Постанова

від 19.12.2022 по справі 670/1088/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 670/1088/18

провадження № 61-16913св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство сільськогосподарського виробництва «ВІД-АГРО»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватного підприємства сільськогосподарського виробництва «ВІД-АГРО» (далі - ПП СВ «ВІД-АГРО») про визнання недійним договору оренди землі та стягнення коштів.

Позов мотивовано тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 965123, виданого 30 липня 2009 року, він є власником земельної ділянки, кадастровий номер 6820685000:03:003:0001, для ведення особистого селянського господарства на території Нетечинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області площею 2,00 га.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 грудня 2018 року дізнався, що 14 грудня 2015 року на підставі договору оренди землі від 07 грудня

2015 року, укладеного між ним та відповідачем, зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки за ПП СВ «ВІД-АГРО». Підприємство отримало зазначену земельну ділянку для вирощування сільськогосподарської продукції у строкове платне користування строком на 15 років.

Проте договір оренди він не укладав і не підписував, вважає його незаконним і таким, що порушує його майнові права, зокрема, обмежує право вільного володіння, користування та розпорядження власним майном.

З урахуванням збільшення позовних вимог просив

визнати договір оренди земельної ділянки від 07 грудня 2015 року, укладений між ним і ПП СВ «ВІД-АГРО», недійсним;

скасувати його державну реєстрацію;

стягнути з відповідача з урахуванням зазначеного в пункті 8 договору оренди розміру орендної плати компенсацію за період фактичного користування земельною ділянкою за 4 роки, починаючи з 07 грудня 2015 року по 07 грудня 2019 року, в розмірі 6 076,20 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 01 квітня

2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6820685000:03:003:0001, укладений 07 грудня 2015 року між ОСОБА_1 і ПП СВ «ВІД-АГРО» та скасовано його державну реєстрацію.

Стягнено з ПП СВ «ВІД-АГРО» на користь ОСОБА_1 компенсацію за період фактичного користування земельною ділянкою площею 2,00 га кадастровий номер 6820685000:03:003:0001, розташованою за адресою: Хмельницька область, Віньковецький район, Нетечинецька сільська рада за межами населеного пункту, з 07 грудня 2015 року по 07 грудня 2019 року, в розмірі

6 076,20 грн та судові витрати у розмірі 9 863,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи

№ 1628/1629/19-26 від 24.10.2019 року, підпис від імені ОСОБА_1 на договорі оренди земельної ділянки від 07 грудня 2015 року, сторонами якої є ОСОБА_1 та ПП СВ «ВІД-АГРО», об`єктом оренди у якій є земельна ділянка з кадастровим номером 6820685000:03:003:0001 виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів та ймовірно виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. Крім того допитана судом в режимі відеоконференцзв`язку старший судовий експерт Хмельницького відділення КНДІСЕ В. В. Атаманчук повністю підтримала свій висновок, та пояснила, що з огляду на просту будову об`єкта дослідження, а саме підпису від імені ОСОБА_1 в договорі оренди земельної ділянки, вона зробила висновок про те, що даний підпис ймовірно виконаний не ним, а іншою особою. Однак для такого висновку у неї було достатньо інформації, а в разі недостатності графічної інформації вона надала б висновок про неможливість вирішення поставленого в ухвалі суду питання.

Отже висновок судово-почеркознавчої експертизи є допустимим та достовірним доказом на підтвердження факту непідписання позивачем оспорюваного договору та в сукупності з поясненнями позивача про те, що договір він не підписував, не реєстрував, примірника договору не отримував, з його умовами ознайомлений не був, а також на підставі свідчень ОСОБА_2 , яка підтвердила, що дійсно в реєстраційній службі спірний договір реєструвала особисто вона за дорученням ОСОБА_3 , а не позивач, суд доходить висновку, що відсутнє й волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оспорюваного договору оренди між ним та ПП СВ «ВІД-АГРО» від 07 грудня 2015 року, у зв`язку з чим ця угода є недійсною.

