Рішення

від 20.12.2022 по справі 914/2659/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2022 Справа № 914/2659/21

за позовом: Керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» Відокремлений підрозділ «Лікарня Князя Лева» та Західного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України, м.Львів,

до відповідача: Приватного підприємства «Абразив», м.Львів,

про визнання частково недійсним договору №2263 від 09.03.2020, №2246 від 18.03.2020, №2246-2 від 20.03.2020, №2267 від 02.04.2020, №2268 від 03.04.2020, №200м від 08.04.2020 та стягнення 39754,02 грн. зайво сплаченого ПДВ,

Суддя Яворський Б.І.,

при секретарі Муравець О.М.

Прокурор: Панькевич Р.В.

Представники сторін:

від позивача 1: не з`явився,

від позивача 2: не з`явився,

від позивача 3: не з`явився,

від відповідача: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Львівська 1-а міська клінічна лікарня імені Князя Лева» та Західного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України до Приватного підприємства «Абразив» про визнання частково недійсним п.4.2 договору №2263 від 09.03.2020, №2246 від 18.03.2020, №2246-2 від 20.03.2020, №2267 від 02.04.2020, №2268 від 03.04.2020, №200м від 08.04.2020 та стягнення 39'754,02 грн. зайво сплаченого ПДВ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладені за результатами публічних закупівель між позивачем-2 та відповідачем ряд договорів суперечать вимогам чинного законодавства та підлягають визнанню недійним в частині врахування до загальної суми кожного договору податку на додану вартість, а сплачена за ними сума (за рахунок місцевого бюджету) підлягає поверненню покупцеві. Правовою підставою позову є приписи статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 03 вересня 2021 року справу № 914/2659/21 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановлено строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав. Подальший хід розгляду справи у підготовчому провадженні викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.

29.09.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№22820/21 від 29.09.2021), у якому позовні вимоги заперечив та зазначив, що норми п.71 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17.03.2020. Підставами визнання правочинів недійсними є недодержання в момент вчинення стороною вимог чч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України. Закон України №540-ІХ від 30.03.2020 набрав чинності 02.04.2020, в той час як договори №2263, №2246 та №2246-2 були укладені у березні 2020. Щодо решти договорів зазначив, що пункти договорів в частині включення в оплату ПДВ містять ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору, то договір не може бути недійсним в цій частині. Вказав, що договори виконані повністю, суми ПДВ, отримані від покупця, сплачені до бюджету, отже, зміна істотних умов договорів (ціни) згідно приписів ч.3 ст.632 ЦК України не допускається, як і застосування до спірних правовідносин положень ст.1212 ЦК України. Просить відмовити у задоволенні позову за необґрунтованістю та безпідставністю.

29.09.2021 позивач 3 подав письмові пояснення по суті позовних вимог (вх.№22768/21), де зазначив, що Західним офісом Держаудитслужби у період 01.01.2020-31.03.2021 проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП «Львівська 1-а міська клінічна лікарня ім.Князя Лева», якою встановлено порушення та недоліки, що відображені в акті ревізії №131304-21/01 від 30.04.2021, який підписаний 07.05.2021 без заперечень. Зокрема, лікарнею у період 18.03.2020-08.04.2020 придбано засобів індивідуального захисту та медичних виробів із завищеною вартістю внаслідок включення до ціни ПДВ, що призвело до незаконних видатків на суму 39'754,02 грн. Відповідно до інформаційного листа ДПС України від 16.04.2020 №10 платники податку, які здійснювали постачання товарів, що включені до Переліку №224, з нарахуванням ПДВ, слід забезпечити проведення коригування податкових зобов`язань з ПДВ щодо операцій, які були здійснені (відбулася «перша подія») з дати запровадження пільги з оподаткування (з 14.03.2020) до дати набрання чинності Законом №540-ІХ (до 02.04.2020). При цьому платники податку мають провести перерахунки, згідно з якими сума ПДВ, що була сплачена (нарахована) у складі вартості придбаних товарів та відображена в податкових накладних, складених щодо операцій з такими товарами, які відбулися в період з 17.03.2020 до 01.04.2020 (включно), має бути або повернута покупцям, або зарахована в рахунок оплати вартості наступних поставок. Отже, норми п.71 підрозділом 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України застосовуються до операцій, здійснених у період, починаючи з 17.03.2020, до останнього числа місяця, в якому завершується дія карантину. Операції з постачання на митній території України після 17.03.2020 раніше ввезених товарів, перелік яких визначено КМУ, звільняються від оподаткування незалежно від того, коли відбулося їх ввезення на митну територію України - до 17.03.2020 чи після такої дати. Просить задоволити позовні вимоги.

05.10.2020 позивач 3 подав відповідь на відзив (вх.№23346/21) з доводами, аналогічними за змістом раніше поданим поясненням.

20.10.2020 прокурор подав відповідь на відзив (вх.№24402/21), у якій додатково зазначив, що фактичне постачання товарів за договорами відбулось після набрання чинності Закону України №540-ІХ. Згідно внесених змін до ПК України від оподаткування ПДВ звільняються наступні операції: з ввезення на митну територію України товарів (в тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (Covid-19), перелік яких визначено КМУ; з постачання на митній території України таких товарів. Включення до вартості закуповуваних медичних виробів ПДВ та його подальша сплата не відповідає п.71 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ та положенням постанови КМУ №224 від 20.03.2020. Згідно поданої декларації з ПДВ ПП «Абразив» включено до податкового зобов`язання суму ПДВ та сплачено до бюджету за березень 2020 року- 35'446,67 грн та за квітень 2020 року 4'307,35 грн. Звернув увагу відповідача на те, що правовою підставою позову є безпідставність збережених коштів, сплачених в рахунок ПДВ, а не збереження майна.

27.10.2021 позивач 3 на електронну адресу суду подав клопотання (вх.№25248/21) про розгляд справи без участі представника, позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити.

12.11.2021 позивач 1 подав пояснення (вх.№26754/21), у яких зазначив, що згідно ст.43. п.200-1.5 та п.200-1.6 ст.200-1 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання за заявою платника податків підлягають поверненню платнику, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Враховуючи те, що строки на коригування податкової накладної згідно ст.102 розділу ІІ ПК України не сплили, відтак відсутні будь-які обмеження щодо повернення надмірно сплаченого ПДВ. Просить задоволити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 11.11.2021 провадження у даній справі зупинялося до розгляду Об`єднаною палатою Верховного Суду справи №910/12764/20, а ухвалою від 04.07.2022 розгляд справи було поновлено та призначено підготовче засідання на 04.08.2022. Ухвалою від 04.08.2022 суд здійснив заміну позивача 2 у справі та відклав підготовче засідання на 16.08.2022.

10.08.2022 прокурор подав додаткові пояснення з урахуванням правової позиції ОП ВС, викладеної у постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20. Зазначає, зокрема, що зі змісту Переліку, затвердженого постановою КМУ №224 від 20.03.2020 захисні окуляри, спецодяг ДК та одяг із просочених тканин або тканин із захисним покриттям, що були поставлені упродовж 18.03-08.04.2020 є медичними виробами, що віднесені до товарів, звільнених від оподаткування ПДВ. Згідно правової позиції Верховного Суду, ПДВ є часткою новоствореної вартості, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, адже не встановлюється (погоджується чи змінюється) сторонами за домовленістю. Відповідач не позбавлений права коригування податкових зобов`язань з ПДВ та повернення або зарахування в рахунок оплати наступних поставок.

У період з 06.08.2022 по 14.11.2022 включно суддя Яворський Б.І. перебував на лікарняному у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Ухвалою від 15.11.2022 розгляд справи призначено на 24.11.2022, участь сторін обовязковою не визнавалася.

24.11.2022 засідання не відбулося через відсутність електропостачання у суді, що підтверджується актом про відключення електроенергії.

Ухвалою від 25.11.2022 підготовче засідання призначено на 06.12.2022, участь сторін обовязковою не визнавалася.

У підготовчому засіданні 06.12.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 20.12.2022. Відповідною ухвалою суд повідомив учасників провадження, участь сторін обовязковою не визнавалася.

19.12.2022 представник відповідача ознайомлювався з матеріалами справи.

20.12.2022 відповідач подав письмові пояснення, у яких просив не застосовувати до спірних правовідносин положення абз.3 п.71 підрозділу 2 розділу ХХ «перехідні положення» ПК України та постанову КМУ від 20.03.2020 №224, які суперечать ст.58 Конституції України, адже закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи; не застосовувати до спірних правовідносин постанову КМУ №271 від 08.04.2020, яка не має і якій не було надано зворотньої дії в часі, щодо переліку товарів, які звільняються від оподаткування податком надодану вартість при постачанні на митній території України.

Прокурор у судовому засіданні 20.12.2022 позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.

Інші учасники провадження у судове засідання 20.12.2022 не з`явилися, про причини неявки не повідомили, із заявами та клопотаннями не зверталися.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а відповідач напередодні ознайомлювався з матеріалами справи та подав письмові пояснення, підстав для відкладення розгляду справи не було.

У судовому засіданні 20.12.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

09 березня 2020 Приватним підприємством «Абразив» та Комунальним некомерційним підприємством «Львівська 1-а міська клінічна лікарня імені Князя Лева» (змінено найменування на Комунальне некомерційне підприємство «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» Відокремлений підрозділ «Лікарня Князя Лева») укладено договір №2263, відповідно до умов якого, продавець зобов`язується продати, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити, на умовах, викладених у даному договорі, товар 33735100-2 захисні окуляри. Пунктом 4.2 договору визначено, що загальна сума даного договору на момент укладання склала 3'550,00 грн, в т. ч. ПДВ.

18.03.2020 між сторонами укладено договір №2246. Предмет закупівлі спецодяг ДК 021:2015:18224000-5 одяг із просочених тканин або з тканин із захисним покриттям. Загальна сума даного договору на момент укладення складає 199'680,00 грн, в т. ч. ПДВ (п.4.2 договору). 20.03.2020 між сторонами укладено договір №2246-2. Предмет закупівлі - товар 33735100-2 захисні окуляри. Загальна сума даного договору на момент укладення складає 9'450,00 грн, в т. ч. ПДВ (п.4.2 договору).

02.04.2020 між сторонами укладено договір №2267. Предмет закупівлі - товар 33735100-2 захисні окуляри (захисний екран). Загальна сума даного договору на момент укладення складає 10'998,00 грн, в т. ч. ПДВ (п.4.2 договору).

03.04.2020 між сторонами укладено договір №2268. Предмет закупівлі - товар 1822400-5 захисний одяг. Одяг із просочених тканин або з тканин із захисним покриттям. Загальна сума даного договору на момент укладення склала 11'296,08 грн, в т. ч. ПДВ (п.4.2 договору).

08.04.2020 між сторонами укладено договір №200м. Предмет закупівлі - товар 33735100-2 захисні окуляри. Загальна сума даного договору на момент укладення складає 3'550,00 грн, в т. ч. ПДВ (п.4.2 договору).

На виконання умов укладених договорів, відповідач передав лікарні обумовлений товар, що підтверджується видатковою накладною №310 від 18.03.2020 на суму 199'680,00 грн. (у т.ч. ПДВ 33'280,00 грн), №311 від 20.03.2020 на суму 9'450,00 грн (у т.ч. ПДВ 1'575,00 грн), №334 від 23.03.2020 на суму 3'550,0 грн (у т.ч. ПДВ 591,67 грн), №367 від 02.04.2020 на суму 10'998,00 грн (у т.ч. ПДВ 1'833,00 грн.), №382 від 03.04.2020 на суму 11'296,08 грн. (у т.ч. ПДВ 1'882,68 грн.), №395 від 08.04.2020 на суму 3'550,00 грн (у т.ч. ПДВ 591,67 грн.).

Як зазначено в позові договірні зобов`язання виконані повністю. Відповідач факту оплати лікарнею товару не заперечив. Сторони підписали акт звірки щодо відшкодування суми ПДВ на суму 39'754,02 грн.

15.05.2020, а згодом 31.08.2020 Комунальне некомерційне підприємство «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» Відокремлений підрозділ «Лікарня Князя Лева» листами №523, №994 та претензією за №995 зверталося до відповідача з вимогою про повернення суми ПДВ з вартості оплаченого товару за договорами. ПП «Абразив» повідомило лікарню про безпідставність вимоги про повернення ПДВ, оскільки перегляд ціни на уже поставлені та оплачені лікарнею товари заборонено законодавством.

Західним офісом Держаудитслужби у період 01.01.2020-31.03.2021 проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП «Львівська 1-а міська клінічна лікарня ім.Князя Лева», якою встановлено порушення та недоліки, про що складено акт ревізії №131304-21/01 від 30.04.2021.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор визначив орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Львівську міську раду та зазначив, що прокуратурою 31.05.2021 на адресу Львівської міської ради, як органу відповідального за контроль використання фінансових ресурсів місцевого бюджету, оскільки комунальне некомерційне підприємство створене на базі майна комунальної власності, скеровувався лист №14.50/105-2525вих-21 щодо надання інформації з приводу стягнення зайво сплачених коштів з ПП «Абразив». У вказаному листі прокуратура повідомляла про те, що буде звертатися з позовною заявою про стягнення зайво сплачених коштів за медичні вироби. 09.06.2021 Львівська міська рада повідомила, що з позовом про стягнення коштів не зверталась. Таким чином, незважаючи на те, що позивач володів інформацією про порушення відповідачем законодавства, він самостійно не вживав відповідних заходів та не звертався з позовом до суду. 29.07.2021 прокуратура повідомила ЛМР про звернення до суду. Прокурор зазначив, що в зв`язку з цим звертається до суду з позовом на захист інтересів держави, які полягають у здійсненні представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу, що полягають у даному випадку в забезпеченні надходження коштів до державного бюджету.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Одночасно згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Як вже зазначалося, своє звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі міської ради прокурор обґрунтовував невжиттям позивачем заходів, спрямованих на звернення з позовом про стягнення зайво сплачених коштів, чим суттєво порушуються інтереси держави, адже оплата за медичні препарати здійснювалась за рахунок коштів бюджету.

Отже, прокурор правомірно оцінив такі дії міської ради та лікарні як бездіяльність і самостійно звернувся з позовом до суду для захисту інтересів держави. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 03.12.2021 справа №910/12764/20.

Щодо Держаудитслужби суд відзначає таке. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу України, згідно з яким, реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

З наведеного слідує, що орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17).

У п.8 ч.1 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Тому суд погоджується із прокурором, що Західний офіс Держаудитслужби є належним органом, в інтересах якого мав право звертатися прокурор з позовом (висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 14.09.2021 у справі №927/440/20).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Господарським кодексом України у ст.180 деталізовано істотні умови господарського договору. Так, за приписами ч.ч.1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч.5 ст.180 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладених договорів №2263 від 09.03.2020, №2246 від 18.03.2020, №2246-2 від 20.03.2020, №2267 від 02.04.2020, №2268 від 03.04.2020, №200м від 08.04.2020.

На виконання умов договору упродовж 18.03.2020-08.04.2020 позивачу було поставлено товар із включенням ПДВ до ціни товару.

У пп.14.1.178 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом пп.пп. «а» і «б» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Суд зауважує, що Законом України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020, (в редакції, чинній на момент укладення договору, передачі товару та його оплати) до підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) внесено зміни, а саме його п.71 викладено у новій редакції, відповідно до якої тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. При цьому, встановлено, що норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17.03.2020.

Відповідний перелік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2020 №224 «Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість» (далі - постанова №224). Згідно із Примітки до вказаного переліку коди згідно з УКТЗЕД наводяться у ньому довідково; основною підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість та від сплати ввізного мита товарів, що ввозяться на митну територію України, є відповідність таких товарів назві товару (медичного виробу, основного компонента), міжнародному непатентованому найменуванню (назві) лікарського засобу, які зазначені в переліку.

Відповідно до вказаного переліку звільнено від оподаткування податком на додану вартість товари, придбані лікарнею за спірними договорами захисні окуляри та спецодяг.

Заявляючи вимоги у даній справі прокурор стверджує, що договори у спірній частині суперечать Закону України від 30.03.2020 №540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та прийнятій на його виконання постанові Кабінеті Міністрів України від 20.03.2020 №224 «Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість», оскільки передбачають податок на додану вартість до ціни товару. Засоби індивідуального захисту, які є предметами договорів, у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент виконання договорів та здійснення оплати за ними, віднесені до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість. Однак, відповідачем до цінової пропозиції вартість товару подано з врахуванням ПДВ. Закупівля вказаного товару, включеного до переліку товарів, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, зумовлює безпідставне завищення ціни, що в свою чергу призводить до зайвих витрат покупців (замовників).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 наведено висновок про те, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 зазначив: «…що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 зі справи № 910/22319/16). За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг). Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Суд відзначив, що оскільки пункт договору в частині включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору, то договір не може бути визнаний недійсним у цій частині». При цьому, за результатами перегляду справи №910/12764/20 в касаційному порядку об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).

Як визначено ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, вимога про визнання частково недійсним п.4.2 спірних договорів задоволенню не підлягає, адже сама лише наявність у договорі положення про ПДВ не може свідчити про суперечність таких положень договору закону, який передбачає не заборону визначати у договорах вартість товарів з урахуванням ПДВ, а звільнення від сплати ПДВ за операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України певних товарів на період дії карантину.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що спірні договори за строком їх виконання сторонами підпадають під дію вищенаведених приписів Податкового кодексу України, а операції з товаром, які були предметом спірних договорів, звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом ст.1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Враховуючи факт сплати лікарнею відповідачу вартості товару з ПДВ, що прямо суперечить положенням наведеного вище закону, відповідач, як одна із сторін зобов`язання, набув кошти у розмірі 39'754,02 грн. без достатньої правової підстави.

Відтак, суд дійшов висновку, що заявлена вимога про стягнення з відповідача суми податку на додану вартість в розмірі 39'754,02 грн. є правомірною, обґрунтованою і підлягає задоволенню у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата прокурором судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжними дорученнями №1679 від 02.08.2021 на суму 4'540,00 грн та №1919 від 30.08.2021 на суму 11'350,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з відповідача слід стягнути на користь прокуратури 2'481,00 грн. судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Абразив» (79018, м.Львів, вул.Залізнична, 6; код ЄДРПОУ 36670068) на користь Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» Відокремлений підрозділ «Лікарня Князя Лева» (79053, м.Львів, вул. Ужгородська, 1; код ЄДРПОУ 01996622) 39'754,02 грн. зайво сплаченого ПДВ.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Абразив» (79018, м.Львів, вул.Залізнична, 6; код ЄДРПОУ 36670068) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м.Львів, пр-т Шевченка, 17/19; код ЄДРПОУ 02910031) 2'481,00 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 28.12.2022.

Суддя Яворський Б.І.