Рішення

від 19.12.2022 по справі 903/490/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 грудня 2022 року Справа № 903/490/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Вінницький комбінат хлібопродуктів №2, смт. Десна, Вінницький р-н., Вінницька обл.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь Агротрейд, м. Устилуг, Володимир-Волинський р-н., Волинська обл.

про стягнення 1 771 188 грн. 25 коп.

Суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання: Мачульська Л.В.

Представники:

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

встановив: 12.07.2022 на адресу суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Вінницький комбінат хлібопродуктів №2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь Агротрейд про стягнення 1 771 188 грн. 25 коп., з яких: 130 397 грн. 84 коп. інфляційних втрат, 13 290 грн. 41 коп. 3% річних, 1 627 500 грн. 00 коп. штрафу та судових витрат по справі, зокрема витрати по сплаті судового збору та витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката.

Ухвалою суду від 13.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.08.2022 о10 год. 30 хв. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду; позивачу - відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Відповідач правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника не направив.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Представник позивача повідомив про наявність апеляційного провадження у справі №903/165/22 щодо стягнення 1 050 000 грн. суми попередньої оплати, 703 039 грн. 79 коп. штрафу, 18 574 грн. 37 коп. інфляційних втрат, 9 232 грн. 69 коп. 3% річних за даним договором, де відповідач оскаржує стягнення штрафних санкцій.

Суд протокольною ухвалою від 03.08.2022 підготовче засідання відклав на 13.09.2022 об 11 год. 00 хв.

Відповідач у клопотанні від 13.09.2022 розгляд справи просить відкласти у зв`язку з відсутністю можливості бути присутнім уповноваженим представником у судовому засіданні 13.09.2022 з об`єктивних причин, оскільки буде брати участь в іншому судовому засіданні у Восьмому апеляційному адміністративному суді у справі №803/542/17 (а.с. 52-59).

Позивач у клопотанні від 13.09.2022 розгляд справи просить проводити без участі його представника, закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті. Зазначає, що під час розгляду справи №903/165/22, де предметом спору є сума основного боргу по спірних правовідносинах, в суді апеляційної інстанції відповідачем вчинялись дії щодо штучного затягування розгляду справи шляхом подання аналогічних заяв про відкладення розгляду справи через нібито неможливість бути присутнім у судовому засіданні. Під час розгляду справи в першому засіданні відповідачем теж було подано клопотання аналогічного змісту (а.с. 54).

Суд протокольною ухвалою від 13.09.2022 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відхилив як необґрунтоване, закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 28.09.2022 о 15 год. 00 хв.

21.09.2022 на адресу суду надійшла заява позивача про відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу (а.с. 73).

21.09.2022 на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення від 19.09.2022 до заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, заперечення щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (а.с. 90).

28.09.2022 на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення з клопотанням про зупинення провадження у справі до вирішення справи №903/165/22 у касаційному порядку, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 104-132).

Враховуючи надходження пояснень та клопотань відповідача безпосередньо у судовому засіданні, надання можливості позивачу ознайомитись з ними та подати відповідні пояснення чи заперечення при їх наявності, рівність всіх учасників судового процесу, з метою повного та всебічного розгляду справи, не починаючи розгляду справи по суті, суд протокольною ухвалою від 28.09.2022 розгляд справи відклав на 19.10.2022 об 11 год. 30 хв.

18.10.2022 від позивача надійшли додаткові пояснення до заяви про відшкодування витрат (а.с. 142-143), заперечення щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (а.с. 146-147).

З метою повного та всебічного розгляду справи, не починаючи розгляду справи по суті, суд протокольною ухвалою від 19.10.2022 розгляд справи відклав на 09.11.2022 о 10 год. 00 хв.

09.11.2022 на адресу суду надійшло клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій у повному обсязі, оскільки нарахування штрафних санкцій припиняється після шести місяців нарахування відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України. Розмір штрафних санкцій значно перевищує основну суму боргу. Зазначає про скрутне фінансове становище підприємства, що підтверджується фінансовою звітністю (а.с. 158-163).

Судом встановлено, що клопотання відповідача надійшло на адресу суду безпосередньо перед судовим засіданням, на адресу позивача направлено 09.11.2022.

Ухвалою суду від 25.10.2022 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Вінницький комбінат хлібопродуктів №2 від 21.10.2022 про проведення судового засідання 09.11.2022 о 10 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відмовлено.

Враховуючи вищевикладене, надіслання клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій позивачу лише 09.11.2022, рівність всіх учасників судового процесу, з метою повного та всебічного розгляду справи, надання можливості позивачу ознайомитись з поданим клопотання та висловити свою думку щодо його розгляду, зважаючи на розгляд справи по суті, забезпечення права позивача на участь у судовому засіданні з врахуванням запровадження на всій території України воєнного стану, суд протокольною ухвалою від 09.11.2022 розгляд справи по суті відклав на 16.11.2022 о 15 год. 00 хв.

Позивач у запереченнях від 11.11.2022 у задоволенні заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій просить відмовити, оскільки позивачем правомірно нараховано штраф за період з 03.02.2022 по 07.07.2022, так як встановлений шестимісячний строк нарахування продовжено на період дії карантину. Інфляційні втрати та 3% річних підлягають стягненню з боржника незалежно від його вини, єдиною підставою для їх нарахування є прострочення виконання грошового зобов`язання. На погашення основної суми заборгованості відповідачем не сплачено жодної гривні (а.с. 172-180).

Ухвалою суду від 11.11.2022 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Вінницький комбінат хлібопродуктів №2 від 09.11.2022 про проведення судового засідання 16.11.2022 о 15 год. 00 хв. в режимі відеоконференції задоволено. Постановлено провести судове засідання 16.11.2022 о 15 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

У судовому засіданні 16.11.2022 суд відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі , перейшов до розгляду справи по суті. Проте під час розгляду справи виникли технічні проблеми зі зв`язком, що унеможливило участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у зв`язку з чим суд протокольною ухвалою від 16.11.2022 розгляд справи по суті відклав на 14.12.2022 о 10 год. 30 хв.

Клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відхилено судом виходячи з такого.

Відповідач посилаючись на п.5 ст. 227 ГПК України у поясненнях від 28.09.2022 просить зупинити провадження у справі до вирішення справи №903/165/22 за позовом ТОВ Вінницький комбінат хлібопродуктів №2 до ТОВ Волинь Агротрейд про стягнення 1 780 846 грн. 55 коп. у касаційному порядку (а.с. 107-108).

Позивач у запереченнях від 18.10.2022 клопотання заперечує, оскільки предметом апеляційного оскарження у справі №903165/22 був лише розмір штрафу, який на думку відповідача підлягав зменшенню. Основна сума боргу відповідачем не оспорювалась.

Згідно п. 5 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Судом враховано, що предметом даної справи є стягнення штрафних санкцій за договором поставки від 31.08.2021.

Рішенням Господарського суду Волинської області №903/165/22 від 24.05.2022 стягнуто Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" 1 780 846грн 85коп. (з яких: 1 050 000грн сума попередньої оплати, 703 039грн 79коп. штраф, 18 574грн 37коп. інфляційні втрати та 9 232грн 69коп. 3% річних), а також 26 712грн 70коп. витрат по сплаті судового збору.

Заборгованість виникла на підставі договору поставки від 31.08.2021.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 №903/165/22 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд" на рішення Господарського суду Волинської області від 24.05.2022 р. у справі № 903/165/22 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно описової частини постанови Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити йому строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення суду в частині стягнення штрафу у розмірі 703 039, 79 грн, прийняти нове, яким зменшити розмір штрафу в повному розмірі. Також просить вирішити питання щодо стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу з позивача на користь відповідача.

Згідно ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Ухвалою Верховного Суду від 19.10.22 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд" на рішення Господарського суду Волинської області від 24.05.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі №903/165/22 залишено без руху.

Станом на день розгляду клопотання постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 є чинною.

Позивач у клопотаннях від 12.12.2022 у разі відсутності у представника позивача технічної можливості взяти участь у судовому засіданні через відсутність відеозв`язку до початку судового засідання або виникнення технічних проблем безпосередньо під час судового засідання просить розглянути справу без участі представника товариства, позовні вимоги задовольнити.

Відповідач у клопотанні від 13.12.2022 розгляд справи просить відкласти, оскільки в уповноваженого представника наявні ознаки гострої респіраторної вірусної інфекції, підтвердження чого буде подане у наступному судовому засіданні.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Участь представника відповідача у судовому засіданні не є обов`язковою згідно із законом, не визнавалася вона такою й судом ухвалами суду в межах даної справи.

ГПК України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторін в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

Відповідач мав можливість видати довіреність іншому представнику.

Отже за змістовним аналізом норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що підставою для відкладення розгляду справи є наявність для цього обґрунтованих причин.

Відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема статтями 7, 13, визначено, що кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Господарським процесуальним кодексом України.

Враховуючи вищевикладене, розумні строки розгляду справи, перебування справи на стадії розгляду справи по суті, відсутність доказів на підтвердження клопотання, суд протокольною ухвалою від 14.12.2022 у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовив.

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

У зв`язку з відновлювальними роботами після пошкодження електромережі внаслідок ракетних обстрілів, приміщення суду 14.12.2022, зокрема о 10 год. 30 хв. було відключене від електроенергії, у зв`язку з чим у судовому засіданні оголошено перерву до 16 год. 00 хв. У зв`язку з технічними причинами судове засідання розпочалося о 16 год. 30 хв., о 16 год. 54 хв. оголошено перерву до 19.12.2022 на 15 год. 00 хв.

19.12.2022 на адресу суду надійшли додаткові пояснення позивача від 16.12.2022 у яких зазначає, що шестимісячний термін нарахування штрафних санкцій продовжено на період дії карантину.

У клопотанні від 19.12.2022 у зв`язку з відключенням електроенергії та технічними проблемами з участю у судовому засіданні в режимі відеоконференції, розгляд справи просить проводити без участі його представника.

Відповідач у клопотанні від 19.12.2022 розгляд справи просить проводити без участі його представника у зв`язку з його зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

31.08.2021 між ТОВ Вінницький комбінат хлібопродуктів №2 (покупець) та ТОВ Волинь Агротрейд (постачальник) укладений договір поставки №V4.1.8.1.00430 (а.с. 13-19).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з договору.

Між сторонами зобов`язання виникли з договору поставки №V4.1.8.1.00430 від 31.08.2021.

Згідно умов договору постачальник зобов`язався поставити покупцеві, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію рослинного походження - урожай зернових 2021 року згідно оформлених специфікацій (п. 1.1). Кількість, асортимент, строк поставки, ціна товару визначаються в специфікаціях, які є додатками до договору (п.п. 3.1, 7.1, 8.1). Оплата товару покупцем здійснюється на умовах: І-й етап: оплата 86% вартості товару, визначеної в рахунку-фактурі, повинна бути здійснена покупцем на умовах передоплати; ІІ-й етап: решта 14% вартості товару сплачується покупцем протягом 2 (двох) робочих днів з дати поставки всієї партії товару та реєстрації продавцем податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог ПКУ (п. 9.2). У разі порушення строків проведення розрахунків за отриманий товар, постачальник має право вимагати у покупця сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення (п. 10.2). У разі прострочення поставки товару покупець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір, направивши постачальнику відповідну письмову вимогу (повідомлення), відмовитись від виконання за ним та вимагати від постачальника повернення грошових коштів, сплачених покупцем в якості попередньої оплати за товар (п. 10.6). Грошові кошти, отримані постачальником в якості попередньої оплати за товар, повинні бути повернуті постачальником шляхом перерахування на розрахунковий рахунок покупця, зазначений в цьому договорі, протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту вручення вимоги (повідомлення), зазначеного в п. 10.6 цього договору або з моменту, коли вимога (повідомлення) вважається врученою (пред`явленою) постачальнику. У разі прострочення повернення грошових коштів, отриманих постачальником від покупця в якості попередньої оплати за товар, постачальник зобов`язаний сплатити за вимогою покупця штраф у розмірі 1% від суми попередньої оплати, повернення якої постачальник прострочив за кожен день прострочення. У разі прострочення поставки товару покупець має право вимагати від постачальника сплати штрафу у розмірі 1% від вартості товару, поставку якого прострочено, за кожен день прострочення (п.п. 10.9, 10.10). Договір набуває чинності з моменту укладення та діє до 30.06.2022 (включно) (п. 13.1).

Договір не був предметом судового розгляду, докази про його розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, отже є чинним на день розгляду справи.

Рішенням Господарського суду Волинської області від №903/165/22 від 24.05.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду №903/165/22 від 07.09.2022, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" 1 780 846 грн. 85 коп. (з яких: 1 050 000 грн. сума попередньої оплати, 703 039 грн. 79 коп. штраф, 18 574 грн. 37 коп. інфляційні втрати та 9 232 грн. 69 коп. 3% річних), а також 26 712 грн. 70 коп. витрат по сплаті судового збору.

Згідно мотивувальної частини рішення судом стягнуто 703 039 грн. 79 коп. штрафу за період з 06.12.2021 по 02.02.2022, 18 574 грн. 37 коп. інфляційних втрат та 9 232 грн. 69 коп. 3% річних за період з 06.12.2021 по 03.02.2022.

Згідно ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Позивач просить стягнути з відповідача 130 397 грн. 84 коп. інфляційних втрат, 13 290 грн. 41 коп. 3% річних за період з 04.02.2022 по 07.07.2022, 1 627 500 грн. 00 коп. штрафу за період з 03.02.2022 по 07.07.2022.

Докази перерахування відповідачем позивачу попередньої оплати станом на дату судового засідання в сумі 1 050 000 грн. 00 коп. в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснивши власний розрахунок, дійшов висновку, що нараховані позивачем 130 397 грн. 84 коп. інфляційних втрат, 13 290 грн. 41 коп. 3% річних за період з 04.02.2022 по 07.07.2022 підставні та підлягають до стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 627 500 грн. 00 коп. штрафу за період з 03.02.2022 по 07.07.2022.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та до дня виконання зобов`язання. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

На відміну від пені, штраф застосовується одноразово у випадку порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 10.9 договору сторони погодили, що у разі прострочення повернення грошових коштів, отриманих постачальником від покупця в якості попередньої оплати за товар, постачальник зобов`язаний сплатити за вимогою покупця штраф у розмірі 1% від суми попередньої оплати, повернення якої постачальник прострочив за кожен день прострочення.

Тобто, форма сплати штрафу, застосованого в п. 10.9 договору, є подібною до сплати пені, яка в свою чергу, застосовується у вигляді відсоткової ставки за кожен день прострочення.

Позивач у розрахунку штрафних санкцій 1% множить на суму боргу за період прострочення (за кожен день прострочення), як передбачено ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Отже, розмір погодженої сторонами в п. 10.9 договору неустойки, обрахованої у відсотковому розмірі від суми простроченого платежу, з врахуванням днів прострочення не відповідає поняттю "штраф". Зазначення в договорі неустойки (пені) як штрафу не перетворює її в штраф.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №922/4400/17 від 25.07.2018.

Господарський суд враховує, що передбачена сторонами у пункті 10.9 договору відповідальність за прострочення повернення попередньої оплати у вигляді штрафу в розмірі 1% від суми попередньої оплати, повернення якої постачальник прострочив, за кожен день прострочення, за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з цим, згідно ст. 3 наведеного Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом, як граничний. Тобто, за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

П. 7 Прикінцевих та перехідних положень ГК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Волинської області від №903/165/22 від 24.05.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду №903/165/22 від 07.09.2022, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2", зокрема неустойки в сумі 703 039 грн. 79 коп. за період з 06.12.2021 по 02.02.2022.

Відповідач не оспорював порядок нарахування неустойки, апеляційну скаргу подав щодо її зменшення.

Суд здійснивши власний розрахунок пені, дійшов висновку, що підставними та підлягають до стягнення з відповідача 119 383 грн. 56 коп. пені, нарахованої за період з 03.02.2022 по 07.07.2022 (1050000х(2х10:365)х120= 69 041 грн. 10 коп.; 1050000х(2х25:365)х35= 50 342 грн. 47 коп.).

У позові на суму 1 508 116 грн. 44 коп. пені слід відмовити у зв`язку з помилкою позивача у визначенні правової природи неустойки, передбаченої договором.

У клопотанні від 09.11.2022 відповідач просить (а.с. 157-163) зменшити розмір нарахованого штрафу у повному обсязі з врахуванням скрутного фінансового становища відповідача, що підтверджується фінансовою звітністю підприємства, причин неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати і відсутність його вини, відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, неспівмірність заявлених сум із вартістю боргу. Зазначає, що позивачем необґрунтовано нараховано штрафні санкції за період, який перевищує 6 місяців. Порушення зобов`язання сталося не з вини відповідача, він готовий виконати умови договору та поставити товар. Розмір штрафних санкцій значно перевищує суму основного боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.3 ст. 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Тобто, обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення.

Стаття 233 ГК України визначає, як обставини, що беруться до уваги у випадку зменшення неустойки, ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але і інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд звертає увагу, що судова практика щодо застосування зазначених норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною, а правові висновки неодноразово були висвітлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 і відповідно до цих висновків при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися такими загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними в порядку, передбаченому положеннями статей 74, 76-77 ГПК України.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій, оскільки це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи, а також повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК). Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, зменшення заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести відповідно до положень статей 74, 76 - 77 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, їх спричинення зумовлене винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

В питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій:

Аналіз висновків Верховного Суду, на які послався скаржник у клопотанні, дозволяє суду стверджувати, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі.

Верховний Суд не надавав у вказаних відповідачем справах висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли Верховний Суд дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, як це мало місце у наведених вище справах, Верховний Суд зробив висновок про те, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним.

Такий висновок сформульований в ухвалі Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 911/1825/19.

Враховуючи вищевикладене, при вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій, суд виходить з того, що виключні обставини, з якими положення чинного законодавства, зокрема стаття 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, пов`язують можливість зменшення розміру штрафних санкцій, відсутні, відповідач не довів відсутності своєї вини у порушенні договірного зобов`язання в межах даної справи, що він не бажав вчинення таких порушень, порушення зумовлене винятковими обставинами, невідповідності розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій наслідкам порушення, а саме лише посилання відповідача на те, що заявлена сума штрафних санкцій може бути надмірним тягарем для відповідача не є підставою для відмови у стягненні.

Зменшення штрафних санкцій є правом, а не обов`язком суду, суд виходить саме з обставин, які склалися у цій справі, дослідивши усі доводи відповідача щодо цього питання, застосував положення статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України та дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

При цьому судом враховано, що відповідач користується коштами позивача з 04.10.2021, зобов`язання повернути аванс виникло ще у грудні 2021 року. Сума боргу підтверджена рішенням Господарського суду Волинської області №903/165/22 від 24.05.2022, з отриманої суми 1 050 000 грн. 00 коп. повернув лише третину 326 795 грн. 88 коп. Відповідач не обґрунтовує неможливість повернення решти суми попередньої оплати, відсутність її на рахунках на день виникнення зобов`язання з повернення, не обґрунтовує намагання погасити борг, які заходи вживав для цього (кредит, порука тощо). За час слухання справ щодо стягнення основного боргу та штрафних санкцій не намагався врегулювати спір, погасити заборгованість. Відсутність грошових коштів з часу виникнення боргу не доводить. Відсутність коштів на певну дату не свідчить про неможливість погашення боргу за час його існування. Фінансове становище на певну дату не може бути підставою для зменшення санкцій. Основним критерієм зменшення санкцій є поведінка сторін.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу), відбувається в такі етапи:

1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частини перша, друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, від 07.07.2021 №910/12876/19, від 01.06.2022 №910/1929/19, від 10.08.2022 №904/7485/21.

Згідно ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно позовної заяви попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу становив 35 000 грн. 00 коп. виходячи із погодженого клієнтом та адвокатом фіксованого розміру наданих послуг та 5% «гонорару успіху» від вартості стягнутої суми боргу.

У заяві від 19.09.2022 позивач просить стягнути з відповідача 123 559 грн. 41 коп. витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу (а.с.73-89).

01.07.2022 між адвокатом Колісником Б.О. та ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів №2» укладено договір про надання правової допомоги №01/07 (а.с. 80-81). Згідно п.1 договору адвокат зобов`язується надати клієнту юридичні послуги щодо здійснення усіма законними методами та способами представництва (надання правової допомоги) прав та інтересів клієнта, зокрема в усіх судах України в усіх інстанціях у справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів клієнта, а клієнт зобов`язується прийняти надані за цим договором послуги та сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк, погоджені сторонами. Клієнт зобов`язується сплатити адвокату вартість юридичних послуг (гонорар), що надаються, у порядку та строки, визначені у додаткових угодах, які є невід`ємною частиною договору (п. 3.1). Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2023 (п. 5.1).

Додатковою угодою №2 від 06.07.2022 сторони визначили, що сума витрат клієнта на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 35 000 грн. 00 коп., виходячи із погодженого між клієнтом та адвокатом фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги про стягнення заборгованості з ТОВ «Волинь Агротрейд» за договором поставки №V4.1.8.1.00430 від31.08.2021. Окрім фіксованого розміру вартості наданих послуг, клієнт зобов`язується сплатити адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості (гонорар успіху) в розмірі 5% від стягнутої суми (а.с. 82).

19.09.2022 між сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг на суму 123 559 грн. 41 коп., з яких 35 000 грн. 00 коп. фіксований розмір наданих послуг, 88 559 грн. 41 коп. 5% від суми боргу (а.с. 83-84).

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5 - 7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, у відповідності до ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1)має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертої статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідач у клопотанні від 28.09.2022 просить відмовити позивачу у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката. У разі задоволення клопотання позивача просить розмір витрат зменшити. Клопотання обгрунтоване тим, що даний позов є аналогічним позову в межах справи №903/165/22, його написання не вимагало значного обсягу робіт, а не значна тривалість судових засідань не відповідає заявленим витратам та не є співмірними розміру витраченого часу адвокатом (а.с. 104-108).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічні положення містяться і у статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року, (далі по тексту - Правила адвокатської етики).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

«Гонорар успіху», погоджений сторонами у додатковй угоді №2 від 06.07.2022 під відкладальною умовою (відсотковий розмір від стягнутої суми), є складовою частиною гонорару адвоката, погодженого сторонами. Зазначене узгоджується і з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 5.46. постанови від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, відповідно до якого відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою (прим.: гонорар успіху), є складовою частиною гонорару адвоката.

Враховуючи вищевикладене, принципи диспозитивності та змагальності, проаналізувавши наведений позивачем детальний опис наданих позивачу послуг та подані документи, що відповідачем не доведено неспівмірність заявлених витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 5 198 грн. 50 коп. витрат на професійну правничу допомогу пропорційно сумі задоволених позовних вимог та 13 153 грн. 59 коп. 5% від стягнутої суми.

Відповідач не надав суду доказів або достатніх обгрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 №922/1964/21 дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 3 946 грн. 08 коп. відповідно до ст. ст. 129 - 130 ГПК України слід віднести на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Агротрейд» (вул. Богдана Хмельницького, 32, м. Устилуг, Волинська обл., код ЄДРПОУ 42947718) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький комбінат хлібопродуктів №2» (вул. Гагаріна, буд. 6Б, смт. Десна, Вінницька обл., код ЄДРПОУ 34325039)

- 13 290 грн. 41 коп. 3% річних, 130 397 грн. 84 коп. інфляційних втрат, 119 383 грн. 56 коп. пені та 3 946 грн. 08 коп. витрат по сплаті судового збору, 18 352 грн. 09 коп. витрат на професійну правничу допомогу, а всього: 285 369 грн. 98 коп. (двісті вісімдесят п`ять тисяч триста шістдесят дев`ять грн. 98 коп.).

3. У позові на суму 1 508 116 грн. 44 коп. відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення

складений 27.12.2022

Суддя А. М. Кравчук