Постанова

від 15.12.2022 по справі 380/15696/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2022 рокуСправа № 380/15696/21 пров. № А/857/12761/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Качмара В.Я.,

суддів Большакової О.О., Затолочного В.С.,

при секретарі судового засідання Юрченко М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Львові справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК РЕЗОРТ СЕРВІС ПЛЮС» до Трускавецької міської ради Львівської області про зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Трускавецької міської ради Львівської області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року (суддя Грень Н.М., м.Львів),

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРК РЕЗОРТ СЕРВІС ПЛЮС» (далі ТОВ) звернулося до суду із позовом до Трускавецької міської ради Львівської області (далі Міська рада) в якому просило зобов`язати Міську раду на черговій сесії (пленарному засіданні) прийняти рішення про надання ТОВ дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.0480 га по бульвару Торосевича 5 в м.Трускавці Дрогобицького району Львівської області для обслуговування нежитлової будівлі громадської вбиральні, пов`язаної з експлуатаційним режимом та охороною природніх і лікувальних факторів курорту Трускавець, але в площах, не менших тих, які передбачені чинними нормативними документами України у галузі будівництва, санітарними нормами та правилами для обслуговування нежитлових будівель (далі Земельна ділянка).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В доводах апеляційної скарги вказує, що спірна Земельна ділянка знаходиться в межах І-зони санітарної охорони мінеральних джерел та в межах парку пам`ятки садово паркового мистецтва місцевого значення, який включений в мережу територій і об`єктів природно заповідного фонду Львівської області. Відповідно до статті 48 Земельного кодексу України (далі ЗК) на територіях лікувально оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо санітарної) охорони; у межах округу санітарної (гірничо санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природніх лікувальних властивостей і відпочинком населення. Вважає, що діяльність позивача щодо обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі (громадської вбиральні) в межах 1-ї зони санітарної охорони джерел мінеральних вод не є сумісною та не пов`язана з експлуатаційним режимом та охороною природніх і лікувальних факторів курорту, та така діяльність не пов`язана з відпочинком населення.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не призводить до автоматичного виділення земельної ділянки особі та є лише однією зі стадій реалізації особою права на отримання земельної ділянки і направлене на ідентифікацію земельної ділянки.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що відповідно до свідоцтва про право власності від 08.09.2003 року серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Міської ради на підставі рішення від 01.07.2003 № 158, Приватне акціонерне товариство «Трускавецькурорт» (далі ПАТ) було власником нежитлової будівлі загальною площею 123,2 кв.м., яка знаходиться за адресою: Львівська область, м. Трускавець, бульвар Торосевича, 5 (далі Нежитлова будівля).

Згідно із технічними паспортами, виготовленими Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки за станом на 31.07.2003 року, вищевказане нерухоме майно, є підземним туалетом № 1 загальною площею 123,2 кв.м., що побудований у 1997 році. Крім того, у листі ПАТ від 21.11.2018 року № 595 наведено, що у 1998-1999 роках проводилася його реконструкція з влаштуванням шатрового даху.

Земельна ділянка, в межах якої розташована вказана вище Нежитлова будівля, перебуває у комунальній власності міста Трускавець.

З довідки, що додана до листа ПАТ від 21.11.2018 року № 595, слідує, що впродовж 2008-2016 років ПАТ сплачувало земельний податок за Земельну ділянку, на якій знаходилась нерухоме майно, яке визначено у довідці як «будівля туалету Бювету № 1».

27.07.2016 створене Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк Резорт Сервіс» (далі ТОВ-1), засновниками якого були ПАТ та громадянин ОСОБА_1

01.09.2016 за актом приймання-передачі ПАТ внесло до статутного капіталу ТОВ-1 вищенаведену Нежитлову будівлю.

16.02.2018 створене ТОВ, засновниками якого є ТОВ-1 та Приватне підприємство «Арко Інвестмент» (далі ПП).

04.04.2018 за актом приймання-передачі ТОВ-1 внесло до статутного капіталу ТОВ Нежитлову будівлю.

15.07.2019 ТОВ подало до Міської ради заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки.

