Ухвала

від 20.12.2022 по справі 914/3053/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/3053/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.,

секретар судового засідання - Кравчук О. І.,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2022 (Гриців В. М. - головуючий суддя, судді Зварич О. В., Малех І. Б.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Вищого приватного навчального закладу "Львівський медичний фаховий коледж "Медик"

про стягнення 1 992 336,38 грн заборгованості за договором оренди,

(У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Дунець Г. Я., відповідача - Романець А. Б.),

ВСТАНОВИВ:

1. У жовтні 2021 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") до Вищого приватного навчального закладу "Львівський медичний фаховий коледж "Медик" (далі - ВПНЗ "Львівський медичний фаховий коледж "Медик") про стягнення 1 992 336,38 грн заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, від 02.01.2003 № 62.

Позовна заява мотивована невиконанням відповідачем умов договору за період з березня 2020 року по квітень 2021 року, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем суми основного боргу в розмірі 1 713 425,14 грн, 129 190,71 грн інфляційних нарахувань, 44 051,50 грн 3 % річних, 105 669,03 грн пені.

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.01.2022 у справі № 914/3053/21 позов задоволено частково. Стягнуто з ВПНЗ "Львівський медичний фаховий коледж "Медик" на користь АТ "Українська залізниця" 1 713 425,14 грн заборгованості зі сплати орендних платежів згідно з договором оренди індивідуального визначеного нерухомого державного майна від 02.01.2003 № 62, 129 190,71 грн інфляційних нарахувань, 44 051,50 грн 3 % річних, 10 566,90 грн пені.

Рішення суду першої інстанції аргументоване тим, що всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором, відповідач за період з березня 2020 року по квітень 2021 року не сплатив орендну плату, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 713 425,14 грн, доказів про погашення заборгованості відповідач не надав. Суд погодився з твердженнями позивача про те, що введення в Україні карантину у зв`язку із поширення на теренах України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 не є підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати.

Встановлення та постійне продовження Кабінетом Міністрів України карантину як наслідку поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, супроводжується лише забороною відвідування навчальних закладів її здобувачами протягом певних періодів часу, а не усього строку дії карантину. У зв`язку із цим суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість нарахування відповідачу 129 190,71 грн інфляційних нарахувань, 44 051,50 грн 3 % річних, 105 669,03 грн пені. Водночас, враховуючи інтереси обох сторін, значний розмір заборгованості, усну заяву відповідача про необхідність зменшення боргу та те, що заборгованість відповідача виникла після початку епідемії хвороби COVID-19 і встановлення карантинних обмежень, а також ступінь виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені, що підлягає до стягнення з відповідача, на 90 %.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2022 у справі № 914/3053/21 рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2022 скасоване та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що у подібних правовідносинах Верховний Суд висловив позицію про те, що з огляду на положення постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" (далі - постанова КМУ № 611) нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 цієї постанови, є державним регулюванням такої плати. Постанова КМУ № 611 не встановлює будь-якої процедури надання передбачених нею звільнень і знижок, у тому числі не передбачає необхідності отримання погоджень або укладення додаткових угод, нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 цієї постанови, є державним регулюванням такої плати, а тому отримання погодження щодо звільнення або знижки орендної плати, так само як і внесення змін до договору оренди цією постановою не вимагається. При цьому Верховний Суд зазначає, що право на зменшення орендної плати (або звільнення від її сплати) орендарі відповідної категорії отримують автоматично, за умови відповідності критеріям, прямо визначеним Постановою КМУ № 611, та незалежно від того, чи припинили такі орендарі свою діяльність на орендованому майні внаслідок запровадження карантину. (постанови Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 910/13397/20, від 09.02.2022 у справі № 921/1/21). Вказана правова позиція спростовує доводи позивача про те, що правлінням АТ "Укрзалізниця" не прийнято рішення щодо звільнення контрагентів від орендної оплати та відповідно спростовує твердження про відсутність правових підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати згідно з договором від 02.01.2003 № 62.

За договором оренди від 02.01.2003 № 62 та додатковою угодою від 03.03.2008 № 1 до договору відповідач орендує нежитлове приміщення для розміщення приватного навчального закладу. Орендна плата розрахована відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786.

Приписи Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", положення статуту АТ "Українська залізниця" та умови договору оренди № 62 з наступними змінами і доповненнями дають підстави для висновку про те, що на час укладення договору оренди № 62 і дотепер, спірне нерухоме майно було і є державним майном.

Додатковий договір від 17.05.2018 до договору оренди № 62 укладено у зв`язку з утворенням ПАТ "Укрзалізниця" відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства Українська залізниця" та керуючись статтею 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Орендна плата теж визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 № 786.

Таким чином, наданий позивачем витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.12.2019 за номером 191212494, згідно з яким власником будівлі літ. А-4 загальною площею 3181,1 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Поліщука, 76, названо АТ "Українська залізниця", а форма власності приватна, - в силу свого статусу не може спростувати чи заперечити положення Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", статуту АТ "Українська залізниця", договору оренди № 62 з наступними змінами і доповненнями. Докази, які б підтверджували зміну форми власності спірного нежитлового приміщення з державної на приватну, у матеріалах справи відсутні.

Отже, орендодавець державного майна (АТ "Українська залізниця") зобов`язаний був забезпечити відповідне нарахування орендної плати на період карантину згідно з приписами постанови КМУ № 611. Проте в частині нарахування орендної плати за період з березня 2020 року по квітень 2021 року (для розміщення приватного навчального закладу) позивач не застосував приписи цієї постанови.

Орендоване нерухоме державне майно відповідач використовує як приватний навчальний заклад, що відповідає критеріям, визначеним постановою КМУ № 611. Тому на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, орендар (ВПНЗ "Львівський медичний фаховий коледж "Медик") звільняється від орендної плати, який орендує приміщення для розміщення приватного закладу освіти.

3. АТ "Українська залізниця" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2022 у справі № 914/3053/21 і залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2022.

Підставою касаційного оскарження є пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Скаржник вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування приписів постанови КМУ № 611 до правовідносин з оренди майна, яке перебуває у приватній власності. Заявник стверджує, що апеляційний господарський суд фактично скасував право приватної власності АТ "Українська залізниця" на спірний об`єкт нерухомого майна, визнав його державним і розглянув справу як спір про право власності на майно, а не стягнення заборгованості за договором оренди. Судом фактично скасовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.12.2019 № 191212494, в якому зазначено, що об`єкт нерухомості за договором оренди належить АТ "Українська залізниця" на праві приватної власності. Крім того, не враховано пункти 4, 32 статуту позивача у редакції від 31.10.2018 № 938 відповідно до яких АТ "Українська залізниця" - приватне акціонерне товариство.

Суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та вимог апеляційної скарги і застосував підставу для звільнення від сплати орендної плати, передбачену постановою КМУ № 611, попри те, що відповідач не посилався на вказану постанову і не стверджував, що спірне майно належить до державної власності.

4. Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 132/2305/21 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови за відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування постанови КМУ № 611 до правовідносин з оренди майна, яке перебуває у приватній власності.

Постановою КМУ № 611 врегульовані деякі питання щодо звільнення орендарів від орендної плати, а також щодо нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, зокрема у пункті 1 цієї постанови передбачено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:

1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;

2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, здійснюється у розмірі:

50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;

25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.

Вказаним нормативно-правовим актом зобов`язано орендодавців державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 постанови КМУ № 611, починаючи з дати встановлення карантину. Оскільки ця постанова не встановлює будь-якої процедури надання передбачених нею звільнень і знижок, у тому числі не передбачає необхідності отримання погоджень або укладення додаткових угод, нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 цієї постанови, є державним регулюванням такої плати, а тому отримання погодження щодо звільнення або знижки орендної плати, так само як і внесення змін до договору оренди цією постановою не вимагається.

Відповідний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 910/13397/20, від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20, від 09.02.2022 у справі № 921/1/21.

У постанові Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 922/3734/20 зазначено, що право на нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 постанови КМУ № 611, виникає автоматично, в силу прямої норми закону та не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір.

Таким чином, у зазначених постановах Верховного Суду чітко вказано на те, що приписи постанови КМУ № 611 застосовуються автоматично та зобов`язують орендодавців саме державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, починаючи з дати встановлення карантину. Практика Верховного Суду щодо застосування постанови КМУ № 611 саме у контексті поширення на державне майно є сталою, а підстав для інакшого тлумачення чи застосування, зважаючи на обґрунтування касаційної скарги, колегія суддів не вбачає.

Як слідує із оскарженої постанови у справі № 914/3053/21, апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, безпосередньо застосовував наведені вище висновки, у тому числі посилався на постанови Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №910/13397/20, від 09.02.2022 у справі № 921/1/21. Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дослідивши правову природу правовідносин сторін , суд апеляційної інстанції встановив, що спірне нерухоме майно, було і є державним майном. У свою чергу, Верховний Суд відповідно до статті 300 ГПК України не може встановлювати обставини справи або здійснювати переоцінку доказів, які вже були оцінені судом попередньої інстанції.

Отже, зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків щодо застосування норм постанови КМУ № 611.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Зміст доводів заявника у контексті обґрунтування підстави касаційного оскарження фактично зводиться до необхідності формування висновку Верховного Суду, який вже неодноразово викладався. Інших доводів саме у контексті підстави оскарження (а не загальних посилань на неправильну оцінку обставин справи), які б могли за характеризуючими ознаками вказати на необхідність формування іншого висновку, касаційна скарга не містить.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження скаржником не зазначалися та не обґрунтовувалися в поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2022 № 914/3053/21.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (див. рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ засвідчує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 4 частини першої статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2022 № 914/3053/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак