Постанова

від 13.12.2022 по справі 904/4134/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/4134/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.10.2022 (головуючий суддя Чередко А. Є., судді Іванов О. Г., Орєшкіна Е. В.)

і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2022 (головуючий суддя Чередко А. Є., судді Іванов О. Г., Орєшкіна Е. В.)

у справі № 904/4134/20

за позовом фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Коваленко і Ко" і 2) Приватної фірми "Нік АН",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - 1) Комунальне підприємство "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради, 2) Приватне підприємство "Кадак", 3) Приватне підприємство "Дружба 2017", 4) Виконавчий комітет Дніпровської міської ради і 5) Дніпровська міська рада,

про визнання права власності,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Сиромятников Е. О., відповідача-2 - Коваленко С. О.)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Фізична особа-підприємець Кузьмінов Володимир Олександрович (далі - позивач, ФОП Кузьмінов В. О.) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коваленко і Ко" (далі - відповідач-1, ТОВ "Коваленко і Ко") та Приватної фірми "Нік Ан" (далі - відповідач-2, ПФ "Нік АН") про визнання за ним права власності на нерухоме майно, що складається з: автомобільної стоянки, яка складається з: А-1 будинок охорони, площею 18,8 кв. м, Б - бокси, площею 44,7 кв. м, В - склад, площею 28,7 кв.м, Г - склад, площею 28,3 кв. м, Е - металевий сарай, площею 1 220 кв. м, Ж - навіси, площею 2 396 кв. м, Д - сторожовий пост, площею 3,44 кв. м, № 1-3, 1 - споруди (ворота, огорожа, мостіння), по вулиці Набережна Заводська, 110, м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 362739512101).

2. Позовні вимоги аргументовані тим, що ФОП Кузьмінов В. О. набув право власності на спірний об`єкт нерухомості на законних підставах, однак в подальшому право власності на майно незаконно перейшло до третіх осіб, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду за захистом порушених прав з позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно.

3. ФОП Кузьмінов В. О. зазначає, що спірне нерухоме майно, яке раніше належало Товариству з обмеженою відповідальністю "Пеле Груп" (далі - ТОВ "Пеле Груп"), було правомірно придбано позивачем з прилюдних торгів та на підставі акта про передання права власності на куплене нерухоме майно від 30.10.2015 і протоколу про проведення аукціону, складеного 29.10.2015 Правобережною товарною біржею, позивачем 20.11.2015 отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, посвідчене приватним нотаріусом ДМНО Лозенко В.В. та зареєстроване за реєстровим № 2683.

Короткий зміст судових рішень у справі

4. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021 вжито заходи забезпечення позову до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі шляхом: (1) накладення арешту на нерухоме майно по вул. Набережна Заводська, 110, м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 362739512101), а саме автомобільну стоянку; (2) заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо автомобільної стоянки, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 110 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 362739512101).

5. Справа розглядалась судами неодноразово.

6. Останнім рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 позов задоволено; визнано за позивачем право власності на нерухоме майно, а саме автомобільну стоянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 362739512101).

7. Задовольняючи позовні вимоги про визнання за ФОП Кузьміновим В. О. права власності на спірну автомобільну стоянку, місцевий господарський суд виходив з правомірності набуття останнім права власності на це нерухоме майно та незаконного переходу права власності на нього до третіх осіб, що згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнано судом підставою для захисту порушених прав позивача шляхом визнання права власності.

8. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.10.2022 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2022 у цій справі скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

9. Мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна автомобільна стоянка вибула з володіння її власника - ПФ "Нік Ан" поза його волею, а прилюдні торги, які відбулись 03.06.2014 та на підставі яких відбувся перехід права власності на це нерухоме майно від ПФ "Нік Ан" до ТОВ "Пеле Груп", визнані недійсними у судовому порядку.

10. При цьому апеляційним судом також враховано, що на час проведення 29.10.2015 аукціону з продажу автостоянки у справі про банкрутство ТОВ "Пеле Груп", спірне нерухоме майно перебувало під арештом, накладеним ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2015 у справі № 205/6594/14-к, про що були внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

11. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визнання недійсними у судовому порядку прилюдних торгів 03.06.2014 та накладення арешту на спірну автостоянку унеможливлює в силу положень статей 328, 330 ЦК України висновок про правомірність подальшого набуття позивачем права власності як покупцем спірного об`єкту з аукціону у справі про банкрутство ТОВ "Пеле Груп".

12. Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2022, зокрема, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021.

13. Підставою для скасування заходів забезпечення позову у цій справі, суд апеляційної інстанції визнав обставини ухвалення цим судом нового рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

14. ФОП Кузьмінов В. О. подав касаційні скарги, в яких просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 04.10.2022 та залишити в силі рішення суду першої інстанції від 17.06.2022. Також скаржник просить скасувати додаткову постанову апеляційного суду від 01.11.2022 в частині скасування заходів забезпечення позову, вжитих у цій справі ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021 та прийняти в цій частині постанову, якою відмовити в задоволенні заяви ПФ "Нік Ан" про ухвалення додаткового рішення в частині скасування заходів забезпечення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

15. У касаційних скаргах скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, вказує на помилковий висновок апеляційного суду про те, що видане за наслідками проведеного 29.10.2015 аукціону свідоцтво про набуття позивачем права власності, як і державна реєстрація цього права не є підставами для виникнення в особи права власності на нерухоме майно. В цій частині доводів щодо застосування статей 215, 657 ЦК України, статей 50, 75 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", пункту 4 глави 12 Положення "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" (затверджене наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5) скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.03.2018 у справі № 909/1066/13, від 29.05.2018 у справі № Б11/009-12, від 22.01.2020 у справі № 911/3198/13.

16. Скаржник наголошує, що законність аукціону / включення майна у ліквідаційну масу / видача позивачу свідоцтва про право власності на спірну автомобільну стоянку підтверджено постановою суду апеляційної інстанції, яка розглянула це питання в межах справи № 904/2396/15 про банкрутство ТОВ "Пеле Груп", і ПФ "Нік Ан" таке судове рішення оскаржено не було.

17. На переконання скаржника, оскільки всі питання, пов`язані з проведенням аукціону, в тому числі набуття права власності на спірну автомобільну стоянку за наслідком проведення такого аукціону, розглядаються судом виключно в межах справи про банкрутство, суд апеляційної дійшов суперечливого висновку про те, що відмова судовим рішенням у справі № 904/2396/15 про банкрутство ТОВ "Пеле Груп" щодо визнання недійсними аукціону (відкритих торгів) з продажу спірної автомобільної стоянки у справі та чинність результатів цього аукціону, не має значення для вирішення спору в цій справі. В цій частині доводів щодо застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 40, 46, 55 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 388 ЦК України скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.06.2021 у справі № 910/3919/19, від 13.04.2022 у справі №750/3763/21, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 09.02.2021 у справі №635/4741/17.

18. Окрім цього, оскаржуючи постанову від 04.10.2022, скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.08.2018 у справі №908/431/14, від 20.10.2021 у справі № 910/2592/19, від 23.11.2021 у справі № Б8/065-12, від 30.11.2021 у справі №906/638/20 (906/144/17), від 13.03.2018 у справі №911/494/17, від 25.04.2018 у справі №910/16955/17, від 11.06.2019 у справі №920/1316/14, від 26.09.2019 у справі №11/19, від 26.02.2019 у справі №911/3132/17, від 21.11.2019 у справі № 20/5007/1475-Б/12, від 28.11.2019 у справі № 5009/2987/12, від 07.05.2020 у справі № 922/3059/16, від 10.10.2019 у справі № 592/7963/16-ц, від 23.12.2020 у справі № 639/7253/18 та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 15.05.2019 у справі 205/8482/15, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

19. Також, не погоджуючись із додатковою постановою від 01.11.2022 в частині скасування вжитих судом першої інстанції заходів забезпечення позову, скаржник зазначає про те, що (1) у цій справі суд апеляційної інстанції не був встановленим законом судом для вирішення питання щодо скасування заходів забезпечення позову вже після завершення розгляду справи, а (2) відповідне питання також не належить до тих, які можна вирішити шляхом ухвалення додаткового судового рішення. Обґрунтовуючи ці доводи скаржник посилається на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.11.2021 у справі № 910/11857/20.

Позиція інших учасників справи

20. ПФ "Нік Ан" подала відзив, у якому просить змінити постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.10.2022, посилаючись на те, що судові рішення у цій справі ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права внаслідок незастосування судами при вирішенні спору положень статті 392 ЦК України.

21. Відповідач-2 зазначає, що оскільки на момент звернення позивача з позовом про визнання права власності на спірне нерухоме майно, таке право зареєстровано за ТОВ "Коваленко і Ко", належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі відповідає вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.

22. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційні скарги, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Розгляд заяв та клопотань

23. 12.12.2022 до Верховного Суду від ПФ "Нік Ан" надійшла заява щодо постановлення окремої ухвали у справі № 904/4134/20, яку аргументовано, зокрема, тим, що переходу права власності на спірну автостоянку до Кузьмінова В. О. передувало протиправне скасування накладених арештів на вказане майно. Крім того, Кузьмінов В. О., діючи як ліквідатор Приватного підприємства "ОПО" продав цю ж автостоянку із сфальсифікованою адресою.

24. Розглянувши вказану заяву про постановлення окремої ухвали у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для її задоволення з огляду на таке.

25. Відповідно до частини першої статті 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

26. Частиною одинадцятою статті 246 ГПК України визначено, що окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ним заходи у визначений в окремій ухвалі строк.

27. Аналіз положень наведеної статті ГПК України дає підстави для висновку, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

28. В даному випадку колегія суддів не вбачає правових підстав для постановлення окремої ухвали, передбаченої статтею 246 ГПК України, з огляду на те, що до компетенції суду касаційної інстанції не належить встановлення наявності або відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України. Крім того, з урахуванням висновків, до яких колегія суддів дійшла під час касаційного розгляду цієї справи, а також його результатів - закриття касаційного провадження (про що детальніше зазначено нижче у цій постанові), встановлення наведених заявником порушень знаходяться поза межами предмета перевірки у цьому касаційному провадженні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

29. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо касаційної скарги на постанову апеляційного суду від 04.10.2022

30. Постанова суду апеляційної інстанції у справі оскаржується позивачем з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №909/1066/13, від 29.05.2018 у справі №Б11/009-12, від 22.01.2020 у справі №911/3198/13, від 10.06.2021 у справі №910/3919/19, від 13.04.2022 у справі №750/3763/21, від 01.08.2018 у справі №908/431/14, від 20.10.2021 у справі №910/2592/19, від 23.11.2021 у справі №Б8/065-12, від 30.11.2021 у справі №906/638/20 (906/144/17), від 13.03.2018 у справі № 911/494/17, від 25.04.2018 у справі №910/16955/17, від 11.06.2019 у справі № 920/1316/14, від 26.09.2019 у справі №11/19, від 26.02.2019 у справі № 911/3132/17, від 21.11.2019 у справі №20/5007/1475-Б/12, від 28.11.2019 у справі № 5009/2987/12, від 07.05.2020 у справі № 922/3059/16, від 10.10.2019 у справі № 592/7963/16-ц, від 23.12.2020 у справі № 639/7253/18, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі 205/8482/15, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17.

31. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

32. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

33. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

34. Так, предметом розгляду цієї справи є вимоги ФОП Кузьмінова В. О. про визнання за ним права власності на нерухоме майно, а саме - автомобільну стоянку, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 110 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 362739512101).

35. Як зазначалося у пунктах 9-11 цієї постанови, підставами для відмови у задоволенні позову у цій справі слугували встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо вибуття з володіння спірної автостоянки поза волею власника цього майна (ПФ "Нік Ан") на час проведення прилюдних торгів з його продажу ТОВ "Пеле Груп" (03.06.2014), що в силу статей 328, 330 ЦК України унеможливило правомірність подальшого набуття позивачем права власності на спірний об`єкт за наслідком проведення 29.10.2015 аукціону з продажу спірної автостоянки у справі про банкрутство ТОВ "Пеле Груп".

36. Стосовно доводів скаржника, викладених у пунктах 15, 17, 18 цієї постанови, колегія суддів зазначає, що наведені скаржником справи, з урахуванням їх суб`єктного та об`єктного критеріїв, змісту спірних правовідносин, а саме:

- постанова від 29.03.2018 у справі № 909/1066/13 (спір у цій справі стосувався визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та витребування майна з підстав визнання недійсними у судовому порядку аукціонів з реалізації майна боржника). Колегія суддів також відхиляє посилання на постанову Вищого господарського суду України від 03.10.2017 у справі № 904/8204/14 (посилання на яку міститься у зазначеній постанові Верховного Суду), оскільки постанови Вищого господарського суду України не є тими судовими рішеннями, про які йдеться у частині другій статті 287 ГПК України.;

- постанова від 29.05.2018 у справі № Б11/009-12 (спір у цій справі стосувався визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника та укладених за його результатами договорів купівлі-продажу з підстав порушення порядку проведення аукціону, визначеного Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство));

- постанова від 22.01.2020 у справі № 911/3198/13 (спір у цій справі стосувався визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника, договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути майно з підстав порушення порядку проведення аукціону, визначеного Законом про банкрутство);

- постанови від 09.02.2021 у справі №635/4741/17 та від 10.06.2021 у справі № 910/3919/19 (у зазначених справах Верховним Судом розглядались питання та викладались висновки щодо необхідності розгляду спорів, що виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів (у тому числі щодо наслідків реалізації майна боржника у процедурі банкрутства) виключно в межах провадження у справі про банкрутство);

- постанови від 13.04.2022 у справі №750/3763/21, від 10.10.2019 у справі №592/7963/16-ц та від 23.12.2020 у справі № 639/7253/18 (спори у цих справах стосувались питання правозастосування частини другої статті 388 ЦК України щодо наявності / відсутності правових підстав для витребування від добросовісного набувача майна, реалізованого в порядку, встановленому для виконання судових рішень);

- постанова від 01.08.2018 у справі №908/431/14 (спір у цій справі стосувався правозастосування частини першої статті 388 ЦК України щодо наявності / відсутності правових підстав для витребування на користь товариства - банкрута від набувача нерухомого майна з підстав визнання недійсним у судовому порядку аукціону з реалізації цього майна);

- постанова від 20.10.2021 у справі №910/2592/19 (Спір у цій справі стосувався визнання недійсними результатів аукціону та договорів купівлі-продажу, визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування записів про проведення державної реєстрації права власності, застосування наслідків недійсності правочинів, зобов`язання ліквідатора банкрута вжити заходів з відновлення права власності боржника на майно та повернення його до складу ліквідаційної маси у процедурі банкрутства. Підставою позову визначено порушення порядку проведення аукціону, визначеного Законом про банкрутство.);

- постанова від 23.11.2021 у справі №Б8/065-12 (спір у цій справі стосувався визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного за результатами проведеного аукціону, які визнані недійсними у судовому порядку);

- постанова від 30.11.2021 у справі №906/638/20 (906/144/17) (спір у цій справі стосувався витребування з чужого незаконного володіння транспортного засобу та визнання недійсним договору купівлі-продажу цього майна, укладеного за наслідком проведеного аукціону в процедурі банкрутства);

- постанова від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (Спір у цій справі стосувався визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав. За результатом розгляду цього спору Верховний Суд виклав висновок, відповідно до якого визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.);

- постанови від 13.03.2018 у справі № 911/494/17 та від 25.04.2018 у справі №910/16955/17 (спори у цих справах стосувались визнання недійсними та скасування електронних торгів з реалізації нерухомого майна);

- постанови від 11.06.2019 у справі № 920/1316/14, від 26.09.2019 у справі № 11/19, від 26.02.2019 у справі № 911/3132/17, від 21.11.2019 у справі № 20/5007/1475-Б/12, від 28.11.2019 у справі № 5009/2987/12 та від 07.05.2020 у справі № 922/3059/16 (спори у цих справах стосувались, зокрема, визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна боржника та визнання недійсними результатів аукціону з підстав порушення порядку проведення аукціону, визначеного Законом про банкрутство),

очевидно є неподібними до правовідносин, що склалися у справі № 904/4134/20, а доводи скаржника в цій частині не свідчать про застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 328, 330 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду в правовідносинах, що склалися в цій справі, яка розглядається, щодо вимог позивача про визнання за ним права власності на придбаний з аукціону спірний об`єкт нерухомого майна.

37. Крім того, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду 15.05.2019 у справі № 205/8482/15, скаржник вказує на підтвердження судами у цій справі факту набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно в зв`язку з його придбанням на аукціоні.

