Ухвала

від 21.12.2022 по справі 911/2827/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 911/2827/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

офісу ГП - Шекшеєва В.С.,

позивача - Уляник Р.Б.,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Гречко Д.В.,

третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 (у складі колегії суддів: Хрипун О.О. (головуючий), Михальська Ю.Б., Разіна Т.І.)

за позовом Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до: 1. Бориспільської районної державної адміністрації Київської області,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерциклон"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Переяслав-Хмельницький агролісгосп"

про визнання недійсними та скасування розпорядження, договору оренди земельної ділянки, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Бориспільської місцевої прокуратури Київської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі -Позивач, Київська ОДА) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (далі - Відповідач-1, Переяслав-Хмельницька РДА) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерциклон" (далі - Відповідач-2", ТОВ "Інтерциклон"), у якому просив:

- визнати недійсним та скасувати розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 09.12.2008 № 1677, яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди ТОВ "Інтерциклон" для організації риболовецького стану та передано останньому на умовах довгострокової оренди земельну ділянку загальною площею 0,99 га, розташовану на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;

- визнати недійсним договір оренди землі від 22.12.2008, укладений між Переяслав-Хмельницькою РДА та ТОВ "Інтерциклон" щодо земельної ділянки загальною площею 0,9007 га (кадастровий номер 3223388200:02:014:0025) для організації риболовецького стану на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;

- усунути перешкоди у здійснені Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3223388200:02:014:0025, шляхом її витребування (повернення) на користь Позивача з незаконного користування ТОВ "Інтерциклон".

Позовні вимоги мотивовані тим, що передача в оренду Відповідачу-2 вказаної земельної ділянки суперечить приписам Земельного та Лісового кодексів України, позаяк проведено її неуповноваженим органом, без згоди постійного землекористувача та з порушенням порядку зміни цільового призначення земель.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.01.2021 у справі № 911/2827/20 позов задоволено у повному обсязі з мотивів його доведеності та обґрунтованості.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 09.12.2008 № 1677 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах довгострокової оренди для організації риболовецького стану товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерциклон".

Визнано недійсним договір оренди землі від 22.12.2008, укладений між Переяслав-Хмельницькою РДА та ТОВ "Інтерциклон" щодо земельної ділянки загальною площею 0,9007 га, кадастровий номер 3223388200:02:014:0025, для організації риболовецького стану на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, що зареєстрований у Переяслав-Хмельницькому відділі № 19 Київської регіональної філії державного підприємства "Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 040833200005.

Вирішено усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення кадастровий номер 3223388200:02:014:0025 шляхом її витребування (повернення) на користь Держадміністрації з незаконного користування ТОВ "Інтерциклон".

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 у справі № 911/2827/20 скасовано вищезазначене рішення місцевого господарського суду, а позов Прокурора залишено без розгляду.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що при зверненні до суду з позовом у даній справі Прокурором не було дотримано приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Постановою Верховного Суду від 16.02.2022 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 у справі № 911/2827/20, а справу направлено до господарського суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна інстанція погодилася з доводами Прокурора про те, що при зверненні до суду з позовними вимогами у даній справі останнім було дотримано усіх вимог, які передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", тоді як протилежні висновки апеляційного господарського суду є помилковими.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 скасовано рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2021 у справі № 911/2827/20 та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову.

Апеляційна інстанція дійшла висновку про недоведеність перебування спірної земельної ділянки у користуванні ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" та віднесення цієї ділянки до земель лісогосподарського призначення. Також суд вказав на те, що позивачем не надано доказів того, що спірна земельна ділянка після заснування ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" увійшла до масиву земель лісогосподарського призначення, які в порядку, передбаченому статті 17 Лісового кодексу України та статей 56, 57 Земельного кодексу України, на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування з відповідним погодженням були передані в користування ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп" або були передані в користування зазначеному підприємству з іншого спеціалізованого підприємства. Крім того, за висновком суду на підтвердження заявлених вимог Прокурор не надав державний акт про право постійного користування земельною ділянкою лісогосподарським підприємством, що додатково вказує на недоведеність позовних вимог.

У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12.04.2022 у справі № 373/468/20, від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14-ц, від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 19.09.2019 у справі № 615/1267/16, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 13.06.2018 у справі № 369/1777/13-ц та постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 01.07.2015 у справі № 6-50цс15.

Заслухавши суддю-доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц і № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Таке врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

У касаційній скарзі Прокурор посилається на те, що висновки суду апеляційної інстанції суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 12.04.2022 у справі № 373/468/20 щодо правового режиму земель ДП "Переяслав-Хмельницький агролісгосп".

Так, у зазначеній справі Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Переяслав-Хмельницької РДА, яка була мотивована тим, що на підставі оспорюваного рішення Хоцьківської сільської ради фізичним особам були видані державні акти на право приватної власності на земельні ділянки, які вкриті багаторічними лісовими насадженнями та перебували в постійному користуванні ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп", а отже не могли бути передані громадянам з можливістю їх забудови житловими будинками та господарськими спорудами.

У вказаній справі Верховний Суд відхилив викладені в касаційній скарзі твердження щодо неналежності питання розпорядження спірною земельною ділянкою до повноважень Переяслав-Хмельницької РДА, оскільки за змістом статті 149 Земельного кодексу України, розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та статті 31 Лісового кодексу України вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП "Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп", а також передання у власність такої ділянки належало до повноважень Переяслав-Хмельницької РДА.

Наведене свідчить про відсутність подібності з правовідносинами у справі, яка переглядається, у першу чергу з огляду на доведеність чи недоведеність позовних вимог відповідними доказами, що має у даному випадку істотне значення, та суб`єктним складом сторін, виходячи з компетенції органів, які приймали відповідні рішення щодо розпорядження земельними ділянками.

Скаржник стверджує, що апеляційною інстанцією не враховано висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц та постанові від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14-ц, який стосується того, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

У постанові від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14-ц Верховний Суд вказав на те, що суди попередніх інстанцій правильно врахували дані ситуаційного плану, накладки абрису кварталу № 43 на публічну кадастрову карту України, фрагменту кадастрової карти України станом на 2007-2012 роки, експлікації земельних угідь, надали їм належну правову оцінку та дійшли обґрунтованого висновку про належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які перебували у користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство".

Справу № 707/2192/15-ц постановою Верховного Суду від 30.01.2018 передано на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій не були враховані планово-картографічні матеріали лісовпорядкування ДП "Черкаське лісове господарство".

У той же час у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні документи щодо відведення та закріплення спірної земельної ділянки за будь-якими лісовпорядними організаціями, а наявність проекту організації і розвитку лісового господарства Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу Київської області та перспективного плану ведення лісового господарства майстерської дільниці № 1 Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу Київської області та планшету без відповідного затвердження сама по собі не дає підстав вважати про віднесення певної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Таким чином, правовідносини у наведених справах № 488/5476/14-ц, № 707/2192/15-ц, та у справі, яка переглядаються, не є подібними.

Доводи заявника стосовно необхідності врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що вони не містять обґрунтування, яку саме норму права суд апеляційної інстанції неправильно застосував і яка була б застосована у вказаній справі.

Крім того, висновки, які цитує заявник, стосуються надання оцінки наявним у справі № 361/6826/16 доказам і обсягу матеріалів, які суди попередніх інстанцій не врахували, що і стало підставою для направлення вказаної справи на новий розгляд.

Прокурор у касаційній скарзі також посилається на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 01.07.2015 у справі № 6-50цс15, постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 01.03.2018 у справі № 911/2049/16, Великої Палати Верховного Суду у постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 13.06.2018 у справі № 369/1777/13-ц, згідно яких планшет лісовпорядкування є документом, який підтверджує право постійного користування державним лісогосподарським підприємством спірною земельною ділянкою та, що остання належить до земель лісового фонду із цільовим призначенням - землі лісогосподарського призначення.

Колегія суддів наголошує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Однак Верховний Суд, перевіривши доводи Прокурора в наведеній частині зауважує, що останні мають нерелевантний характер, оскільки наведені правові висновки зроблені за інших встановлених обставин справи, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди із встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи та оцінкою доказів і спрямовані на спонукання Верховного Суду щодо встановлення інших, відмінних від встановлених апеляційною інстанцією, обставин справи та переоцінку (додаткову перевірку) зібраних у справі доказів.

У справі № 615/1267/16, на яку посилається заявник касаційної скарги, Прокурор в інтересах держави в особі Харківської ОДА звернувся до суду із позовом про визнання незаконним розпорядження Валківської РДА та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, вказуючи на те, що Валківська РДА не мала права на розпорядження спірною земельною ділянкою із земель державної власності, розташованої за межами населеного пункту, для таких потреб як ведення рибного господарства, оскільки законодавством, яке діяло на момент виникнення правовідносин, вона не була наділена такими повноваженнями. До того ж, Валківською РДА не було проведено торги для визначення переможця.

Висновки суду апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, не суперечать зазначеним висновкам суду касаційної інстанції, оскільки справа, на яку посилається скаржник, і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

Крім того, судова колегія також враховує, що Верховним Судом переглядалась подібна справа № 911/121/21 зі схожими доводами касаційної скарги, за результатами розгляду якої постановою від 07.12.2022 закрито касаційне провадження в частині касаційного оскарження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині касаційна скарга залишена без задоволення, а постанова апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора на Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі № 911/2827/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі № 911/2827/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік В. Суховий