Постанова

від 23.12.2022 по справі 803/1432/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 803/1432/15-a

адміністративне провадження № К/9901/28034/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ``Науково-виробничого підприємства ``Еко - технологія`` на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03.08.2015 (суддя - Плахтій Н. Б.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 (головуючий суддя Матковська З. М., судді: Каралюс В. М., Затолочний В. С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ``Науково-виробниче підприємство ``Еко-технологія`` до Христинівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю ``Науково-виробничого підприємства ``Еко - технологія`` (далі - позивач, ТОВ "НВП "ЕКО-ТЕХНОЛОГІЯ", товариство) звернулось до суду з позовом до Христинівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач, ОДПІ, контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.12.2014 №0000852200, якими товариству збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку на 101' 150,22 грн, в тому числі, 80' 920,22 грн - за основним платежем, 20' 230,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

На обґрунтування позовних вимог товариство зазначило про необґрунтованість викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо заниження ним орендної плати за земельну ділянку на суму 80' 920,22 грн. Позивач вказував, що розмір орендної плати за орендовану спільно із СТОВ "Верхнячка-Агро" земельну ділянку він декларував та сплачував відповідно до умов укладеного з райдержадміністрацією договору від 10.11.2009, який був посвідчений нотаріально та зареєстрований у районному відділі реєстрації регіональної філії ДП ``Центр державного земельного кадастру`` 11.11.2009 за №040979500016. Зважаючи на загальні засади цивільного та земельного законодавства, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а внесення змін і доповнень до договору оренди землі має бути вчинено у формі та порядку, встановлені для такого договору. Оскільки тимчасовий договір від 01.07.2011 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 10.11.2009 щодо розміру орендної плати товариство не підписувало та його нотаріальне посвідчення не здійснювало, тому підстав для збільшення розміру орендної плати у нього не було, відповідно донарахування ОДПІ грошового зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку з 01.11.2011 по 13.09.2012 у сумі 9746,93 грн згідно з податковим повідомленням-рішенням є безпідставним. Так само, зважаючи на те, що державна реєстрація договору оренди землі у новій редакції від 14.09.2012 внаслідок зміни площі орендованої землі була проведена 15.01.2014, у ОДПІ не було підстав для збільшення грошового зобов`язання з орендної плати за земельну ділянку з 14.09.2012 по 31.12.2012 та за 2013 рік у сумі 43' 342,81 грн.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 03.08.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015, у задоволенні позову відмовив.

Суди висновували, що у судовому процесі платник податків не підтвердив належними та допустимими доказами свої заперечення проти наданих податковим органом та досліджених судом доказів, що підтверджують висновки податкової перевірки про порушення товариством податкового законодавства. Суди визнали, що обов`язок сплати орендної плати за землю у визначеній в договорі сумі 47' 926,42 грн виник у позивача з моменту укладення договору оренди від 14.09.2012. Так само, встановивши наявність підпису уповноваженої особи товариства у тимчасовому договорі від 01.07.2011, як невід`ємного елемента (реквізиту) письмової форми договору, суди визнали, що позивач погодився з розміром орендної плати, що був збільшений розпорядженням районної державної адміністрації, а також із самим розпорядженням, та зобов`язаний був сплачувати оренду плату в іншому розмірі з моменту підписання такого договору.

Позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03.08.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015, в якій просив скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги позивач посилався на порушення судами норм матеріального та процесуального права, невідповідність їх висновків правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 11.06.2013 №21-166а13, де суд вказав на те, що внесення змін до закону в частині розміру орендної плати є підставою для внесення відповідних змін до договору оренди, однак до внесення відповідних змін орендна плата визначається, виходячи з умов договору, а не закону. З-поміж іншого позивач посилався на правову позицію Верховного Суду України щодо обґрунтованості перевірки та зазначав, що у відповідача не було підстав для проведення перевірки, а тому сама перевірка проведена протиправно.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26.05.2016 (провадження №К/800/14316/16) відкрив касаційне провадження у цій справі.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач, вважаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, просив касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів'', яким Кодекс адміністративного судочинства (КАС) України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII ''Перехідні положення'' КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Касаційний перегляд справи здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Верховний Суд, перевіривши наведені у касаційній скарзі та запереченнях доводи сторін, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах, встановлених статтею 341 КАС України, виходить з такого.

