Рішення

від 09.11.2022 по справі 760/18535/16-ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/18535/16-ц

2/760/5828/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2022 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді Кушнір С.І.

за участю секретаря - Федоренко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської міської ради, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визначення частки у праві спільної сумісної власності, визнання права власності в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 31.10.2016 р. звернулись до суду з позовною заявою до Київської міської ради, Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в якій просили:

- визначити, що частка померлого ОСОБА_5 в праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0790 та, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , згідно державного акту на право приватної власності на землю IV-KB № 147299, виданого на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 05 лютого 1998 року № 215, становила 1/2;

- визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,0790 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,0790 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братами, а їх батьком є ОСОБА_5 .

Зазначають, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, заповіту на випадок своєї смерті не залишив. Його діти ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є його спадкоємцями за законом.

Посилаються на те, що з майна, що залишилось після смерті ОСОБА_5 , позивачі успадкували 29/100 частин будинку АДРЕСА_1 , відповідно до рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 19.12.2007 р. Іншими співвласниками будинку на підставі цього ж судового рішення є ОСОБА_4 (володіє 22/100 частинами будинку) та ОСОБА_3 (володіє 49/100 частинами будинку).

Згідно державного акту на право приватної власності на землю IV-KB 147299, ОСОБА_5 на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 05.02.1998 р. № 215 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0790 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 . Землю передано у спільну приватну власність з гр. ОСОБА_7 .

Згідно державного акту на право приватної власності на землю IV-KB № 147298, ОСОБА_7 на підставі цього ж розпорядження КМДА передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0790 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 , землю передано у спільну приватну власність з гр. ОСОБА_5 .

Отже, позивачі зазначають, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на праві приватної власності (без виділу часток) належала земельна ділянка площею 0,0790 га, розташована в АДРЕСА_1 .

У 2016 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до нотаріальної контори з заявами про видачу їм свідоцтв про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,0790 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановами про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 2446/01-31 від 01.06.2016 р. та № 2531 від 15.07.2016 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,0790 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Разом з тим, позивачі вказують, що вони взагалі не володіли інформацією про те, що їх батько є власником земельної ділянки, і в них ніколи не було оригіналу правовстановлюючого документу на землю.

Позивачі вважають, що виходячи із засад законодавства щодо рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності, за відсутності будь-яких інших письмових домовленостей між ними щодо часток у праві спільної сумісної власності, слід вважати, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 як члени однієї сім`ї володіли кожен 1/2 частиною земельної ділянки, належної їм на праві приватної власності.

Виходячи з цього, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на їхню думку після смерті їх батька мають право на спадкування 1/2 частини вказаної земельної ділянки, тобто по 1/4 частини земельної ділянки кожний.

Зазначають також, що оформити документи щодо права власності на земельну ділянку спадкоємці не мали змоги через відсутність у них правовстановлюючого документу на землю (оригіналу), а також з копій цих правовстановлюючих документів (державних актів) вбачається, що частки співвласників на земельну ділянку не виділені. У зв`язку з цими обставинами позивачі змушені звернутись за захистом своїх прав до суду.

На підставі викладеного просили позов задовольнити.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 01.11.2016 р. зазначену цивільну справу було передано в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Лазаренко В.В.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва Лазаренко В.В. від 04.11.2016 р. відкрито провадження в зазначеній цивільній справі, призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні та викликано учасників процесу.

31.01.2017 р. представником відповідача Київської міської ради до суду подано пояснення у справі, в якому просить прийняти законне та обґрунтоване рішення, слухати справу без участі представника Київради. В поясненнях посилається на те, що на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 05.02.1998 р. № 215 ОСОБА_7 та ОСОБА_5 передано у спільну приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських будівель та зареєстровано державні акти на право приватної власності на землю.

Отже, громадяни ОСОБА_7 та ОСОБА_5 набули право власності на земельну ділянку спільно та без виділення часток.

Зазначає, що визначення частки у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно за померлими суперечить вимогам ст. З ЦПК, статей 27-31 ЦПК, оскільки судом вирішується питання про права осіб, які не є сторонами процесу та у зв`язку зі смертю не мають цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності.

Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Частиною 4 ст. 120 Земельного Кодексу України встановлено, що у разі набуття право власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруду.

Разом з тим, з позову не вбачається, яку саме частину житлового будинку по АДРЕСА_1 успадкували за померлим позивачі.

Ухвалою суду, від 01.02.2017 р. за клопотанням представника позивача залучено в якості відповідача ОСОБА_3 .

07.06.2017 р. представником відповідача - Головного управління юстиції в м. Києві до суду подано заперечення на позовну заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Обґрунтовуючи свої заперечення посилається на те, що позовна вимога про визнання права власності в порядку спадкування за законом не може бути задоволена у зв`язку з тим, що це право не оспорюється або не є невизнаним Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві або його підпорядкованими органами.

Крім того, вважає, що Головне територіальне управління юстиції у місті Києві є неналежним відповідачем, оскільки відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» та Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16. 05.2013 № 24-753/0/4-13 у спорах про визнання права власності на спадкове майно в якості належного відповідача не може розглядатись нотаріус або орган державної реєстрації прав. Якщо зазначені особи та органи відмовляють у вчиненні покладених на них нотаріальних дій чи здійсненні державної реєстрації, така відмова може бути оскаржена в судовому порядку, за умови відсутності спору про право на спадщину. При вирішенні спорів про визнання права власності в порядку спадкування на нерухоме майно відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

03.04.2018 р. представником позивача подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить:

- визначити, що частка померлого ОСОБА_5 в праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0790 га, кадастровий номер 8000000000:69:155:0004, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , згідно державного акту на право приватної власності на землю IV-KB № 147299 від 24.01.2001 р., виданого на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 05.02.1998 р. № 215, становила 1/2;

- визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,0790 га, кадастровий їй 8000000000:69:155:0004. розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,0790 га, кадастровий 8000000000:69:155:0004. розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

02.04.2018 р., 03.04.2018 р. до суду представниками відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відповідно, подано відзиви на позовну заяву, в яких просять відновити у задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої заперечення, посилаються на те, що згідно з рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 19.12.2007 р. позивачі успадкували 29/100 частин будинку АДРЕСА_1 після смерті свого батька, ОСОБА_5 .

Відповідно до того ж рішення суду першої інстанції іншими співвласниками даного будинку є ОСОБА_4 , якій належить 22/100 частини, та ОСОБА_3 , за якою визнано право власності на 49/100 частин спільного будинку.

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю IV-KB № 147299, виданого на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 05.02.1998 р. № 215 земельна ділянка площею 0,0790 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була передана у спільну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

На підставі цього позивачі, як спадкоємці ОСОБА_5 , претендують на 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не зважаючи на те, що їм належить лише 29/100 частини будинку АДРЕСА_1 .

Посилаються на те, що за загальним правилом, закріпленим у ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Зазначають також, що при цьому при застосуванні положень ст. 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою ст. 125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило. стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта- права власності.

Враховуючи це, спірна земельна ділянка з моменту отримання і реєстрації державного акту є об`єктом права власності і предметом поділу між співвласниками, а тому до даних правовідносин застосовуються положення ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України, зокрема, при здійсненні поділу земельної ділянки.

Виходячи з того, що володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній власності в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, при застосуванні ст. 88 Земельного кодексу України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше набули відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок слід брати до уваги відповідний правовстановлюючій документ. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками житлового будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право користування якою має позивач (позивачі), виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Дана правова позиція підтверджується судовою практикою Верховного Суду України, зокрема постановою від 11.02.2015 р. по справі № 6-2цс15.

Також варто звернути увагу, що постановами державного нотаріуса П`ятої Київської державної нотаріальної контори Наумова В.В. позивачам було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на вищевказане майно у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, що відповідно до приписів ст. 50 Закону України «Про нотаріат», на думку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , надало їм право на звернення з цим позовом до суду.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим засобом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Проте жодних доказів на підтвердження того, що правовстановлюючі документи не підлягають відновленню у встановленому законом порядку позивачі не надали.

Виходячи з цього, представники відповідача вважають, що позовні вимоги щодо визначення в праві спільної сумісної власності за померлим ОСОБА_5 1/2 частки на дану земельну ділянку та визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування по 1/4 частині за кожним з позивачів земельної ділянки площею 0,0790 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , є безпідставними, небунтованими та такими, що суперечать положенням чинного законодавства України та судовій практиці.

10.09.2018 р. представником позивачів подано відповідь на відзив представників відповідача ОСОБА_3 . Посилається на те, що у відзиві зазначаються посилання на норми Земельного кодексу України від 25.10.2001 року, і основним аргументом відповідача є те. то «право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди»... (ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України).

Однак, предметом позову є відповідна частина земельної ділянки, що перебувала у приватній власності (спільній сумісній власності) батька позивачів - ОСОБА_5 , та на які позивачі просять визнати за ними право власності в порядку спадкування за законом.

Підставами позову (обставинами, якими позивачі обґрунтовують свої позовні вимоги) є: спадкування за законом майна (відповідної частини земельної ділянки), що залишилось після смерті їх рідного батька, неможливість одержати свідоцтво про право власності за законом у нотаріуса через відсутність правовстановлюючого документа, та у зв`язку з невизначеністю частки померлого ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності.

Отже, при вирішенні справи до даних правовідносин слід застосовувати законодавство, що регулювало відносини у сфері спадкування, чинне на момент відкриття спадщини.

У той же час, у відзиві відповідач посилається на застосування норм Земельного кодексу України від 25.10.2001 року, який набув чинності з 01 січня 2002 року, і до даних правовідносин застосований бути не може.

Крім того, навіть за нормами земельного законодавства право на земельну ділянку пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди не може бути передано, якщо ця земельна ділянка уже перебуває у власності інших осіб, оскільки це є порушенням права власності.

Отже, представник позивачів зазначає, що твердження представника відповідача щодо застосування норм Земельного кодексу до відносин, що виникли у сфері спадкування, с помилковим. Надані представником відповідача матеріали судової практики не можуть бути взяті до уваги, оскільки також стосуються правозастосування Земельного кодексу України, що у даній ситуації є неприйнятним.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 19.02.2019 р. зазначену цивільну справу було передано в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 16.11.2020 р. закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалоюі Солом`янського районного суду м. Києва від 17.05.2021 р. до участі у справі залучено правонаступника відповідача Головного територіального управління юстиції у місті Києві - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).

В судовому засіданні представник позивачів позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити, посилаючись на підстави, викладені у позовній заяві та надані докази.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача проти задоволення позову заперечилив у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов.

Представник Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судовому засіданні заперечував проти позову, оскільки управління є неналежним відповідачем.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засіданні не з`явилась, про місце, день та час судового розгляду повідомлялась у встановленому порядку.

Заслухавши пояснення учасників процесу, врахувавши їх доводи, розглянувши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 05.02.1998 р. № 215 ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у спільну приватну власність була передана земельна ділянка площею 0,0811 га, розташована по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

24.01.2001 р. на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було видано державні акти серії IV-КВ № 147299 та серії IV-КВ № 147298 відповідно, на право приватної спільної власності на земельну ділянку площею 0,0790 га, розташовану по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів КМДА від 14.01.2016 р. № 01 встановлено, що згідно з даними міського земельного кадастру, земельна ділянка площею 790,01 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:69:155:0004) по АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на підставі розпорядження КМДА «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських будівель» від 05.02.1998р. № 215 (державні акти на право власності серії IV-КВ № 147299 та серії IV-КВ № 147298).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 08.01.2003 р. серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією запису акта про смерть від 22.10.2002 р. № 16730 та копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , спадкоємицею за законом після смерті якої є її донька ОСОБА_3 .

В судовому засіданні були оглянуті спадкові справи після смерті ОСОБА_5 (№ 272) та ОСОБА_7 (№ 25), з яких встановлено, що ОСОБА_5 за життя не складав заповіту на випадок своєї смерті.

Також, з даних спадкових справи також встановлено, що з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулись позивачі у справі.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 19.12.2007 р. справа № 2-о-2-1/07 встановлено факт прийняття ОСОБА_10 - батьком ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) після смерті ОСОБА_11 спадщини на 9/100 частин будинку АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на 22/100 частин будинку АДРЕСА_1 , які є квартирою АДРЕСА_2 цього будинку, вартістю 41926 грн. (без врахування вартості ремонту) та яка складається з приміщень: жилі кімнати (1-7), розміром 19, 4 кв.м. , (1-6) - розміром 10, 5 кв.м. , (1-5) - розміром 9, 9 кв.м. , кухня (1-3) - розміром 9, 2 кв.м. , кладова (1-2) - розміром 1, 3 кв.м. , веранда (1-1) - розміром 5, 1 кв.м. , коридор (1-4) - розміром 5, 8 кв.м. Виділино квартиру АДРЕСА_3 у володіння та користування ОСОБА_4 . Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних долях після смерті їх батька ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на 29/100 часток будинку АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по праву спадкування за законом на 29/100 частин будинку АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності по праву спадкування за законом на 49/100 частин будинку АДРЕСА_1 .

Постановами державного нотаріуса П`ятої київської державної нотаріальної контори Наумова В.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 2446/01-31 від 01.06.2016 р. та № 2531 від 15.07.2016 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,0790 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Таким чином, спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_5 є діти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - позивачі у справі.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України в редакції 2001 року право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами частини другої статті 6, частини першої статті 22, частини першої статті 23 ЗК України в редакції 1991 року передбачалося набуття громадянами права власності на земельні ділянки у разі одержання їх у спадщину та виникнення права власності після встановлення меж земельної ділянки в натурі і одержання державного акта про право власності на землю.

Аналогічними за змістом нормами статті 81 ЗК України також передбачено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.

На відміну від норми статті 30 ЗК України в редакції 1991 року, яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку в разі переходу права власності на будівлю і споруду, частина перша статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду від 19.12.2007, визначила, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).

Частина четверта статті 120 ЗК України передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Окрім того, частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст.86 ЗК України. земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

За нормою статті 89 ЗК України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: співвласників жилого будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Відповідно до ст.1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

В судовому засіданні встановлено, що державний акт серії IV-КВ № 147299 на ім`я ОСОБА_5 на право приватної спільної власності на земельну ділянку площею 0,0790 га, розташовану по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель видано 24.01.2001 року. Тобто на день відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 був відсутній документнт, що посвідчує набуття ОСОБА_11 права власності на земельну ділянку.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (ст. 51 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.11.2021 р. в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 р. по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У цій справі предметом спору є визнання за позивачами права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 .

Разом з цим, ОСОБА_4 , як співвласник 22/100 частин будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не залучена до участі в справі як відповідач, тоді як рішення суду у спірних правовідносинах впливає на її права та обов`язки, а тому в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачами права власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування після ОСОБА_5 слід відмовити.

При цьому, судом роз`яснювалось позивачам про необхідність залучення ОСОБА_4 як відповідача, проте, вони своїм правом не скористались.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської міської ради, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визначення частки у праві спільної сумісної власності, визнання права власності в порядку спадкування - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.І.Кушнір