Ухвала

від 01.02.2022 по справі 2-н-1177/11

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 01.02.2022

Справа № 2-н-1177/11

Провадження № 4-с/334/1/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Гнатюка О.М., при секретарі Алєйніковій О.В. розглянувши у відкритому судовому засідання скаргу ОСОБА_1 , зацікавлена особа: Дніпровський відділ ДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області, про визнання дій протиправними та скасування арешту майна, -

ВСТАНОВИВ:

До Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшла скарга ОСОБА_1 , зацікавлена особа: Дніпровський відділ ДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області, про визнання дій протиправними та скасування арешту майна.

Скарга обґрунтована наступним

На майно ОСОБА_1 , яка була боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання виконавчого документу судового наказу №2-н-1177/11 від 24.02.2015 року державний виконавець у 2012 році наклав арешт. В подальшому виконавче провадження було завершене шляхом повернення виконавчого документу стягувачу, матеріали виконавчого провадження знищено.

У 2021 році арешт майна залишається чинним, оскільки виконавець не відреагував на прохання власника майна його зняти попри повідомлення колишнього боржника.

Представник заявника в судове засідання не з`явився, у заяві просить проводити розгляд справи за його відсутності.

Державний виконавець в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином. Надав відзив, у якому заперечив можливість задоволення скарги. Вказав, що на цей час виконавчий лист повернутий стягувану та виконавче провадження знищене в зв`язку із спливом строків зберігання. Просив відмовити в задоволенні скарги.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Ленінський районний суд м. Запоріжжя видав судовий наказ №2-н-1177/11 від 18.05.2011 року про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь КП «ВРЕЖО №9» заборгованість за комунальні послуги в розмірі 3160,69 грн., витрати на ІТЗ в розмірі 30 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 5.07.2013 року замінено стягувача у справі на МКП «Основаніє».

Постановою державного виконавця від 15.03.2013 року ВП №37010899 відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу №2-н-1177/11 від 18.05.2011 року.

Відповідно до інформації наданої Дніпровського ВДВС м. Запоріжжя 27.03.2012 року державним виконавцем відкрито провадження з виконання судового наказу №2-н-1177/11, 27.03.2012 року постановою державного виконавця накладений арешт на забезпечення виконання судового наказу №2-н-1177/11, 28.12.2012 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Частиною першоюстатті 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно достатті 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із положеннямистатті 18 Закону України "Про виконавче провадження"державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першоїстатті 56 Закону України "Про виконавче провадження"арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились устатті 25 цього ж Законуу редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Відповідно доположень частиничетвертоїстатті 59Закону України"Провиконавче провадження"(уредакції,чинній намомент зверненнязаявника досуду ізцією скаргою)підставами длязняття виконавцемарешту зусього майна(коштів)боржника абойого частиниє:1)отримання виконавцемдокументального підтвердження,що рахунокборжника маєспеціальний режимвикористання та/абозвернення стягненняна такікошти забороненозаконом;2)надходження нарахунок органудержавної виконавчоїслужби,рахунок приватноговиконавця сумикоштів,стягнених зборжника (утому числівід реалізаціїмайна боржника),необхідної длязадоволення вимогусіх стягувачів,стягнення виконавчогозбору,витрат виконавчогопровадження таштрафів,накладених наборжника;3)отримання виконавцемдокументів,що підтверджуютьповний розрахунокза придбанемайно наелектронних торгах;4)наявність письмовоговисновку експерта,суб`єктаоціночної діяльності-суб`єктагосподарювання щодонеможливості чинедоцільності реалізаціїарештованого майнаборжника узв`язкуіз значнимступенем йогозношення,пошкодженням;5)відсутність устрок до10робочих днівз дняотримання повідомленнявиконавця,зазначеного участині шостійстатті61цього Закону,письмової заявистягувача пройого бажаннязалишити засобою нереалізованемайно;6)отримання виконавцемсудового рішенняпро скасуваннязаходів забезпеченняпозову;7)погашення заборгованостііз сплатиперіодичних платежів,якщо виконаннярішення можебути забезпеченов іншийспосіб,ніж зверненнястягнення намайно боржника; 8)отримання виконавцемдокументального підтвердженнянаявності наодному чикількох рахункахборжника коштів,достатніх длявиконання рішенняпро забезпеченняпозову;9)підстави,передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Чинна на дату винесення постанов про повернення виконавчого документу стягувачу редакціяЗакону України "Про виконавче провадження"(частина четверта статті 50) передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, суд вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставістатті 47 Закону України "Про виконавче провадження"(у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Водночас, спір у справі, що переглядається, виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні.

Спір виник у зв`язку з тим, що на заяву ОСОБА_3 про зняття арешту у зв`язку з виконання виконавчого документу поза межами виконавчого провадження державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.

За таких обставин,стаття 50 Закону України "Про виконавче провадження"(у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини.

Аналіз нормЗакону України "Про виконавче провадження"щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно доЗакону України "Про виконавче провадження"підлягає примусовому виконанню.

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зістаттею 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другоюстатті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормамКонституції Українита Конвенції.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України),а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Враховуючи наведене суд вважає за необхідне задовольнити скаргу.

На підставі викладеного, керуючисьст.447 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Задовольнити скаргу ОСОБА_1 , зацікавлена особа: Дніпровський відділ ДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області, про визнання дій протиправними та скасування арешту майна.

Скасувати арешт, накладений постановою державного виконавця від 27.03.2012 на належне ОСОБА_1 майно, в рамках виконавчого провадження ВП 31852990 з виконання судового наказу №2-н-1177/11, виданого Ленінським районним судом м. Запоріжжя.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.М. Гнатюк