Водночас в силу частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, то суд зазначає таке. Фактично земельну ділянку було передано орендодавцем орендарю 07 грудня 2015 року на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду. Директор ПП СВ «ВІД-АГРО» ОСОБА_3 у суді даючи пояснення та за його згодою будучи допитаним як свідок не заперечував факт користування належною позивачу земельною ділянкою та стверджував, що орендну плату ОСОБА_1 отримав за 2016, 2017 та 2018 роки, але не грішми, а в натуральному виразі - цукор та мінеральні добрива. При цьому на підтвердження своїх пояснень ОСОБА_3 надав для дослідження суду відомості за 2016-2017 роки на виплату грошей за пай, у яких зазначено, що за 2016 рік позивач отримав

1 222,83 грн, за 2017 рік - 3 700 грн, за 2018 рік - 1 222,83 грн, та вказав, що за 2019 рік ОСОБА_1 орендної плати не отримував. Водночас позивач ОСОБА_1 факт отримання орендної плати за 2016-2018 роки як грішми, так і в натуральному виразі, категорично заперечував.

Згідно з пунктами 8-11 договору оренди земельної ділянки, орендна плата вноситься орендарем у натуральній /грошовій формі та розмірі: 1 519,05 грн, що становить 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та становить в натуральному виразі не менше 900 кг зерна. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції. Орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати допускається.

Суд вважав, що в судовому засіданні доводи позивача щодо неотримання ним орендної плати доказами відповідачем не спростовані, тому з урахуванням зазначеного розміру орендної плати у договорі оренди земельної ділянки з відповідача на користь позивача належить стягнути за період з 07 грудня

2015 року по 07 грудня 2019 року 6 076,20 грн (1 519,05х4).

При цьому, на думку суду, показання свідків ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 не є належними, достовірними та достатніми доказами, які б дали змогу суду дійти висновку про отримання позивачем орендної плати за спірний період у натуральному виразі. Крім того, вказаними свідченнями підтверджуються пояснення ОСОБА_1 про неотримання ним зазначених у відомостях грошей за оренду земельної ділянки, а інших належних доказів на підтвердження своїх заперечень та спростування доводів позивача відповідач суду не надав.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 жовтня 2020 рокурішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП СВ «ВІД-АГРО» про визнання недійсним договору оренди землі та стягнення коштів відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПП СВ «ВІД-АГРО» судовий збір у сумі 2 114,40 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано належних і достатніх доказів того, що він не підписував договір оренди земельної ділянки від 07 грудня 2015 року та відсутнє його волевиявлення на вчинення цього правочину. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на висновок судово-почеркознавчої експертизи від 24 жовтня

2019 року № 1628/1629/19-26. Заперечення проти позову, відповідач мотивував тим, що висновок експертизи не є належним доказом, оскільки ґрунтується на припущеннях, спростовується встановленими обставинами та іншими доказами в справі. Висновок проведеної в справі судово-почеркознавчої експертизи від

24 жовтня 2019 року № 1628/1629/19-26 не містить категоричного висновку про те, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» в договорі оренди земельної ділянки від 07 грудня 2015 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Експерт зазначає, що встановлені розбіжності загальних та окремих почергових ознак відносно стійкі, суттєві та утворюють сукупність достатню лише для ймовірного висновку про те, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» в договорі оренди земельної ділянки від 07 грудня 2015 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач тривалий час сам не обробляв земельну ділянку, не сплачував податок за землю, знав, що нею користується ПП СВ «ВІД-АГРО». Надані відповідачем копії відомостей про отримання орендної плати, в тому числі й ОСОБА_1 , належними доказами не спростовані. Укладення договору оренди земельної ділянки та отримання позивачем орендної плати підтвердили допитані в суді першої інстанції свідки.

З урахуванням того, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про доведеність позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. За недоведеністю ці вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги про скасування реєстрації договору та стягнення плати за фактичне користування земельною ділянкою є похідними від вимоги про визнання договору оренди недійсним, тому також задоволенню не підлягають.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що враховуючи те, що позивачем оспорюється факт укладання правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а при вирішенні спору про захист права, яке позивач вважав порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки. Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок. Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин; які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Також Хмельницький апеляційний суд не звернув уваги, що матеріали справи не містять жодного висновку почеркознавчої експертизи, який би підтвердив факт підписання спірного договору позивачем. Відповідачем не висновок судової експертизи у встановленому законом порядку, що є його процесуальним обов`язком відповідно до положень процесуального закону у разі заперечення цього факту. Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги покази судового експерта Хмельницького відділення КНДІСЕ Атаманчук В. В., допитаного судом першої інстанції щодо висновку судово-почеркознавчої експертизи № 1628/1629/19-26 від 24 жовтня 2019 року, які були враховані судом першої інстанції.

Апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи. Тим самим суд апеляційної інстанції не забезпечив ефективне поновлення позивача в правах (аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/2933/14- ц (провадження № 61-1238св20).

Межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі

№ 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц, у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 358/815/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 387/709/18, від

16 вересня 2020 року у справі № 442/2933/14-ц, від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17).

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 670/1088/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 670/1088/18.

Зміст касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПП СВ «ВІД-АГРО» про визнання недійсним договору оренди землі та стягнення коштів, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 965123, виданого 30 липня 2009 року, є власником земельної ділянки кадастровий номер 6820685000:03:003:0001 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Нетечинецької сільської ради за межами населеного пункту Віньковецького району Хмельницької області.

07 грудня 2015 року між ОСОБА_1 і ПП СВ «ВІД-АГРО» укладений договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 6820685000:03:003:0001 площею 2,00 га строком на 15 років. Згідно з умовами договору орендна плата вноситься у натуральній/грошовій формі та розмірі 1 519,05 грн, що становить 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та становить в натуральному виразі не менше 900 кг зерна.

На підставі цього договору 14 грудня 2015 року реєстраційною службою Віньковецького районного управління юстиції Хмельницької області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди земельної ділянки за ПП СВ «ВІД-АГРО» (запис 12590540).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 1628/1629/19-26 від 24 жовтня 2019 року, підпис від імені ОСОБА_1 на Договорі оренди земельної ділянки від 07 грудня

2015 року, сторонами якої є ОСОБА_1 та ПП СВ «ВІД-АГРО», об`єктом оренди у якій є земельна ділянка з кадастровим номером 6820685000:03:003:0001 виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів та ймовірно виконано не ОСОБА_1 а іншою особою.

Відповідач надав для дослідження суду відомості на виплату грошей за пай, у яких зазначено, що за 2016 рік позивач отримав 1 222,83 грн, за 2017 рік - 3 700 грн, за 2018 рік - 1 222,83 грн, та вказав, що за 2019 рік ОСОБА_1 орендної плати не отримував.

Укладення договору оренди земельної ділянки та отримання позивачем орендної плати підтвердили допитані в суді першої інстанції свідки.

Позиція Верховного Суду

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження

№ 61-22315сво18).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

З урахуванням принципів приватного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри учасника (учасників правочину), забезпечує їх ідентифікацію, а також цілісність документа, яким формалізується правочин.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження

№ 14-79цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

… суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від

16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У справі, що переглядається, висновок проведеної у справі судово-почеркознавчої експертизи від 24 жовтня 2019 року № 1628/1629/19-26 не містить категоричного висновку про те, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» в договорі оренди земельної ділянки від 07 грудня 2015 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; позивач клопотань про призначення у справі повторної або додаткової експертизи не заявляв. Апеляційний суд встановив, що позивач тривалий час сам не обробляв земельну ділянку, не сплачував податок за землю, знав, що нею користується ПП СВ «ВІД-АГРО», надані відповідачем копії відомостей про отримання орендної плати, в тому числі й ОСОБА_1 , належними доказами не спростовані; укладення договору оренди земельної ділянки та отримання позивачем орендної плати підтвердили допитані в суді першої інстанції свідки.

Отже, апеляційний суд встановив, що оспорюваний договір укладений та виконувався, тому зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимогпро визнання недійсним договору оренди землі та стягнення коштів.

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі

№ 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), не дають підстав для висновку, що судове рішення в оскарженій частині ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 жовтня 2020 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства сільськогосподарського виробництва «ВІД-АГРО» про визнання недійсним договору оренди землі та стягнення коштів залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат