Постанова

від 23.12.2022 по справі 161/13924/20

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/13924/20 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/1070/22 Категорія: 32 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2022 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» до ОСОБА_1 про стягнення збитків, за апеляційною скаргою представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» адвоката Богачука Ярослава Олександровича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року ТзОВ «Кріс-Віт Україна» звернулося в суд із зазначеним позовом.

Покликалось на ті обставини, що товариство 30 квітня 2010 року та 06 жовтня 2011 року уклало із відповідачем ОСОБА_1 договори оренди земельних ділянок площею 2,6859 га, кадастровий номер 0722884300:04:000:1972 та площею 2,7023 га, кадастровий номер 0722884300:04:000:1452, для здійснення сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років. Договори було належним чином зареєстровано у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Також позивач вказував, що на початку 2016 року із запису у Державному реєстрі речових прав, на нерухоме майно та їх обтяжень, йому стало відомо про укладення між ТзОВ «Україна-Баїв» та відповідачем ОСОБА_1 01 грудня 2015 року договорів оренди цих же земельних ділянок. Після чого, за його позовом, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 липня 2017 року, яке було залишено без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 16 квітня 2018 року, зазначені повторні договори оренди земельних ділянок були визнані недійсними та скасовано державну реєстрацію речового права оренди ТзОВ «Україна-Баїв» за цими договорами.

Крім того, позивач зазначив, що у зв`язку із викладеними обставинами він був позбавлений можливості користуватися зазначеними орендованими ним земельними ділянками та здійснювати на цих землях свою основну господарську діяльність вирощування, збір та збут сільськогосподарських культур, як наслідок за 2016-2017 роки він зазнав збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 32 585 грн 17 коп., що підтверджується відповідним висновком судового експерта.

Враховуючи вищевикладене, ТзОВ «Кріс-Віт Україна» просило суд стягнути з відповідачів ТзОВ «Україна-Баїв», ОСОБА_1 на свою користь 32 585 грн 17 коп. завданих йому збитків та понесені судові витрати.

07 грудня 2021 року під час розгляду справи ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області за заявою позивача провадження у справі в частині заявлених вимог до ТзОВ «Україна-Баїв» про стягнення збитків було закрито.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи зазначене рішення незаконним і необгрунтованим, позивач ТзОВ «Кріс-Віт Україна» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було взято до уваги ту обставину, що висновок судової експертизи № 2551, складений експертом Данилюк Н.К., є неналежним доказом, не відповідає фактичним обставинам справи про недоведеність вини відповідача у заподіянні збитків.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТзОВ «Кріс-Віт Україна» не зазнало реальних збитків внаслідок саме дій відповідача, оскільки, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що внаслідок незасіювання позивачем спірних земельних ділянок соєю у 2017 році, для позивача, який набув право користування цими ділянками відповідно до договорів оренди, настали негативні наслідки.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Встановлено, що 30 квітня 2010 року та 06 жовтня 2010 року в с. Одеради Луцького району Волинської області між позивачем ТзОВ «Кріс-Віт Україна» (орендарем) та відповідачем ОСОБА_1 (орендодавцем) були укладені договори оренди земельних ділянок № № 17, 11 відповідно до умов яких, орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове, платне користування строком на 10 років вказані земельні ділянки для сільськогосподарського виробництва, площею 2,69 га., кадастровий номер 0722884300:04:000:1972 та площею 2,7023 га., кадастровий номер 0722884300:04:000:1452.

Вказаниі договори у встановленому порядку були зареєстровані 21 серпня 2011 року у Луцькому районному відділі ДП «Центр ДЗК», номер запису 040907600044 та 27 січня 2012 року у Управлінні Держкомзему у Луцькому районі Волинської області, номер запису №072280004000577. Відповідно до пунктів 37-39, 42 та 43 цих договорів їх дія припиняєть у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викуп земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідація юридичної особи-орендаря. Договори припиняються також в інших випадках, передбачених законом. Дія договорів припиняється достроково шляхом розірвання за: взаємною згодою сторін; рішення суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Розірвання договорів оренди землі в односторонньому порядку не допускається. За не виконання або неналежне виконання договорів сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов цих договорів. Орендар має право на відшкодування збитків, заподіяних унаслідок невиконання орендодавцем зобов`язань та обов`язків, передбачених цими договорами. Збитками вважаються: фактичні втрати, яких орендар зазнав у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням умов договору орендодавцем, а також витрати на судове провадження, якщо таке має місце. Розмір фактичних витрат орендаря визначається на підставі документально підтверджених даних; доходи які орендар міг би реально отримати в разі неналежного виконання умов Договорів; уразі дострокового розірванні Договорів через порушення їх умов Орендодавцем, останній має відшкодувати Орендарю комерційні збитки, які розраховуються на підставі бухгалтерського обліку/розміру родючості ґрунту. Орендар передає ділянку тільки після отримання відшкодування (Т.1, а.с. 10-14).

Крім того встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 липня 2017 року у цивільній справі №161/2206/16-ц, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 16 квітня 2018 року, визнано недійсним повторний договір оренди землі №899, укладений 17 лютого 2015 року (щодо земельної ділянки площею 2,7023 га, кадастровий номер 0722884300:04:000:1452, адреса село Одеради, Луцького району, Волинської області), сторонами якого були ОСОБА_1 , як орендодавець і ТзОВ «Україна-Баїв», як орендар, та скасовано державну реєстрацію цього договору (запис про речове право №8862629 від 25 лютого 2015 року) (Т.1, а.с. 17-47).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 лсічня 2020 року у цивільній справі №161/19133/17, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 25 червня 2020 року, визнано недійсним повторний договір оренди землі №1023, укладений 01 січя 2016 року (щодо земельної ділянки площею 2,69 га, кадастровий номер 0722884300:04:000:1972, адреса село Одеради, Луцького району, Волинської області), сторонами якого були ОСОБА_1 , як орендодавець і ТзОВ «Україна-Баїв», як орендар, та скасовано державну реєстрацію цього договору (запис про речове право №13513707 від 25 лютого 2016 року) (Т.1, а.с. 48-57).

Зазначеними рішеннями судів підтверджуються і не потребують доведенню ті обставини, що відповідач ОСОБА_1 повторно, не розірвавши попередніх договорів оренди землі, передала ці ж самі земельні ділянки з кадастровими номерами 0722884300:04:000:1452, 0722884300:04:000:1972 в оренду ТзОВ «Україна-Баїв», що стало підставою для визнання недійсними цих договорів, адже земельні ділянки на цей час вже перебували в оренді позивача ТзОВ «Кріс-Віт Україна».

З висновку судово-економічної експертизи від 31 липня 2020 року,наданого позивачем і приєднаного до матеріалів справи, який підготовлений судовим експертом Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області Кочетовою І.Ю., слідує, що розмір збитків (упущеної вигоди) ТзОВ «Кріс-Віт Україна» за 2017-2018 роки, заподіяних незаконною передачею орендованих товариством земельних діляное площами 2,69 та 2,7023 га, кадастрові номера 0722884300:04:000:1452, 0722884300:04:000:1972 власником яких є ОСОБА_1 , становить 16 336 грн 82 коп. та 16 248 грн 35 коп. відповідно, а всього 32 585 грн 17 коп. (Т.1, а.с. 59-127).

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідачів лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі укладення договору і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток.

Відповідно до пункту 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок), збитки відшкодовуються власникам землі та землекористувачам.

Згідно із пунктом 3 зазначеного Порядку, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Отже, встановлені обставини справи та наведені норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини між сторонами спору, дають підстави вважати, що відповідач ОСОБА_1 , порушивши умови попередніх договорів оренди землі, укладених з позивачем ТзОВ «Кріс-Віт Україна», а саме не припинивши їх дію, повторно уклавши договори з новим орендарем ТзОВ «Україна-Баїв» на ці ж самі земельні ділянки, чим безпідставно позбавила права позивача на користування орендованими земельними ділянками, тим самим завдала йому збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 32 585 грн. 17 коп.

Колегія суддів погоджується з використаною судовим експертом Кочетовою І.Ю. методологією визначення збитків у формі упущеної вигоди, яка полягає у визначенні наступних показників: 1) ймовірну собівартість 1 тонни культури, якою б засівалася земельна ділянка; 2) ймовірний дохід від реалізації культури; 3) розмір втрат урожаю. Для визначення першого з цих показників (собівартості 1 тонни культури) експертом мотивовано взято до уваги первинні документи ТОВ «Кріс-Віт Україна», зокрема, наказ № 4 від 05 січня 2017 року «Про затвердження посівів в розрізі сільськогосподарських культур на полях у 2017 р.», адже позивач користувався цими земельними ділянками до їх незаконної передачі в оренду, а тому у своїй діловій практиці та господарській діяльності обґрунтовано міг виробити відповідну структуру посівів. У даному випадку у 2017 році на орендованих у відповідача ОСОБА_1 земельних ділянках планувалося засіювання соєю. Для розрахунку ймовірних витрат на вирощування 1 тонни бобів сої у 2017 році експерт посилається на Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», а також первинні документи позивача звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду ТОВ «Кріс-Віт Україна» станом на 01 грудня 2017 року та визначає прямі матеріальні витрати на 1 т бобів сої у розмірі 2782 грн 31 коп. на тонну. Аналогічно експертом, шляхом дослідження первинних документів позивача, було визначено прямі витрати на оплату праці, витрати на соціальне відрахування, орендну плату, оплату послуг сторонніх організацій, амортизація необоротних активів, решта загальновиробничих витрат та визначено виробничу собівартість 1 т бобів сої за 2017 рік у розмірі 6281 грн 95 коп. Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим підхід судового експерта для визначення урожайності бобів сої в розрахунку на 1 га, а також визначення її закупівельної ціни, для чого були використані дані про ціни станом на 2017 рік від Волинської торгово-промислової палати, ТОВ «Волинь-зерно-продукт», ТОВ «Традекс» (Т.1, а.с. 59-127).

Отже, визначивши вищенаведені показники та врахувавши площу земельних ділянок, судовий експерт обґрунтовано визначив розмір збитків у формі упущеної вигоди внаслідок неможливості у 2017 році використання земельних ділянок позивачем площею 2,69 га та 2,7023 га, кадастрові номера 0722884300:04:000:1452, 0722884300:04:000:1972, у розмірі 16 248 грн 35 коп. та в розмірі 16 336 грн 82 коп., а всього на суму 32 585 грн 16 коп.

Також норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов`язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного заняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву (родючого грунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, а тому на підтвердження розміру заподіяних збитків, у тому числі упущеної вигоди, позивач не позбавлений права надати інші допустимі докази.

Такий висновок викладений в Постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 3-463гс17. Про наведене неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, а саме, в постанові від 06 липня 2019 року у справі № 127/27155/16-ц, в постанові від 15 липня 2020 року у справі № 359/9892/17.

Отже, оскільки норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, не передбачають подання певних засобів доказування на підтвердження розміру упущеної вимоги, то виготовлений на замовлення позивача висновок судово-економічної експертизи, як такий, що підтверджує заявлені позивачем вимоги та дозволяє встановити дійсні обставини справи є належним та допустимим доказом.

Крім того, колегія суддів відхиляє висновок судово-економічної експертизи № 8811 від 17 лютого 2022 року з підстав його невідповідності критерію допустимості та достовірності доказів.

Із висновку судово-економічної експертизи 17 лютого 2022 року № 8811 вбачається, що визначаючи розмір упущеної вигоди експерт вдався до аналізу господарсько-економічної діяльності ТзОВ «Кріс-Віт Україна», та підмінив у висновку правове поняття «упущена вигода» поняттям «доходу (виручки) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг», у той час як упущена вигода відноситься до збитків (стаття 22 ЦК України), є розрахунковою величиною, при обчисленні якої допускається документально обґрунтоване припущення, виходячи із звичайних умов цивільного/господарського обороту. Упущена вигода є тими збитками, які не пов`язані із звичною діяльністю підприємства.

Також у висновку № 8811 проаналізовано зміст статистичних звітів при визначенні вартості 1 тонни сої, у той час як в матеріалах цивільної справи, яка була надана в розпорядження експерту, є копії видаткових накладних на реалізацію сої в листопаді-грудні 2017 року, в квітні 2018 року, які не взяті експертом до уваги. Тобто, висновок № 8811 не відповідає іншим зібраним під час розгляду справи доказам.

Надаючи оцінку зазначеному висновку в сукупності з іншими доказами по справі, апеляційний суд вважає цей висновок недостовірним доказом, оскільки у ньому не визначено дійсного розміру упущеної вигоди у зв`язку з неповнотою проведеного в ньому дослідження.

При складанні експертного висновку № 8811 від 17 лютого 2022 року експертом не враховано ринкові ціни на сою, у той час як згідно з вимогами статті 623 ЦК України, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін. Також вимоги Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року (пункт 4) передбачають визначення розміру збитків виходячи із реальної вартості майна.

Крім того, згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Аналогічні положення викладені в частинах першій, другій статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З`їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року) (далі - Правила адвокатської етики).

Відповідно до частини третьої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Також відповідно до частини 1, статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З приєднаної до матеріалів справи платіжного доручення № 336 від 19 жовтня 2022 року, слідує, що позивач ТзОВ «Кріс-Віт Україна», на підставі договору від 19 серпня 2020 року про надання правничої допомоги в справі за позовом ТзОВ «Кріс-Віт Україна» до ОСОБА_1 про стягнення збитків №161/13924/20, сплатив адвокату Богачуку Я.О. 3 000 гривень (Т.3, а.с. 124-127) та має сплатити 3 000 гривень за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи наведене та вимоги ст. 374 ЦПК України, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене з допущенням невідповідності викладених у рішенні суду висновків обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» збитків у розмірі 32 585 грн 17 коп.

Отже, апеляційна скарга позивача ТзОВ «Кріс-Віт Україна» підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382 ч. 2, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2022 року в даній справі скасувати та постановити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» 32 585 (тридцять дві тисячі п`ятсот вісімдесят п`ять) гривень 17 ( сімнадцять) копійок заподіяних збитків та 5 255 ( п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) гривень судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» витрати на професійну правничу допомогу 6000 (шість тисяч) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя

Судді