Рішенням Міської ради від 30.07.2019 №1428 (далі Рішення №1428) відмовлено ТОВ в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки в зв`язку з невідповідністю місця розташування цієї земельної ділянки вимогам законів (Закону України «Про курорти» (далі Закон №2026-III), Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (далі Закон №2456-XII), ЗК), оскільки ця Земельна ділянка знаходиться в межах 1-ї зони санітарної охорони мінеральних джерел та в межах парку - пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення, який включений в мережу територій і об`єктів природно-заповідного фонду Львівської області.

ТОВ оскаржило вказане рішення до Львівського окружного адміністративного суду.

Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у справі №1.380.2019,005250 у задоволенні позову відмовлено (далі Рішення суду).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ задоволено, скасовано Рішення суду та прийнято постанову, якою позов ТОВ задоволено, а саме: визнано незаконним та скасовано Рішення №1428 (далі Постанова суду).

Згідно з частиною першою статті 3ЗК земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Основного Закону закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин першої, третьої статті 116 ЗК юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частинами першою, третьою статті 123 ЗК встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні визначає Закон №2026-III, який, відповідно до наведених у преамбулі до цього Закону приписів, спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів, які є надбанням народу України, та їх охорони.

За визначеннями, що містяться у статті 1 Закон №2026-III, курорт освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об`єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні; лікувально-оздоровча місцевість - природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

За приписами частини другої статті 11 Закону №2026-III рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Нормами статті 27 Закону №2026-III визначено, що метою санітарної охорони курортів є збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів. З цією метою в межах курорту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

Поняття округу санітарної охорони наведено в статті 28 Закону №2026-III, де округ санітарної охорони визначено як територію земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. В межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.

Межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення (частина перша статті 29 Закону №2026-III

Постановою Верховної ради України від 12.09.1991 №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Рада Міністрів Української РСР 16.12.1982 прийняла постанову №614 «Про затвердження положень про курорти Трускавець і Слав`янськ» (далі Постанова №614, Положення відповідно), згідно якої затвердила положення про курорт Трускавець.

Відповідно до пункту 1 положення курорт Трускавець знаходиться у Львівській області і належить до курортів загальносоюзного значення.

Згідно з пунктом 2 Положення курорт включає в себе:

курортну зону, в якій розташовані природні лікувальні засоби, пристрої і споруди для їх використання, санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і культури, а також видовищні заклади, підприємства громадського харчування, торгівлі та побутового обслуговування, призначені для обслуговування осіб, що прибувають на курорт для лікування і відпочинку;

зону, в якій знаходяться жилі будинки , громадські будівлі та споруди для населення, що постійно проживає на території курорту;

зону, з якій розміщені централізовані господарські та технічні служби;

зону лісопаркових насаджень і природних ландшафтів, зокрема зовнішній лісопарковий пояс та внутрішні озеленені ділянки між окремими зонами.

Пунктом 13 цього Положення визначено, що межі округу санітарної охорони курорту затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 09.11.1981 №548. Цією постановою затверджено межі, зокрема, округів і зон санітарної охорони курорту Трускавець у Львівській області та план санітарно-оздоровчих заходів в округах та зонах санітарної охорони курорту Трускавець.

За правилами статті 30 Закону №2026-III округ санітарної охорони поділяється на три зони: - перша зона (зона суворого режиму); - друга зона (зона обмежень); - третя зона (зона спостережень). Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою.

Відповідно до статті 31 Закону №2026-III перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

Згідно з частиною другою цієї статті на території першої зони (зони суворого режиму) забороняється:

користування надрами, не пов`язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс;

прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;

спорудження будь-яких будівель та інших об`єктів, не пов`язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту; - скидання дренажно-скидних та стічних вод;

влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо);

влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників;

проїзд автотранспорту, не пов`язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю;

постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).

Згідно з частиною третьою статті 48 ЗК у межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Обмеження щодо видів діяльності, здійснення яких забороняється у межах першої зони (зони суворого режиму) санітарної охорони, встановлені частиною другою статті 31 Закону України «Про курорти», зокрема, забороняється: спорудження будь-яких будівель та інших об`єктів, не пов`язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту; скидання дренажно-скидних та стічних вод; прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій; проїзд автотранспорту, не пов`язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю; постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).

Разом з тим, аналіз положень статті 31 Закону №2026-III дає підстави для висновку, що будівництво та експлуатація будинків, не пов`язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту, в тому числі житлових будинків, постійне і тимчасове проживання у них громадян крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів, проїзд автотранспорту і прокладання будь-яких комунікацій з водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення є діяльністю, несумісною з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Згідно із частиною третьою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико - культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 1 рішення Львівської обласної ради від 09.10.1984 № 495 «Про мережу території і об`єктів природно-заповідного фонду області» затверджено мережу територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення відповідно до діючої кваліфікації згідно з додатками № 1-4 до рішення.

Додатком № 3 до вказаного рішення є Список державних парків - пам`ятників садово-паркового мистецтва місцевого значення, до якого, серед інших, включено Курортний парк в м. Трускавець площею 78,0 га.

При цьому, відповідно до з`ясованого Плану парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва «Курортний парк» в м, Трускавець, пл. 78,0 та (М 1:5000), Земельна ділянка щодо якої до Міської ради звернулося ТОВ, знаходиться на території вказаного парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення.

Відповідно до статті 40 Закону №2456-XII режим охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих територіях, на основі оцінки її виливу на довкілля.

В охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об`єктів, мисливство, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об`єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється в порядку, встановленому законодавством України.

Належна ТОВ на праві власності Нежитлова будівля за функціональним призначенням є громадською вбиральнею (підземним туалетом).

Згідно з пункту 9.3.1. ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій» (далі - ДБН Б.2.2-5:2011) громадські вбиральні треба влаштовувати в місцях масового зосередження людей.

Відповідно до пункту 9.3.2. ДБН Б.2.2-5:2011 громадські вбиральні треба влаштовувати в таких місцях:

- на території об`єктів рекреації: у садах, парках, лісопарках, на бульварах шириною більше ніж 25 м;

Згідно з пункту 2.23 ДБН №145 у населених пунктах, на території курортів, у місцях масового скупчення і відвідування громадян (парки, сквери, торгово-розважальні комплекси тощо) повинні влаштовуватись громадські вбиральні відповідно до вимог санітарного законодавства з розрахунку 1 санітарно-технічний прилад на 500 осіб.

Відповідно до пункту 5.30. ДБН 360-92 при проектуванні курортних зон слід формувати систему установ і центрів загальнокурортного обслуговування. Для орієнтовних розрахунків кількість і місткість установ та підприємств загальнокурортного обслуговування на 1000 чоловік, що лікуються й відпочивають, приймати за додатком 6.2, згідно із яким, зокрема, передбачено розміщення одного громадського туалету на 1000 чоловік, що лікуються й відпочивають. При цьому, розміри земельних ділянок під розміщення громадських туалетів треба приймати за завданням на проектування.

Відповідно до додатку 6.2. ДБН 360-92 громадські туалети віднесені до комунально-складських установ і підприємств загальнокурортного обслуговування.

Отже, положеннями державних, будівельних норм та державних санітарних норм та правил закріплена необхідність та важливість розміщення громадських вбиралень в межах територій курортів та парків, а також встановлені відповідні вимоги до них, у тому числі щодо їх місцезнаходження, мінімальних розмірів земельних ділянок, на яких вони повинні бути розміщені, відстані від них до інших об`єктів тощо.

При цьому, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не призводить до автоматичного виділення земельної ділянки особі та є лише однією зі стадій реалізації особою права на отримання земельної ділянки (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 522/17384/16-а). Надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки (відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16).

Суд звертає увагу на те, що оскаржене Рішення №1428 відповідача не містить покликань на документи, які б підтверджували негативний вплив на території та об`єкти природно-заповідного фонду, на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів, а також на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс.

Лише те, що вищенаведена Земельна ділянка знаходиться в межах І зони санітарної охорони мінеральних джерел та в межах парку-пам`ятки садово- паркового мистецтва місцевого значення, який включений в мережу територій і об`єктів природно-заповідного фонду Львівської області, не вказує на те, що місце розташування цієї Земельної ділянки не відповідає вимогам законів (Законів№№2026-III, №2456-XII, ЗК).

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд вважає обгрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що належним та ефективним способом захисту порушено права позивача буде зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання ТОВ дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правильності застосування судом норм матеріального права до встановлених ним на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів та обставин справи.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги статей наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Трускавецької міської ради Львівської області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Cуддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 26 грудня 2022 року.