Рішення

від 29.12.2022 по справі 542/1353/22

НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2022 року справа № 542/1353/22

провадження № 2/542/334/22

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Кашуби М.І.

за участю секретаря судового засідання Бабенко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першої Феодосійської державної нотаріальної контори Автономної Республіки Крим, третя особа: Державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області Крамар Вікторія Вікторівна, про скасування арешту майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Першої Феодосійської державної нотаріальної контори Автономної Республіки Крим, третя особа: Державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області Крамар Вікторія Вікторівна, про скасування арешту майна.

Свої вимоги позивачка обгрунтовувала тим, що за даними Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на все майно ОСОБА_1 накладено арешт на підставі повідомлення № 1385-98 від 20.03.1998 Феодосіївського міського суду, архівний запис № 15142-189 від 06.01.1999. Станом на 14.09.2022 арешт не знятий, що обмежує право позивачки розпоряджатися своїм майном.

Вказала, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні паспортні дані, дата народження та реєстраційний номер облікової картки платника податків, а лише зазначено прізвище ОСОБА_2 , що ідентифікує особу ОСОБА_1 , на майно якої накладено арешт. Арешт накладений на підставі повідомлення Феодосіївського міського суду, що на даний час знаходиться на окупованій території. Із реєстру судових рішень не має можливості встановити відомості про судові рішення, які стали підставою для накладення арешту.

У зв`язку з викладеним позивачка просила скасувати арешт нерухомого та рухомого майна ОСОБА_1 за реєстраційним номером обтяження 4116804, зареєстрованим Першою Феодосіївською державною нотаріальною конторою Автономної республіки Крим 27.11.2006.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання (а.с. 18-19).

Ухвалою судувід 17 листопада 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.27).

Позивачка ОСОБА_1 , її представник в судове засідання не з`явилисяся. Представник позивачки адвокат Грибовод В.В. надав заяву про розгляду справи без його участі та участі позивачки, просив задовольнити позовні вимоги (а.с. 41, 54).

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача Першої Феодосійськоїдержавної нотаріальноїконтори АвтономноїРеспубліки Кримта третяособа -Державний реєстраторправ нанерухоме майновиконавчого комітетуРешетилівської міськоїради Полтавськоїобласті КрамарВікторія Вікторівнапро час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, в судове засідання повторно не з`явилися. Відзив на позов та пояснення до суду не було надано.

За правилами статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті; у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до положень ч. 8ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 29 грудня 2022 року вирішено провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

За вказаних обставин, відповідно до положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Судом на підставі ч. 2ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у справі, встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно дост. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зіст.13 ЦПК України(диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно дост. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №309012217, позивачка ОСОБА_1 є власником ѕ частини земельної ділянки кадастровий номер 5323484400:00:002:0684, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Пологівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області площею 4,0823 га (а.с.13).

Згідно з рішенням про дежавну реєстрацію прав та їх обтяжень №65007097 від 03.10.2022, Державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області Крамар Вікторія Вікторівна розглянувши заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 27.09.2022 14:49:30 за реєстраційним номером 52542473, яку подала ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_1 для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: прива тна на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки 5323484400:00:002:0684 та документи, подані для проведення державної реєстрації прав та вирішив відмовити у державній реєстрації права власності за суб`єктом ОСОБА_1 , в зв`зку з обтяженням: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 4116804, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно (а.с. 12).

Таким чином, судом встановлено, що позивач є власником ѕ частини земельної ділянки, кадастровий №5323484400:00:002:0684, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Пологівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області площею 4,0823 га та не може вільно розпорядитися своєю власністю через наявність обтяження на все майно.

Відповідно долиста Міністерстваюстиції України№97349/123148-33-32/20.4.1від 21.10.2022,згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження (спецрозділ) виконавчий документ, виданий на підставі рішення Феодосіївського міського суду від 20.03.1998 № 1385-98 про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на виконанні в органах державної виконавчої служби та у приватних виконавців не перебуває та зареєстрованим не значиться.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(1950 р.), ратифікованоюЗаконом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР(далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а відповідно до частини 4 цієї ж статті ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «ОСОБА_2 проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «ОСОБА_3 та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

За змістомст. 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до частини 1статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиноюстатті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом частин 1 та 2статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини першоїстатті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом зазначених норм та положеньст. 16 ЦК Українивласник має право вимагати відновлення свого порушеного права, в даному випадку - звільнення з-під арешту майна, яке належить йому на праві власності.

За змістом положень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.1976 № 6 - вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на описане майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Крім того, Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз`яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні; позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Вирішуючи спір по суті, суд встановив, що процедура реєстрації у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна регламентувалася Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженимнаказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 року N31/5, зареєстрованим в Мінюсті України 10.06.1999 року № 364/3657 (зі змінами).

Відповідно до п. 2.1 Положення, підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об`єкти нерухомого майна є накладення (зняття) державною нотаріальною конторою - реєстратором заборони відчуження на об`єкти нерухомого майна.

З 01.01.2013, відповідно до ст.8, ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 6 постанови КМУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженогопостановою КМУ від 25.12.2015 № 1127, державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводить орган державної реєстрації прав. Державний реєстратор - нотаріус є спеціальним суб`єктом, на якого покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у випадку, передбаченому вищевказаним Законом.

Відповідно дост. 73 Закону України "Про нотаріат", нотаріус за місцем розташування жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки, або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину накладають заборону їх відчуження: за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позики (кредиту) на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку (квартири); при посвідченні договору довічного утримання; при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; за повідомленням іпотекодержателя; в усіх інших випадках, передбачених законом.

Згідно зіст. 74 Закону України "Про нотаріат", одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Відповідно до п.п. 5.1. п. 5 гл. 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженимнаказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року за № 296/5, нотаріус, який накладав заборону, знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв`язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, після припинення договору іпотеки у зв`язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; про припинення, розірвання, визнання недійсним договору ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору; органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини; про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або закінчення п`ятирічного строку з часу відкриття спадщини на майно особи, оголошеної померлою; про смерть другого з подружжя, що склали спільний заповіт; про скасування рішення суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав; про смерть відчужувача за спадковим договором або про смерть другого з подружжя, що уклали спадковий договір; про відчуження майна, переданого під виплату ренти; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з роз`ясненнями Міністерства юстиції України від 04.06.2009 щодо зняття заборони на відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна за заявою: установи банку, іншої юридичної особи про погашення позики (кредиту); заставодавця (іпотекодавця) та заставодержателя (іпотекодержателя) про припинення договору застави (іпотеки) або лише заставодавця (іпотекодавця) у разі подання ним безспірних доказів виконання зобов`язання.

Згідно з п. 3 ч. 2ст. 27 Закону України «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для реєстрації обтяжень є, в тому числі, визначений законодавством документ, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна.

Відповідно до ч. 2ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Статтею 30 ЦПК України передбачено, що позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Вимоги щодо підсудності дотримані.

Встановлено, що наявність обтяження від 20.03.1998 щодо заборони користуватися та розпоряджатися майном, порушує права та законні інтереси позивача, є невиправданим втручанням у право позивачки мирно володіти своїм майном.

Проаналізувавши зібрані і досліджені докази в їх сукупності, суд вважає, що з метою усунення обставин, які перешкоджають позивачу реалізувати у встановленому законом порядку свої права щодо розпорядження належним йому на праві власності майном, беручи до уваги відсутність підстав для продовження обтяження на майно і неможливість скасування арешту в позасудовому порядку, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставівищевикладеного,та керуючисьст.ст.259,263-265ЦПК України,суд- УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Першої Феодосійської державної нотаріальної контори Автономної Республіки Крим, третя особа: Державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області Крамар Вікторія Вікторівна, про скасування арешту майна - задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого та рухомого майна ОСОБА_1 за реєстраційним номером обтяження 4116804, зареєстрованим 27.11.2006 Першою Феодосіївською державною нотаріальною конторою Автономної республіки Крим.

Відповідачу направити копію заочного рішення в порядку, передбаченомустаттею 272 ЦПК України, протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Інші учасники справи, а також відповідач у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду через Новосанжарський районний суд Полтавської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: с. Пристанційне Полтавського району Полтавської області, 39322;

відповідач: Перша Феодосійська державна нотаріальна контора Автономної Республіки Крим, місце знаходження: вул. Нахімова, 40, м. Феодосія, АР Крим, 98100;

третя особа: Державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області Крамар Вікторія Вікторівна, місцезнаходження: вул. Покровська, 14, м. Решетилівка Полтавської області, 38400;

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Кашуба М.І.