Рішення

від 23.12.2022 по справі 904/4071/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2022м. ДніпроСправа № 904/4071/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Гарден Сіті" (м. Хмельницький)

до Фізичної особи - підприємця Васильченко Тетяни Дмитрівни (смт. Слобожанське, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 25/05/21 від 25.05.2021 в сумі 14 875 грн. 00 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Гарден Сіті" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця Васильченко Тетяни Дмитрівни (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 25/05/21 від 25.05.2021 в сумі 14 875 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 25/05/21 від 25.05.2021 в частині поставки товару, за який позивачем 25.01.2022 була здійснена 100% попередня оплата відповідно до платіжного доручення № 712 від 25.01.2022 в сумі 14 875 грн. 00 коп.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: вул. Янтарна, будинок 40, квартира 4, м. Дніпро, 49000 (а.с.26-27). Крім того, у реквізитах спірного договору поставки відповідач зазначив наступну свою адресу: вулиця Виробнича, будинок 1, смт.Слобожанське, Дніпропетровська область (а.с.15).

Так, позивачем було здійснено направлення відповідачу копії позовної заяви із доданими документами на адресу відповідача, зазначену ним у договорі - вулиця Виробнича, будинок 1, смт. Слобожанське, Дніпропетровська область (поштове відправлення №4904412459092) (а.с.23-24), а також на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - вул. Янтарна, будинок 40, квартира 4, м. Дніпро, 49000 (поштове відправлення № 4906403388002) (а.с.33-34), однак обидва поштові відправлення не були вручені відповідачу; також не була вручена відповідачу претензія, яка направлялась у поштовому відправленні № 4904412459092 (а.с.19). Вказані обставини систематичного неотримання відповідачем поштової кореспонденції за всіма відомими суду адресами підтверджується здійсненими судом витягами з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html щодо відстеження пересилання всіх вказаних вище поштових відправлень (а.с.28, 35-42).

Так, за участю позивача, ухвала суду від 11.11.2022 була надіслана відповідачу у поштовому відправленні № 4930021090591, однак ухвала суду також не була отримана відповідачем, про що АТ "Укрпошта" складено довідку форми 20 про повернення поштового відправлення, у зв`язку з тим, що адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.35-38).

Отже, неотримання відповідачем поштової кореспонденції за місцем свого офіційного місцезнаходження, а також за адресою, зазначеною ним самим у спірному договорі поставки, носить систематичний характер.

Слід відзначити, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України", рішенні від 26.04.2007 по справі "Олександр Шевченко проти України", рішенні від 14.10.2003 по справі "Трух проти України".

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 11.11.2022 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107263393м) надіслано судом 11.11.2022, зареєстровано в реєстрі 11.11.2022 та оприлюднено 14.11.2022, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 11.11.2022, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий строк більше одного місяця господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Отже, станом на 23.12.2022 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що строк розгляду даної справи закінчується 10.01.2022, отже у даному випадку судому було надано відповідачу максимально можливий строк для висловлення його правової позиції та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 25.05.2021 між Фізичною особою - підприємцем Васильченко Тетяною Дмитрівною (далі - постачальник, відповідач) та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Гарден Сіті" (далі - покупець, позивач) укладено договір поставки № 25/05/21 (далі - договір, а.с.9-15), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується на умовах, визначених договором, поставити та передати у власність покупця продукцію (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє 1 рік, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У пункті 1.2. договору визначено, що найменування, асортимент, кількість, комплектність, ціна, термін сплати, термін поставки кожної партії товару визначаються сторонами в специфікаціях, які підписуються сторонами та скріплюються їх печатками на кожну партію товару, що поставляється, та є невід`ємними частинами договору. Під партією товару сторони розуміють товар, що поставляється за однією специфікацією.

У розділі 2 договору сторонами були визначені умови поставки, зокрема:

- найменування, ціна, асортимент і вартість товару вказуються в рахунках постачальника. В узгоджену сторонами ціну товару входять всі витрати, які несе постачальник при поставці товару. Вартість транспортних витрат включена у вартість товару, що поставляється (пункт 2.1. договору);

- поставка товару здійснюється партіями на підставі заявок покупця. Заявки можуть здійснюватися як усно, так і по електронній пошті на адресу уповноваженої особи (пункт 2.2. договору);

- сплачений покупцем рахунок постачальника на партію товару може прирівнюватися до специфікації і вважатися узгодженою сторонами щодо поставки і прийняття (найменування, ціна і кількість) в рамках суми оплати (пункт 2.3. договору);

- термін поставки товару узгоджується сторонами в заявці (пункт 2.4. договору).

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Так, у пунктів 3.1. та 3.2. договору передбачено, що розрахунки за відповідну партію товару, що повинна бути поставлена, здійснюється покупцем в національній валюті України (гривня) у безготівковій формі на розрахунковий рахунок постачальника згідно з отриманим рахункам-фактурам протягом 1-го банківського дня, на умовах 100% попередньої оплати. Датою оплати вартості партії товару вважається дата зарахування коштів за відповідну партію товару на розрахунковий рахунок постачальника.

У відповідно до вказаних умов договору, відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № СФ-08/12/1 від 08.12.2021 на суму 14 875 грн. 00 коп. в оплату товару - сітки кладки (а.с.16).

На виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем була здійснена попередня оплата за договором в сумі 14 875 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 712 від 25.01.2022 на суму 14 875 грн. 00 коп. (а.с. 17).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Зі змісту договору вбачається, що строк поставки товару сторонами узгоджено в договорі не було.

Відповідно до пункту 3.3. договору право власності на відповідну партію товару переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару, що підтверджується підписанням уповноваженими представниками сторін відповідної накладної.

В той же час, як зазначає позивач, відповідачем зобов`язання щодо поставки оплаченого позивачем товару виконано не було, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача із претензією вих. № 112/5 від 25.08.2022, в якій, зокрема, було повідомлено про те, що постачальником у встановлений договором строк не було направлено будь-якого повідомлення про невиконання договору у зв`язку з форс-мажором, а тому зобов`язання за договором повинні були бути виконані належним чином та встановлений договором строк. На підставі вказаного позивач просив відповідача протягом 7-ми днів з моменту отримання цієї претензії (вимоги кредитора) поставити ЖБК замовлений та оплачений за договором товар. У випадку неможливості фактичного виконання зобов`язань за договором повернути на поточний банківський рахунок ЖБК НОМЕР_1 в АТ "ОТП Банк", МФО 300528 суму в розмірі 14 875 грн. 00 коп. (а.с.18).

Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, в порушення вказаних вище зобов`язань, відповідачем товар на суму здійсненої позивачем попередньої оплати у сумі 14 875 грн. 00 коп. поставлений у визначений у вимозі строк (7 днів з моменту отримання) не був, здійснену позивачем попередню оплату відповідач також не повернув, що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Як зазначає позивач, відповідач жодного платежу на повернення отриманої попередньої оплати не здійснив, товар також позивачу не поставив.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

При цьому, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі №1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

При цьому, як було вказано вище, позивач звертався до відповідача із претензією вих. № 112/5 від 25.08.2022, в якій просив відповідача, зокрема, повернути грошові кошти в сумі 14 875 грн. 00 коп. Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження поставки позивачу товару на суму здійсненої ним попередньої оплати у розмірі 14 875 грн. 00 коп. відповідач не надав, також відповідачем не надано доказів повернення суми вказаної попередньої оплати. Отже, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, відповідачем не спростовані.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи те, що позивач здійснив попередню оплату товару на суму 14 875 грн. 00 коп., а відповідач не поставив позивачу оплачений товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний повернути позивачу 14 875 грн. 00 коп. суму попередньої оплати.

Отже, перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов`язань, суд приходить до висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань не поставив обумовлений сторонами товар, за який позивачем було сплачено попередню оплату у сумі 14 875 грн. 00 коп., вимогу про повернення зазначеної суми не задовольнив, а отже позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем попередньої оплати в сумі 14 875 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 481 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Гарден Сіті" до Фізичної особи - підприємця Васильченко Тетяни Дмитрівни про стягнення заборгованості за договором поставки № 25/05/21 від 25.05.2021 в сумі 14 875 грн. 00 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Васильченко Тетяни Дмитрівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Гарден Сіті" (вулиця Зарічанська, будинок 3/3, м. Хмельницький, 29000; ідентифікаційний код 43728493) - 14 875 грн. 00 коп. - основного боргу та 2 481 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 23.12.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко