Ухвала

від 21.12.2022 по справі 911/3720/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 911/3720/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 (колегія суддів: Кравчук Г. А., Коробенко Г. П., Чорногуз М. Г.) та рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2021 (суддя Ярема В. А.) у справі

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради до Дочірнього підприємства "Інтер`єр" приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Дайнфорд Інвестментс Лімітед" про визнання недійсними державних актів та зобов`язання повернути земельні ділянки,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Підяш О. С.,

відповідача - Баца К. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Козинської селищної ради звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Дочірнього підприємства "Інтер`єр" приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Дайнфорд Інвестментс Лімітед" (далі - ДП "Інтер`єр") про:

- визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки: ЯМ № 400310 на земельну ділянку площею 0,3000 га з кадастровим номером 3223155400:03:029:0091; серії ЯМ № 400311 на земельну ділянку площею 0,3985 га з кадастровим номером 3223155400:03:029:0092; серії ЯМ № 400324 на земельну ділянку площею 0,3000 га з кадастровим номером 3223155400:03:029:0105, виданих ДП "Інтер`єр";

- зобов`язання ДП "Інтер`єр" повернути у власність держави в особі Козинської селищної ради земельні ділянки: площею 0,3 га з кадастровим номером 3223155400:03:029:0091; площею 0,3985 га з кадастровим номером 3223155400:03:029:0092; площею 0,3 га з кадастровим номером 3223155400:03:029:0105, які розташовані по вул. Старокиївській в смт Козин Обухівського району Київської області.

2. За твердженням прокурора, вказані земельні ділянки належать до земель водного фонду, а тому відведення їх у приватну власність згідно з рішеннями виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 28.12.1999 № 2 та від 26.10.2000 № 7/1 відбулося з порушенням вимог законодавства. Оскільки постановою Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 372/772/16 вищезазначені рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради визнано недійсними, на переконання прокурора, у відповідача відсутня правова підстава для виникнення права власності на вказані земельні ділянки, а тому останні підлягають поверненню титульному власнику на підставі статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 12.10.2021 у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні негаторного позову у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено належними, допустимими та достатніми доказами як обставин накладання спірних земельних ділянок на землі водного фонду станом на момент звернення прокурора до суду та, відповідно, наявності у Козинської селищної ради будь-яких прав власника щодо таких земельних ділянок, так і обставин незаконного заволодіння та користування відповідачем цими землями.

5. При цьому, судом першої інстанції відхилено заяву відповідача про відмову у задоволенні позову прокурора з підстав недотримання останнім процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки за висновком суду прокурором дотримано вказаний порядок повідомлення позивача про здійснення захисту інтересів держави і територіальної громади у спірних правовідносинах та доведено факт не вжиття позивачем протягом тривалого часу заходів, спрямованих на здійснення такого захисту щодо користування землями водного фонду.

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на недоведеність прокурором обставин накладання земельних ділянок на землі водного фонду та наголосив на передчасності вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками шляхом визнання недійсними відповідних державних актів та повернення цих земельних ділянок без оспорення відповідного договору та рішень органу місцевого самоврядування.

Короткий зміст касаційної скарги

7. Заступник керівника Київської обласної прокуратури у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

8. Скарга з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм права, зокрема статті 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), а також ухваленням судових рішень без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

9. ДП "Інтер`єр" у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх судових інстанцій - без змін, наголошуючи на їх законності і обґрунтованості.

Позиція Верховного Суду

10. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

11. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

12. Суди попередніх інстанцій, приймаючи судові рішення, виходили з того, що у справі № 372/772/16 предметом позову були, зокрема, вимоги прокурора про визнання недійсними рішень від 28.12.1999 № 2 та від 26.10.2000 № 7/1 в частині затвердження технічної документації 27 громадянам; позивач і відповідач у даній справі були учасниками й у справі № 372/772/16, а серед вимог про визнання недійсними 10 державних актів на право власності на земельні ділянки, які видані ДП "Інтер`єр", значилися державні акти серії ЯМ №400310, серії ЯМ №400311, серії ЯМ №400324, які є спірними й у даній справі, і серед вимог про витребування на користь Козинської селищної ради із незаконного володіння ДП "Інтер`єр" 10 земельних ділянок значилися земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:029:0091, 3223155400:03:029:0092, 3223155400:03:029:0105, які у даній справі № 911/3720/20 прокурор просить зобов`язати відповідача повернути у державну власність в особі Козинської селищної ради.

13. У постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 372/772/16 визнано недійсними рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.12.1999 № 2 та від 26.10.2000 № 7/1 в частині затвердження технічної документації 27 громадянам, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

14. Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання недійсними оспорюваних рішень виконкому Козинської селищної ради в частині затвердження технічної документації громадянам, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що землі під 100-метровою прибережною захисною смугою Канівського водосховища річки Дніпро не підлягають передачі у приватну власність фізичним особам з урахуванням їх особливого правового режиму. Така передача спірних земельних ділянок суперечить нормам Земельного кодексу України та Водного кодексу України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, а спірні рішення не слугують підставою для вибуття земельних ділянок з власності держави.

Відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування державної реєстрації, Верховний Суд у постанові від 16.06.2020 обґрунтував тим, що підставою для набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку, або реєстрація права власності, на що позивач у справі не звернув уваги. Оскаржувані державні акти та рішення про державну реєстрацію прав не були підставою для набуття відповідачами права власності на спірні земельні ділянки, відповідачі набули права власності на них на підставі цивільно-правових угод у осіб, право власності яких на відчужувані земельні ділянки ніким не оспорювалось, їх державні акти недійсними не визнавались.

15. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування у порядку віндикації, на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України, у відповідачів на користь держави земельних ділянок, зокрема і спірних, Верховний Суд зазначив, що розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного права, а отже і нового володільця цими земельними ділянками, тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням приписів Земельного та Водного кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. За таких обставин, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

16. Як зазначили суди попередніх інстанцій, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

17. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)).

18. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

19. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц).

20. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

21. З огляду на вказані правові висновки, які також застосовані Верховним Судом при вирішенні справи № 372/772/16, апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції у цій справі про те, що, враховуючи предмет та підстави поданого прокурором позову, як негаторного, до спірних правовідносин у даній справі не може бути застосована передбачена для віндикаційного позову правова конструкція, за якої не є необхідним визнання недійсними усіх рішень та правочинів, наступних після первинного вибуття майна з володіння законного власника.

22. Навпаки, власник земельної ділянки водного фонду вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку може саме шляхом оспорювання відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів у сукупності з вимогою про повернення такої ділянки.

23. Судами встановлено, що станом як на момент звернення прокурора з відповідним позовом до суду, так і на час розгляду справи відповідач - ДП "Інтер`єр" є власником земельних ділянок, розташованих по вул. Старокиївській в смт Козин Обухівського району Київської області, із відповідними площами та кадастровими номерами: площею 0,3000 га з кадастровим номером 3223155400:03:029:0091, площею 0,3985 га з кадастровим номером 3223155400:03:029:0092, площею 0,3000 га з кадастровим номером 3223155400:03:029:0105, що підтверджується державними актами на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 400310, ЯМ № 400311, ЯМ № 400324 від 06.09.2012.

24. Згідно із зазначеними в державних актах відомостями, а також інформацією з Держваного земельного кадастру цільове призначення відповідних земельних ділянок - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель - землі житлової та громадської забудови, а підставою їх видачі відповідачу були договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.04.2003 № 1-214, рішення Козинської селищної ради від 12.11.2008 № 17, заява власника від 28.11.2011 № 3255.

25. Згідно з приписами статей 116, 125, 126 ЗК України (у відповідній редакції), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.

26. Як встановлено судами відповідачем набуто земельні ділянки у власність відповідно до цивільно-правового договору, а державні акти, якими посвідчується це право, видані на підставі рішень органу місцевого самоврядування, які на час подання позову у даній справі не визнані недійсними (не скасовані), тобто є чинними. Прокурором же вимог щодо оспорення договору купівлі-продажу, за яким відповідач придбав спірні земельні ділянки у власність, а також про визнання недійсними рішень, на підставі яких видано державні акти на спірні земельні ділянки у даній справі не заявлено. У зв`язку з цим суди дійшли висновку, що вимоги про усунення перешкод Козинській селищній раді у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками шляхом визнання недійсними відповідних державних актів та повернення цих земельних ділянок, без оспорення відповідного договору та рішень органу місцевого самоврядування, є передчасними.

27. Поряд з цим, суди відхилили твердження прокурора про те, що лист Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 17.12.2015 № 01-01/1072 з доданою до нього схемою накладення земельних ділянок оцінено судами у справі № 372/772/16 як належний та допустимий доказ накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду та, як наслідок, встановлено відповідні обставини, що є преюдиційними для даної справи, оскільки господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (постанова Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19). При цьому суди зазначили, що визнані частково недійсними рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 28.12.1999 №2 та від 26.10.2000 №7/1 не були підставою набуття права власності ДП "Інтер`єр" на спірні земельні ділянки та видачі відповідачу спірних державних актів на право власності на такі земельні ділянки, а також дійшли висновку, що встановлені у справі № 372/772/16 обставини щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок на підставі цих рішень не є преюдиційними для даної справи з урахуванням, зокрема, предмету та підстав позову.

28. Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

29. Згідно з вимогами частини 1 статті 19, частини 1 статті 58, частин 1, 2 статті 59, частин 1, 2 статті 60 ЗК (у відповідній редакції) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, землі житлової та громадської забудови; землі водного фонду.

30. До земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

31. Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

32. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

33. Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

34. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

35. Приписами частини 7 статті 87, статті 88 ВК України (у відповідній редакції) унормовано, що виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов`язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

36. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

37. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

38. Згідно з пунктом 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок (в редакції від 11.09.2007), затвердженого наказом Мінприроди України від 05.11.2004 № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

39. Пунктами 4, 5, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них (в редакції від 30.10.2013), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України.

40. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

41. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

42. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

43. Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- рішенням Козинської селищної ради від 11.09.2013 № 11 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж земельних ділянок площами 4,2449 га, 2,6837 га, 5,2357 га, що перебувають у власності та оренді ДП "Інтер`єр" і розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, вул. Старокиївська, зокрема вздовж належних на праві власності на підставі державних актів серії ЯМ № 400310, ЯМ № 400311, ЯМ № 400324 від 06.09.2012 земельних ділянок;

- рішенням Козинської селищної ради від 29.11.2013 № 25 затверджено "Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж водного об`єкту прилеглої до земельної ділянки ДП "Інтер`єр", розроблений ТОВ "Кадастровий квартал" у 2013 році; вирішено внести до проекту нового Генерального плану смт Козин дані щодо затвердженого проекту землеустрою та врахувати їх при подальшій розробці містобудівної документації.

44. Зі змісту висновків з пояснювальної записки до вказаного вище Проекту землеустрою щодо встановлення прибережної смуги слідує, що з урахуванням ситуації на час, що скалася, та з урахуванням даних Детального плану території смт Козин даним проектом визначено і встановлено межу прибережної захисної смуги і нанесено на план. Визначені об`єми робіт по облаштуванню прибережної захисної смуги, зокрема: площа прибережної захисної смуги (земель водного фонду), га - 2,3309, середня ширина прибережної захисної смуги вздовж водного об`єкту м. - 8-10.

45. Також, згідно з доданоою до вказаного вище Проекту землеустрою довідкою Управління Держземагенства в Обухівському районі Головного управління Держземагенства у Київській області від 30.09.2013 № 03-15/7279 земельна ділянка площею 2,3309 га відноситься до земель водного фонду, яка суміжна із земельними ділянками, що перебувають у власності та користуванні (на умовах оренди) ДП "Інтер`єр" та знаходиться в смт Козин, вул. Старокиївська на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, намічена для встановлення меж прибережної захисної смуги з елементами берегоукріплення водного об`єкту р. Дніпро, що рахується згідно з Державною статистичною звітністю (форма 6-зем) як: категорія земель - землі водного фонду (прибережна захисна смуга р. Дніпро, угіддя - чагарники, (номер стовпця 28), піски (номер стовпця 69).

46. Відповідно до наданого відповідачем та здійсненого на його замовлення висновку експертів від 28.12.2020 № 16-12/20 за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою зроблено, зокрема, такі висновки:

- у відповідності до отриманих схем взаєморозташування досліджуваних земельних ділянок відносно прибережної захисної смуги встановлено, що, зокрема, земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:03:029:0091, 3223155400:03:029:0092, 3223155400:03:029:0105 не накладаються та не перетинають межі земель водного фонду, межі якого визначені в кадастровому плані земельної ділянки на землі водного фонду Козинської селищної ради із обмеженнями (код - 05.02) - прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах, що складений ТОВ "Кадастровий квартал" станом на 2013 рік та затверджений рішенням Козинської селищної ради №25 від 29.11.2013 та з урахуванням містобудівної документації;

- земельні ділянки, зокрема, з кадастровими номерами 3223155400:03:029:0091, 3223155400:03:029:0092, 3223155400:03:029:0105 до земель водного фонду станом на дату складання експертизи - не входять.

47. Суди відхилили доводи прокурора про те, що визначений Проектом землеустрою щодо встановлення прибережної смуги розмір останньої є меншим від нормативно передбаченого розміру - 100 метрів, та зазначений в одиниці виміру - га, а не в метрах від урізу води, оскільки доказів визнання незаконним та скасування рішення Козинської селищної ради № 25 від 29.11.2013, яким затверджено такий Проект землеустрою, сторонами не надано, а зміст вказаного Проекту містить відомості щодо середньої, визначеної в метрах, ширини прибережної смуги.

48. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що вважає обґрунтованим спростування судом першої інстанції доводів прокурора про неможливість прийняття Висновку експертів у якості доказу з тих підстав, що експертами при проведенні експертизи застосовано неатестовану методику. Зазначений Висновок експертів складений у відповідності до вимог статей 98, 101, 102 ГПК України, у тому числі і щодо обізнаності експерта та фахівця про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Прокурор же не скористався правом на заявлення судовому експерту відводу, що передбачено приписами частини 7 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими за заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

49. Заперечення прокурора стосовно неприйнятності Висновку експертів з тієї причини, що поставлені на вирішення експертизи питання не стосувалися правовідносин, що виникли станом на 1999-2000 роки (момент первинного переходу спірних земельних ділянок у приватного власність), апеляційний господарський суд відхилив з тих підстав, що обставини незаконного вибуття майна від першого володільця підлягають дослідженню і встановленню у правовій конструкції віндикаційного позову, тоді як за правовою конструкцією негаторного позову, який і заявив прокурор, встановленню підлягають обставини наявності у володільця майна відповідного права станом на момент звернення до суду та з урахуванням останніх змін прав володільця щодо спірних земельних ділянок.

50. Розглядаючи касаційну скаргу, щодо посилання скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 в контексті, зокрема, висновку, що "рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване" колегія суддів зазначає таке.

51. У справі № 359/3373/16, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Позов обґрунтовано незаконним вилученням сільрадою земель лісогосподарського призначення.

Щодо позову в частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення сільради від 24.02.2004, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що цим рішенням передбачено припинити право лісгоспу на користування земельною ділянкою та залишити її у запасі земель сільської ради як зелені насадження, що тимчасово не надана у власність або користування громадянам чи юридичним особам.

Спір у частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення сільради від 24.02.2004 є земельним спором між державою та територіальною громадою, який, виходячи з суб`єктного складу сторін, належить до господарської юрисдикції, що виключає його розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

52. У справі, яка розглядається, предметом позову є визнання недійсними державних актів та зобов`язання повернути земельні ділянки, а, враховуючи предмет та підстави поданого прокурором позову, як негаторного, до спірних правовідносин у даній справі не може бути застосована передбачена для віндикаційного позову правова конструкція, за якої не є необхідним визнання недійсними усіх рішень та правочинів, наступних після первинного вибуття майна з володіння законного власника.

53. З наведеного вбачається, що судові рішення у справі, яка переглядається, та у зазначених вище справах, наведених скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження, хоча й прийняті за схожого правового регулювання, однак за іншої фактично-доказової бази (інших обставин та поданих на їх підтвердження і досліджених судами доказів), тому посилання скаржника на подібність правовідносин у названих справах є помилковим.

54. У справі № 372/1684/14-ц, на постанову Великої Палати Верховного Суду міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, поданий з підстав того, що сільрада розпорядилася землями, які знаходяться поза її межами та є землями водного фонду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.

Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення попередніх судових інстанцій, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав того, що суд першої інстанції належним чином не перевірив тверджень прокурора щодо приналежності спірних земельних ділянок до земель водного фонду та не оцінив подані сторонами докази. Крім того, не визначив, яким з огляду на практику Великої Палати Верховного Суду має бути належне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (приписи ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння чи статті 391 цього ж кодексу та частини другої статті 152 ЗК України щодо усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності), та чи всі заявлені прокурором вимоги є належними способами захисту інтересів держави у цій справі. У разі, якщо суд дійде висновку про належність обраного способу захисту, він має оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві.

55. Щодо посилання скаржника на постанови касаційної інстанції у справах № 917/1345/17 та № 359/3373/16 в контексті визначення обставин, які мають преюдиціальне значення для справи, колегія суддів зазначає таке.

56. У справі № 917/1345/17, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про стягнення з учасників товариства коштів, отриманих без достатньої правової підстави. Позовні вимоги мотивовані безпідставністю здійснених позивачем на користь відповідачів виплат у вигляді дивідендів як учасникам (засновникам) товариства через відсутність рішення загальних зборів товариства (не проведення).

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи щодо здійснення виплат грошових коштів учасникам товариства як дивідендів на підставі дійсного рішення загальних зборів, такі кошти набуто учасниками товариства за наявності правової підстави, тому вони не можуть бути повернуті на підставі статті 1212 ЦК України.

При цьому касаційна інстанція зазначила, що суди попередніх інстанцій за наслідками аналізу ухвалених рішень в іншій справі встановили, що у вказаній справі не досліджувалися обставини визнання недійсним рішення загальних зборів товариства, а лише встановлювались підстави виплати дивідендів з огляду на неналежним чином засвідчену копію протоколу, який не визнаний доказом проведення загальних зборів і прийняття ними рішень, в той час як оригінал протоколу учасниками справи не надавався. Про даний факт зазначено судами у мотивувальній частині рішення у рамках встановлення обставин, що входили до кола доказування предмета спору, що розглядався. Посилаючись на частину сьому статті 75 ГПК України, якою передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду, суди попередніх інстанцій вказали, що надана оцінка матеріалів іншої справи не є преюдиціальним фактом у даній справі, та підставно відмовили у задоволенні позову, поданого на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки дивіденди виплачені учасникам справи на підставі рішення загальних зборів.

57. У справі № 359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Тому Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновком судів попередніх інстанцій, що рішення міськрайонного суду від 14.04.2015 в іншій справі в частині судження щодо можливості прокурора дізнатися про незаконне припинення права лісгоспу на користування земельною ділянкою в грудні 2010 року носить преюдиціальний характер, оскільки це судження не є обставиною справи, а є висновком, зробленим судом на підставі встановлених ним обставин справи. Натомість це судове рішення має преюдиціальний характер у частині встановлених судом обставин справи, зокрема що в грудні 2010 року прокуратура зверталася до сільради з вимогою надати в порядку статей 8, 20 Закону України «Про прокуратуру» копії усіх рішень сільради із земельних питань, які були прийняті протягом 2010 року; сільрада надала заступнику Бориспільського міжрайонного прокурора копії рішень сесій сільради стосовно земельних питань, прийнятих у 2010 році, з додатком на 144 аркушах.

58. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції в контексті застосування статті 75 ГПК України зазначив, що визнані частково недійсними у справі № 372/772/16 рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 28.12.1999 № 2 та від 26.10.2000 № 7/1 не були підставою набуття права власності ДП "Інтер`єр" на спірні земельні ділянки та видачі відповідачу спірних державних актів на право власності на такі земельні ділянки.

Отже, встановлені у справі № 372/772/16 обставини незаконності передання у власність громадянам земельних ділянок водного фонду на підставі рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 28.12.1999 №2 та від 26.10.2000 №7/1 не є преюдиційними у даній справі в розрізі предмету та підстав такого позову і необхідності встановлення обставин перебування, станом на момент звернення прокурора до суду саме у справі, яка розглядається, у власності та володінні Козинської селищної ради спірних земельних ділянок як земель водного фонду, а також обставини незаконного користування відповідачем такими земельними ділянками.

59. З наведеного вбачається, що у справі, яка розглядається, та у зазначених вище справах, наведених скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження, різні підстави позовів, різна фактично-доказова база, тому посилання скаржника на подібність правовідносин у названих справах є помилковим. При цьому, у наведених справах оцінка судами обставин як преюдиційних здійснювалася з урахуванням обставин, встановлених судами при розгляді зазначених справ.

60. Отже, правовідносини у справі на яку посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається і наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

61. В іншій частині доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, не містять обґрунтування з посиланням на виключний випадок касаційного оскарження.

62. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

63. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 та рішення Господарського суду Київської області від 12.10.2021 у справі № 911/3720/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя В. Ю. Уркевич