Постанова

від 13.12.2022 по справі 909/392/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 909/392/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу заступника Генерального прокурора

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 у справі

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі

Івано-Франківської обласної державної адміністрації

до Приватного підприємства "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс"

про визнання відсутнім права постійного користування земельними ділянками та зобов`язання повернути земельні ділянки,

(у судове засідання з`явилися: прокурор - Підяш О. В., представник Івано-Франківської обласної державної адміністрації - Гнип І. Я.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У травні 2020 року заступник Генерального прокурора звернувся з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Приватного підприємства Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" (далі - ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс"), в якому просив:

- визнати відсутнім у ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" права постійного користування земельними ділянками лісового фонду площею 8 527 га для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів Івано-Франківської області;

- зобов`язати ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" повернути на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки лісового фонду площею 8527 га, передані згідно зі зведеним актом прийому-передачі земель лісового фонду від 25.05.2000 для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів.

1.2. Прокурор зазначив, що ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" право постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення не оформило, відповідного акта у підприємства немає, у зв`язку з чим воно є неналежним землекористувачем. Ці обставини встановлені у рішеннях судів у справах № 5/289, № 909/729/13, № 2а-2988/11/0970, № 909/548/18 та згідно із частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не потребують доказування. Зокрема, при розгляді справ № 909/548/18 та № 300/930/19 встановлений факт використання ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" земельної ділянки лісогосподарського призначення, на якій розташований загальнозоологічний заказник місцевого значення "Чорний ліс".

Як на підставу позову прокурор також посилався на акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів від 22.11.2016 № 433, складений Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області, акт № 386, складений Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області за результатом проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 04.12.2017, згідно з якими в цілому за результатами перевірки порушень природоохоронного законодавства не встановлено, а також акт № 34, складений Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 13.02.2019 та акт № 20.ю складений Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 06.05.2019, згідно з якими виявлені факти завдання шкоди навколишньому середовищу.

До матеріалів справи прокурор долучив лист Генеральної прокуратури України до Кабінету Міністрів України від 23.12.2019 № 05/2/1-9 вих-19, яким поінформовано про здійснення господарської діяльності відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства.

Прокурор також зазначав, що ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс", незважаючи на те, що згідно з вимогами чинного законодавства не є постійним землекористувачем земель, які знаходяться на території об`єкта природно-заповідного фонду - загальнозоологічного заказника місцевого значення "Чорний ліс", протягом тривалого часу користується спірними землями, у зв`язку з чим прокурор звернувся в суд за захистом порушених прав та інтересів держави.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 замінено позивача у справі № 909/392/20 Кабінет Міністрів України на його правонаступника у спірних правовідносинах - Івано-Франківську обласну державну адміністрацію (далі - Івано-Франківська ОДА).

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, Івано-Франківська обласна рада 14.03.2000 ухвалила рішення № 278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду", яким вирішила:

1) затвердити проект відведення земельних ділянок лісового фонду для ведення лісового господарства ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс";

2) вилучити із землекористування Івано-Франківського військового лісгоспу Міністерства оборони України землі лісового фонду загальною площею 8531 га.

3) надати ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" у постійне користування землі лісового фонду площею 8531 га, у тому числі: Богородчанського (2008 га), Калуського (3674 га), Тисменицького (2849 га) районів;

4) зобов`язати ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" у місячний термін замовити виготовлення документів, що посвідчують право користування землею відповідно до чинного законодавства; доручила Богородчанській, Калуській, Тисменицькій районним радам видати державні акти на право постійного користування землею;

5) зобов`язати користувача земель лісового фонду дотримуватись вимог чинного законодавства та рішення Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 26.04.1995 № 278-12/2000 "Про утворення загально-зоологічного заказника "Чорний ліс".

25.05.2000 складено зведений акт прийому-передачі земель лісового фонду, за яким землі лісового фонду загальною площею 8527 га передано ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс". Цей акт складений та підписаний комісією, створеною згідно з розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 11.04.2000 "Про створення робочої комісії".

30.05.2000 Державне управління екологічної безпеки в Івано-Франківській області видало ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" охоронне зобов`язання № 492, а 10.10.2003 Державне управлінням екології та природних ресурсів в Івано-Франківській області видало ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" охоронне зобов`язання № 554.

Відповідно до цих охоронних зобов`язань землекористувач ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" взяло під охорону загальнозоологічний заказник "Чорний ліс" площею 8527 га. Зазначено, що межі земельної ділянки встановлені у технічній документації із землеустрою, розробленій у 2000 році Івано-Франківським інститутом землеустрою на замовлення ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс".

Як підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 у справі № 12/263 задоволено позов ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" та зобов`язано Івано-Франківський філіал інституту землеустрою виконати договір від 26.11.1999 № 147-99, а також видати позивачу проект відведення земель лісового фонду та державні акти на право постійного користування землею.

На виконання зазначеного рішення Господарський суд Івано-Франківської області 24.11.2003 видав наказ № 17746. Виконавче провадження ВП № 13739398 з виконання цього наказу відкрите 09.07.2009.

Проект відведення земельних ділянок та передачі лісів в постійне користування ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" за рахунок земель лісового фонду Івано-Франківського ЛПК Міністерства оборони України на території Богородчанського, Калуського, Тисменицького районів був переданий відповідачу лише 29.07.2009 за актом прийому-передачі матеріалів у виконавчому провадженні з виконання наказу від 24.11.2003 № 17746.

В акті державного виконавця від 12.01.2010 зазначено, що рішення суду в частині видачі державних актів на право постійного користування не виконане, бланки серії III-ІФ № 000121, № 000121, № 000123, № 000124 боржником Державним підприємством "Івано-Франківським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою" (далі - ДП Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут) землеустрою отримані, заповнена графічна частина, однак не виготовлені в повному обсязі та не передані стягувачу, оскільки з часу винесення рішення суду змінилося законодавство в частині процедури виготовлення, заповнення, реєстрації, видачі та форми бланка державного акта.

15.07.2011 ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" зверталося до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення від 12.11.2003 у справі № 12/263 у зв`язку із неможливістю його виконання, у задоволенні якої ухвалою суду від 10.11.2011 було відмовлено.

11.07.2018 ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" повторно звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення від 12.11.2003 у справі № 12/263-14/136 шляхом зобов`язання ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" відновити межі земельних ділянок та виготовити електронні документи на підставі проекту відведення земельних ділянок для ведення лісового господарства ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс", затвердженого рішенням сесії Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 № 278-12. 29.08.2018 Суд відмовив у задоволенні цієї заяви (ухвала суду від 29.08.2018).

У подальшому Івано-Франківська обласна рада 17.05.2019 ухвалила рішення № 1133-28/2019, яким рекомендувала Івано-Франківській ОДА розглянути питання щодо раціонального використання та оформлення прав на землі лісового фонду державної власності, які відповідно до рішення обласної ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду" передано у постійне користування ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс".

При розгляді справи № 909/548/18 суд врахував рішення у справах № 5/289, № 909/729/13, які в силу частини четвертої статті 75 ГПК України мають преюдиційний характер і для справи, яка розглядається, та встановив, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.06.2003 № 346-р, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.06.2003 № 852 передано цілісний майновий комплекс НОМЕР_3 загальновійськового полігону в/ч НОМЕР_2 , що розташований в с. Старий Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України з подальшою передачею на баланс Прикарпатської філії Національної академії внутрішніх справ України, правонаступником якої є Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ.

Відповідно до акта прийому-передачі від 23.07.2003 до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України передавалося наступне військове майно: військове містечко № 1 в районі с. Лисець, земельна ділянка площею 933,41 га, на якій розташований НОМЕР_3 загальновійськовий полігон.

На об`єкти нерухомості вказаного цілісного майнового комплексу Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ було оформлено право державної власності.

В межі земельних ділянок, які відводилися на підставі рішення Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс", входять землі колишньої військової частини загальною площею 932 га, майно якої передано Прикарпатському юридичному інституту Львівського державного університету внутрішніх справ.

Суд у рішенні в справі № 909/548/18, яке набрало законної сили, зазначив про факт накладення спірної земельної ділянки, переданої ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс", на земельну ділянку колишньої військової частини загальною площею 932 га, майно якої передано Прикарпатському юридичному інституту Львівського державного університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, встановлений у справах № 5/289, № 909/729/13, тому у порядку статті 75 ГПК України не потребує доведення при вирішенні цього спору. Отже, суди встановили, що доводи прокурора про використання саме відповідачем площі 8527 га загальнозоологічого заказника "Чорний ліс", як і розміру цієї земельної ділянки, є недоведеними.

Діяльність ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" здійснюється на підставі матеріалів лісовпорядкування, розроблених Львівською державною лісовпорядною експедицією Українського державного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів.

Згідно з технічною документацією, виготовленою Івано-Франківським інститутом землеустрою Української Академії аграрних наук визначена площа та встановлені межі спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості); ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс", станом на дату ухвалення рішення місцевим господарським судом перебуває у процесі оформлення права постійного користування землею площею 8527 га, на якій розташовано об`єкт природно-заповідного фонду загальнозоологічний заказник місцевого значення "Чорний ліс".

Станом на час розгляду справи № 909/392/20 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 у справі № 12/263 не виконане та не видано ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" акти на право постійного користування землею площею 8527 га, на якій розташований об`єкт природно-заповідного фонду загальнозоологічний заказник місцевого значення "Чорний ліс", виконавче провадження з виконання цього рішення суду не завершене.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2020 у справі № 909/392/20 (суддя Матейко Т. В.) у задоволенні позову відмовлено.

Суд не погодився із твердженням прокурора про порушення права держави в особі Кабінету Міністрів України. Хоча має місце використання спірної земельної ділянки за відсутності державних актів на право користування нею, однак суд першої інстанції не вважав наявність неналежно оформленого дійсного права постійного користування земельною ділянкою порушенням права Кабінету Міністрів України.

Прокурор визначив спосіб захисту прав позивача - визнання відсутнім права постійного користування земельними ділянками лісового фонду, який не відповідає встановленим законодавством способам захисту прав у спірних правовідносинах та є неналежно обраним.

Оскільки законодавство, чинне на час надання у користування спірної земельної ділянки відповідачу, не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, то право користування земельною ділянкою в нього виникло на підставі рішення 12 сесії Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду". Це рішення є чинним, в судовому порядку не оскаржувалося.

Відповідач вживає всіх можливих заходів щодо виконання судового рішення у справі №12/263 (виконавче провадження з якого не завершене) щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою, земельна ділянка в установленому законом порядку з користування відповідача не вилучалася, право користування нею в установленому законом порядку ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" не позбавлене. Отже, право користування земельною ділянкою зберігається за ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" до його належного оформлення, а тому у суду немає правових підстав вважати відсутнім у відповідача права користування землею, відповідно як і підстав для її повернення державі в особі Кабінету Міністрів України на підставі статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

3.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 (Гриців В. М. - головуючий суддя, судді Зварич О. В., Якімець Г. Г.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2020 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" повернути на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки лісового фонду площею 8527 га, передані згідно зі зведеним актом прийому-передачі земель лісового фонду від 25.05.2000 для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів, скасовано, в цій частині ухвалено нове рішення, яким ці позовні вимоги задоволено. Зобов`язано ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" повернути на користь держави в особі Івано-Франківської ОДА земельні ділянки лісового фонду площею 8527 га, передані згідно зі зведеним актом прийому-передачі земель лісового фонду від 25.05.2000 для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що у відповідача не виникло право користування спірною земельною ділянкою - не відбулося встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); не видані державні акти на право постійного користування земельними ділянками. Більш того, на дату прийняття рішення Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 не існувало проекту відведення земельних ділянок лісового фонду для ведення лісового господарства ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс".

ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" не дотримано вимог статей 22, 23, 100, 102 ЗК України у редакції Закону № 561-XII, тому у нього не виникло право користування спірною земельною ділянкою лісового фонду державної власності, відповідно відсутні й підстави на "правомірне очікування" щодо спірної земельної ділянки.

3.3. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 (Берднік І. С. - головуючий суддя, судді Зуєв В. А., Суховий В. Г.) постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 909/392/20 скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова мотивована тим, що апеляційний господарський суд не з`ясував характер спірних правовідносин сторін, належним чином не обґрунтував свої висновки щодо задоволення позову та не визначився і в судовому рішенні не зазначив, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. Водночас з огляду на предмет і підстави заявленого позову суд апеляційної інстанції не надав об`єктивну оцінку наявності/відсутності порушеного права чи інтересу позивача на момент звернення до господарського суду та не визначив, чи відповідає обраний прокурором спосіб захисту порушеного права правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, а також способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, з огляду на матеріали справи відповідач протягом усього часу розгляду справи заперечував проти позову та обґрунтовував свої заперечення тими обставинами, що відповідно до вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, йому у встановленому порядку відповідно до рішення Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 № 278-12/2000, яке незаконним не визнавалося, надано в постійне користування спірну земельну ділянку та доручено відповідним органам видати державні акти на право користування цією землею, проте за певних обставин цього зроблено не було, відповідач звертався до суду за захистом своїх прав і на цей час виконавче провадження з виконання рішення суду у справі № 12/263 не закінчено. Такі обставини, за твердженням відповідача, дають йому правомірне очікування на закінчення процедури оформлення відповідного права користування у встановленому порядку.

Без належної та будь-якої правової оцінки суду апеляційної інстанції залишилися ті обставини, що відповідач дотримувався вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, яке регламентує його поведінку, необхідну для отримання правовстановлюючих документів та належного оформлення права користування землею, а також чинність рішення Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду" та наявність незакінченого виконавчого провадження з виконання наказу від 24.11.2003 № 17746, про що наголошував відповідач, а тому не встановлено, чи не набув відповідач права "правомірного очікування", яке підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також причин, за якими відповідне судове рішення не виконано.

3.4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 у справі № 909/392/20 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2020 про відмову у задоволенні позовних вимог залишено без змін.

Постанова аргументована тим, що позивач дотримувався вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, яке регламентує його поведінку, необхідну для отримання правовстановлюючих документів та належного оформлення права користування землею, тобто відповідач може вважатись таким, що набув права "правомірного очікування". Доводи прокуратури про те, що відповідач не є та не може бути постійним землекористувачем земель у зв`язку із відсутністю державних актів на право постійного користування, не узгоджуються з принципом верховенства права, який визнається і діє в правовій державі Україна, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України.

Провівши системний аналіз правового обґрунтування позовних вимог прокурора щодо порушеного права держави в особі Кабінету Міністрів України, суд першої інстанції правильно встановив та зазначив таке. Спірна земельна ділянка перебувала та продовжує перебувати у державній власності. За користування земельною ділянкою відповідач сплачує земельний податок, доказів про наявність заборгованості прокурор не надав. Суд також не встановив факту завдання шкоди державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства. Правових підстав для примусового припинення права користування вказаною земельною ділянкою прокурор не навів. Рішення органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про вилучення спірної земельної ділянки для суспільних та інших потреб прокурор не надав. Доказів про звернення Кабінету Міністрів України до землекористувача про вилучення земельної ділянки прокурор не надав. Разом з тим матеріали справи містять лист відповідача до Кабінету Міністрів України від 05.02.2020 № 03-12 про врегулювання земельних правовідносин, виконання якого скеровано до Івано-Франківської ОДА, яка листом від 28.02.2020 № 1505/1/1-20/01-016 поінформувала відповідача про те, що Законом України "Про державний земельний кадастр" встановлено, що у разі, якщо відомості про земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року, не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою, зокрема, користувачів земельних ділянок.

Крім того, згідно з рішення від 17.05.2019 № 1133-28/2019 Івано-Франківська обласна рада рекомендувала Івано-Франківській ОДА розглянути питання раціонального використання та оформлення прав на землі лісового фонду державної власності, які відповідно до рішення обласної ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду" передані у постійне користування ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс".

З огляду на викладене суд першої інстанції обґрунтовано не погодився із твердженням прокурора про порушення права держави в особі Кабінету Міністрів України, хоча має місце використання спірної земельної ділянки за відсутності державних актів на право користування нею.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та інших учасників судового процесу

4.1. Заступник Генерального прокурора звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Судами застосовано статті 22, 23 ЗК України у редакції Закону № 561-XII, статтю 9 Лісового кодексу України, статті 92, 125, 141, 152, пункт 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України у редакції Закону № 2768-III, Перший протокол до Конвенції без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.05.2018 у справі № 912/1189/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20, від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.02.2022 у справі № 916/1477/21, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц, від 03.09.2019 у справі № 922/1224/18, від 13.11.2019 у справі № 755/9215/15-ц, від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 19.07.2022 у справі № 906/170/20 та від 22.06.2022 у справі № 902/777/21, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, від 12.10.2020 у справі № 344/15259/17.

Скаржник також вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 22, 23 ЗК України у редакції Закону № 561-XII, статті 92, пункту 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України у редакції Закону № 2768-ІІІ у поєднанні з практикою застосування Першого протоколу до Конвенції в частині захисту "правомірного очікування" особи, якою право постійного користування не набуто, а також ефективного способу захисту.

На думку скаржника, відсутність у ПП "СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" оформлених речових прав на спірні землі та правових підстав для їх оформлення на праві постійного користування у майбутньому та водночас перебування таких земель у його фактичному користуванні створює перешкоди у виконанні державою завдань щодо ефективного використання та розподілу земельних ресурсів, охорони лісу як національного багатства та захисту і відтворення природних комплексів об`єкта природно-заповідного фонду, розташованого на спірних землях, що саме по собі становить "суспільний інтерес". Триваюче фактичне користування відповідачем спірною земельною ділянкою за умови правової невизначеності щодо статусу такого користування порушує права держави як власника спірних земель, а також всього суспільства в частині забезпечення раціонального та правомірного використання природних ресурсів, збереження та відтворення їх характеристик, забезпечення доступу громадян до природних ресурсів тощо.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

5.4. Як вбачається з матеріалів справи, справа № 909/392/20 переглядалася Верховним Судом, який, направляючи її на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, акцентував увагу на тому, що необхідно надати об`єктивну оцінку наявності/відсутності порушеного права чи інтересу позивача на момент звернення до господарського суду, та не визначив, чи відповідає обраний прокурором спосіб захисту порушеного права правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, а також способам, що встановлені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Як слідує із оскаржених судових рішень, суд першої інстанції, з яким у подальшому погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що прокурор не довів порушення права держави в особі Кабінету Міністрів України, хоча має місце використання спірної земельної ділянки за відсутності державних актів на право користування нею.

За таких обставин, оскільки підставою для відмови у задоволенні позовних вимог стало те, що прокурор не довів порушеного права, Верховний Суд вважає, що першочерговій оцінці підлягають доводи скарги саме у вказаній частині, від обґрунтованості яких і залежить можливість розгляду доводів щодо суті спору.

Як слідує із позовної заяви, прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним користуванням ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" спірною земельною ділянкою, оскільки останнє не отримало акт на право постійного користування і відповідно до вимог чинного законодавства не може отримати таку ділянку у постійне користування.

5.5. Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 у справі № 12/263 задоволено позов ПП СЛНДПЗГ "Чорний ліс" та зобов`язано Івано-Франківський філіал інституту землеустрою виконати договір від 26.11.1999 № 147-99, а також видати позивачу проект відведення земель лісового фонду та державні акти на право постійного користування землею. Станом на час розгляду справи № 909/392/20 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 у справі № 12/263 не виконано та не видано ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" акти на право постійного користування землею площею 8527 га, на якій розташований об`єкт природно-заповідного фонду, - загальнозоологічний заказник місцевого значення "Чорний ліс", виконавче провадження з виконання цього рішення суду не завершене.

Як зауважено судами, позивач дотримувався вимог чинного на момент надання йому у постійне користування спірної земельної ділянки законодавства, яке регламентує його поведінку, необхідну для отримання правовстановлюючих документів та належного оформлення права користування землею, тобто відповідач може вважатись таким, що набув права "правомірного очікування".

5.6. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи власності на майно.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

ЄСПЛ, зокрема у справі "Меллахер та інші проти Австрії" (рішення від 19.12.1998) визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

За наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання у користування земельної ділянки особі, в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування) ще до отримання відповідного державного акта на виконання такого рішення. При цьому такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном" (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999).

Колегія суддів також звертає увагу на те, що за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

В розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції в зміст поняття "майно" до об`єктів права власності відноситься "правомірні очікування"/"законні сподівання" вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу. При цьому "правомірні очікування"/"законні сподівання", у разі, коли вони дійсно мають місце, підлягають захисту навіть тоді, коли не порушено принцип юридичної визначеності. Наявність в особи заснованих на обіцянках влади очікувань (джерело яких - владні діяння й рішення) свідчить про взаємодію влади з особою, а тому для забезпечення якості влади (управління) необхідно, щоб відповідні очікування були предметом ефективного правового, в тому числі судового, захисту.

Враховуючи викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що за рішенням суду у справі № 12/263, яке набрало законної сили, хоча і на теперішній час не виконане, ПП "СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" має легітимні очікування на отримання державного акта на право постійного користування спірною земельною ділянкою, воно здійснювало необхідні дії щодо належного завершення та оформлення за собою відповідного права. Комплекс владних рішень зумовив виникнення ситуації, за якої ПП "СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" правомірно очікує підтвердження набуття ним права постійного користування шляхом отримання відповідного державного акта. У той же час, звертаючись із позовом у межах справи № 909/392/20 та обґрунтовуючи наявність порушеного права саме відсутністю у відповідача вказаного акта, прокурор не бере до уваги вказані вище обставини, а також піддає сумніву необхідність та можливість виконання рішення у справі № 12/263, що не може жодним чином підтвердити правомірність звернення із позовними вимогами. Крім того, саме невиконання рішення у справі № 12/263 з незалежних від самого відповідача обставин і зумовлює відсутність відповідного державного акта на право постійного користування, попри підтвердження права на його отримання.

За наявності правової невизначеності, яка ставить під сумнів дотримання принципу належного урядування, звернення з позовом за захистом права, яке на думку заявника, порушене внаслідок відсутності у відповідача державного акта на право постійного користування, не може бути розцінене як належне обґрунтування суб`єктивного права на захист і в такому формулюванні може бути розцінене як спосіб уникання виконання державою своїх обов`язків.

Таким чином, оскільки зазначені у позовній заяві доводи щодо можливо порушеного права за захистом якого і звернувся прокурор у межах справи № 909/392/20, правильно спростовано судами попередніх інстанцій, Верховний Суд погоджується із тим, що за відсутності порушеного права у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

В іншій частині доводів скарги у контексті підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів не вбачає підстав для формулювання висновку щодо застосування статей 22, 23 ЗК України у редакції Закону № 561-XII, статті 92, пункту 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України у редакції Закону № 2768-ІІІ у поєднанні з практикою застосування Першого протоколу до Конвенції. Зміст аргументів заявника щодо необхідності формування висновку щодо вказаних статей фактично побудований на необхідності переоцінки рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 у справі № 12/263 яке набрало законної сили, є чинним та відповідно до статті 18 ГПК України є обов`язковим до виконання.

Як зазначив Конституційний Суд України в абзаці 3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2005 № 8-рп/2005 та в абзаці 1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 31.03.2015 № 1-рп/2015, складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 3-р(І)/2019).

Отже, правова визначеність гарантує, що однакові відносини, які склались в один і той же проміжок часу, не будуть врегульовані у різний спосіб. Принцип правової визначеності, серед іншого, передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, що вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" № 28342/95).

5.7. Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, якими обґрунтована підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. Відповідні постанови стосуються доводів щодо суті позовних вимог або щодо можливості та способів захисту відповідного порушеного права. У той же час у контексті мотивів, з яких було відмовлено судами попередніх інстанцій у задоволенні позовних вимог, заявник не звернув увагу на те, що відповідні висновки Верховного Суду не стосуються випадків, за яких у межах іншої справи (№ 12/263) прийнято рішення, яке набрало законної сили, за яким зобов`язано Івано-Франківський філіал інституту землеустрою виконати договір від 26.11.1999 № 147-99 і видати відповідачу проект відведення земель лісового фонду та державні акти на право постійного користування землею.

5.8. Верховний Суд вважає, що оскільки доводи скаржника щодо допущення судами порушень норм матеріального і процесуального права не підтвердилися, відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2020 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 у справі № 909/392/20.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення і постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 у справі № 909/392/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил