Постанова

від 16.02.2023 по справі 161/12059/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/12059/22 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М. Провадження № 22-ц/802/246/23 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» (далі відповідач, КП «ЛКПБ») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював у відповідача на посаді заступника директора з технічних питань та 02 червня 2022 року був звільнений з роботи за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України).

Позивач зазначає, що в день звільнення розрахунок з ним не був повністю проведений. Частково відповідач провів розрахунок 25 червня 2022 року виплативши заробітну плату, окрім лікарняних від 18 травня 2022 року, 20 травня 2022 року, 24 травня 2022 року, 27 травня 2022 року. Вказані лікарняні не були оплачені відповідачем станом на день звернення до суду, а оплачені лише 12 вересня 2022 року.

Посилаючись на вищевикладене, з врахування заяви про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2022 року, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 77 757,88 грн, а також моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2022 рокупозовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 червня 2022 року по 24 червня 2022 року у розмірі 12 242,24 грн (дванадцять тисяч двісті сорок дві гривні двадцять чотири копійки).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 124,25 грн (сто двадцять чотири гривні двадцять п`ять копійок).

Стягнуто з Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» на користь ОСОБА_1 витрати з надання професійної правничої допомоги у розмірі 726,16 грн(сімсот двадцять шість гривень шістнадцять копійок).

Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок), який сплачений квитанцію від 28 серпня 2022 року №2804-3860-4097-2564.

Не погоджуючись з рішенням суду,позивач подав апеляційну скаргу,вважає судове рішення незаконним та необґрунтованим через неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів; порушення норм матеріального і процесуального права. Просить змінити рішення в частині розміру стягнення з Комунального підприємства «Луцькийклінічний пологовий будинок» в користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, стягнувши з Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» в користь ОСОБА_1 77 757,88 гривень (сімдесят сім тисяч сімсот п`ятдесят сім гривень 88 коп.) середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, скасувати рішення в частині відмови в стягненні з Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» в користь ОСОБА_1 моральної шкоди, в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» в користь ОСОБА_1 завдану йому моральну шкоду в розмірі 20 000,00 гривень (двадцять тисяч гривень 00 коп.), змінити рішення в частині розміру стягнення з Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» в користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, стягнувши з Комунального підприємства «Луцький клінічний пологовий будинок» в користь ОСОБА_1 15 000,00 гривень (п`ятнадцять тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу, в решті рішення залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Справа розглядається в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи як малозначна відповідно до норм ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді заступника директора з технічних питань та 02 червня 2022 року був звільнений з роботи за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) (а.с.11 зворот).

В день звільнення розрахунок з позивачем не був повністю проведений, що не заперечується відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що частково відповідач провів розрахунок 25 червня 2022 року, виплативши заробітну плату у розмірі 53 096,02 грн, а також допомогу по тимчасовій непрацездатності (лікарняні) у розмірі 4 723,97 грн. Разом виплачено 57 819,99 грн, і позивач не заперечує факт отримання цих коштів саме 25 червня 2022 року на свій картковий рахунок. З пояснень відповідача слідує, що виплачена допомога у розмірі 4 723,97 грн це перші п`ять днів допомоги по тимчасовій непрацездатності (лікарняних), яка виплачується за рахунок коштів роботодавця (а.с.14, 56-59).

В подальшому 31 серпня 2022 року відповідач сплатив позивачу 986,60 грн, а 12 вересня 2022 року - 3 453,81 грн (а.с.38). Відповідач вказує, що вказані кошти є перерахованими Фондом соціального страхування допомогою по тимчасовій непрацездатності, починаючи з шостого дня непрацездатності. Вказане підтверджується наданими відповідачем виписками за 30 серпня 2022 та 12 вересня 2022 року, з яких видно, що оплата лікарняних надійшла на рахунки підприємства саме в ці дні (а.с.60-61).

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу вищенаведеного слідує, що роботодавець у день звільнення, або якщо працівник у цей день не працював - не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, зобов`язаний виплатити працівнику всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації. При цьому вжита законодавцем конструкція «всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації» дозволяє зробити висновок, що до таких сум відноситься не тільки заробітна плата, а й інші виплати, що не належать до фонду оплати праці.

Згідно п.п.3.2, 3.3 п.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №4, допомога по тимчасовій непрацездатності, в тому числі оплата перших п`яти днів такої непрацездатності роботодавцем, не входить до складу фонду оплати праці.

Далі, відповідно до ч.2 ст.22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, перебування у закладах охорони здоров`я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця, а оплата решти днів за рахунок Фонду соціального страхування України. Тому лише на оплату перших п`яти днів тимчасової непрацездатності поширюється вимоги ст.116 КЗпП України щодо строків їх виплати роботодавцем.

Виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з шостого дня такої непрацездатності здійснюється відповідно до Порядку фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та окремих виплат потерпілим на виробництві за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, який затверджений постановою Правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року №12 (далі Порядок №12).

Алгоритм здійснення такої виплати Фондом соціального страхування України виглядає наступним чином:

1) комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства на підставі документів про тимчасову втрату працездатності приймає рішення про призначення матеріального забезпечення застрахованій особі. Зробити це слід не пізніше десяти днів з дня їх надходження. При цьому, листок непрацездатності вважається виданим через сім днів після дати закриття, а отже десятиденний термін починається через сім днів після дати закінчення періоду дії листка непрацездатності;

2) на підставі рішення підприємство нараховує суми матеріального забезпечення та оформлює заяву-розрахунок, яка повинна бути передана до робочих органів виконавчої дирекції Фонду не пізніше 5 робочих днів з дати прийняття комісією такого рішення;

3) робочі органи виконавчої дирекції Фонду здійснюють фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам протягом десяти робочих днів після надходження заяви-розрахунку;

4) після надходження коштів, зазначених у заяві-розрахунку, підприємство зобов`язано здійснити виплату матеріального забезпечення у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.

Отже, роботодавець може нести відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України за невчасну виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з шостого дня такої непрацездатності, лише у випадку пропуску ним встановленого строку на прийняття рішення про призначення матеріального забезпечення застрахованій особі, оформлення заяви-розрахунку та передання її до робочих органів виконавчої дирекції ФСС України, або здійснення виплати не у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.

Якщо роботодавцем повністю дотриманий алгоритм дій та строки, передбачені Порядком №21, він не може нести відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України, оскільки діяв у порядку, визначеному чинним законодавством із соціального страхування.

Відповідач допустив прострочення виплати всіх належних позивачу сум за період з 03 червня 2022 року (наступний день після звільнення) до 24 червня 2022 року. 25 червня 2022 року є днем виплати позивачеві всіх належних виплат за заробітною платою та першими 5 днями листків тимчасової непрацездатності, а отже в цей день відповідач прострочення не допустив. Тому, на переконання суду відповідач, на підставі ст.117 КЗпП України зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 червня 2022 року по 24 червня 2022 року.

Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за період з 25 червня 2022 року по 12 вересня 2022 року, то суд зауважує, що в даному випадку прострочення розрахунку не було, адже відповідач повністю виконав положення Порядку №12 та виплатив профінансовану ФСС України допомогу по тимчасові непрацездатності, починаючи з шостого дня непрацездатності, у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати, а саме 31 серпня 2022 року, в той час як фінансування надійшло 30 серпня 2022 року, та 12 вересня 2022 року, коли фінансування надійшло в той же день (а.с.58-61).

Доказів порушення відповідачем строку на прийняття рішення про призначення матеріального забезпечення застрахованій особі, оформлення заяви-розрахунку та передання її до робочих органів виконавчої дирекції ФСС України, позивач суду не надав.

Суд відхиляє доводи сторони позивача про те, що виплачені 31 серпня 2022 року та 12 вересня 2022 року кошти є саме заробітною платою, бо так зазначено у призначені платежу згідно банківської виписки, оскільки вказане не змінює правову природу даних коштів, як допомоги на тимчасовій непрацездатності, що профінансована за рахунок ФСС України.

Оскільки відповідач здійснив виплату позивачеві допомоги по тимчасовій непрацездатності, починаючи з шостого дня непрацездатності, у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати, тобто, як передбачено Порядком №12, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для стягнення з нього середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 червня 2022 року по 12 вересня 2022 року, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (далі Порядок №100).

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 визначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата

Оскільки звільнення позивача з роботи відбулося у червні 2022 року, в якості розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати судом використовується період квітень-травень 2022 року.

Посилання представника позивача у позові та відповіді на відзив на необхідність брати за основу розрахунку період вересень-жовтень 2021 року є помилковим та зводиться до невірного тлумачення п.2 Порядку №100. Якщо працівник відпрацював у місяці хоча б один робочий день він береться до розрахунку, а випадок передбачений абзацом 4 цього пункту стосується ситуації, коли працівник не відпрацював жодного дня протягом останніх двох місяців.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наданих відповідачем розрахункових листків

1) у квітні 2022 року позивач відпрацював 22 робочих дні за які йому нараховано 16 766,54 грн заробітної плати;

2) у травні 2022 року позивач відпрацював 12 робочих дні, за які йому нараховано 9 248,22 грн заробітної плати. Допомога по тимчасовій непрацездатності у розмірі 1 838,76 грн до розрахунку не включається (п.4 Порядку №100).

Отже, за період квітень-травень 2022 року позивач відпрацював 34 робочих днів, за які отримав 26 014,76грн В такому випадку його середньоденний заробіток становив 765,14 грн (26 014,76/ 34).

Здійснений позивачем розрахунок середньоденного заробітку є помилковим, оскільки ним за основу взятий невірний розрахунковий період, а розрахунок відповідача помилковий, оскільки зроблений виходячи з календарних, а не робочих днів.

Кількість робочих днів за період з 03 червня 2022 року по 24 червня 2022 року становить 16, з врахування правил ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно яких у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки».

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 червня 2022 року по 24 червня 2022 року становить 12 242,24 грн (765,14 грн. середньоденний заробіток х 16 робочих днів) і суд стягує його з відповідача на користь позивача. В задоволенні решти позовних вимог про стягнення середнього заробітку слід відмовити.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно положень ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від: характеру моральних страждань, виду психічних страждань у вигляді занепокоєння, страху та відчаю; істотності вимушених змін у житті потерпілих, які можуть бути частково відновлені.

Справедливість, добросовісність та розумність згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди, суд першої інстанції врахував,що прострочення відповідачем остаточного розрахунку з позивачем було незначним та не могло призвести до значних змін у житті позивача, а сам він отримав справедливу сатисфакцію у вигляді присудженого судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам справи, оскільки під час розгляду справи позивачем не було доведено, що діянням відповідача йому було завдано моральну шкоду, яка могла виразилася у зміні звичайного способу життя, моральних стражданнях та психологічного дискомфорту у зв`язку з цим, необхідності докладання зусиль для поновлення своїх порушених прав, погіршенні стану здоров`я. Вказані обставини будь-якими належними та допустимими доказами не підтверджені.

Посилання позивача на погіршення стану його здоров`я та необхідність нести додаткових витрати у зв`язку з цим нічним не підтверджені, враховуючи, що наявна у нього хвороба у вигляді гострого інфаркту міокарда була виявлена 21 листопада 2021 року, тобто до виникнення розглядуваних правовідносин (а.с.21).

За вказаних вище обставин колегія суддів вважає вірними висновки суду про не доведеність підстав позову, та необґрунтованість апеляційноїскарги позивача. Доказів, які б спростували висновки суду, не надано.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо неправомірного зменшення суми витрат на правову допомогу, то колегія суддів не приймає їх до уваги з огляду на таке.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Стороною позивача сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, а позивачем жодних доводів про те, що він не міг передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку не наданона підтвердження розміру витрат на правничу допомогу.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Усі ці обставини були враховані судом першої інстанції при визначенні суми, що підлягає відшкодуванню.Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність прийнятого ним рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2022 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді