Постанова

від 22.12.2022 по справі 933/566/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8753/22 Справа № 933/566/21 Суддя у 1-й інстанції - Попович І.А. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів Кішкіної І.В., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Шумило І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №933/566/21 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 09 листопада 2021 року, повний текст рішення складено 19 листопада 2021 року та на додаткове рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 07 грудня 2021 року, повний текст додаткового рішення складено 08 грудня 2021 року, головуючий суддя Попович І.А., -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Олександрівського районного суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування. В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_4 . За час життя, а саме 18.12.2000 року, мати позивача, зробила особисте розпорядження на випадок своєї смерті (заповіт), а саме заповіла земельну частку (пай) та гроші позивачу, а житловий будинок з земельною, ділянкою відповідачу (сину спадкодавця). 08.02.2019 року позивач звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, але йому повідомили про існування заповіту від 02.12.2016 року на користь відповідача, в якому їх мати заповідане усе наявне майно на час смерті відповідачу. Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 04.03.2021 року визнано недійсним заповіт укладений ОСОБА_4 від 02.12.2016 року. Після набрання чинності вищезазначеного рішення, позивач знов звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право спадщини за заповітом на земельну частку (пай). 16.04.2021 року державним нотаріусом Олександрівської державної нотаріальної контори Звягіною А.Ф. було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, оскільки позивачем нотаріусу не надано оригінал правовстановлюючого документа на право на земельну частку (пай) на ім`я спадкодавця. Вищезазначена земельна ділянка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності II-ДН № 082090, виданого 16.09.2002 року.

У зв`язку з зазначеним просив визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 4,7002 га, рілля, кадастровий номер земельної ділянки 1420388000:01:000:0210, що розташована в Донецькій області, Олександрівський район, Олександрівська селищна рада, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, опис меж: від А до Б - землі державної власності на території Олександрівської селищної ради (1420388000:01:000:1295); від Б до В - ОСОБА_5 (1420388000:01:000:0028); від В до Г - ОСОБА_6 (1420388000:01:000:0803); від Г до А Федосов Віталій Миколайович (1420388000:01:000:0487).

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 09 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Додатковим рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 07 грудня 2021 року заяву представника відповідача ОСОБА_7 , про ухвалення додаткового рішення задоволено. Ухвалено додаткове рішення про стягнення суми понесених судових витрат на надання професійної правничої допомоги, та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на правову допомогу в розмірі 7543 гривни 16 коп.

Не погодившись з зазначеними судовими рішеннями, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив дані рішення скасувати, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що спадкодавець за життя зробила особисте розпорядження на час своєї смерті, а саме заповіла йому земельну частку (пай) та гроші, а відповідачу житловий будинок з земельною ділянкою. Тобто волевиявлення (особисте розпорядження) спадкодавця ОСОБА_4 було зрозумілим, одному сину (позивачу) земельну частку (пай) та гроші, а іншому сину (відповідачу) житловий будинок з земельною ділянкою. В зв`язку з тим, що у ОСОБА_4 на час складання заповіту із правовстановлюючих документів був тільки сертифікат ДН № 0187138 виданий 08.07.1996 року, секретар виконкому Староварварівської сільської ради Алєксєєнко Н.Н. і зробила у заповіті посилання на цей сертифікат. Позивач вважає, що саме заміна сертифіката ДН № 0187138 виданого 08.07.1996 року на державний акт на право приватної власності на землю II-ДН № 082090 виданого 16.09.2002 року підтверджує, що саме цю земельну ділянку площею 4,7002 га рілля, кадастровий номер земельної ділянки 1420388000:01:000:0210, заповідала йому мати. А тому, на підставі наведеного, позивач вважає, що суд помилково дійшов до висновку, про те що за життя спадкодавець не зробила заповіту, щодо спірної земельної ділянки. Також позивач зазначив, що відповідач отримав право власності на майно, що заповідала йому його мати ОСОБА_4 , ще до відкриття спадщини. Тобто відповідач забажав отримати все майно, що належало матері позивача.

Що стосується додаткового рішення, то позивач з ним теж не погоджується, зазначаючи, що, в разі задоволення позову, підстав для стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на правову допомогу не буде. Крім того, в додатковому рішенні зазначено, що згідно протоколів судових засідань, представник відповідача ОСОБА_7 здійснював представництво та захист інтересів відповідача лише в підготовчому судовому засіданні, яке відбулось 23.09.2021 року (а.с.86-89), на протязі 34 хв. (з 13:04 по 13:38 годину), на проголошенні ухвали про закриття підготовчого судового засідання, присутнім не був. Однак при цьому суд зробив суперечливий висновок, зазначивши про надання допомоги у даній справі, протягом вже протягом 6 годин 34 хвилин, що суперечить доказам у справі.

ОСОБА_7 , представником відповідача, було подано відзив, у якому він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. В обґрунтування зазначив, що за життя спадкодавець реалізувала своє право на виділ земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), про що свідчить отриманий нею 16.09.2002 року державний акт на спірну земельну ділянку. Таким чином перестало існувати майнове право на земельну частку (пай), яку спадкодавець заповіла позивачеві, і саме тому нотаріус не змогла видати свідоцтво про право на спадщину. Щодо додаткового рішення зазначив, що суд відкоригував суму стягнення витрат на правничу допомогу з урахуванням заперечень сторони позивача. Оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні апеляційного суду, що проводилось в режимі відео конференції, представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити .

В судовому засіданні апеляційного суду, представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити, рішення суду та додаткове рішення просив залишити без змін з підстав вказаних у відзиві.

Позивач та відповідач в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення залишенню без змін з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та додаткове рішення відповідають вказаним вимогам закону.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДН №0187138 виданого 08.07.1996 року Олександрівською районною державною адміністрацією, ОСОБА_4 , належить право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності у КСП імені «Шевченко» (а.с.18).

Відповідно до заповіту від 18.12.2000 року зареєстрованого в реєстрі за №820 (а.с.7-8), ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивача, зробила особисте розпорядження на випадок своєї смерті (заповіт), а саме: заповіла сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ДН №0187138 та гроші, які зберігаються в Ощадбанку, позивачу - ОСОБА_1 , а житловий будинок з земельною ділянкою, які розташовані в АДРЕСА_1 , відповідачу - ОСОБА_3 .

Відповідно до державного акту на право приватної власності II-ДН №082090, виданого 16.09.2002 року Олександрівською райдержадміністрацією, на підставі розпорядження Олександрівської райдержадміністрації від 11.07.2002 року №280 р. (а.с.81), та земельної документації, ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 4.70 га. в межах згідно з планом, розташованої на території Олександрівської сільської ради. Зазначене також підтверджене списком (Додатком до пояснювальної записки) громадян, яким надаються земельні ділянки у приватну власність (а.с.19-25).

Відповідно до свідоцтва про смерть № НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).

Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру (а.с.26), відповідач прийняв спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_4 .

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 04.03.2021 року

визнано недійсним заповіт укладений ОСОБА_4 від 02.12.2016 року №91 (а.с.9-17).

16.04.2021 року державним нотаріусом Олександрівської державної нотаріальної

контори Звягіною А.Ф., видано постанову про відмову позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на право на земельну частку (пай) на ім`я спадкодавця (а.с.27).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на дату відкриття спадщини право ОСОБА_4 на частку (пай) підтверджене сертифікатом, було реалізоване. В заповіті не були охоплені права, які могли б їй належати у майбутньому, в тому числі й право власності на земельну ділянку.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком та зазначає наступне.

Відповідно до положеньстатті 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належати спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1236 ЦК Українипередбачено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців яких він призначив переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Згідно зістаттею 81 ЗК Українигромадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до вимогстатті 25 ЗК Українипри приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (стаття 125 ЗК Українив редакції від 31 березня 2006 року).

Законом України від 05 червня 2003 року «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»визначені організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Відповідно до вимогстатті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину (стаття 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (пункт 17розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) (стаття 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) (стаття 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

За вимогами пункту 9 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07 липня 2011 року «Про Державний земельний кадастр»,до 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснюється у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

З заповіту від 18.12.2000 року зареєстрованого в реєстрі за №820, вбачається, що, ОСОБА_4 заповіла позивачу саме сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0187138

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на дату відкриття спадщини право ОСОБА_4 на земельну частку (пай) підтверджене сертифікатом, було припинене і тому не може бути успадковане.

Після отримання державного акту власник земельної ділянки могла скористатися встановленимст.1254 ЦКУправом на внесення змін до заповіту, однак за життя змін до заповіту не вносила.

З урахуванням викладеного, оскільки померла ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку, що передбачає виділ її в натурі,втратила право на земельну частку (пай),то зазначене не свідчить про входження спірної земельної ділянки у спадкову масу, яка могла б бути успадкована позивачем відповідно до заповіту від 18.12.2000 року.

Зазначене узгоджується з висновком КЦС ВС у справі №539/1594/17, у постанові від 02 жовтня 2019 року.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення.

Щодо понесених відповідачем витрат на правову допомогу, то апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції зробив правовий висновок щодо задоволення цих вимог у додатковому рішенні від 07 грудня 2021 року, стягнувши 7543,16 грн. витрат на правничу допомогу з позивача.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьоїстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другоюстатті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з п.48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014р., витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд першої інстанції загалом виходив з доведеності зазначеної суми, оскільки відповідачем на підтвердження понесених витрат було надано ордер про надання правової допомоги адвокатом Кириченком О.О., договір про надання правової допомоги №387/08-2021 від 19.08.2021 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , відповідно до якого гонораром є фіксована оплата у розмірі 10000 грн.,копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, квитанцію до прибуткового касового ордеру №387/1 від 19.08.2021 року на суму 5000 грн., квитанцію до прибуткового касового ордеру №387/2 від 14.09.2021 року на суму 5000 грн.

Відповідно до розрахунку суми судових витрат на надання професійної правничої допомоги на підставі договору про надання правових послуг адвокатом за №387/08-2021 від 19.08.2021 року сторонами були обумовлені витрати на загальну суму 10215грн., які складаються з витрат на зустрічі, консультації з клієнтом, узгодження правової позиції (2 години, 2270грн.), підготовку до розгляду справи та збір доказів, (аналіз чинного законодавств та судової практики щодо спірних правовідносин, дослідження доказів, складання відзиву на позовну заяву сканування документів, надсилання відзиву на позовну заяву на адресу позивача та суду) (4 години, 4540грн.), представництво та захист інтересів в суді першої інстанції (3 години, 3405грн.).

Суд першої інстанції вірно зазначив, що представник відповідача брав участь у судових засіданнях протягом 34 хвилин, крім того, врахував витрати на зустрічі, консультації з клієнтом, узгодження правової позиції (2 години), та підготовку до розгляду справи та збір доказів (4 години), тобто загалом тривалість надання правових послуг склала 6 годин 34 хвилини, що виходячи з розрахунку вартості однієї години у 1135 грн. становить 7543,16 грн.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з додатковим рішенням від 07 грудня 2021 року щодо витрат на правову допомогу, які були стягнуто на користь відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення залишенню без змін.

Згідно ч.13ст.141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, підстави для перерозподілу судового збору відсутні.

Однак вбачається, що відповідачем у суді апеляційної інстанції також були понесені витрати на правову допомогу, та представником відповідача у судовому засіданні також було заявлено відповідне клопотання щодо стягнення з позивача понесеної суми судових витрат.

Так, відповідачем на підтвердження понесених витрат було надано ордер про надання адвокатом Кириченком О.О. правової допомоги ОСОБА_3 у Дніпровському апеляційному суді, договір муж ними про надання правової допомоги №065-01/02-2022 від 14.02.2022 року, відповідно до якого гонораром є фіксована оплата у розмірі 5000 грн. ,копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, квитанція до прибуткового касового ордеру №065 від 18 лютого 2022 року на суму 5000 грн.

Відповідно до розрахунку суми судових витрат на надання професійної правничої допомоги на підставі договору про надання правових послуг адвокатом за №065-01/02-2022 від 14.02.2022 року сторонами були обумовлені витрати на загальну суму 5582,25 грн., які складаються з витрат на зустрічі, консультації з клієнтом, узгодження правової позиції (1 година, 1240,50 грн.), підготовку до розгляду справи та збір доказів, (ознайомлення з апеляційною скаргою, аналіз чинного законодавств та судової практики, складання відзиву на апеляційну скаргу, надсилання відзиву на апеляційну скаргу на адресу позивача та суду) (2,5 години, 3101,25 грн.), представництво та захист інтересів в суді апеляційної інстанції (1 година, 1240,50 грн.).

При цьому фактичне понесення витрат складається з: - консультації з клієнтом, узгодження правової позиції (1 година); підготовки до розгляду справи та збір доказів (2,5 години); представництво та захист інтересів в суді апеляційної інстанції у судовому засіданні 22 грудня 2022 року (0,25 години), що разом складає 3,25 години, витрачені на надання правової допомоги відповідачу. Згідно розрахунку вартість однієї години становить 1240,50 грн., тобто розмір зазначених судових витрат складає 4031,62 грн.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що частинами 3-6 ст.137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14- 382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

З огляду на наявність клопотання про зменшення розміру правничої допомоги, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, колегія суддів вважає, що заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції підлягає задоволенню частково в розмірі 3000 грн. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 09 листопада 2021 року, та додаткове рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 07 грудня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3000 (три тисячі) грн. у відшкодування витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 23 грудня 2022 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв