не надав. Посилання позивача на укладені ним боргові зобов`язання з третіми особами не є предметом розгляду і не мають правового значення для вирішення цієї справи.

Доводи позивача про наявність нерухомого майна у ОСОБА_4 суд не приймає до уваги, оскільки такі обставини не входять до предмета доказування у цій справі.

В свою чергу доводи відповідачки ОСОБА_2 , яка посилалась на значне перевищення розміру неустойки розміру основного боргу, та звертала увагу на те, що має на утриманні двох синів з особливостями розвитку (особи з інвалідністю І групи), отримує лише соціальні виплати по інвалідності на дітей та пенсію, частково виконує рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 січня 2021 року у справі № 369/11450/19, а саме сплатила позивачу 25 529,00 грн. на погашення заборгованості підтверджуються наданим до районного суду доказами (а.с. 65-74).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що ОСОБА_2 свій обов`язок з повернення грошових коштів у повному обсязі не виконала, а розмір заявленої позивачем пені значно перевищує розмір заборгованості за позикою, на яку ця пеня нараховувалася, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зменшення пені на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, що відповідає завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.

Колегія суддівналежним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, виходячи із характеру правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, погодилася з висновком районного суду про часткове задоволення позову в частині стягнення 20 доларів США неустойки за період з 05 жовтня 2021 року по 05 січня 2022 року, оскільки визначений судом розмір такої неустойки відповідатиме меті забезпечення виконання умов договору, не буде надмірним та не поставить відповідача у вкрай невигідне становище, враховуючи, що у матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу завдана істотна шкода.

Посилання відповідачки ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу про наявність інших справ, зокрема, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2023 року у справі № 369/13586/20, в якому визначені суперечливі періоди стягнення заборгованості, цих висновків апеляційного суду не спростовують, а вказані можливі описки (помилки) в іншій справі можуть бути виправлені в порядку, встановленому процесуальним законом.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Інші доводи апелянта цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 17 лютого 2023 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова

СудКиївський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення16.02.2023
Оприлюднено20.02.2023
Номер документу109053396
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них страхування, з них позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Судовий реєстр по справі —381/86/22

Ухвала від 08.01.2025

Цивільне

Фастівський міськрайонний суд Київської області

Самуха В. О.

Ухвала від 19.04.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Пророк Віктор Васильович

Постанова від 16.02.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Левенець Борис Борисович

Ухвала від 23.01.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Левенець Борис Борисович

Ухвала від 23.01.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Левенець Борис Борисович

Рішення від 22.12.2022

Цивільне

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Пінкевич Н. С.

Ухвала від 09.08.2022

Цивільне

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Пінкевич Н. С.

Ухвала від 09.06.2022

Цивільне

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Пінкевич Н. С.

Ухвала від 13.01.2022

Цивільне

Фастівський міськрайонний суд Київської області

Осаулова Н. А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні