Рішення

від 23.12.2022 по справі 910/10544/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2022Справа № 910/10544/22

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Лекора Трейд

01011, м. Київ, вул. П. Мирного, 11, офіс 1/9

доТовариства з обмеженою відповідальністю Мастербуд

01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 29

простягнення 24 972, 58 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Лекора Трейд (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Мастербуд (далі-відповідач) про стягнення 24 972, 58 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/10544/22. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.

11.11.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позову частково заперечує та вказує, що після відкриття провадження відповідачем здійснено оплату суми основної заборгованості за накладною №КЛО41722 від 22.02.2022 у розмір 15 810,00 грн., на підтвердження чого додано платіжне доручення №18843 від 08.11.2022. Також відповідачем зазначено, що позивачем не вірно здійснено нарахування штрафних санкцій.

22.11.2022 позивачем подано відповідь на відзив із перерахунком сум штрафних санкцій.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Між ТОВ «Лекора Трейд» (Постачальник) та ТОВ «Мастербуд» (Покупець) 04.01.2022 було укладено договір поставки №32155089, за умовами якого постачальник зобов`язувався передавати, а покупець приймати замовлений товар (щебінь, керамзит, відсів, пісок та інші будівельні матеріали) та здійснювати його оплату.

21.02.2022 від менеджера Покупця надійшла заявка на поставку 34 тон щебенево-піщаної суміші (фракції 0-40) вартістю 465 грн. за тону до с. Козин

На виконання договору та заявки 22.02.2022 постачальником було відвантажено товар (щебенево-піщана суміш) на загальну суму 15810,00 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною №КЛ041722 від 22.02.2022.

Оплата отриманого товару покупцем не здійснена.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті отриманого товару станом на 26.02.2022 склала 15810,00 грн.

24.09.2022 постачальник з метою досудового врегулювання спору направив покупцю видаткову накладну, рахунок-фактуру та акт звірки розрахунків а також претензію про сплату боргу.

Однак, направлені документи та претензія були залишені покупцем без реагування.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

На виконання умов Договору та заявки позивач здійснив поставку товару на суму 15 810,00 грн. за видатковою накладною №КЛ041722 від 22.02.2022.

Натомість, відповідач порушив взяті на себе зобов`язання передбачені Договору та у строк передбачений умовами укладеного між Сторонами Договором не здійснив оплату поставленого Товару. У зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 15 810,00 грн.

Водночас, матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що після відкриття провадження у справі Відповідачем на користь Позивача в рахунок погашення заборгованості за накладною №КЛ041722 від 22.02.2022 сплачено суму у розмірі 15 810,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №18843 від 08.11.2022.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено на користь позивача суму основної заборгованості.

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Враховуючи, що предмет спору (стягнення в сумі 15 810,00 грн.) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 15 810,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 2659,54 грн. пені, нарахованої за період 26.02.2022-26.08.2022 та 3952,50 грн. штрафу.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що за порушення термінів оплати Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за яким сплачується пеня, від вартості поставленого Товару за кожний день прострочення оплати. У випадку затримки оплати на строк більше 10 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 25% від вартості неоплаченого товару.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 27.09.2005 у справі № 35/475-04 та від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс/16.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Оскільки відповідач не виконав своє зобов`язання з поставки товару у строк, встановлений Договором, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 2659,54 грн. пені, нарахованої за період 26.02.2022-26.08.2022 та 3952,50 грн. штрафу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю, за розрахунками позивача, які перевірені та визнані судом вірними.

Заперечуючи проти вимог Позивача Відповідач зазначає, що не мав змоги провести своєчасно розрахунки із Позивачем у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, наслідком чого є виникнення обставин непереборної сили.

Суд вважає необґрунтованими посилання Відповідача на форс-мажорні обставини з огляду на наступне.

У матеріалах справи відсутні докази повідомлення Позивача про початок дії обставин непереборної сили, які впливають на можливість Відповідача виконувати свої зобов`язання за договором.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 по справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 вказано, що статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин саме для відповідача, які впливають на виконання зобов`язань за спірним договором.

Твердження відповідача про неможливість здійснити оплату за договором зумовлено настанням форс-мажорних обставин, а саме військовою агресією російської федерації проти України та введенням військового стану, які були відомі позивачу, є необґрунтованим, оскільки відповідачем не надано доказів неможливості виконання зобов`язання за спірним договором внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 12300,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Позивач надав до суду у якості доказів понесення 12 300,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу надав наступні документи: договір про надання правової допомоги від 30.09.2022 із Адвокатом Кобилецьким Вячеславом Вікторовичем, звіт від 18.11.2022 про виконання доручення за договором правової допомоги, видатковий касовий ордер від 18.11.2022 на суму 12 300,00, ордер серія АА№1241337 від 04.12.2022.

Умовами вказаного договору передбачено виплату адвокату гонорару в розмірі 1900,00 грн. за годину роботи.

При цьому, судом встановлено, що до переліку наданих послуг правничої допомоги, зазначених в звіті про виконання доручення за договором правової допомоги, включено послугу надсилання позовних матеріалів відповідачу - 1 година вартістю 1 900,00 грн, та надсилання відповіді на відзив відповідачу - 1 година вартістю 1 900,00 грн, що не є витратами на правничу допомогу та не потребує професійних знань адвоката у галузі права.

Згідно з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 по справі № 9901/264/19, такі вчинені адвокатом дії як оформлення копій письмових доказів, підготовка повного пакета документів для подачі до суду, надсилання документів поштою (представництво інтересів клієнта в поштовому відділенні) або подання їх до суду через канцелярію не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, а тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні заяви в частині стягнення 3800,00 грн, що не є витратами на правничу допомогу.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 500,00 грн (12300,00 грн 3800,00 грн) суд відзначає наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України, від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Враховуючи викладені обставини, керуючись ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8 500,00 грн, стосовно якої подано заяву, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, з покладанням на відповідача обов`язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6650,00 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі №910/10544/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лекора Трейд до Товариства з обмеженою відповідальністю Мастербуд про стягнення 24 972, 58 грн. - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 15810,00 грн.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мастербуд (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 29; ідентифікаційний код 32155089) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Лекора Трейд (01011, м. Київ, вул. П. Мирного, 11, офіс 1/9; ідентифікаційний код 43828631) 2 659,54 грн. пені, 3 952,50 грн. штрафу, 656,90 грн. судового збору та 6 650,00 грн. витрат на правову допомогу.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Суддя М.О. Лиськов