38. Колегія суддів зазначає, що відповідно до змісту постанови від 15.05.2019 у справі № 205/8482/15 за позовом ПФ "Нік Ан" до Кузьмінова В. О. про витребування майна, Великою Палатою Верховного Суду за наслідком перегляду цієї справи скасовано попередні судові рішення із закриттям провадження у справі з підстави віднесення розгляду цього спору до юрисдикції господарського суду.

39. Доводи касаційної скарги в цій частині (з посиланням на постанову 15.05.2019 у справі №205/8482/15, в якій Велика Палата Верховного Суду вирішила питання виключно щодо юрисдикційності спору) фактично зводяться до незгоди скаржника з встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи та здійсненою ним оцінкою доказів, наявних у справі (відсутність умов, з якими положення статті 330 ЦК України пов`язують набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права), що згідно з імперативними положеннями статті 300 ГПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

40. Також скаржник посилається на справу № 469/1044/17, у якій за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, та фізичних осіб предметом спору було визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

41. Скаржник зазначає, що у цій справі Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 були сформовані базові принципи правомірного втручання у право мирного володіння майном (пункти 39-43 постанови).

42. Розглянувши наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що висновки у наведеній справі в цій частині є загальними для застосування у відповідних категоріях спорів. Саме лише застосування судом цих висновків не передбачає однозначного результату вирішення спору у подібних правовідносинах. У свою чергу, результат розгляду судом спору при застосуванні зазначених висновків залежить від встановлених судом фактичних обставин, які у кожній справі можуть бути різними.

43. При цьому зміст оскаржуваного позивачем судового рішення у справі, що переглядається, не свідчить про неврахування наведених у касаційній скарзі висновків з цієї постанови чи різного їх застосування у подібних правовідносинах.

44. Разом з тим, положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми, чого скаржником, з урахуванням викладеного в пунктах 36-43 цієї постанови, зроблено не було.

45. Безвідносно до викладеного вище детального аналізу неподібності правовідносин у цій справі і справах, на які посилається скаржник, колегія суддів окремо зазначає, що скаржник не навів постанов, в яких Верховний Суд за подібних встановлених обставин дійшов би до протилежних висновків, ніж зазначено у пунктах 9-11, 35 цієї постанови.

46. Окрім цього, висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновками (колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них) і вказівками (які є обов`язковими в силу положень частини п`ятої статті 310 та частини першої статті 316 ГПК України), що містяться у постанові Верховного Суду від 05.10.2021 у цій справі, якою Верховний Суд скасовував рішення про задоволення позову у цій справі і направляв її на новий розгляд.

47. Інші доводи позивача (в тому числі в частині необхідності переоцінки обставин справи і його посилань на судові рішення у справах 904/2396/15 і 904/5912/15) не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, а відтак не підпадають під правове регулювання вказаної норми процесуального закону, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.

48. Підсумовуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховний Суд зазначає, що цитування скаржником окремих висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище справах, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а зміст перелічених скаржником постанов не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах. Зазначене є підставою для закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).

49. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

50. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші підстави касаційного оскарження скаржник не зазначив і не обґрунтовувв у поданій касаційній скарзі, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Кузьмінова В. О. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.10.2022 у справі № 904/4134/20.

51. З наведених підстав колегія суддів не погоджується з доводами, викладеними відповідачем-2 у відзиві на касаційну скаргу щодо наявності підстав для зміни оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції від 04.10.2022. При цьому такі доводи відзиву також не приймаються Судом, оскільки у даному касаційному провадженні розглядалася касаційна скарга позивача за вимогами і доводами, наведеними в його скарзі. Відповідачем-2 касаційна скарга на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.10.2022 не подавалася та судовий збір у встановленому законом порядку не сплачувався, а вимоги відповідача-2, викладені в його відзиві на касаційну скаргу позивача (з відповідним обґрунтуванням), могли бути предметом окремої касаційної скарги.

Щодо касаційної скарги на додаткову постанову від 01.11.2022

52. Як вже зазначалося у пункті 19 цієї постанови, оскаржуючи додаткову постанову суду апеляційної інстанцій від 01.11.2022 в частині скасування заходів забезпечення позову, скаржник, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.11.2021 у справі № 910/11857/20, зазначає про те, що (1) суд апеляційної інстанції не був судом встановленим законом для вирішення питання щодо скасування заходів забезпечення позову вже після завершення розгляду справи, а (2) відповідне питання також не належить до тих, які можна вирішити шляхом ухвалення додаткового судового рішення.

53. Розглянувши наведені скаржником доводи, Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

54. Згідно з частинами першою, четвертою статті 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.

55. Відповідно до частин дев`ятої, десятої статті 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

56. Отже, суд апеляційної інстанції має право скасувати заходи забезпечення позову, вжиті судом першої інстанції лише у разі скасування судового рішення, яким такі заходи вжито, або ж у разі самостійного скасування судом першої інстанції таких заходів, вжитих цим же судом, якщо такі заходи вичерпали свою дію чи потреба у їх збереженні відпала.

В іншому разі (у випадку скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом першої інстанції поза межами апеляційного чи касаційного перегляду судових рішень), апеляційний або касаційний господарський суд діяв би не як "суд, встановлений законом".

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/27779/14 (пункт 18 постанови).

57. Як зазначалось вище та вбачається з матеріалів справи, за результатом перегляду цієї справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції від 17.06.2022, ухваливши нове рішення по суті спору у формі постанови від 04.10.2022 про відмову у задоволенні позовних вимог.

58. Згідно з частиною першою статті 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

59. З огляду на зазначені норми процесуального права, колегія суддів враховує, що суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення місцевого суду та ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мав одночасно вирішити питання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021, оскільки відповідно до частин дев`ятої, десятої статті 145 ГПК України після відмови у задоволенні позову та набрання постановою суду апеляційної інстанції законної сили, тобто з 04.10.2022, вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову не можуть продовжувати діяти.

60. Оскільки підставою для ухвалення додаткової постанови в частині скасування заходів забезпечення позову, судом апеляційної інстанції визначено прийняте цим же судом рішення по суті спору про відмову в задоволенні позовних вимог, наведене в цілому узгоджується з частиною дев`ятою статті 145 ГПК України, а відповідні доводи скаржника про те, що у цьому випадку апеляційний суд діяв не як "суд, встановлений законом", визнаються колегією суддів необґрунтованими.

61. Водночас, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що питання про скасування заходів забезпечення позову не може бути вирішено шляхом ухвалення додаткового рішення, оскільки вирішення такого питання формально не узгоджується з положеннями, закріпленими в статті 244 ГПК України.

62. Однак, колегія суддів вважає, що вказана скаржником обставина не є достатньою підставою для скасування у відповідній частині оскарженої додаткової постанови, адже таке порушення не призвело до тих наслідків, з якими приписи статей 310, 311 ГПК України пов`язують необхідність скасування судових рішень через порушення норм процесуального права.

63. Так, в силу приписів частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

64. Відповідно до частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

65. Водночас, частина друга статті 309 ГПК України встановлює, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

66. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що в силу частини другої статті 309 ГПК України додаткова постанова Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2022 в оскаржуваній частині не може бути скасована, оскільки допущене апеляційним судом порушення норм процесуального права не спричинило настання наслідків, передбачених статтями 310, 311 ГПК України.

Наведене концептуально узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 903/181/19 та від 05.07.2022 у справі № 923/1205/20 (щодо відсутності підстав для скасування правильного по суті і законного рішення з одних лише формальних міркувань).

67. Водночас, посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.11.2021 у справі № 910/11857/20, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки за обставинами цієї справи Верховний Суд, погодившись з висновком суду апеляційної інстанції про неможливість вирішення питання щодо скасування заходів забезпечення позову шляхом ухвалення додаткового рішення, разом з тим скасував відповідну ухвалу суду апеляційної інстанції (в частині скасування заходів забезпечення позову) з підстав скасування судових рішень у справі та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

69. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

70. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваної додаткової постанови у справі.

71. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ФОП Кузьмінова В. О. на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2022 у справі № 904/4134/20 залишити без задоволення, а додаткову постанову в оскаржуваній частині - без змін.

Розподіл судових витрат

72. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.10.2022 у справі № 904/4134/20.

2. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2022 у справі № 904/4134/20 залишити без задоволення, а додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2022 в частині скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021 у справі № 904/4134/20, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил