Постанова

від 20.12.2022 по справі 509/4930/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6405/22

Справа № 509/4930/21

Головуючий у першій інстанції Кириченко П. Л.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Зеніної М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кочури Юрія Олександровича на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 січня 2022 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частини майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що відповідач є її чоловіком, з яким вони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 1981 року. Під час шлюбу за спільні кошти, ними було придбано рухоме та нерухоме майно, що складається з наступного:

-торгівельно-виставочного центру, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

-житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельної ділянки, кадастровий номер 5123755300:02:004:0142, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

-житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;

-житлового будинку з господарчими будівлями та надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 ;

-автомобіля марки Great Wall Hover, 2006 року випуску, дата реєстрації 16.03.2007 року.

Право власності на вищевказане майно зареєстровано за її чоловіком.

Разом з тим, оскільки вказане майно набуте ними під час шлюбу за спільні кошти, то позивачка має право на Ѕ частину спільно нажитого майна.

При цьому, позивачка вказує, що до складу майна, яке просить вона визнати спільною сумісною власністю, входить будинок АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 06.07.1995 року від ОСОБА_5 . Разом з тим, позивачка звертає увагу, що за час спільного сумісного проживання з відповідачем, вона приймала спільну матеріальну участь щодо повної перебудови та ремонту вказаного будинку, внаслідок чого його вартість істотно збільшилася, а тому вона вважає, що спірний будинок також є спільною сумісною власністю подружжя та належить кожному з них в рівних частках.

Позивачка вказує, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі вона вправі розраховувати на певні гарантії майнового статусу, у зв`язку з чим звернулася до суду та просила визнати наведене вище майно спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на Ѕ частину майна.

Вподальшому, позивачка звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила суд накласти арешт на наступне майно:

-торгівельно-виставочний центр, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

-житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельну ділянку, кадастровий номер 5123755300:02:004:0142, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

-житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Заява мотивована тим, що їй стало відомо про наявність в органах ДВС відкритих виконавчих проваджень, де боржником є її чоловік. В межах здійснення виконавчих дій, виконавцем було накладено арешт на все майно відповідача. Так, однією з постанов виконавця від 09.08.2020 року в межах виконавчого провадження № 62937942 описано та накладено арешт на торгівельно-виставочний центр, який наразі перебуває в процесі реалізації ДП «Сетам».

Оскільки реалізація виконавчою службою спільно нажитого майна може ускладнити виконання рішення суду по цій справі, та тим самим позбавити позивачку майна, набутого нею за спільні кошти в шлюбі, остання просила накласти арешт на наведене в заяві майно.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 січня 2022 року заяву позивачки задоволено та накладено арешт на наступне майно:

-торгівельно-виставочний центр, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

-житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельну ділянку, кадастровий номер 5123755300:02:004:0142, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

-житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Кочура Юрій Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 січня 2022 року скасувати та відмовити позивачці у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Крім того, адвокат просив вирішити питання щодо судових витрат, понесених його клієнтами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на правничу допомогу адвоката в апеляційному суді за розглядом апеляційної скарги на ухвалу суду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вживаючи заходи забезпечення позову, суд порушив права третіх осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки вони є стягувачами у виконавчому провадженні по кримінальній справі, в межах якої на їх користь стягнуто з ОСОБА_3 матеріальну та моральну шкоду. В межах виконавчого провадження було накладено арешт на майно ОСОБА_3 , зокрема на торгівельно-виставочний центр, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Даний об`єкт знаходився в процесі реалізації ДП «Сетам», номер лоту 509402. Однак, накладення судом арешту стало перешкодою для реалізації цього об`єкту та невиконання рішення суду (вироку) по справі № 509/553/15-к. Дані дії суду першої інстанції, апелянт розцінює як втручання в процес примусового виконання судового рішення по іншій справі. На думку апелянта, заявник звернулася з цим клопотанням з метою перешкоджання виконання судового рішення, яке набрало законної сили по справі № 509/553/15-к. Накладаючи арешт, суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував підстави для вжиття заходів забезпечення позову, обмежившись лише цитуванням норм процесуального права. За таких обставин, апелянт вважає, що ухвала підлягає скасуванню, а заява позивачки залишенню без задоволення.

Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи на 20.12.2022 року на 15.30 годину, сторони до суду не з`явились, причини неявки не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи чи про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подавали.

