Рішення

від 14.12.2022 по справі 161/12059/22

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/12059/22

Провадження № 2/161/3902/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2022 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Присяжнюк Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Борсук К.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

31 серпня 2022 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» (далі відповідач, КП «ЛКПБ») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював у відповідача на посаді заступника директора з технічних питань та 02 червня 2022 року був звільнений з роботи за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України).

Позивач зазначає, що в день звільнення розрахунок з ним не був повністю проведений. Частково відповідач провів розрахунок 25 червня 2022 року виплативши заробітну плату, окрім лікарняних від 18 травня 2022 року, 20 травня 2022 року, 24 травня 2022 року, 27 травня 2022 року. Вказані лікарняні не були оплачені відповідачем станом на день звернення до суду, а оплачені лише 12 вересня 2022 року.

Посилаючись на вищевикладене, з врахування заяви про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2022 року, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 77757,88 грн., а також моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.

Відповідач у письмовому відзиві позов визнав частково, а саме - не заперечує щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунки при звільненні за період з 03 червня 2022 року по 25 червня 2022 року у розмірі 12177,22 грн. Щодо решти періоду, за які заявлені позовні вимоги, відповідач позов заперечує, та вказує, що позивачу не були вчасно оплачені лікарняні, адже кошти за них перераховує Фонд соціального страхування. Перші 5 днів лікарняного відповідач оплатив позивачу 25 червня 2022 року, а решту коли отримав відповідне фінансування від ФСС України.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення моральної шкоди відповідач зазначає, що позивач безпідставно посилається на погіршення стану свого здоров`я, оскільки хвороба у вигляді гострого інфаркту міокарда виявлена у позивача 21 листопада 2021 року, тобто, до звільнення з роботи.

Також відповідач вважає не співмірними заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу.

Сторони у судове засідання не прибули, але у письмових заявах просять суд слухати справу за їх відсутності.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з таких підстав.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач працював у відповідача на посаді заступника директора з технічних питань та 02 червня 2022 року був звільнений з роботи за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) (а.с.11 зворот).

В день звільнення розрахунок з позивачем не був повністю проведений, що визнає і сам відповідач у відзиві.

З матеріалів справи слідує, що частково відповідач провів розрахунок 25 червня 2022 року виплативши заробітну плату у розмірі 53096,02 грн, а також допомогу по тимчасовій непрацездатності (лікарняні) у розмірі 4723,97 грн. Разом виплачено 57819,99 грн, і позивач не заперечує факт отримання цих коштів саме 25 червня 2022 року на свій картковий рахунок. З пояснень відповідача слідує, що виплачена допомога у розмірі 4723,97 грн це перші п`ять днів допомоги по тимчасовій непрацездатності (лікарняних), яка виплачується за рахунок коштів роботодавця (а.с.14, 56-59).

В подальшому 31 серпня 2022 року відповідач сплатив позивачу 986,60 грн., а 12 вересня 2022 року - 3453,81 грн. (а.с.38). Відповідач вказує, що вказані кошти є перерахованими Фондом соціального страхування допомогою по тимчасовій непрацездатності, починаючи з шостого дня непрацездатності. Вказане підтверджується наданими відповідачем виписками за 30 серпня 2022 та 12 вересня 2022 року, з яких видно, що оплата лікарняних надійшла на рахунки підприємства саме в ці дні (а.с.60-61).

Надаючи свою правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З аналізу вищенаведеного слідує, що роботодавець у день звільнення, або якщо працівник у цей день не працював - не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, зобов`язаний виплатити працівнику всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації. При цьому вжита законодавцем конструкція «всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації» дозволяє зробити висновок, що до таких сум відноситься не тільки заробітна плата, а й інші виплати, що не належать до фонду оплати праці.

Згідно п.п.3.2, 3.3 п.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №4, допомога по тимчасовій непрацездатності, в тому числі оплата перших п`яти днів такої непрацездатності роботодавцем, не входить до складу фонду оплати праці.

Далі, відповідно до ч.2 ст.22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, перебування у закладах охорони здоров`я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З наведеного можливо зробити висновок, що оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця, а оплата решти днів за рахунок Фонду соціального страхування України. Тому лише на оплату перших п`яти днів тимчасової непрацездатності поширюється вимоги ст.116 КЗпП України щодо строків їх виплати роботодавцем.

Виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з шостого дня такої непрацездатності здійснюється відповідно до Порядку фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та окремих виплат потерпілим на виробництві за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, який затверджений постановою Правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року №12 (далі Порядок №12).

Алгоритм здійснення такої виплати Фондом соціального страхування України виглядає наступним чином:

1) комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства на підставі документів про тимчасову втрату працездатності приймає рішення про призначення матеріального забезпечення застрахованій особі. Зробити це слід не пізніше десяти днів з дня їх надходження. При цьому, листок непрацездатності вважається виданим через сім днів після дати закриття, а отже десятиденний термін починається через сім днів після дати закінчення періоду дії листка непрацездатності;

2) на підставі рішення підприємство нараховує суми матеріального забезпечення та оформлює заяву-розрахунок, яка повинна бути передана до робочих органів виконавчої дирекції Фонду не пізніше 5 робочих днів з дати прийняття комісією такого рішення;

3) робочі органи виконавчої дирекції Фонду здійснюють фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам протягом десяти робочих днів після надходження заяви-розрахунку;

4) після надходження коштів, зазначених у заяві-розрахунку, підприємство зобов`язано здійснити виплату матеріального забезпечення у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.

Отже, роботодавець може нести відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України за невчасну виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з шостого дня такої непрацездатності, лише у випадку пропуску ним встановленого строку на прийняття рішення про призначення матеріального забезпечення застрахованій особі, оформлення заяви-розрахунку та передання її до робочих органів виконавчої дирекції ФСС України, або здійснення виплати не у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.

Якщо роботодавцем повністю дотриманий алгоритм дій та строки, передбачені Порядком №21, він не може нести відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України, оскільки діяв у порядку, визначеному чинним законодавством із соціального страхування.

Застосовуючи вищенаведені висновки суду до розглядуваної ситуації суд зазначає, що відповідач допустив прострочення виплати всіх належних позивачу сум за період з 03 червня 2022 року (наступний день після звільнення) до 24 червня 2022 року. 25 червня 2022 року є днем виплати позивачеві всіх належних виплат за заробітною платою та першими 5 днями листків тимчасової непрацездатності, а отже в цей день відповідач прострочення не допустив. Тому, на переконання суду відповідач, на підставі ст.117 КЗпП України зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 червня 2022 року по 24 червня 2022 року.

Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за період з 25 червня 2022 року по 12 вересня 2022 року, то суд зауважує, що в даному випадку прострочення розрахунку не було, адже відповідач повністю виконав положення Порядку №12 та виплатив профінансовану ФСС України допомогу по тимчасові непрацездатності, починаючи з шостого дня непрацездатності, у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати, а саме 31 серпня 2022 року, в той час як фінансування надійшло 30 серпня 2022 року, та 12 вересня 2022 року, коли фінансування надійшло в той же день (а.с.58-61).

Доказів порушення відповідачем строку на прийняття рішення про призначення матеріального забезпечення застрахованій особі, оформлення заяви-розрахунку та передання її до робочих органів виконавчої дирекції ФСС України, позивач суду не надав.

Суд відхиляє доводи сторони позивача про те, що виплачені 31 серпня 2022 року та 12 вересня 2022 року кошти є саме заробітною платою, бо так зазначено у призначені платежу згідно банківської виписки, оскільки вказане не змінює правову природу даних коштів, як допомоги на тимчасовій непрацездатності, що профінансована за рахунок ФСС України.

Оскільки відповідач здійснив виплату позивачеві допомоги по тимчасовій непрацездатності, починаючи з шостого дня непрацездатності, у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати, тобто, як передбачено Порядком №12, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для стягнення з нього середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 червня 2022 року по 12 вересня 2022 року, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Здійснюючи розрахунок середнього заробітку за період з 03 червня 2022 року до 24 червня 2022 року, суд виходить з такого.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (далі Порядок №100).

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 визначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата

Оскільки звільнення позивача з роботи відбулося у червні 2022 року, в якості розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати судом використовується період квітень-травень 2022 року.

Посилання представника позивача у позові та відповіді на відзив на необхідність брати за основу розрахунку період вересень-жовтень 2021 року є помилковим та зводиться до невірного тлумачення п.2 Порядку №100. Якщо працівник відпрацював у місяці хоча б один робочий день він береться до розрахунку, а випадок передбачений абзацом 4 цього пункту стосується ситуації, коли працівник не відпрацював жодного дня протягом останніх двох місяців.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наданих відповідачем розрахункових листків

1) у квітні 2022 року позивач відпрацював 22 робочих дні за які йому нараховано 16766,54 грн. заробітної плати;

2) у травні 2022 року позивач відпрацював 12 робочих дні, за які йому нараховано 9248,22 грн. заробітної плати. Допомога по тимчасовій непрацездатності у розмірі 1838,76 грн. до розрахунку не включається (п.4 Порядку №100).

Отже, за період квітень-травень 2022 року позивач відпрацював 34 робочих днів, за які отримав 26 014,76грн. В такому випадку його середньоденний заробіток становив 765,14 грн. (26 014,76/ 34).

Здійснений позивачем розрахунок середньоденного заробітку є помилковим, оскільки ним за основу взятий невірний розрахунковий період, а розрахунок відповідача помилковий, оскільки зроблений виходячи з календарних, а не робочих днів.

Кількість робочих днів за період з 03 червня 2022 року по 24 червня 2022 року становить 16, з врахування правил ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно яких у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки".

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 червня 2022 року по 24 червня 2022 року становить 12242,24 грн. (765,14 грн. середньоденний заробіток х 16 робочих днів) і суд стягує його з відповідача на користь позивача. В задоволенні решти позовних вимог про стягнення середнього заробітку слід відмовити.

Що стосується вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно положень ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від: характеру моральних страждань, виду психічних страждань у вигляді занепокоєння, страху та відчаю; істотності вимушених змін у житті потерпілих, які можуть бути частково відновлені.

Справедливість, добросовісність та розумність згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Проаналізувавши повідомлені позивачем відомості, суд вважає недоведеним, що діянням відповідача позивачу було завдано моральну шкоду, яка могла виразилася у зміні звичайного способу життя, моральних стражданнях та психологічного дискомфорту у зв`язку з цим, необхідності докладання зусиль для поновлення своїх порушених прав, погіршенні стану здоров`я. Вказані обставини будь-якими належними та допустимими доказами, не підтверджені.

Посилання позивача на погіршення стану його здоров`я та необхідність нести додаткових витрати у зв`язку з цим нічним не підтверджені, адже наявна у нього хвороба у вигляді гострого інфаркту міокарда була виявлена 21 листопада 2021 року, тобто, до виникнення розглядуваних правовідносин (а.с.21).

Також суд враховує, що прострочення відповідачем остаточного розрахунку з позивачем було незначним, менше місяця, що не могло призвести до значних змін у житті позивача, а сам він отримав справедливу сатисфакцію у вигляді присудженого судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на вищевикладене у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити за безпідставністю.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

З матеріалів справи слідує, що ціна цього позову, з врахування заяви про збільшення позовних вимог становила 97757,88 грн. (а.с.37 зворот), з яких суд задовольнив 12242,24 грн.

Позивач, звертаючись до суду, помилково сплатив судовий збір двома платежами по 992,40 грн., вважаючи, що вимога про стягнення середнього заробітку є майновою, а моральною шкоди немайновою. Вказаний підхід є помилковим, оскільки моральна шкода, яка оцінена в грошовому еквіваленті, є майновою вимогою. Тому позивачем фактично надмірно сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн., і суд повертає йому цю суму на підставі ст.7 Закону України «Про судовий збір».

У зв`язку з частковим задоволенням позову, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 124,25 грн., що пропорційно задоволеним вимогам (12242,24 / 97757,88) х 992,40).

Переходячи до витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що сторона позивача фактично просила суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн., з яких 8600,00 грн. визначила у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат, який наявний в позові, а 6400,00 грн. у додаткових поясненнях від 14 грудня 2022 року.

Відповідно до ч.4 ст.141 ЦПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Оскільки сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, а позивачем жодних доводів про те, що він не міг передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку не надано, суд відмовляє у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення. Судом за основу беруться витрати у розмірі 8600,00 грн., в межах попереднього (орієнтовного) розрахунку (а.с.6, 28).

Далі, враховуючи клопотання відповідача про неспівмірність таких витрат, яке викладено у відзиві на позов, на підставі ч.5 ст.137 ЦПК України, суд зменшує розмір цих витрат із заявленого позивачем розміру в 8600,00 грн. до 5800,00 грн., оскільки адвокатом фактично було підготовлені адвокатський запит та позовна заява (800,00 грн. та 5000,00 грн. згідно з актом прийому-передачі послуг), а послуги у вигляді «переговори з клієнтом», «опрацювання документів наданих клієнтом», «опрацювання законодавства» фактично зводяться до складання позовної заяви.

Отже, оскільки суд задовольнив позовні вимоги частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати з надання професійної правничої допомоги у розмірі 726,16 грн., що пропорційно задоволеним вимогам (12242,24 / 97757,88) х 5800,00 грн),

Керуючись ст.ст.141, 265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 червня 2022 року по 24 червня 2022 року у розмірі 12242,24 грн. (дванадцять тисяч двісті сорок дві гривні двадцять чотири копійки).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 124,25 грн. (сто двадцять чотири гривні двадцять п`ять копійок).

Стягнути з Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» на користь ОСОБА_1 витрати з надання професійної правничої допомоги у розмірі 726,16 грн. (сімсот двадцять шість гривень шістнадцять копійок).

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок), який сплачений квитанцію від 28 серпня 2022 року №2804-3860-4097-2564.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачем у справі є Комунальне підприємство «Луцький клінічний пологовий будинок», м. Луцьк, вул. Гулака-Артемовського, 18, код ЄДРПОУ 03399089.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Л.М. Присяжнюк