Постанова

від 21.12.2022 по справі 640/13827/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 640/13827/20

адміністративне провадження № К/9901/23023/21, К/9901/22019/21, К/9901/25293/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Білоуса О.В.,

суддів: Блажівської Н.Є., Ханової Р.Ф.,

секретар судового засідання - Носенко Л.О.,

за участю: представника позивача - Погорільця Р.В.,

представника ДПС України - Ясніцької Т.С.,

представника ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу ДПС - Атрошенко В.М.,

прокурора - Янківського С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу ДПС та Київської міської прокуратури на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ПАРК ПІДГОРОДНЕ» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України, за участю Дніпропетровської обласної прокуратури, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення щодо розгляду скарги,

УСТАНОВИВ:

ТОВ «СОЛАР ПАРК ПІДГОРОДНЕ» (далі - Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до ГУ ДПС у Дніпропетровській області, ДПС України, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 06.02.2020 року №0003420501, №0003450501 та рішення ДПС України про результати розгляду скарги від 24.02.2020 року №14438/6/99-00-080504-06.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 06.02.2020 року №0003420501, №000345050 та рішення ДПС України про результати розгляду скарги від 24.02.2020 року №14438/6/99-00-080504-06.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ДПС України, ГУ ДПС у Дніпропетровській області та Київська міська прокуратура звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У зв`язку з реорганізацією податкового органу та згідно із статтею 52 КАС України, допущено заміну відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ ДПС.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, представника ДПС України, представника ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу ДПС, прокурора, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 29.11.2019 по 12.12.2019 ГУ ДПС у Дніпропетровській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «СОЛАР ПАРК ПІДГОРОДНЕ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів та інших платежів, установлених законодавством за період з 01.01.2016 по 30.09.2019.

За результатами перевірки складено акт від 26.12.2019 №52142/04-36-05-01/38300353, яким, зокрема, встановлено порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135,1 статті 135, підпункту 138.3.3 пункту 138.3 статті 138 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 26 768 084 грн.

06.02.2020 на підставі зазначеного акту перевірки прийнято податкові повідомлення - рішення №0003420501, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 33 460 103,75 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 6 692 020,75 грн та №0003450501, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 7 197 895 грн за 2018 рік на 7 197 895,00 грн.

Товариством до ДПС України подано скаргу на вказані податкові повідомлення - рішення.

За результатами розгляду вказаної скарги ДПС України прийнято рішення від 24.02.2020 №14438/6/99-00-080504-06, яким скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення та рішення про результат розгляду скарги протиправними та такими, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним спірним відносинам, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно із п.п. 138.3.1 п. 138.3 ст. 138 ПК України розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених п.п. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 розділу I цього Кодексу, п.п. 138.3.2 - 138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Для розрахунку амортизації відповідно до положень цього пункту визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Підпунктом 138.3.3 п. 138.3 ст. 138 ПК України встановлено мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів (крім випадку застосування виробничого методу нарахування амортизації) та визначено, що мінімально допустимі строки корисного використання для група 3 - будівлі є 20 років та для групи 4 - машини та обладнання - 5 років. Мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів використовуються з урахуванням наступного. У разі коли строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в бухгалтерському обліку менше ніж мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів, то для розрахунку амортизації використовуються строки, встановлені цим підпунктом. У разі коли строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в бухгалтерському обліку дорівнюють або є більшими, ніж ті, що встановлені цим підпунктом, то для розрахунку амортизації використовуються строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів, встановлені в бухгалтерському обліку.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290.

Пунктом 4 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" визначено наступні поняття: Амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Об`єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з`єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством. Якщо один об`єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об`єкт основних засобів.

Пунктами 7 та 8 вказаного Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку визначено, що придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об`єкт основних засобів. Первісна вартість об`єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв`язку з придбанням (отриманням) прав на об`єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв`язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству); витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов`язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою. Фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати"). Первісна вартість об`єкта основних засобів збільшується з одночасним створенням забезпечення на обґрунтовану розрахунком суму зобов`язання, яке відповідно до законодавства виникає у підприємства щодо демонтажу, переміщення цього об`єкта та приведення земельної ділянки, на якій він розташований, у стан, придатний для подальшого використання (зокрема на передбачену законодавством рекультивацію порушених земель).

Підпунктами 5.1.3 та 5.1.4 підпункту 5.1 пункту 5 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за №288/4509) встановлено, що для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: 5.1.3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої; 5.1.4. Машини та обладнання.

У відповідності до підпунктів 1.3 та 1.4 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: 1.3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої; 1.4. Машини та обладнання.

Згідно із пунктом 23 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Відповідно до п. 4 П(С)БО 7 амортизацією є систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання.

Згідно із п. 4 П(С)БО 7 основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою їх використання у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше 1 року (або операційного циклу, якщо він довший за 1 рік).

Пунктом 7 П(С)ПО 7 визначено, що одиницею обліку основних засобів є об`єкт основних засобів.

За змістом абз. 9 п. 3 П(С)ПО 7 об`єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з`єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Якщо один об`єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об`єкт основних засобів.

Отже, з огляду на вищевикладені норми П(С)ПО 7 слідує, що підприємства мають право поділу об`єкта основних засобів, який складається з частин і кожна з цих частин може визначатися в бухгалтерському обліку як окремий об`єкт основних засобів. Окрім того, платник податку має враховувати термін корисного використання об`єкта, який би не впливав на викривлення інформації про основні засоби у фінансовій звітності.

Згідно із п. 4 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 року №561 одиницею обліку основних засобів є окремий об`єкт. Окремим об`єктом основних засобів є: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдями до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з`єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно; незавершені капітальні інвестиції; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством. Якщо один об`єкт основних засобів складається з частин (компонентів), які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку окремим об`єктом основних засобів.

Відповідно до п. 7 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 року №561, для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами, зокрема:

1. Основні засоби. 1.1. Земельні ділянки.

1.2. Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов`язані з будівництвом.

1.3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої.

1.4. Машини та обладнання.

1.5. Транспортні засоби.

1.6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі), тощо.

Для аналітичного обліку та забезпечення спостереження за використанням у місцях експлуатації основних засобів кожному об`єкту присвоюється інвентарний номер.

Якщо частина (компонент) основних засобів визнана підприємством окремим об`єктом основних засобів, то їй також присвоюється інвентарний номер.

Інвентарний номер закріплюється за об`єктом основних засобів на весь час його знаходження на даному підприємстві. інвентарні номери об`єктів основних засобів, що вибули, не присвоюються іншим об`єктам основних засобів, які надійшли на підприємство, протягом періоду, який забезпечує виключення ідентифікування нових об`єктів з тими, що вибули (наприклад, протягом строків зберігання документів). Орендовані об`єкти основних засобів можуть залишатися з інвентарним номером орендодавця (якщо таких інвентарних номерів орендарем не присвоєно об`єктам основних засобів) (п. 8).

Дані про кожний інвентарний об`єкт основних засобів заносяться до інвентарної картки або іншого регістру аналітичного обліку основних засобів.

Інвентарні картки реєструються в опису інвентарних карток обліку основних засобів. інвентарні картки в картотеці бухгалтерії розташовуються за групами основних засобів з виділенням окремої групи таких об`єктів, що тимчасово не експлуатуються (капітальний ремонт, реконструкція та інше поліпшення і консервація об`єктів) (п. 9).

Таким чином, Товариством було проведено класифікацію основних засобів, що є частинами об`єкту сонячної електростанції та проведено їх розподіл по групах.

Пунктами 24 та 25 вказаного Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку визначено, що при визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати: очікуване використання об`єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний та моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об`єкта та інші фактори. Строк корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання. Амортизація об`єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.

Пунктом 26 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 встановлено, що амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів, зокрема, прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об`єкта основних засобів. Нарахування амортизації може здійснюватися з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, встановлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу).

Відповідно до пунктів 29 та 30 вказаного Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 нарахування амортизації проводиться щомісячно. Місячна сума амортизації при застосуванні прямолінійного методу визначається діленням річної суми амортизації на 12. Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивного визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12. Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об`єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу починається з дати, що настає за датою, на яку об`єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об`єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію. Нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу амортизації припиняється з дати, що настає за датою вибуття об`єкта основних засобів. уму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу основних засобів.

Отже, розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, встановлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу), зокрема для група 3 - будівлі в 20 років та для групи 4 - машини та обладнання в 5 років.

Разом з тим, якщо один об`єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об`єкт основних засобів. Водночас при визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати: очікуване використання об`єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний та моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об`єкта та інші фактори.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту.

Міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності.

За приписами частини другої та третьої статті 12-1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємства, що становлять суспільний інтерес, публічні акціонерні товариства, суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях, материнські підприємства груп, у складі яких є підприємства, що становлять суспільний інтерес, материнські підприємства великої групи, які не належать до категорії великих підприємств, а також підприємства, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, складають фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за міжнародними стандартами.

Підприємства, крім тих, що зазначені в частині другій цієї статті, самостійно визначають доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності.

Судами першої та апеляційної інстанції не встановлено та не надано належної оцінки обраній Товариством формі складання фінансової звітності.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно, зокрема, визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано належної оцінки наказу про облікову політику Товариства.

Також колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що пунктом 43 підрозділу 4 розділу XX ПК України законодавець передбачив податкову пільгу для платників податків - нарахування прискореної амортизації на основні засоби - обладнання, задля зменшення бази для обрахування податку на прибуток.

Так, платники податку на прибуток під час розрахунку амортизації за прямолінійним методом щодо основних засобів четвертої групи можуть використовувати починаючи з 1 січня 2017 року мінімально допустимий строк амортизації, який дорівнює два роки, якщо витрати на придбання таких основних засобів понесені (нараховані) платником податків після 1 січня 2017 року та в разі, якщо для таких основних засобів одночасно виконуються вимоги:

основні засоби не були введені в експлуатацію та не використовувалися на території України;

основні засоби введені в експлуатацію в межах одного з податкових (звітних) періодів з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року;

основні засоби використовуються у власній господарській діяльності та не продаються або не надаються в оренду іншим особам (за виключенням платників податків, основним видом діяльності яких є послуги з надання в оренду майна).

Судом апеляційної інстанції встановлено що все обладнання, яке амортизується Товариством у відповідності до пункту 43 розділу XX ПК України та віднесене до групи 4, одночасно відповідає встановленим Законом вимогам: (1) Вимога п. 43 підрозділу 4 розділу XX ПК: Основні засоби не були введені в експлуатацію та не використовувалися на території України.

Відповідно до п.43 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України основні засоби введені в експлуатацію в межах одного з податкових (звітних) періодів з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року.

Основним видом діяльності товариства є виробництво електроенергії.

Однак, судом апеляційної інстанції не встановлено коли саме і якими документами Товариством введено в експлуатацію обладнання, яке, на думку позивача підлягає амортизації за правилами пункту 43 підрозділу 4 розділу XX ПК України.

Також судами не вирішено питання щодо доцільності проведення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи для усунення розбіжностей проведених судово - економічної експертизи та судової будівельно- технічної експертизи.

За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не перевірено дотримання позивачем строку звернення до суду, отже не встановлено всі обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

За вказаних обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу ДПС та Київської міської прокуратури задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 22 грудня 2022 року.

Головуючий суддя О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

Р.Ф.Ханова