Відповідно до ч.2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо учасники процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належно сповіщених сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно доч.1ст.376ЦПК Українипідставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є: неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи; недоведеністьобставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; невідповідністьвисновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1-2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихстаттею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 п.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно ч.2 ст.150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до роз`яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів.

Так, під час вирішення питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір і невжиття заходів забезпечення позову, які просить застосувати заявник, може в майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, однак вважає, що ухвалу слід змінити відповідно до висновків наведених в цій постанові апеляційного суду.

Матеріалами справи встановлено, що предметом спору є визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачкою права власності на Ѕ частину спільно набутого майна.

Накладення судом арешту на 1 цілу кожного з об`єктів нерухомого майна не відповідає принципу співмірності, оскільки заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Оскільки предметом спору є Ѕ частина спільно набутого майна, то і заходи забезпечення позову повинні вживатися щодо Ѕ частини майна.

Доводи апеляційної скарги, що накладаючи арешт, суд таким чином, чинить перешкоди у примусовому виконанні судового рішення по іншій справі, є безпідставними, оскільки позивачка вважає майно, яке зареєстроване за її чоловіком спільною сумісною власністю подружжя у зв`язку з чим звернулася до суду з відповідним позовом та просить визнати за нею право власності на Ѕ частину спільно набутого майна.

Статтею 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст..60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст..63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.1 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до ч.1 ст.73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення звертається саме на майно боржника. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Таким чином, виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухомемайно боржника, повинен з`ясувати питання, чи не володіє боржник цим майном спільно з іншими особами, та у разі встановлення, що боржник володіє майном разом з іншими особами, виконавець повинен звернутися до суду про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця (стаття 443 ЦПК України).

Такі самі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19).

Матеріали справи не містять доказів, що судом в межах виконавчого провадження по справі № 509/553/15-к визначалася частка майна боржника ОСОБА_3 у майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_2 , і що суд, вживаючи заходи забезпечення позову, наклав арешт на майно, яке вже виділеновідповідачу внатурі.

Таким чином, доводи апелянта, що суд втрутився в процес примусового виконання судового рішення по справі № 509/553/15-к є необґрунтованими та безпідставними.

Факт реєстрації спірного нерухомого майна за відповідачем не означає, що воно належить лише цій особі.

Суд першої інстанції вжив заходи забезпечення позову в межах справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частини майна подружжя.

Позивачка не претендує на частку належну відповідачу, а тому доводи, що позивачка зловживає своїми правами з метою невиконання рішення її чоловіком по іншій справі є безпідставними.

В даному випадку позивачка захищає своє майнове право на Ѕ частину майна у спільній сумісній власності, яке належить їй по закону, у разі доведення.

Невжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на Ѕ частину спірного майна, може призвести до порушення прав позивача, як співвласника майна, яке перебуває під арештом в межах виконавчого провадження по справі № 509/553/15-к, що є неприпустимим.

Доводи апеляційної скарги, що позивачка вже зверталася до суду із заявою про забезпечення позову, яка ухвалою суду була залишена без задоволення, є неспроможніми, оскільки в заяві від 19.08.2021 року позивачка просила застосувати зовсім інші заходи забезпечення позову, які суттєво відрізняються від тих заходів, які заявлені нею в заяві від 05.11.2021 року та застосовані судом. Крім того, законом не заборонено позивачу звертатися до суду із заявою про забезпечення позову повторно, а за положеннями ч. 2 ст.150 ЦПК України суд вправі застосувати і декілька видів забезпечення позову.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалу змінити, шляхом накладення арешту на Ѕ частину заявленого майна, відмовивши у решті заяви.

Щодо клопотання адвоката Кочури Юрія Олександровича про вирішення питання судових витрат, колегія суддів зазначає, що законом не передбачено вирішення питання судових витрат за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу районного суду про забезпечення позову. Питання судових витрат, в тому числі і понесених стороною в апеляційному суді при оскарженні процесуальних ухвал, вирішується судом при розгляді справи по суті.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кочури Юрія Олександровича задовольнити частково.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 січня 2022 року змінити.

Вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на:

- Ѕ частину торгівельно-виставочного центру, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- Ѕ житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- Ѕ частину земельної ділянки, кадастровий номер 5123755300:02:004:0142, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- Ѕ частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

В решті заяви про забезпечення позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 26.12.2022 року

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова