Ухвала

від 22.12.2022 по справі 5004/969/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

22 грудня 2022 року Справа № 5004/969/12 Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., розглянувши скаргу ОСОБА_1 ,

на бездіяльність Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)

по справі № 5004/969/12

за позовом Приватного підприємства Прайд

до фізичної особи підприємця Сільчук Вікторії Віталіївни

про стягнення 49 026, 00 грн.

за відсутності учасників виконавчого провадження

встановивив: 12.12.2022 на адресу суду надійшла скарга ОСОБА_1 про бездіяльність в.о. начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у справі № 5004/969/12, в якій скаржник просить:

- визнати бездіяльність в.о.начальника Першого відділу державної служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Грущук М.В, щодо невчинення дій по зняттю арешту з майна боржника ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ), накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.10.2012 року в рамках ВП №34836142 - неправомірною;

- зобов`язати в.о.начальника Першого відділу державної служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Грущук М.В., скасувати арешт та заборону відчуження майна Сільчук Вікторії Віталіївни (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ), накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.10.2012 року в рамках ВП №34836142 (реєстраційний номер обтяження № 13143671, зареєстроване 22.10.2012 року Волинською філією ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України) шляхом вилучення відповідного запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Ухвалою суду від 12.12.2022 скаргу призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.12.2022 з повідомленням про день та час його проведення стягувача (скаржника), боржника та орган ДВС. Зобов`язано Перший відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) надати суду письмові пояснення по суті поданої скарги. Явку учасників виконавчого провадження у судове засідання визнано на їх розсуд.

22.12.2022 представник cкаржника подав заяву про долучення письмових доказів та розгляду скарги за наявними матеріалами.

Представники органу ДВС та стягувача в судове засідання не з`явилися, причин неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Дослідивши додані до скарги докази та оцінивши їх в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Згідно рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2012 у справі №5004/969/12 постановлено стягнути з фізичної особи підприємця Сільчук Вікторії Віталіївни на користь приватного підприємства Прайд 49 026, 00 грн. заборгованості за поставлений товар та 1 609, 50 грн. витрат понесених по сплаті судового збору.

На виконання рішення суду Господарським судом Волинської області 03.09.2012 видано наказ №5004/969/12-1, строк пред`явлення якого до виконання дійсний до 04.09.2013.

17.10.2012 постановою головного державного виконавця Першого ВДВС Луцького МУЮ відкрито виконавче провадження №34836142 з примусового виконання наказу суду №5004/969/12-1 від 03.09.2012.

Також, 17.10.2012 згідно постанови державного виконавця Першого ВДВС Луцького МУЮ накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ФОП Сільчук В.В. у межах суми звернення стягнення та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику.

Згідно постанови від 18.12.2014 про повернення виконавчого документа стягувачеві, виконавчий документ - наказ суду №5004/969/12-1 від 03.09.2012 на підставі п.5 ч.1 ст.47, ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" був повернутий стягувачу. Також, державним виконавцем постановлено припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення (п.2 постанови).

05.07.2022 представник скаржника (боржника) звернувся із адвокатським запитом до Першого відділу ДВС у м.Луцьку про надання інформації щодо стану виконавчих проваджень, які перебували в провадженні Першого відділу ДВС у м.Луцьку відносно ОСОБА_1 із проханням надати інформацію про стан виконавчих проваджень, в тому числі про виконавче провадження №34836142.

На вказаний адвокатський запит представником скаржника (боржника) було отримано відповідь від 08.07.2022 року №28634, в якій повідомлялось, що на примусовому виконанні у Першому відділі державної виконавчої служби м.Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області перебували виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 , зокрема: ВП №34836142, яке було закінчено державним виконавчем ОСОБА_2 , 18.12.2014 року (повернення виконавчого документа стягувачу без виконання у зв`язку із відсутністю у боржника майна).

Представник скаржника зазначив, що на даний час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 , продовжує обліковуватись запис про обтяження - арешт, накладений Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП №34836142, реєстраційний номер обтяження 13143671 від 22.10.2012 року.

У зв`язку з цим, 18.10.2022 представником скаржника в інтересах ОСОБА_1 було подано звернення до стягувача - ПП "Прайд" з проханням підтвердити, що на сьогодні у ПП "Прайд" відсутні будь-які претензії майнового характеру відносно боржника ОСОБА_1 . Проте, засобами поштового зв`язку звернення не було вручено стягувачу.

18.11.2022 представник скаржника (боржника) звернувся до Першого відділу державної служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із заявою про скасування арешту майна боржника, у зв`язку з тим, що виконавче провадження №34836142 щодо боржника ОСОБА_1 було закінчено та винесено відповідну постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та припинення чинності арешту майна боржника та інших заходів примусового виконання рішення.

У відповіді на заяву (від 23.11.2022 №63612), яка була отримана предстаником скаржника 01.12.2022, в.о.начальник Першого відділу державної служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) повідомив, що Законом України "Про виконавче проваджененя" встановлено вичерпний перелік обставин, за якими державний виконавець знімає арешт з майна боржника. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Зазначив, що боржником не доведено настання жодної з обставин, перелічених у ст.59 ЗУ Про виконавче провадження'', а тому завершення виконавчого провадження за п.2 ч.1 ст.47 даного Закону не є підставою для зняття арешту з майна боржника.

Статтею 124 Конституції України, з якою кореспондуються положення статті 115 Господарського процесуального кодексу України, встановлено імперативний припис, згідно якого судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст.326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 N 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 N 11-рп/2012).

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, і згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження". Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавця.

Згідно ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV (чинного на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 606-ХІV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження". Зокрема, такими засадами є - верховенство права, законність, справедливість, неупередженість та об`єктивність, гласність та відкритість виконавчого провадження. Разом з тим, порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

Частиною 1 ст. 13 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону № 606-ХІV виконавчий документ, виданий на виконання рішення господарського суду, може бути пред`явлений до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-ХІV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частиною першою статті 49 Закону № 606-ХІV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;

3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувана, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступника;

3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувану, або знищення речі, що має бути передана стягувану в натурі; ,

6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;

7) визнання боржника банкрутом;

8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;

11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону;

14) списання згідно із Законом України Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч. 3 ст. 49 Закону № 606-ХІV).

Згідно частин 1, 2 статті 50 Закону № 606-ХІV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Законом України "Про виконавче провадження" (від 02.06.1999, № 1404-VIII), зокрема, встановлено: стаття 1 - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню; п. 2 частини 4 статті 4 - виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; ч. 2 статті 59 - у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини; ч. 3 статті 59 - у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець; ч. 4 статті 59 - підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватноговиконавця суми коштів, стягнених з боржника (зокрема, від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування забезпечення позову; 7) погашення заборгованості з сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону (а саме, тимчасове, до 31.12.2022, зняття арештів та заборон відчуження майна Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" у певних виконавчих провадженнях); 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборон"; ч. 5 статті 59 - у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Як вбачається з наказу суду №5004/969/12-1 від 03.09.2012, він був дійсний до пред`явлення до виконання до 04.09.2013. У зазначений строк наказ повторно стягувачем не пред`являвся. Матеріали виконавчого провадження №34836142 були знищені, що підтверджується відповіддю органу ДВС від 08.07.2022 №28637.

В той же час зберігає свою чинність арешт, який був накладений постановою державної виконавчої служби в інтересах ПП "Прайд про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, в межах здійснення виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області від 03.09.2012 №5004/969/12-1 (серія та номер: ВП №34836142, реєстраційний номер обтяження 13143671 від 22.10.2012 року), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта Сільчук В.В.

Як вбачається з постанови державного виконавця від 18.12.2014 про повернення виконавчого документа стягувачеві (ВП №34836142) згідно п.5 ч.1 ст.47, ст.50 Закону України "Про виконавче провадження", постанова встановлювала прямий обов`язок припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення. Проте, фактично такий арешт державним виконавцем не було знято. Дана постанова не скасована та є чинною.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження", щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Крім того, суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Водночас, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів Першої судової палати Касаційного цівільного суду від 13.07.2022 у справі №2/0301/806/11.

Вказані приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й піл час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовішї діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням віпносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ГПК України) а саме: справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У правовій ситуації, яка виникла щодо незняття арешту органом Державної виконавчої служби, відмова у задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №34836142, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку повторного не пред`явлення до виконання наказу стягувачем після повернення останньому виконавчого документа.

З огляду на зазначене, незняття органом ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право боржника - ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності із ст.74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про задоволення скарги ОСОБА_1 повністю та зобов`язання державного виконавця вчинити відповідні дії.

Керуючись Законом України Про виконавче провадження, ст.ст. 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд,

у х в а л и в:

1. Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати бездіяльність в.о.начальника Першого відділу державної служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Грущук М.В, щодо невчинення дій по зняттю арешту з майна боржника ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ), накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.10.2012 року в рамках ВП №34836142 - неправомірною.

3. Зобов`язати в.о.начальника Першого відділу державної служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Грущук М.В., скасувати арешт та заборону відчуження майна ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ), накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.10.2012 року в рамках ВП №34836142 (реєстраційний номер обтяження № 13143671, зареєстроване 22.10.2012 року Волинською філією ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України) шляхом вилучення відповідного запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255 ГПК України в строк та порядку, встановленому ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано 27.12.2022.

Суддя О. Г. Слободян