Рішення

від 23.12.2022 по справі 914/2347/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2022 Справа № 914/2347/22

За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагропак», м. Київдо відповідача:Приватного акціонерного товариства «Львівський холодокомбінат», м. Львівпро:стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних Суддя Крупник Р.В. Секретар Шевчук О.О.Представники сторін:від позивача:Яковенко В.В. адвокат;від відповідача:не з`явився.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ТОВ «Інтерагропак» до ПрАТ «Львівський холодокомбінат» про стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних.

Ухвалою від 29.09.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, задовольнив клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначив на 24.10.2022.

У судовому засіданні, призначеному на 24.10.2022 суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, ухвалою від 24.10.2022 відклав розгляд справи по суті на 21.11.2022.

21.11.2022 судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Крупника Р.В. на лікарняному.

Ухвалою від 22.11.2022 розгляд справи по суті призначено на 09.12.2022, задоволено клопотання ТОВ «Інтерагропак» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 09.12.2022 суд відклав судове засідання на 23.12.2022, судове засідання ухвалив проводити в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні призначеному на 23.12.2022 представник позивача взяв участь у режимі відеоконференції, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. З часу останнього судового засідання від позивача до суду надійшли заперечення проти клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій (вх. №26300/22 від 20.12.2022).

Представник відповідача у судове засідання призначене на 23.12.2022 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Позовна заява обґрунтована тим, що 11.02.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки №200214, згідно із яким постачальник зобов`язався передати у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити наступний товар тару з термопластичних матеріалів для харчових продуктів.

Як стверджує позивач, свої зобов`язання за договором він виконав належним чином та поставив відповідачу товар на загальну суму 1290831,69 грн. Разом з цим, відповідач своїх зобов`язань за договором не дотримався та станом на 21.12.2020 сплатив лише 642475,02 грн.

У зв`язку із тим, що сума у розмірі 648356,67 грн. не була сплаченою у встановлені строки, позивач звернувся до суду із позовом. Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.04.2022 у справі №914/154/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.08.2022, позовні вимоги ТОВ «Інтерагропак» задоволено повністю та стягнуто із ПрАТ «Львівський холодокомбінат» суму основного боргу, пеню, інфляційні втрати, 3% річних.

Згідно доводів позивача, відповідач лише 30.08.2022 здійснив остаточне перерахування стягнутої на підставі вищевказаних рішень заборгованості, яка утворилась у нього станом на 21.12.2020.

Зважаючи на це, позивач здійснив донарахування суми пені у розмірі 101427,85 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 204262,41 грн., суми 3% річних у розмірі 32878,22 грн. за період після 21.12.2020, які просить стягнути із відповідача.

Аргументи відповідача.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав. Так, позивач безпідставно включив у період заборгованості 30.08.2022, оскільки це день фактичної сплати заборгованості. З урахуванням цього, відповідач навів власний контррозрахунок, згідно із яким розмір 3% річних повинен становити 32824,93 грн.

На думку відповідача, стягнення у заявленому розмірі пені є неможливим, з огляду на закінчення позовної давності для стягнення такої. У процесі розгляду справи відповідач заявив клопотання про зменшення розміру інфляційних втрат до 51065,60 грн. та 3% річних до 8219,55 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

11.02.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки №200214 (надалі Договір), згідно із п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити наступний товар тара з термопластичних матеріалів для харчових продуктів.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що постачальник зобов`язується передати (поставити) покупцеві товар разом із усіма його приналежностями та документами, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до вимог чинного законодавства України в строк 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту підтвердження замовлення та виконання умов, передбачених п. 2.1.1 цього договору, згідно правил Інкотермс 2010, на умовах ЕХW, Україна, м. Київ, вул. Новопирогівська, 66.

Відповідно до п. 2.2 Договору покупець зобов`язується своєчасно і належним чином прийняти товар від постачальника та оплатити його протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту передання покупцеві товару та усіх належним чином оформлених документів, що стосуються товару та підлягають передачі покупцю згідно цього договору та/або актів чинного законодавства України (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, документи, що засвідчують якість та безпечність товару, інші документи).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.04.2022 у справі №914/154/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.08.2022, встановлено, що впродовж 2020 року за замовленнями покупця, постачальником було здійснено покупцю 6 поставок товару за Договором на загальну суму 1290831,69 грн, а саме:

- 24 квітня згідно видаткової накладної №Б0000000700 на загальну суму 394381,01 грн.;

- 01 червня згідно видаткової накладної №Б0000000918 на загальну суму 89889,00 грн.;

- 09 червня згідно видаткової накладної №Б0000000966 на загальну суму 260205,00 грн.(копія наявна у матеріалах даної справи);

- 12 червня згідно видаткової накладної №Б0000000995 на загальну суму 70965,00 грн. (копія наявна у матеріалах даної справи);

- 26 червня згідно видаткової накладної №Б0000001086 на загальну суму 132468,00 грн. (копія наявна у матеріалах даної справи);

- 02 липня згідно видаткової накладної №Б0000001113 на загальну суму 342923,68 грн.(копія наявна у матеріалах даної справи).

Відповідач розрахувався за поставлений товар частково в сумі 642475,02 грн.

У межах справи №914/154/21 суд встановив, що ТОВ «Інтерагропак» в порядку та на умовах визначених Договором виконало свої зобов`язання перед покупцем, а ПрАТ «Львівський холодокомбінат» лише частково оплатило вартість поставленого товару. Неоплаченими залишаються поставки товару по Договору за видатковими накладними №Б0000000918 від 01.06.2020, №Б0000000966 від 09.06.2020, №Б0000000995 від 12.06.2020, №Б0000001086 від 26.06.2020 та №Б0000001113 від 02.07.2020.

За результатами розгляду справи №914/154/21, Господарський суд Львівської області своїм рішенням від 11.04.2022, зокрема задовольнив первісний позов повністю, стягнув з ПрАТ «Львівський Холодокомбінат» на користь ТОВ «Інтерагропак» заборгованість за Договором поставки №200214 від 11.02.2020 та штрафні санкції за його порушення на загальну суму 704138,51 грн., з яких: 648356,67 грн. сума основного боргу, 15914,96 грн. інфляційних втрат, 31893,51 грн. пеня, 7973,37 грн. 3% річних від простроченої суми заборгованості та судовий збір 10568,03 грн.

Зі змісту постанови Західного апеляційного господарського суду від 23.08.2022 вбачається, що ТОВ «Інтерагропак» звернулось до суду з позовом до ПрАТ «Львівський холодокомбінат» про стягнення 704138,51 грн . заборгованості, з яких:

- 648356,67 грн. основний борг (з якого 101999,99 грн. за період з 09.07.2020 до 21.12.2020; 70965,00 грн. за період з 12.07.2020 до 21.12.2020; 132468,00 грн. за період з 26.07.2020 до 21.12.2020; 342923,68 грн. за період з 01.08.2020 до 21.12.2020);

- 15914,96 грн. інфляційні втрати, розраховані за період з липня 2020 року по листопад 2020 року окремо по кожному періоду заборгованості;

- 31893,51 грн. пені, нарахованої окремо за кожен період заборгованості з 09.07.2020 по 21.12.2020;

- 7973,37 грн. 3%річних, нарахованих окремо за кожен період заборгованості з 09.07.2020 по 21.12.2020.

Як передбачено ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факти порушення відповідачем строків оплати та наявності у нього станом на 21.12.2020 основної заборгованості перед позивачем у сумі 648356,67 грн. за Договором встановлені судовими рішеннями у справі №914/154/21, а тому згідно із ч. 4 ст. 75 ГПК України вказані обставини не потребують додаткового доказування.

Відповідач здійснив остаточне перерахування стягнутої на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 11.04.2022 у справі №914/154/21суми заборгованості (у т.ч. основної), яка виникла за Договором,лише30.08.2022.

Вказане підтверджується копією виписки по рахунку позивача за період з 30.08.2022 до 01.09.2022.

Зважаючи на те, відповідач погасив суму основної заборгованості у розмірі 648356,67 грн. лише 30.08.2022, позивач здійснив донарахування на вказану суму:

- пені у розмірі 101427,85 грн. за період з 01.04.2022 по 30.08.2022. Підставою для її нарахування є п.5.4 Договору, згідно із яким покупець за порушення обов`язку, визначеного у п.2.2 договору, за вимогою постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення із урахуванням обмежень встановлених чинними ЦК України та ГК України щодо максимального розміру пені та загального строку стягнення;

- інфляційних втрат у розмірі 204262,41 грн. за період: січень 2021 року серпень 2022 року;

- 3% річних у розмірі 32878,22 грн. за період з 22.12.2020 по 30.08.2022.

Загальна сума заявлених до стягнення грошових сум становить 338568,48 грн.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено ст. 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України) однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки №200214 від 11.02.2020.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання та передав відповідачу обумовлений Договором товар, а відповідач у повному обсязі його не оплатив, у зв`язку із чим, у нього станом на 21.12.2020 утворилась заборгованість у розмірі 648356,67 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних та змістом рішення Господарського суду Львівської області від 11.04.2022 у справі №914/154/21, залишеного без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.08.2022.

Згідно із копією виписки по рахунку позивача за період з 30.08.2022 до 01.09.2022, відповідач 30.08.2022 сплатив на користь позивача, зокрема суму основного боргу у розмірі 648356,67 грн., яку було стягнуто із нього відповідно до рішення Господарського суду Львівської області від 11.04.2022 у справі №914/154/21.

Оскільки відповідач погасив основний борг лише 30.08.2022, позивач переконаний, що у нього є право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення до дати фактичного погашення заборгованості, не зважаючи на те, що рішенням суду уже було стягнуто на його користь відповідні суми інфляційних втрат та 3% річних до 21.12.2020.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 27.04.2018 по справі №908/1394/17 викладено правовий висновок, який полягає у такому. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція підтверджена й судовою практикою Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 17.02.2016 у справі №905/3137/14-908/5775/14.

Отже, за змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Матеріали справи містять докази погашення відповідачем заборгованості, стягнутої за рішенням суду по справі №914/154/21 лише 30.08.2022.

З огляду на викладене вище, суд доходить висновку про порушення відповідачем грошового зобов`язання за Договором до 30.08.2022 (дата погашення боргу) та погоджується з доводами позивача щодо наявності правових підстав для застосування у даній справі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Зважаючи на юридичну природу правовідносин між сторонами як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звернувшись до суду із позовом, позивач просить стягнути із відповідача інфляційні втрати у розмірі 204262,41 грн. за період: січень 2021 року серпень 2022 року; а також 3% річних у розмірі 32878,22 грн. за період з 22.12.2020 по 30.08.2022.

Провівши відповідний перерахунок, врахувавши строки нарахування інфляційних втрат та 3% річних у межах справи №914/154/21, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат нарахована позивачем правильно, а тому підлягає задоволенню у розмірі 204262,41 грн., тобто у повному обсязі.

Що стосується 3% річних, то заявлена до стягнення сума підлягає частковому задоволенню у розмірі 32824,93 грн.

Суд зауважує, що при обрахунку 3% річних позивачем безпідставно включено до періоду нарахування 30.08.2022 день фактичної сплати основної заборгованості.

Згідно із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.06.2018 у справі №922/1008/16 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

У своєму позові позивач також просить суд стягнути із відповідача пеню у розмірі 101427,85 грн. за період з 01.04.2022 по 30.08.2022.

Відповідно до п. 5.4 Договору, згідно із яким покупець за порушення обов`язку, визначеного у п. 2.2 договору, за вимогою постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення із урахуванням обмежень встановлених чинними ЦК України та ГК України щодо максимального розміру пені та загального строку стягнення.

Суд вважає за необхідне зазначити, що подана відповідачем заява про пропуск позивачем строку позовної давності для пред`явлення вимоги про стягнення пені є безпідставною.

Так, згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Також, відповідно до п. 7 Прикінцевих положень ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020 в Україні встановлено карантин з 12.03.2020, що діє і на день ухваленням судом рішення у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідача основна заборгованість виникла та припинила своє існування у період дії карантину.

Таким чином, позовна давність за вимогою позивача про стягнення пені продовжена на строк дії карантину.

Крім цього, шестимісячний строк для нарахування пені, передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, також не обмежує позивача у можливості нараховувати пеню за весь час прострочення до моменту фактичного погашення заборгованості, оскільки в силу п. 7 Прикінцевих положень ГК України та запровадженого і не припиненого карантину є продовженим на строк дії такого карантину.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені, суд дійшов висновку, що така обрахована позивачем неправильно, оскільки ним безпідставно включено до періоду нарахування 30.08.2022, тобто день фактичної сплати основної заборгованості.

Вказане відповідає положенням п. 1.9. постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013.

Згідно із перерахунком суду сума пені, на яку має право позивач за заявлений період становить 100539,69 грн.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат до 51065,60 грн. та 3% річних до 8219,55 грн., то суд відмовляє у задоволенні такого з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

Суд зауважує, що норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 наголошено на тому, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, відповідач, просячи зменшити заявлений до стягнення позивачем розмір інфляційних втрат, помилково посилається на положення ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, які передбачають право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Що стосується 3% річних, то згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на те, що заявлений до стягнення розмір 3% річних не є очевидно неспівмірним стосовно розміру основної заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, стягнути із відповідача суму 3% річних, визначену за результатами перерахунку суду.

Що стосується суми пені, яка підлягає стягненню із відповідача, то суд, виходячи із обставин даної справи, вважає за необхідне скористатись своїм правом на зменшення її розміру.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Обставинами, на які сторони справи можуть посилатися при розгляді питання про зменшення неустойки, є:критичний фінансово-господарський стан суб`єкта господарювання;наявність заборгованості із заробітної плати; наявність податкового боргу; зменшення прибутку підприємства;відсутність коштів на банківських рахунках;потреба в грошових коштах для підтримання технологічного процесу виробництва;монопольне становище контрагента;стягнення 3 відсотків річних та інфляційних нарахувань;існування дебіторської заборгованості (постанови Верховного Суду від 04.06.2018 у справі №908/1453/14, від 21.01.2021 у справі №927/704/19, від 30.03.2021 у справі №902/538/18).

Проаналізувавши наявні матеріали справи, а також обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені.

Суд виходить із того, що позивачем не доведено розміру заподіяних йому збитків, у зв`язку із чим суд не може перевірити чи є заявлений до стягнення розмір неустойки значно завищеним перед розміром збитків.

Не менш важливим є і те, що відповідач ще до відкриття виконавчого провадження погасив усю наявну у нього суму заборгованості у розмірі 704138,51 грн., стягнуту згідно із рішенням Господарського суду Львівської області від 11.04.2022 у справі №914/154/21, у тому числі інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

Крім цього, у даній справі із відповідача також стягуються 204262,41 грн. інфляційних втрат та 32824,93 грн. 3% річних, що не може бути залишеним поза увагою суду.

У своїй постанові від 30.03.2021 у справі №902/538/18 Верховний Суд вказав, що виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

У постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Зважаючи на все викладене вище, з метою дотримання розумного балансу між інтересами сторін, суд вважає, що розмір пені, на який має право позивач, підлягає зменшенню до 30000,00грн.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, а також враховуючи суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви, суд, керуючись приписами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, дійшов висновку, що судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 5064,41 грн.

При обрахунку суми судового збору суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.04.2018 у справі №902/339/16 про те, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст. 4, 74, 76-80, 123, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівський холодокомбінат» (79025, м. Львів, вул. Повітряна, буд. 2; код ЄДРПОУ 01553706) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагропак» (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, буд. 66; код ЄДРПОУ 40370964) 30000,00 грн. пені, 204262,41 грн. інфляційних втрат, 32824,93 грн. 3% річних та 5064,41 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 28.12.2022.

Суддя Крупник Р.В.