Рішення

від 22.12.2022 по справі 910/8704/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.12.2022Справа № 910/8704/22Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

За позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр "Європа-Сервіс"

про стягнення 138 112,07 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр "Європа-Сервіс" про стягнення 138 112,07 грн. надмірно сплачених коштів.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.09.2022 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надав строк для реалізації сторонами процесуальних прав.

07.10.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що виявлені органом, до сфери управління якого належить комунальне підприємство, порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.

17.10.2022 позивач подав відповідь на відзив, в якій проти викладених відповідачем у відзиві обставинах заперечував.

27.10.2022 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено шість договорів про надання послуг №№ 96 від 26.02.2019, 527 від 10.12.2019, 15 від 13.01.2021, 85 від 18.02.2021, 488 від 19.11.2021, 541 від 17.12.2021, за умовами яких виконавець зобов`язався за завданням замовника виконати технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити послуги, а також вартість використаних матеріалів (запасних частин) виконавця в розмірі, строки та в порядку, що передбачені умовами цього договору.

Північним офісом Держаудитслужби, відповідно до п. 1.2.4.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на ІІ квартал 2022 року, з 01.01.2019 по 30.04.2022 проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва", за наслідками чого складено відповідний Акт № 24-30/161 від 11.08.2022.

В ході вказаної ревізії досліджувалися документи, що стосуються законності відображення фінансово-господарських операцій, пов`язаних з наданням послуг Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоцентр "Європа-Сервіс" на замовлення Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва".

У вищевказаному акті зазначено, що проведеною зустрічною звіркою встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоцентр "Європа-Сервіс", в порушення вимог ст.ст. 638, 901 ЦК України, п. 2.3 договорів про надання було включено до окремих актів надання послуг вартість використаних для надання послуг матеріалів (запасних частин) у розмірі більшому від їх фактичної вартості придбання та призвело до незаконних витрат (витрат у завищеному розмірі) на загальну суму 138 112,07 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до вимог статей 11, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Згідно зі статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частин першої, другої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів на підставі укладених між ними договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, у якості доказу завищення обсягів та вартості виконаних відповідачем робіт позивач посилається на Акт ревізії фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" за період з 01.01.2019 по 30.04.2022 № 24-30/161 від 11.08.2022, довідку зустрічної звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювались між Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоцентр "Європа-Сервіс" за період з 01.01.2019 по 30.04.2022.

Суд зазначає, що усі вказані документи складені працівниками Держаудитслужби.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні регламентовано Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".

Згідно з частиною 1 статті 1 цього Закону здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі орган державного фінансового контролю).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 868 "Про утворення Державної аудиторської служби України", яка набрала чинності 3 листопада 2015 року, утворено Державну аудиторську службу України як центральний орган виконавчої влади.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2016 року № 43 Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює, серед іншого, контроль за: цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах під час складання планових бюджетних показників та відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів бюджетних зобов`язань відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі); дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; веденням бухгалтерського обліку, а також складенням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; усуненням виявлених недоліків і порушень (підпункт 4 пункту 4 Положення № 43).

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" встановлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

За змістом пунктів 1, 7, 10, 13 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб`єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів всіх рівнів, державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду в інших суб`єктів господарювання, визначено Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі Порядок № 550).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Проаналізувавши положення нормативно-правових актів, що регулюють діяльність Держаудитслужби, зокрема, Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", Положення № 43 та Порядку № 550, суд дійшов висновку про те, встановлення факту незаконності отримання суб`єктом господарювання грошових коштів не віднесено до повноважень цього органу.

Суд зазначає, що акт ревізії - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.

При цьому акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.

Крім того, акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати, у тому числі змінювати, припиняти частково або повністю зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними первинними документами (актами виконаних робіт).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 в справі № 21-237а13.

До того ж акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Тобто укладання сторонами у справі договорів на надання послуг, дії сторін по виконанню їх умов, є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.

Таким чином, обсяг прав, обов`язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних будівельних робіт та договором.

З урахуванням викладеного вище, суд доходить висновку, що результати перевірки Державної аудиторської служби України можуть бути підставою для вжиття цим органом державного фінансового контролю в межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, в тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов`язання юридичної особи приватного права відповідача щодо сплати коштів до бюджету, оскільки акт ревізії Державної аудиторської служби України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав, викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договорів, і не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь - яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що встановлені Державною аудиторською службою України обставини завищення вартості робіт підлягають доказуванню позивачем і оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України.

Отже, сам лише Акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача визначених у вказаному Акті сум, не звільняє позивача від процесуального обов`язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами та не позбавляє відповідача права спростовувати викладені в Акті ревізії висновки шляхом подання відповідних доказів, а отже, відповідний Акт не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження встановлення контролюючим органом факту незаконного одержання відповідачем коштів за бюджетною програмою, і відповідно не є доказом виникнення у відповідача грошового зобов`язання щодо повернення спірної суми коштів.

Зазначений висновок також стосується і складеної працівниками Держаудитслужби довідки зустрічної звірки.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Проте, під час розгляду справи позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували обставини безпідставного отримання відповідачем коштів, що встановлені у вказаному Акті ревізії № 24-30/161 від 11.08.2022. Більше того, відсутні навіть докази самого факту отримання коштів відповідачем у заявленому розмірі.

Позов ґрунтується виключно на висновках Держаудитслужби, викладених у Акті ревізії № 24-30/161 від 11.08.2022, жодних інших документів позивачем до суду пред`явлено не було.

Суд зазначає, що позивач не довів перед судом ані факту неналежного виконання відповідачем послуг за договорами, а ні правової підстави для їх стягнення.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі у зв`язку з їх недоведеністю.

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог, судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.У задоволенні позову Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.

Суддя О.М.Ярмак