Рішення від 13.12.2022 по справі 496/322/21

Справа № 496/322/21

Провадження № 2/496/786/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст рішення)

13 грудня 2022 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Буран В.М.,

за участю: секретаря Стрілець Ж.М.,

представника позивача прокурора Іщук А.О.,

представника Одеської районної державної адміністрації Плачкова Д.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка справу за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації, Кабінету Міністрів України до відповідачів:

-Біляївської районної державної адміністрації Одеської області,

- ОСОБА_1 ,

- ОСОБА_2 ,

- ОСОБА_3 ,

- ОСОБА_4 ,

- ОСОБА_5 ,

- ОСОБА_6 ,

- ОСОБА_7 ,

- ОСОБА_8 ,

- ОСОБА_9 ,

- ОСОБА_10 ,

- ОСОБА_11 ,

- ОСОБА_12 ,

- ОСОБА_13 ,

- третя особа на стороні позивача: Державне підприємство «Одеське лісове господарство»,

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, договорів купівлі продажу та договорів дарування, скасування державної реєстрації права власності, припинення прав власності та зобов`язання повернути земельні ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом в якому просить визнати незаконним та скасувати розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області № 741/2009 від 10.08.2009 року «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 для ведення садівництва на території Дачненської сільської ради». Також просить визнати недійсними державні акті на право власності на земельні ділянки, припинити їх право власності та зобов`язати повернути земельні ділянки державі в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування ДП «Одеське лісове господарство». Також, просить визнати недійсним договори дарування даних земельних ділянок та договори купівлі-продажу земельних ділянок, що були укладені в подальшому, скасувати у Державному реєстрі речових прав записи про державну реєстрацію прав власності на ці ділянки, припинити право власності та зобов`язати власників повернути земельні ділянки державі в особі Кабінету міністрів України.

Позов обґрунтовано тим, що розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області № 741/2009 від 10.08.2009 року видано з порушенням вимог законодавства, у зв`язку із чим воно є незаконним і підлягає скасуванню в судовому порядку. Підставою для скасування є те, що ст. 84 Земельного кодексу (далі - ЗК) України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно підпункту «ґ» частини 4 цієї ж статті до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків визначених цим Кодексом.

Зазначає, що ч. 2 ст. 56 ЗК України установлено, що громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Про належність спірних земельних ділянок до земель держаного лісового фонду свідчить інформація ДП «Одеське лісове господарство», що надійшла до обласної прокуратури за №47067-20 вх від 13.08.2020 р., зі змісту якої вбачається, що земельна ділянка загальною площею 0,9 га із земель ДП «Одеський лісгосп» не вилучалась.

Окрім того, за інформацією ВО «Укрдержліспроект» № 683 від 02.11.2020 р., відповідно до базового лісовпорядкування 2014 року, проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Одеське лісове господарство» Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства, земельні ділянки з кадастровими номерами: 5121082400:01001:0290, 5121082400:01001:0291, 5121082400:01001:0292, 121082400:01001:0293, 5121082400:01001:0294, 5121082400:01001:0295, 5121082400:01001:0296, 5121082400:01001:0297 та 5121082400:01001:0289 відносяться до земель державного лісового фонду, знаходяться на території Дачненського лісництва у одному кварталі 15, відділах 1, 9, використовувалися для ведення лісового господарства державного підприємства «Одеське лісове господарство».

Разом з тим, відповідно до інформації Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства № 407/04-01 від 16.06.2020 р., упродовж 2007-2008 років, на підставі клопотання ТОВ «ЕРА ЛТД», ДП «Одеське лісове господарство» розпочато процес вилучення спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду ДП «Одеський лісгосп».

Водночас, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення, крім випадків, коли за умови обґрунтування неможливості реалізації альтернативних варіантів вирішення питання, ділянки вилучаються і передаються у постійне користування та/або в оренду для будівництва, реконструкції та капітального ремонту залізничних ліній та автомобільних доріг загального користування, для розміщення кладовищ та за рішенням Кабінету Міністрів України для конкретно визначених цілей.

У зв`язку із викладеним, листом Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства №04-01/439 від 25.04.2008, скерованим на адресу Біляївської райдержадміністрації повідомлено про відкликання погоджувальних тa інших документів щодо вилучення спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду ДП «Одеське лісове господарство».

Крім того, у 2013-2014 роках ВО «Укрдержліспроект» проведено базове лісовпорядкування, за результатами якого встановлено, що земельна ділянка зі складу земель державного лісового фонду не вилучались.

Відповідно до даних Лісового кадастру Публічної кадастрової карти, вищезазначені земельні ділянки розташовані на землях державного лісового фонду (викопіювання додаються).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (Постанова Великої Палати Верховного Суду України від 14.11.2018 №183/1617/16).

Вказане беззаперечно свідчить, що надані відповідачам спірні земельні ділянки на момент передачі їх у власність громадян належали та на теперішній час належать до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебували у постійному користуванні ДП «Одеське лісове господарство» та належать до земель державного лісового фонду.

Вилучення для нелісогосподарських потреб спірних земельних ділянок державної власності площею до 1 гектара, що віднесені до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП «Одеське лісове господарство», і передання у власність їх належало до повноважень Одеської обласної державної адміністрації. Отже, Біляївською районною державною адміністрацією в односторонньому та позасудовому порядку, незаконно, поза волею належного власника - держави в особі Одеської обласної державної адміністрації вилучено спірні земельні ділянки з постійного землекористування ДП «Одеське лісове господарство» та надано їх у приватну власність фізичним особам.

Крім того, супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення (для ведення садівництва) всупереч вимогам земельного законодавства без необхідних погоджень органів.

З огляду на викладене, розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 10.08.2009 за №741/2009 суперечить вимогам ст. ст. 20, 56, 57, 84,116,122,124,149 Земельного кодексу України, ст. ст. 5, 12, 31, 57 Лісового кодексу України, у зв`язку з чим на підставі ст. ст. 21, 152 Земельного кодексу України, ст. 393 Цивільного кодексу України; ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» підлягає визнанню судом незаконним та скасуванню, а державні акти на право власності на земельні ділянки підлягають визнанню недійсними.

Ухвалою суду від 27.01.2021 року було відкрито загальне позовне провадження у справі (т. 1 а.с. 155-156).

Ухвалою суду від 27.01.2021 року задоволено клопотання представника позивача про забезпечення позову та накладено арешт на спірні земельні ділянки (т. 1 а.с. 150-154)

Ухвалою суду від 18.03.2021 року було витребувано з Біляївської районної державної адміністрації оригінал листа Одеського обласного управління лісового господарства №04-01/439 від 25.04.2008р., копії сторінок журналу вхідної кореспонденції з відміткою про надходження листа, а також витребувано з Державного підприємства Одеське лісове господарство докази направлення даного листа (т. 2 а.с. 109-110).

ДП Одеське лісове господарство повідомило про неможливість надання таких доказів, оскільки не є юридичною особою, що було адресатом листа (т. 2 а.с. 126). Керівник апарату РДА повідомив, що за даними програми «Система автоматизації діловодства та електронного документообігу» лист був зареєстрований за № 12-18-818 від 13.05.2008 року, журнали вхідної кореспонденції та листування за період 2005 по 2013 р. знищено (т. 2 а.с. 170).

Ухвалою суду від 16.06.2021 року було витребувано оригінал листа № 04-01/439 від 25.04.2008 р. від Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства (т. 3 а.с. 105-106).

Ухвалою суду від 01.07.2022 року було замінено відповідача - Біляївську районну державну адміністрацію Одеської області на Одеську районну державну адміністрацію (т. 4 а.с. 95-96).

В судовому засіданні було виявлено, що редакція позовної заяви, яка міститься в матеріалах справи не містить 2-го пункту, при цьому згідно телефонограм, які були здійсненні учасникам справи та їх представникам, а також вивчивши копії позовів, що повернулись на адресу суду не врученими адресат, суд встановив, що тільки редакція позову, яка перебуває у суді не містить другого пункту, тому слід вважати, що позовна заява містить 2-й пункт, позовна вимога якого звучить так: «Визнати незаконним та скасувати розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області № 741/2009 від 10.08.2009 року «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 ».

Представник позивача прокурора Іщук А.О. наполягала на задоволенні позовних вимог.

Представник Одеської районної державної адміністрації Плачкова Д.Ф. позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_7 просила розглянути справу за її відсутності (т. 3 а.с. 141-142).

Відповідач ОСОБА_2 просила розглянути справу за її відсутності (т. 3 а.с. 143-144).

Від представника відповідача ОСОБА_10 адвоката Г. Федько надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (т. 4 а.с. 43).

Представник відповідача ОСОБА_11 адвокат Кліменко В.П. в судове засідання не прибув, однак 12.12.2022 року на електронну адресу суду, ним було подано клопотання про призначення розгляду судового засідання в режимі відеоконференції за його участі. Ухвалою суду від 12.12.2022 року йому було відмовлено у задоволенні клопотання, у зв`язку з недотриманням вимог ч. 2 ст. 212 ЦПК України. Також в матеріалах справи наявна заява представника відповідача ОСОБА_11 адвоката Кліменко В.П. про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги не визнають (т. 4 а.с. 44-51).

Також в матеріалах справи наявний відзив представника ОСОБА_11 адвоката Кліменко В.П. в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки Одеська обласна прокуратура є неналежною особою, яка звертається до суду в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації, КМУ. Посилаючись на правову позицію викладену в постановах Верховного суду від 05.12.2018 р. у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17 і т.п. зазначає, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду й замінювати належного суб?єкта владних повноважень, який може й бажає захищати інтереси держави. Прокурор вважається особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (стаття 56 ЦІК України), тобто як представник держави в особі відповідних органів (17 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/6668/19, ЄДРСРУ № 91017010). Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб?єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відповідно до 4.5 ст.56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави в конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави. При цьому саме лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.08.2019 р. у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 р. у справі № 912/2529/18 та від 18.08.2020 р. у справі № 914/1844/18. Також адвокат вважає, що позивачем пропущено строки позовної давності, оскільки про оскаржуване розпорядження від 10.08.2009 року, тільки у 2020 році у листах органів державної влади було повідомлено Одеській обласній прокуратурі.

АдвокатКліменко В.П. заперечує стосовно визнання недійсними цивільно-правових угод ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , так як вони є добросовісними набувачами земельних ділянок. Посилаючись на порядок застосування правового механізму реституції та віндикації описаний у «. 4.7.10 Постанови ПІВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а саме правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв?язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Також доповнив його додатковими пояснення з посиланням на позиції ВС, які судом вивченні та обґрунтування щодо прийняття або не прийняття їх до уваги, містяться у правовій позиції суду та які не спростовують вимоги позову (т. 2 а.с. 197-263, т. 3 а.с. 171-211).

Від представника ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 - адвоката Форостян С.Г. надійшов відзив на позовну заяву в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивача з наступних підстав. По-перше представник вважає, що позивачем пропущено строки позовної даності звершення до суду з відповідною заявою, оскільки з дати винесення оскаржуваного розпорядження та до дати звернення до суду, минуло майже 12 років. Не погоджуючись із твердження прокурора, про те що даний позов є негаторним, адвокат посилається на те, що законом не передбачено не застосування строків позовної давності до ст. 387 та 388 ЦК України. Також представник зазначив, що державні установи відповідальні за виділення земельних ділянок, являються підрозділами Кабінету Міністрів України, а отже позивачу було відомо про виведення земельних ділянок з лісового господарства. Адвокат зазначає, що Біляївська РДА при затвердженні розпорядження від 10.08.2009 р. № 741/2009 діяла в межах своїх повноважень, наданих їй ч. 5 ст. 31, ч. 4 ст. 32, ч. 5 ст. 149 ЛК України, таким чином розпорядження КМУ від 10.04.2008 року № 610- є підзаконним актом локальної дії та не може відміняти положення ЛК України та ЗК України. Також не підлягають задоволенню вимоги про визнання недійними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, оскільки в даному випадку відсутні підстави для визнання їх недійсними передбачені ст. 215 ЦК України. (т. 1 а.с. 206-250) Просив долучити до матеріалів справи звіт про грошову оцінку земельної ділянки ОСОБА_1 загальної площею 0,100 га (кадастровий номер - 5121082400:01:001:0289) та рецензію на звіт, відповідної якої грошова оцінка земельної ділянки склала 30000 грн. (т. 2 а.с. 17- 44)Також представник просив розгляд справи провести на їх відсутності (т. 4 а.с. 74-77)

Від заступника керівника обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , згідно якої позивач просить задовольнити позовні вимоги з огляду на наступне. Вимоги позовної заяви є негаторними, тому можуть бути заявленими впродовж усього часу порушення прав законного володільця цієї ділянки. Вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності площею до 1 гектара, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Одеське лісове господарство», і передання у власність такої ділянки належало до повноважень Одеської обласної державної адміністрації, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 183/1617/16 викладених у постанові від 14.11.2018 року. Водночас, відповідно до інформації Одеської обласної державної адміністрації № 7149/2/01-46/5733/2-20 від 05.08.2020, останньою не видавалось жодних розпоряджень щодо спірних земельних ділянок, питання їх відведення не погоджувалось. Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Одеської обласної державної адміністрації означає, що держава як власник, волю на відчуження земельних ділянок не виявляла. Останні вибули з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.

Відсутність заперечення користувача земельної ділянки проти її вилучення не свідчить про належний спосіб вилучення цієї ділянки із земель лісогосподарського призначення, а також про те, що був вияв волі повноважної особи на її відчуження (рішення ВП ВСУ від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Також не підлягають застосуванню норм ч. 4 ст. 32 Лісового кодексу України, відповідно до якої районні державні адміністрації приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення, оскільки дані земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту.

Районними державними адміністраціями лісові ділянки, що перебувають у державній власності та розташовані у межах сіл, селищ, міст районного значення передаються у довгострокове тимчасове користування.

Відповідно до ст. 18 ЛК України, довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних i освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної тa комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок y постійних користувачів, водночас, Біляївською районною державною адміністрацією в односторонньому та позасудовому порядку, незаконно, поза волею належного власника - держави в особі Одеської обласної державної адміністрації вилучено спірні земельні ділянки з постійного землекористування ДП «Одеське лісове господарство» та надано їх у приватну власність фізичним особам.

Крім того, таке відведення за рахунок державного лісового фонду земельних ділянок у приватну власність супроводжувалось фактичною незаконною зміною їх цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення (для ведення садівництва) (т. 2 а.с. 96-108).

Від представника відповідача ОСОБА_10 адвоката Софронкової Н.О. надійшов відзив на позов, в якому вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. Представник вважає, що позовна заява подана неналежною особою, оскільки згідно ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів держави, лише у разі порушення або загрозі порушення інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, тобто спочатку до суду повинен звернутись орган державної влади. Представником позивача пропущено строк звернення до суду із вказаним позовом, а посилання позивача про те, що позов є негаторним є хибним, оскільки головною ознакою негаторного позову є звернення до суду особи власника, яка є володільцем майна до особи, яка перешкоджає власнику користуватись чи розпоряджатись майном, посилаючись на висновок Великої Палати Верховного суду у постанові від 04.07.2018 року у справі 653/1096/16-ц вважає, що позивач не володіє майном (т. 2 а.с. 135-169)

Від заступника керівника обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_10 в якому прокурор зазначає, що є хибним твердження відповідача щодо невірного визнання прокурором суб`єктивного складу позовної заяви з огляду на те, що вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності площею до 1 гектара, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Одеське лісове господарство», і передання у власність такої ділянки належало до повноважень Одеської обласної державної адміністрації, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № l83/1617/16 викладених у постанові від 14.11.2018 р. відсутність рішення повноваженого органу державної влади Одеської обласної державної адміністрації означає, що держава, як власник земельної ділянки, волі не виявила, земельні ділянки вибули з володіння без відповідного рішення. Відсутність заперечення користувача земельної ділянки проти її вилучення не свідчить про неналежний спосіб вилучення цієї земельної ділянки із земель господарського призначення, а таож про те, був вияв волі повноважної особи на її відчуження (рішення ВП ВСУ від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16). У зв`язку з вищевказаним, враховуючи бездіяльність Одеської обласної державної адміністрації, наявні підстави для звернення прокурором із відповідним позовом до суду в інтересах держави в особі облдержадміністрації. На час виникнення спірних правовідносин, тобто з 2009 по 2012 роки розпорядником спірних земельних ділянок була Одеська обласна державна адміністрація, а з часу прийняття Закону України «Про внесення змін до Земельного та Земельного кодексів України щодо збереження лісів», тобто з 15.03.2012 розпорядником земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб, у тому числі спірних земельних ділянок є Кабінет Міністрів України.

Усунення перешкод Кабінету Міністрів України у здійсненні права користування та розпорядження спірними земельними ділянками переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірних земельних ділянок ст.131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявні підстави для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Так, безпідставним є твердження відповідачів щодо пропуску прокурором процесуального строку для звернення з відповідним позовом до суду, оскільки позов є негаторним (т. 3 а.с. 17-49).

Директор ДП «Одеське лісове господарство» просив розгляд справи провести у їх відсутність та надав суду письмові пояснення, згідно яких зазначає що правовідносини, пов`язанні з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становить «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає (т.3 а.с. 59-63).

Представника КМУ надійшли письмові пояснення, в яких представник повністю підтримує поданий позов та просить його задовольнити (т. 3 а.с. 124-131).

Судом встановлено, що розпорядженням Біляївської районної державної адміністрації Одеської області № 741/2009 від 10.08.2009 року «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 для ведення садівництва на території Дачненської сільської ради», зазначеним громадянам у власність були наданні земельні ділянки для ведення садівництва (т. 1 а.с. 34-36).

З метою вилучення спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду ДП «Одеський лісгосп», ТОВ «ЕРА ЛТД» 10.04.2007 року звертався до начальника Одеського обласного управління лісового господарства з клопотанням про складання технічного обстеження земельної ділянки площею 0,9 га. з метою передачі ділянки в користування ЛТД. 05.04.2007 року в.о. голови Біляївської райдержадміністрації звертався до начальника Одеського обласного управління лісового господарства з листом щодо вилучення земельної ділянки для користування ТОВ «ЕРА ЛТД». ДП Одеського лісового господарства було виконано акт технічного обстеження ділянки площею 0,9 га. Дачненського лісництва Біляївського району ТОВ «ЕРА ЛТД». Листом від 04.03.2008 року № 04-01/233 начальник Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства погодив відбір даної земельної ділянки, однак цей лист було відкликано листом Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства №04-01/439 від 25.04.2008 р. згідно розпорядження КМУ від 10.0.2008 року № 610-р. (т. 1 а.с 40-52).

Згідно листа ГУ Держгеокадстру в Одеській області за інформацією Відділу у Біляївському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі станом на 31.12.2012 р. зареєстровані наступні державні акти на право власності на земельні ділянки:

серії ЯЛ № 232389 за № 011051604369 від 14.10.2010 року на ім`я ОСОБА_1 земельна ділянка загальної площею 0,100 га (кадастровий номер земельної ділянки - 5121082400:01:001:0289);

серії ЯЛ № 232397 за № 011051604370 від 14.10.2010 року на ім`я ОСОБА_2 земельна ділянка загальної площею 0,100 га (кадастровий номер земельної ділянки - 5121082400:01:001:0290);

серії ЯЛ № 232396 за № 011051604382 від 15.10.2010 року на ім`я ОСОБА_3 земельна ділянка загальної площею 0,060 га (кадастровий номер земельної ділянки - 5121082400:01:001:0291);

серії ЯЛ № 232395 за № 011051604371 від 14.10.2010 року на ім`я ОСОБА_4 земельна ділянка загальної площею 0,100 га (кадастровий номер земельної ділянки - 5121082400:01:001:0292) та 05.05.2020 року відбулась зміна власника;

серії ЯЛ № 232394 за № 011051604372 від 14.10.2010 року на ім`я ОСОБА_5 земельна ділянка загальної площею 0,100 га (кадастровий номер земельної ділянки - 5121082400:01:001:0293 та 07.12.2018 року надійшла інформація про зміну власника);

серії ЯЛ № 232393 за № 011051604373 від 14.10.2010 року на ім`я ОСОБА_6 земельна ділянка загальної площею 0,100 га (кадастровий номер земельної ділянки - 5121082400:01:001:0294);

серії ЯЛ № 232392 за № 0110516043674 від 14.10.2010 року на ім`я ОСОБА_7 земельна ділянка загальної площею 0,120 га (кадастровий номер земельної ділянки - 5121082400:01:001:0295);

серії ЯЛ № 232391 за № 011051604375 від 14.10.2010 року на ім`я ОСОБА_8 земельна ділянка загальної площею 0,120 га (кадастровий номер земельної ділянки - 5121082400:01:001:0296) 30.10.2018 року надійшла інформація про зміну власника;

серії ЯЛ № 232301 за № 011051604376 від 14.10.2010 року на ім`я ОСОБА_9 земельна ділянка загальної площею 0,100 га (кадастровий номер земельної ділянки - 5121082400:01:001:0297) (т. 1 а.с. 37-39) зазначено також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 87-104).

Статтями 35,45,47 Лісового Кодексу встановлено, що організація лісового господарства передбачає, в тому числі, і проведення лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обірунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Згідно листа ДП «Одеське лісове господарство», що надійшов до прокуратури Одеської області за № 47067-20 вх. від 13.08.2020 року та додатків до нього вбачається, що земельна ділянка загальною площею 0,9 га із земель ДП «Одеський лісгосп» не вилучалась.

За інформацією ВО «Укрдержліспроект» № 683 від 02.11.2020 року, в порядку лісовпорядкування станом на 01.01.2014 року, земельні ділянки з кадастровими номерами: 5121082400:01001:0290,5121082400:01001:0291,5121082400:01001:0292 5121082400:01001:0293, 5121082400:01001:0294, 5121082400:01001:0295, 5121082400:01001:0296, 5121082400:01001:0297 та 5121082400:01001:0289 відносяться до земель державного лісового фонду, знаходяться на території Дачненського лісництва у одному кварталі 15, відділах 1, 9, використовувалися для ведення лісового господарства державного підприємства «Одеське лісове господарство» (т. 1 а.с. 53-54).

Дослідивши матеріали справи, надані письмові докази по справі, заслухавши пояснення представників, суд прийшов до наступних висновків.

Володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України удержавній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; укомунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже,в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 щодо справ про витребування з незаконного володіння земельних ділянок лісогосподарського призначення, міститься висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогамЗК України(перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Однак, суд відходить від цього висновку з огляду на наступне, про що також висловлювалась думка в Постанові від 23 листопада 2021 року Великої Палати Верховного Суду (№ 14-2цс21).

Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавиливолодіннянерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачаєправо володіннянерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положеньЗК УкраїнитаЛК Українитреба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) виклала Велика Палата Верховного Суду У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок». Водночас використання у першому реченні слів «(тимчасовим володільцем)» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення в Постанові від 23 листопада 2021 року (№ 14-2цс21), виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм длярозмежування віндикаційного та негаторного позовівє наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

У разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати).

Таким чином позивач обрав правильний спосіб звернення до суду з негаторним позовом, який можна заявляти впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Строк позовної давності не порушено.

Щодо звернення до суду з позовом саме прокурора.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду). Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

Суд погоджується з думкою позивача, щодо звернення до суду з позовом саме прокурора, з огляду на те, що на час виникнення спірних правовідносин, тобто з 2009 по 2012 роки розпорядником спірних земельних ділянок була Одеська обласна державна адміністрація, а з часу прийняття Закону України «Про внесення змін до Земельного та Земельного кодексів України щодо збереження лісів» від 15.03.2012 року, згідно п. 5 ст. 27 ЛК України передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності саме Кабінет Міністрів України.

Згідно ч. 9 ст. 149 ЗК України (в редакції чинній на час подання позовної заяви 26.01.2021 року) саме Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в тому числі ліси для нелісогосподарських потреб).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається

і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Статтею 57 ЛК України передбачені вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання

в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок передбачений статтею 149 ЗК України, згідно з якою земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно з частиною шостою статті 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Кабінету Міністрів України. За таких обставин, вилучення земель лісогосподарського призначення належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

З матеріалів справи, а саме листа Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства №04-01/439 від 25.04.2008 р., скерованого на адресу Біляївської райдержадміністрації повідомлено про відкликання погоджувальних тa інших документів щодо вилучення спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду ДП «Одеське лісове господарство», вбачається, спір виник саме відносно захисту земель державного лісового фонду, а отже в даному випадку правильним є звернення прокурора з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням земельне законодавство передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачнихі садових ділянках.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Відповідно до статті 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Згідно із частиною першою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина друга статті 20 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах ' території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно- правовими актами.

Частиною 5 ст. 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться ї лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Отже, рішення про вилучення спірної земельної ділянки має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 6 ст. 149 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті .

Згідно з положеннями п. 5 ч. 1 ст. 31 ЛК України до повноважень обласних державних адміністрацій віднесено передання у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного значення та припиняють права користування ними.

Отже, згідно з наведеними приписами вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності площею до 1 гектара, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Одеське лісове господарство», і передання у власність такої ділянки належало до повноважень Одеської обласної державної адміністрації, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №183/1617/16 викладених у постанові від 14.11.2018.

Водночас, відповідно до інформації Одеської обласної державної адміністрації №7149/2/01-46/5733/2-20 від 05.08.2020, останньою не видавалось жодних розпоряджень щодо спірних земельних ділянок, питання їх відведення не погоджувалось.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Одеської обласної державної адміністрації означає, що держава як власник, волю на відчуження земельних ділянок не виявляла. Останні вибули з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення. Відсутність заперечення користувача земельної ділянки проти її вилучення не свідчить про належний спосіб вилучення цієї ділянки із земель лісогосподарського призначення, а також про те, що був вияв волі повноважної особи на її відчуження (рішення ВП ВСУ від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Отже, Біляївською районною державною адміністрацією в односторонньому та позасудовому порядку, незаконно, поза волею належного власника - держави в особі Одеської обласної державної адміністрації вилучено спірні земельні ділянки з постійного землекористування ДП «Одеське лісове господарство» та надано їх у приватну власність фізичним особам.

Крім того, відведення за рахунок державного лісового фонду земельних ділянок загальною площею 0,9 га, розташованих на території Дачненського лісництва Біляївського району Одеської області у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення (для ведення садівництва) всупереч вимогам земельного законодавства без необхідних погоджень органів контролю.

Так, ч. 1 ст. 57 ЛК України визначено, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно з ч. З ст. 57 Лісового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Крім того, станом на час прийняття Біляївською райдержадміністрацією спірного розпорядження, тобто на 10.08.2009 року вже діяв мораторій на вилучення земель держлісфонду, введений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 р. №610-р, яким зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.

За інформацією Одеської обласної державної адміністрації №7149/2/01-46/5733/2-20 від 05.08.2020, проект землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно відведення вищевказаних земельних ділянок лісогосподарського призначення у власність громадян, зміни цільового призначення, а також вилучення їх зі складу земель ДП «Одеське лісове господарство» на розгляд та погодження до облдержадміністрації не надходили та, відповідно* висновки як і будь-які інші погодження не надавались.

Таким чином, спірне розпорядження прийняте Біляївською райдержадміністрацією усупереч вимогам п «ґ» ч. 4 ст. 84 , ч. З ст. 122, ч. 5 ст. 149 ЗК України, з перевищенням своїх повноважень, за відсутності погодження уповноваженого органу виконавчої влади та усупереч встановленого мораторію на вилучення земель держлісфонду.

При цьому слід врахувати загальні принципи права, зокрема nemo plus juris ad alium transferre potest quam ipse habet (ніхто не може передати іншому більше прав, аніж має сам).

Положеннями ст. 152 ЗК України передбачають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язанні з позбавленням прав володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства І порушує цивільні права або інтереси.

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З огляду на викладене, розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 10.08.2009 р. за №741/2009 суперечить вимогам ст. ст. 20, 56, 57, 84, 116, 122, 124, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 5, 12, 31, 57 Лісового кодексу України, у зв`язку з чим на підставі ст. ст. 21, 152 Земельного кодексу України, ст. 393 Цивільного кодексу України; ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» підлягає визнанню судом незаконним та скасуванню.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частиною 1 ст. 153 ЗК України визначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим кодексом та іншими законами України.

Припинення прав власності особи на земельну ділянку можливе шляхом припинення дії правового титулу як підстави виникнення такого права, тобто скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Відповідно до висновку Верховного Суду України у справі №6-33цс13 від 22.05.2013 державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верхового Суду України від 01.07.2015 у справі №6-319цс-15.

Так, видачою оспорюваних державних актів на право власності на земельні ділянки порушено інтереси держави, адже з державної власності та з користування ДП «Одеський лісгосп» протиправно вибули земельні ділянки лісового фонду.

У зв`язку з тим, що на підставі оспорюваного розпорядження Біляївської РДА за вищевказаними фізичними особами зареєстровано право власності на земельні ділянки загальною площею 0,90 га та видано державні акти на право власності на земельні ділянки, які є похідними документами і лише посвідчують виникнення права власності, - державні акти на право власності на земельну ділянку відповідно мають бути визнані недійсними разом зі скасуванням незаконного розпорядження Біляївської РДА.

У зв`язку із викладеним, державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ №232389, виданий ОСОБА_1 , серії ЯЛ №232397, виданий ОСОБА_2 , серії ЯЛ №232396, виданий ОСОБА_3 , серії ЯЛ №232395, виданий ОСОБА_4 , серії ЯЛ №232394, виданий ОСОБА_5 , серії ЯЛ №232393, виданий ОСОБА_6 , серії ЯЛ №232392, виданий ОСОБА_7 , серії ЯЛ №232391, виданий ОСОБА_8 , серії ЯЛ № 232301, виданий ОСОБА_9 підлягають визнанню недійсними.

08.09.2014 р. на підставі договору дарування № 2542 ОСОБА_2 передала земельну ділянку із кадастровим номером 5121082400:01:001:0290 ОСОБА_10 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Крім того, 30.10.2018 р. на підставі договору купівлі-продажу №3246 ОСОБА_14 продала земельну ділянку із кадастровим номером 5121082400:01:001:0292 ОСОБА_13 .

У подальшому, 05.05.2020 р. відповідно до договору купівлі-продажу №1033 ОСОБА_13 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_11 .

Також, 07.12.2018 р. на підставі договору купівлі-продажу №3514 ОСОБА_5 продала земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0293 ОСОБА_12 .

Окрім того, ОСОБА_12 02.10.2020 р. у ОСОБА_6 придбано земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0294 площею 0,1 га. на підставі договору купівлі-продажу за №1149.

Відповідно до договору купівлі - продажу №763 від 08.10.2020 ОСОБА_7 відчужила на користь ОСОБА_13 земельну ділянку із кадастровим номером 5121082400:01:001:0295 площею 0,12 га.

Окрім того, ОСОБА_15 30.10.2018 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0296 на користь ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу № 3247.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв`язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України. у

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Оскільки, розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 10.08.2009 за №741/2009 прийнято з численними порушеннями вимог закону без необхідного обсягу цивільної дієздатності, то відповідно ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не набули право власності на спірні земельні ділянки на визначених законом підставах, як того вимагає ст. 328 Цивільного кодексу України, а отже, не мали права розпоряджатись ними, у т. ч. продавати ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

Таким чином, договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок №3246, №1033, №3514, №1149, №763, №3247 та договір дарування №2542, згідно із ст. 21, ч. ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України, ст. 152 ЗК України підлягають визнанню недійсним.

На підставі вищезазначеного розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 10.08.2009 за №741/2009 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності відповідачів на земельні ділянки, що підлягає скасуванню із наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Згідно зі ст. 18 зазначеного Закону за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру прав відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.

Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно - правового інтересу у встановленні належності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних Інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб`єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об`єкта.

Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.

Згідно ст. 26 вказаного Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Відповідно ч. 3 ст. 26 Закону, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Отже, з урахуванням приписів ст. 26 Закону, ефективним способом судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію прав власності на земельні ділянки з 5121082400:01001:0290, 5121082400:01001:0292, 5121082400:01001:0293, 5121082400:01001:0294, 5121082400:01001:0295, 5121082400:01001:0296. Аналогічний висновок викладений у постановах ВПВС від 07.08.2019 р. у справі № 823/750/16 та від 29.05.2019 р. у справі № 367/2022/15-ц.

Відомості про реєстрацію права власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо земельних ділянок із кадастровими номерами 5121082400:01:001:0289, 5121082400:01:001:0291, 5121082400:01:001:0297 не переносились у зв`язку з цим відсутні підстави для скасування записів про реєстрацію права власності на вказані ділянки.

Згідно 387 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а позовні вимоги про повернення державі в особі КМУ з правом постійного користування ДП «Одеське лісове господарство» підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки позовна заява містить 41 позовну вимогу (9 позовних вимог майнового характеру у сумі 46 035 грн. та 32 позовні вимоги немайнового характеру у сумі 72 640 грн.), суд вважає, що оскільки позов задоволено повністю, усі позовні вимоги повинні бути розподіленні між відповідачами у відповідності до того, чи стосується ця позовна вимога відповідача, та яким чином.

Позовна вимога про визнання незаконним розпорядження, є позовною вимогою немайнового характеру та станом на дату подання позовної заяви (29.01.2021 р.) складала 2270 грн., стосується 10 відповідачів, тому підлягає стягненню з Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

З ОСОБА_4 також підлягає стягнення судовий збір за позовну вимогу про визнання недійсним державного акту на право власності та Ѕ частини позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

З ОСОБА_3 також підлягає стягнення судовий збір за позовну вимогу про визнання недійсним державного акту на право власності та припинення права приватної власності, витребування майна.

З ОСОБА_1 також підлягає стягнення судовий збір за позовну вимогу про визнання недійсним державного акту на право власності та припинення права приватної власності, витребування майна.

З ОСОБА_5 також підлягає стягнення судовий збір за позовну вимогу про визнання недійсним державного акту на право власності та Ѕ частини позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

З ОСОБА_7 також підлягає стягнення судовий збір за позовну вимогу про визнання недійсним державного акту на право власності та Ѕ частини позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

З ОСОБА_8 також підлягає стягнення судовий збір за позовну вимогу про визнання недійсним державного акту на право власності та Ѕ частини позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

З ОСОБА_2 також підлягає стягнення судовий збір за позовну вимогу про визнання недійсним державного акту на право власності та Ѕ частини позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування.

З ОСОБА_6 також підлягає стягнення судовий збір за позовну вимогу про визнання недійсним державного акту на право власності та Ѕ частини позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

З ОСОБА_9 також підлягає стягнення судовий збір за позовну вимогу про визнання недійсним державного акту на право власності та припинення права приватної власності, витребування майна.

ОСОБА_10 також підлягає стягнення судовий збір за позовну вимогу про визнання недійсним державного акту на право власності та припинення права приватної власності, витребування майна, Ѕ частини договору дарування.

З ОСОБА_11 також підлягає стягнення судовий збір за позовну вимогу про визнання недійсним державного акту на право власності та припинення права приватної власності, витребування майна, Ѕ частини договору купівлі-продажу.

З ОСОБА_12 також підлягає стягнення судовий збір за дві позовні вимоги про припинення права приватної власності, дві позовні вимоги про витребування майна, за дві позовні вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів, Ѕ частини щодо двох позовних вимог про договору купівлі-продажу.

З ОСОБА_13 також підлягає стягнення судовий збір за дві позовні вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів, дві позовні вимоги про припинення права приватної власності, дві позовні вимоги про витребування майна, та чотири позовні вимоги про визнання недійсним договір купівлі-продажу, що підлягають стягненню по Ѕ за кожний.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації (адреса: 65032, м. Одеса, проспект Шевченко, 4), Кабінету Міністрів України (адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) до Біляївської районної державної адміністрації Одеської області (67600, пр. Незалежності, 11, м. Біляївка, Одеська область), ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ), ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_5 ), ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_6 , АДРЕСА_6 ), ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_7 вул АДРЕСА_7 ), ОСОБА_8 (РНОКПП: НОМЕР_8 , АДРЕСА_8 ), ОСОБА_9 (РНОКПП: НОМЕР_9 , АДРЕСА_9 ), ОСОБА_10 (РНОКПП: НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_10 ), ОСОБА_11 (РНОКПП: НОМЕР_11 , адреса: АДРЕСА_11 ), ОСОБА_12 (РНОКПП: НОМЕР_12 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_13 (РНОКПП: НОМЕР_13 , адреса: АДРЕСА_12 ), третя особа на стороні позивача: Державне підприємство «Одеське лісове господарство» (адреса: 67832, Одеська обл., Овідіопольський р-н., смт. Великодолинське, вул. Клари Цеткін, 77, код ЄДРПОУ 33388061) про визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, скасування державної реєстрації права власності, припинення прав власності та зобов`язання повернути земельні ділянки- задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області № 741/2009 від 10.08.2009 року «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 .

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0289, площею 0,100 га. для ведення садівництва серії ЯЛ № 232389 за № 011051604369 від 14.10.2010 р., виданого ОСОБА_1 .

Припинити право приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0289, площею 0,100 га.

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути державі в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування Державного підприємства «Одеське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,100 га. з кадастровим номером 5121082400:01:001:0289 вартістю 341000 грн., яка розташована на території Дачненської сільської ради Одеського (Біляївського) району Одеської області за межами населеного пункту.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0290, площею 0,100 га. для ведення садівництва серії ЯЛ № 232397 за №011051604370 від 14.10.2010 р., виданого ОСОБА_2 .

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки із кадастровим номером 5121082400:01:001:0290 за № 2542 від 08.09.2014 р. укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 .

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 15631436 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0290 за ОСОБА_10 (РНОКПП № НОМЕР_10 ) від 08.09.2014 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 447980251210.

Припинити право приватної власності ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_10 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0290, площею 0,100 га.

Зобов`язати ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_10 ) повернути державі в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування Державного підприємства «Одеське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,100 га. з кадастровим номером 5121082400:01:001:0290 вартістю 341000 грн., яка розташована на території Дачненської сільської ради Одеського (Біляївського) району Одеської області за межами населеного пункту.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,060 га. з кадастровим номером 5121082400:01:001:0291 вартістю 204600 грн., для ведення садівництва серії ЯЛ № 232396 за № 011051604382 від 15.10.2010 р., виданого ОСОБА_3 .

Припинити право приватної власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0291, площею 0,060 га.

Зобов`язати ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) повернути державі в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування Державного підприємства «Одеське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,060 га. а кадастровим номером 5121082400:01:001:0291 вартістю 204600 грн., яка розташована на території Дачненської сільської ради Одеського (Біляївського) району Одеської області за межами населеного пункту.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0292, площею 0,100 га. для ведення садівництва серії ЯЛ № 232395 за № 011051604371 від 14.10.2010 р., виданого ОСОБА_4 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 5121082400:01:001:0292 за № 3246 від 30.10.2018 р. укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_13 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 5121082400:01:001:0292 за №1033 від 05.05.2020 р. укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_11 .

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 52145081 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0292 за ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_11 ) від 05.05.2020 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1679852751210.

Припинити право приватної власності ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_11 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0292, площею 0,100 га.

Зобов`язати ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_11 ) повернути державі в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування Державного підприємства «Одеське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,100 га. з кадастровим номером 5121082400:01:001:0292 вартістю 341000 грн., яка розташована на території Дачненської сільської ради Одеського (Біляївського) району Одеської області за межами населеного пункту.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0293, площею 0,100 га. для ведення садівництва серії ЯЛ №232394 за № 011051604372 від 14.10.2010 р., виданого ОСОБА_5 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 5121082400:01:001:0293 за № 3514 від 07.12.2018 р. укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_12 .

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №44474978 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0293 за ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_12 ) від 07.12.2018 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1714909351210.

Припинити право приватної власності ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_12 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0293, площею 0,100 га.

Зобов`язати ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_12 ) повернути державі в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування Державного підприємства «Одеське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,100 га. з кадастровим номером 5121082400:01:001:0293 вартістю 341000 грн., яка розташована на території Дачненської сільської ради Одеського (Біляївського) району Одеської області за межами населеного пункту.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0294, площею 0,100 га. для ведення садівництва серії ЯЛ № 232393 за № 011051604373 від 14.10.2010 р., виданого ОСОБА_6 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 5121082400:01:001:0294 за № 1149 від 02.10.2020 р. укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_12 .

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 54390593 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0294 за ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_12 ) від 02.10.2020 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2184285851210.

Припинити право приватної власності ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_12 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0294, площею 0,100 га.

Зобов`язати ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_12 ) повернути державі в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування Державного підприємства «Одеське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,100 га. з кадастровим номером 5121082400:01:001:0294 вартістю 341000 грн., яка розташована на території Дачненської сільської ради Одеського (Біляївського) району Одеської області за межами населеного пункту.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0295, площею 0,100 га. для ведення садівництва серії ЯЛ № 232392 за № 011051604374 від 14.10.2010 р., виданого ОСОБА_7 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 5121082400:01:001:0295 за №763 від 08.10.2020 р. укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_13 .

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 54480414 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0295 за ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_13 ) від 08.10.2020 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2188699951210.

Припинити право приватної власності ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_13 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0295, площею 0,120 га.

Зобов`язати ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_13 ) повернути державі в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування Державного підприємства «Одеське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,120 га. з кадастровим номером 5121082400:01:001:0295 вартістю 409200 грн., яка розташована на території Дачненської сільської ради Одеського (Біляївського) району Одеської області за межами населеного пункту.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0296, площею 0,120 га. для ведення садівництва серії ЯЛ № 232391 за № 011051604375 від 14.10.2010 р., виданого ОСОБА_8 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 5121082400:01:001:0296 за № 3247 від 31.10.2018 р. укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_13 .

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 43759159 державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0296 за ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_13 ) від 30.10.2018 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1679903851210.

Припинити право приватної власності ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_13 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0296, площею 0,120 га.

Зобов`язати ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_13 ) повернути державі в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування Державного підприємства «Одеське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,120 га. з кадастровим номером 5121082400:01:001:0296 вартістю 409200 грн., яка розташована на території Дачненської сільської ради Одеського (Біляївського) району Одеської області за межами населеного пункту.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0297, площею 0,100 га. для ведення садівництва серії ЯЛ № 232301 за № 011051604376 від 14.10.2010 р., виданого ОСОБА_9 .

Припинити право приватної власності ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_9 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 5121082400:01:001:0297, площею 0,100 га.

Зобов`язати ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_9 ) повернути державі в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування Державного підприємства «Одеське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,100 га. з кадастровим номером 5121082400:01:001:0297 вартістю 431000 грн., яка розташована на території Дачненської сільської ради Одеського (Біляївського) району Одеської області за межами населеного пункту.

Стягнути на користь Одеської обласної прокуратури на рахунок Одеської обласної прокуратури за наступними реквізитами: отримувач коштів - прокуратура Одеської області (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3); код отримувача (код за ЄДРПОУ): 03528552; рахунок отримувача: UА808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101 сплачений судовий збір за подачу позову у сумі 118 675 грн. (за 9 позовних вимог майнового характеру у сумі 46035 грн. та 32 позовні вимоги немайнового характеру у сумі 72640 грн.) з відповідачів наступним чином:

-з Біляївської районної державної адміністрації Одеської області 227 грн.,

-з ОСОБА_4 у сумі 3632 грн.,

-з ОСОБА_3 у сумі 9882 грн.,

-з ОСОБА_1 у сумі 9882 грн.,

- з ОСОБА_5 у сумі 3632 грн.,

- з ОСОБА_7 у сумі 3632 грн.,

- з ОСОБА_8 у сумі 3632 грн.,

- з ОСОБА_2 у сумі 3632 грн.,

- з ОСОБА_6 у сумі 3632 грн.,

- з ОСОБА_9 у сумі 9882 грн.,

- з ОСОБА_10 у сумі 10 790 грн.,

- з ОСОБА_11 у сумі 10790 грн.,

- з ОСОБА_12 у сумі 21 580 грн.,

- з ОСОБА_13 у сумі 23 850 грн.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 27 грудня 2022 року.

Суддя В.М. Буран