Як встановили суди попередніх інстанцій у цій справі, податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, прийнято на підставі акта документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "НВП "ЕКО-ТЕХНОЛОГІЯ" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати орендної плати за землю за період з 01.11.2011 по 31.10.2014 від 03.12.2014 №135/23-24-22-009 із висновками про порушення товариством норм пункту 288.4 статті 288 ПК України, що призвело до заниження орендної плати за землю в сумі 80' 920,22 грн (т.І, а.с. 13-15; далі - акт перевірки).

Таке порушення полягало у декларуванні та сплаті товариством орендної плати за землю у меншому розмірі, ніж визначений згідно з тимчасовим договором від 01.07.2011 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 10.11.2009 та договором оренди земельної ділянки (нова редакція) від 14.09.2012 на підставі розпорядження Христинівської районною державною адміністрацією (РДА) від 01.07.2011 №112 ``Про надання в оренду земель``.

Судами також встановлено, що у податкових деклараціях з плати за землю за 2011-2014 роки розмір орендної плати, яка підлягає сплаті за даними платника, позивач декларував у сумі 14' 529,86 грн на рік, з урахування того, що ТОВ "НВП "ЕКО-ТЕХНОЛОГІЯ" використовувало 35,56 гектарів під посадку саду та вирощування багаторічних насаджень, а не 37,3907 гектарів на підставі договору оренди від 10.11.2009.

Договір оренди землі від 10.11.2009 (нова редакція договору від 14.09.2006 №4063), на підставі якого позивач декларував та сплачував орендну плату, було укладено між Христинівською РДА (орендодавцем) та СТОВ "Верхнячка-Агро" і ТОВ "НВП "ЕКО-ТЕХНОЛОГІЯ" (орендарями).

Відповідно до умов цього договору орендодавець на підставі розпорядження Христинівської РДА ``Про надання в оренду земель`` від 04.11.2009 №169 надає, а орендарі спільно приймають в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 37,3907 гектарів, яка знаходиться в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області. Відповідно до пункту 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначена на рівні 509' 261,33 грн. Згідно з пунктом 9 договору орендна плата вноситься орендарями в розмірі 15' 277,84 грн на рік, що становить 3% від нормативної грошової оцінки (т.І, а.с. 18-21).

У подальшому розпорядженням Христинівської РДА ''Про надання в оренду земель'' від 01.07.2011 №112 у пункті 9 договору оренди земельної ділянки від 10.11.2009 (нова редакція договору від 14.09.2006 №4063) розмір орендної плати на рік змінено з 15'277,84 грн на 27' 074,76 грн (т.І, а.с. 94-96).

На підставі вказаного розпорядження між СТОВ "Верхнячка-Агро" і ТОВ "НВП "ЕКО-ТЕХНОЛОГІЯ" (орендарями) та Христинівською РДА (орендодавцем) укладено тимчасовий договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 10.11.2009, яким змінено пункт 9 договору від 10.11.2009 та орендну плату за земельну ділянку визначено у розмірі 27' 074,76 грн, що згідно з розрахунком розміру орендної плати станом на 01.07.2011 становить 4,5% від нормативної грошової оцінки землі (601' 661,31 грн). Тимчасовий договір підписаний представниками сторін. Умовами цього договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з часу його підписання сторонами та діє до укладення нотаріально посвідчених змін до основного договору (т.І, а.с. 72-73).

14.09.2012 договір оренди земельної ділянки від 14.09.2006 №4063, укладений між Христинівською РДА, як орендодавцем, та ТОВ "НВП "ЕКО-ТЕХНОЛОГІЯ", як орендарем, викладено в новій редакції. За умовами пунктів 2, 5, 9 договору оренди від 14.09.2012 в новій редакції ТОВ "НВП "ЕКО-ТЕХНОЛОГІЯ" передається земельна ділянка загальною площею 37,3907 гектарів; нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1' 065' 031,66 грн; орендна плата визначена в сумі 47' 926,42 грн на рік, що становить 4,5% від нормативної грошової оцінки. Двосторонній договір оренди від 14.09.2012 підписаний сторонами, посвідчений нотаріально 14.09.2012 та зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.01.2014.

Спірним у цій справі є розмір орендної плати, що сплачував позивач пропорційно площі орендованої землі та момент виникнення обов`язку платника сплачувати орендну плату в іншому розмірі.

У частині першій статті 30 Закону України ''Про оренду землі'' (далі - Закон №161-XIV) передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Отже, орендна плата за користування землею комунальної власності за своїм правовим статусом є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцю, а також це і загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку.

За правилами частини п`ятої статті 5 Закону України ''Про оцінку земель'' (далі - Закон №1378-IV) нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до пункту 288.2 статті 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.

У пункті 288.4 статті 288 ПК України вказано, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Також у статті 288 ПК України законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 цього кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом).

Своєю чергою у підпункті 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України передбачено, що річна сума орендної плати не може перевищувати 3 відсотки нормативної грошової оцінки для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об`єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі) оцінки, а для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже, незважаючи на договірний характер користування земельною ділянкою, розмір орендної плати не може бути меншим, ніж визначено положеннями ПК України, що має пріоритет над нормами інших актів.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №814/1786/16, де суд висновував, що незважаючи на договірний характер користування земельною ділянкою, розмір орендної плати не може бути меншим ніж визначено підпунктом 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 09.11.2021 у справі №635/4233/19 також зробила висновок, що при визначенні розміру орендної плати, у випадку передачі в оренду земель комунальної власності, має враховуватися нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства, а річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, однак і не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки.

У даному випадку за змістом договорів, на підставі яких позивач орендував земельну ділянку, розмір орендної плати був визначений на рівні 3 та 4,5 відсотків нормативної грошової оцінки, що відповідає вимогам податкового законодавства.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові 16.02.2021 у справі №921/530/18 (провадження №12-58гс20) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Згідно з частинами першою, другою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (пункти 46, 47).

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до пункту 36 договору оренди землі від 10.11.2009 зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку. Тимчасовий договір від 01.07.2011 щодо зміни розміру орендної плати був підписаний сторонами, які погодили новий розмір орендної плати. При цьому сторони узгодили, що цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та діє до укладення нотаріально посвідчених змін до основного договору.

Отже, момент укладення тимчасового договору, а відтак і початок перебігу його дії та внесених змін щодо розміру орендної плати сторони визначили та пов`язали з моментом підписання договору.

Оскільки сторони у вказаних договорах оренди землі спеціально не обумовили інше, ця угода набувала чинності з дати досягнення сторонами домовленості про зміну договору, тобто дати її підписання сторонами.

Крім того, дата виникнення у орендаря обов`язку сплачувати новий розмір орендної плати не залежить від дати державної реєстрації додаткової угоди, оскільки чинним законодавством України прямо не передбачено таку залежність та таке не узгоджується з вищенаведеними нормами частини третьої статті 653 ЦК України.

Такий зміст правового регулювання вищевказаних норм відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у справах №912/3295/18 (постанова від 02.10.2020) та №927/75/20 (постанова від 15.04.2021), де суд вказував, що реєстрація прав на оренду землі, як зазначалось, є офіційним визнанням і підтвердженням факту виникнення прав на землю; саме право оренди виникає з моменту реєстрації цього права; земля вважається переданою з моменту державної реєстрації права оренди. Натомість це не свідчить про те, що сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинність з моменту реєстрації права. Дійсно орендар не може до реєстрації права оренди реалізовувати законно своє право оренди, проте реєстрація права є у зоні відповідальності орендаря, який уклавши договір оренди, що набрав чинності за загальним правилом після підписання (якщо сторони не передбачили іншого в договорі), самостійно реєструє своє право та отримує всі повноваження користувача земельної ділянки на підставі договору оренди.

І хоча наведені висновки Верховного Суду стосуються укладення договору оренди землі, а не додаткової угоди до нього, аналогічний підхід щодо співвідношення дат підписання угоди та державної реєстрації відомостей про змінений розмір орендної плати за нею цілком і повністю має бути застосований і до додаткової угоди до договору оренди землі.

Відтак, Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що для визначення початку перебігу дії саме цього договору (тимчасовий договір від 10.11.2009) має значення момент його підписання, а не момент вчинення реєстраційних дій, і розмір орендної плати слід вважати зміненим з дня підписання цього договору.

Разом з тим, суди обох інстанцій не звернули увагу на те, що у пункті 43 договору 14.09.2012 початком перебігу його дії сторони визначили підписання цього договору та його нотаріальне посвідчення і державну реєстрацію відповідно до статті 18 Закону №161-XIV. Тобто, цим договором оренди передбачено, що він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Так само суди не надали належної оцінки доводу позивача, що орендну плату він декларував та сплачував за фактичне використання землі площею 35,56 гектарів на підставі договору від 10.11.2009, укладеного за участі в тому числі СТОВ "Верхнячка-Агро".

Як установлено матеріалами справи, за умовами вказаного договору земельна ділянка загальною площею 37,3907 гектарів перебувала у спільному користуванні на умовах оренди у ТОВ "НВП "ЕКО-ТЕХНОЛОГІЯ" та СТОВ "Верхнячка-Агро", орендну плату за земельну ділянку орендарі зобов`язані були сплачувати за згодою сторін щомісяця до 1-го числа наступного місяця. Тобто, цей договір мав багатосторонній характер, був укладений за участі двох співорендарів, які мали спільні права та обов`язки щодо орендованої земельної ділянки площею земельну ділянку 37,3907 гектарів, в тому числі щодо сплати орендної плати у визначеному договором розмірі.

Ураховуючи порядок укладення багатосторонніх договорів, приписи частини п`ятої статті 11 ЦК України, підстави, з яких виникають права та обов`язки за договором оренди земельної ділянки у сторін договору, передбачений положеннями КАС України обов`язок суду встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суду зазначає, що для правильного вирішення спору у цій справі суди мали залучити до участі у справі СТОВ "Верхнячка-Агро", від цивільних прав і обов`язків якого залежала повнота декларування та сплата орендної плати за землю ТОВ "НВП "ЕКО-ТЕХНОЛОГІЯ" на підставі договору оренди земельної ділянки від 10.11.2009 та тимчасового договору від 01.07.2011, в яких сторонами (орендарями) виступали ТОВ "НВП "ЕКО-ТЕХНОЛОГІЯ" та СТОВ "Верхнячка-Агро".

Зважаючи на зміст та суб`єктний склад правовідносин за вказаними договорами, Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про те, що позивач використовував 37,3907 гектарів, посилаючись на акти від 27.10.2009, якими були встановлені межі земельної ділянки в натурі, однак, які жодним чином не спростовували доводи позивача щодо використання ним землі площею 35,56 гектарів.

Встановлення цих обставин вливає на визначення розміру орендної плати, який зобов`язаний був сплачувати позивач на підставі укладених договорів, та на правильність суми визначеного контролюючим органом грошового зобов`язання товариству згідно з податковим повідомленням-рішенням від 24.12.2014 №0000852200.

Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання позивача у касаційній скарзі на відсутність підстав для проведення перевірки та її неправомірність не можуть бути предметом касаційного розгляду та правової оцінки судом у цій справі в силу вимог частини четвертої статті 341 КАС України, оскільки зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Наведені вище обставини унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак відповідно до статті 353 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ``Науково-виробничого підприємства ``Еко - технологія`` задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03.08.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 скасувати повністю і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко Т.А. Чумаченко