Рішення

від 21.12.2022 по справі 260/743/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 рокум. Ужгород№ 260/743/22

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання Гавій Л.В.

за участі представника

відповідача: Олексій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21 грудня 2022 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складена 2 січня 2023 року.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області (далі - відповідач, ГУНП в Закарпатській області), яким просить визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Закарпатській області від 13.01.2022 року № 85 в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції; визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Закарпатській області від 17.01.2022 року № 7 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77, у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; поновити ОСОБА_1 на публічній службі на посаді інспектора-чергового чергової частини управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУНП в Закарпатській області з 18.01.2022 року; стягнути з ГУНП в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.01.2022 року до моменту фактичного поновлення на публічній службі (з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів); рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

Позивач вважає оскаржений наказ в частині застосування дисциплінарного стягнення відповідача неправомірним, оскільки обставини зазначені в ньому не відповідають дійсним, відтак і наказ про звільнення позивача із служби в поліції є незаконним та підлягають до скасування з огляду на наступне. Події, які відображено в службовому розслідуванні виключно із слів працівників відповідача є надуманими, не підтвердженими жодними доказами та не відповідають реальним обставинам та діям, що мали місце 20.12.2020 року.

Крім того, відповідач здійснив низку інших порушень під час проведення службового розслідування, що призвели до його неповноти та не об`єктивності. На підтвердження вказаного свідчить також та обставина, що як службове розслідування так і безпосередньо звільнення позивача відбувалося під час перебування останнього на лікарняному.

Відтак, за наведених обставин, а також як вбачається з матеріалів службового розслідування, вина позивача у вчиненні дисциплінарних правопорушень, є недоведеною, а висновок відповідача про порушення позивачем службової дисципліни, зокрема вимог пунктів 1, 2, 3, 6, 11 ч. 3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пунктів 1,3 ч. 1, ч. 3 ст. 18, ч. 1 ст.64 Закону України «Про Національну поліцію», абз. 1,3,7,8 п.1 р. ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, ч. 6 р. ІІ Порядку ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та події, ч.7 p. IV Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, а також пунктів 2.1, 2.4, 2.9 Правил дорожнього руху, відмови від огляду на стан сп`яніння, грубому порушенні правил етичної поведінки поліцейського, скоєнні вчинку що компрометує поліцейського, неповідомлення на службу 102 про подію за участю поліцейського, перешкоджання під час проведення службового розслідування є вочевидь недоведеним, оскільки не підтверджуєтеся належними та допустимими доказами. При цьому вважає, що дисциплінарне покарання особи, вина якої не доведена належними та допустимими доказами - не може вважатись результатом ефективного розслідування.

Ухвалою судді від 18.02.2022 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та справу призначено до судового розгляду в порядку загального позовного провадження, в зв`язку з чим призначено підготовче судове засідання на 22.03.2022 року.

04.03.2022 року ГУНП в Закарпатській області надано відзив на позовну заяву, згідно якого, не визнає позов не визнає в повному обсязі.

Ухвалою суду від 22.03.2022 року відкладено підготовче судове засідання з огляду на клопотання представника позивача про його відкладення.

Ухвалою суду від 12.04.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач та його представник не з`явились, та згідно ч. 1 ст. 205 КАС України розгляд справи проведено за відсутності позивача та його представника, представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив та просить суд відмовити в його задоволенні з мотивів,, наведених у відзиві.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши думку представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до ст. ст. 14, 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, наказом ГУНП в Закарпатській області № 2944 від 21.12.2021 року призначено службове розслідування з метою перевірки факту керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння інспектором - черговим чергової частини УОАЗОР ГУНП капітаном поліції ОСОБА_1 .

Так, з матеріалів службового розслідування встановлено, що 20.12.2021 року мобільною групою у складі працівників ВІОС УКЗ ГУНП та працівників УПП в Закарпатській області в м. Ужгороді на перехресті з круговим рухом площа Дружби Народів - вул. Митна, було задокументовано факт керування інспектором - черговим чергової частини УОАЗОР ГУНП капітаном поліції ОСОБА_1 автомобілем Volkswagen Polo, д.н.з. НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння.

ОСОБА_1 , грубо порушуючи службову дисципліну, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився, поводився неетично по відношенню до працівників поліції, керівництво та службу « 102» про вказану подію не повідомив.

На ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП (серії ДПР18 № 139753) та ч. 1 ст. 126 КУпАП (серія БАА № 594185).

Своїми діями, встановленими у ході проведеного службового розслідування, ОСОБА_1 проігнорував вимоги статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», а також статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України у частині обов`язку неухильно дотримуватися положення Конституції України, законів України та інших нормативно- правових актів, що регламентують діяльність в поліції та Присяги поліцейського, тобто вчинив дисциплінарний проступок, який полягає у негідній поведінці по відношенню до працівників УПІ в Закарпатській області, які оформляли матеріали про адміністративні правопорушення, намаганні скористатися своїм службовим становищем поліцейського (пред`явлення посвідчення працівника поліції) для уникнення покарання, допущенні порушень транспортної дисципліни піл час керування автомобілем (порушення ПДР поліцейським, який повинен показувати громадськості приклад гідної поведінки та безумовного дотримання законів та Правил дорожнього руху), за що підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності.

Матеріалами службового розслідування обставин, що пом`якшують відповідальність ОСОБА_1 під час службового розслідування не встановлено. Обставиною, що обтяжує ступінь і характер відповідальності ОСОБА_1 , являється вчинення дисциплінарного проступку з ознаками алкогольного сп`яніння.

Враховуючи наведене, па підставі висновку за наслідками службового розслідування наказом ГУНП в Закарпатській області № 85 від 13.01.2022 року за скоєння дисциплінарного проступку, що виразилося у грубому порушенні вимог пункту 1, підпунктів 1,3,6, 11 пункту 3 статі 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, недотримання вимог підпунктів 1 пункту 1 статті 18, пункту 1 статті 64 Закону України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію», підпунктів 1, 2, 7, 8 пункту 1, пункту 3 розділу IV Правил епічної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року № 1179, пункту 7 розділу IV Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом МВС України від 07.11.2018 року № 893, а також пункту 2.1, 2.4, 2.9 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_1 відповідно до підпункту 7 пункту 3 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції, звільнено із служби в поліції.

Не погоджуючись з наказом про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції та вважаючи протиправним своє звільнення із служби в поліції, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 року № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут), Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), Порядком проведення службового розслідування у Національній поліції України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 року № 893 (далі Порядок №893).

Відповідно до ст. 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань: виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених ст. 18 Закон № 580-VIII, зобов`язує поліцейського, з-поміж іншого, бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції (п. 1, 2, 6, 13 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Дисциплінарного статуту з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків проводиться службове розслідування.

Згідно з ч.10 ст. 14 Дисциплінарного статуту порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Порядок проведення службових розслідувань в органах поліції, оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішення станом на час виникнення спірних правовідносин визначався Порядком №893.

Пунктом 2 розділу V Порядку №893 встановлено, що проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.

Відповідно до п. 4 розділу V Порядку №893 службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Згідно з п. 7 розділу V Порядку №893 розгляд справи дисциплінарною комісією проводиться зазвичай у формі письмового провадження. Збирання та перевірка матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського у разі розгляду справи у формі письмового провадження здійснюються зазвичай шляхом: одержання пояснень щодо обставин справи від поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб; одержання в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідних документів або їх копій та долучення до матеріалів справи; отримання консультацій спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування.

За порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (ч. 1 ст. 11 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до ч. 1 ст.12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Частиною 1 ст. 13 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з посади; звільнення із служби в поліції.

Отже, підставою для застосування дисциплінарного стягнення є вчинення дисциплінарних проступків, зокрема, невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини працівника органів поліції, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні порушника складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтувавши при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення серед установлених законом.

Із аналізу наведених вище норм Дисциплінарного статуту слідує, що дисциплінарна відповідальність поліцейського виникає у разі вчинення ним дисциплінарного проступку, який доведений матеріалами службового розслідування. У свою чергу, висновок за результатами службового розслідування повинен містити повне та об`єктивне дослідження обставин скоєння дисциплінарного проступку та встановлення наявності (або відсутності) вини порушника.

Відповідно до Правил етичної поведінки поліцейських, які затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.11.2016 року N 1179 (зареєстр. в Міністерстві юстиції України 06.12.2016 року за N 1576/29706) поліцейський здійснює свою діяльність відповідно до основоположних принципів, які закріплені в Конституції України, Законі України «Про Національну поліцію», інших законодавчих актах України, а також у цих Правилах, зокрема: верховенства права; дотримання прав і свобод людини; законності; відкритості та прозорості; політичної нейтральності; взаємодії з населенням на засадах партнерства; безперервності; справедливості, неупередженості та рівності.

Під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен, у тому числі, неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики.

Очевидним є те, що водієві забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п. п. «а» п. 2.9 ПДР).

Частиною 1 ст. 130 КУпАП визначено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Статтею 266 КУпАП (окрім іншого) встановлено, що особи, які керують транспортними засобами, і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звільнення позивача з поліції слугувало, зокрема, порушення позивачем транспортної дисципліни, зокрема складення відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення за порушення.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 № 139753 від 20.12.2021 року, - 20.12.2021 року о 20.15 год. в м. Ужгород вул. Парижської Комуни, буд. 8, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Volkswagen Polo», номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, пожвавлення мови, поведінка, що не відповідає обстановці). Від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху.

Постановою про накладення адміністративного стягнення серії БАА № 594185 підтверджується той факт, що за порушення вимог ч. 1 ст. 126 КУпАП до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 гривень.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, стверджується зібраними у справі доказами:

- рапортом інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону УПП в Закарпатській області ДПП старшого лейтинанта поліції Максима Чікало, в якому інспектор зазначає, що вони з колегою приїхали на виклик з приводу ДТП, однак, так як транспортні засоби не отримали пошкодження та у водіїв відсутні взаємні претензії щодо ДТП, матеріали ДТП не оформлялися. Однак, у водія ОСОБА_1 виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. Зі слів ОСОБА_2 , з автомобілем якого відбулося зіткнення, саме ОСОБА_1 перебував за кермом «Volkswagen Polo», номерний знак НОМЕР_2 . Останній погодився пройти огляд на стан сп`яніння в лікаря-нарколога, однак, прибувши в ЗОНД відмовився від такого.

- письмовими поясненнями свідка ОСОБА_2 , який керував автомобілем «Geely M.Grand», номерний знак НОМЕР_3 , в задню частину якого допустив зіткнення ОСОБА_1 , який зазначив, що претензій до ОСОБА_1 з приводу ДТП немає, однак, зазначив, що на момент зіткнення та виходу зі свого автомобіля гр. ОСОБА_1 перебував з порушенням мови, координації рухів та, на його думку, перебував у стані сп`яніння.

- копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА № 594185 від 20.12.2021 року, з якої вбачається, що водія ОСОБА_1 поліцейським притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та піддано стягненню у виді штрафу за те, що, як зазначено у постанові, 20.12.2021 року о 18.00 год. в м. Ужгород, вул. Митна-Дружби Народів, останній не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії на право керування транспортним засобом та реєстраційного свідоцтва транспортного засобу, чим порушив вимоги п. п. 2.1 «а» та 2.1 «б» ПДР;

- довідкою старшого інспектора відділу адміністративної практики управління патрульної поліції в Закарпатській області ДПП старшого лейтинанта поліції Лутай А., яка підтверджує отримання ОСОБА_1 посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_4 від 06.09.2011 року.

- наявними у матеріалах справи та дослідженими відеозаписами з нагрудних камер (відеореєстраторів) патрульних із місця події, що міститься на DVD-диску, що доданий до протоколу.

На відеозаписі, який міститься на DVD-диску, зафіксований момент спілкування ОСОБА_1 з працівниками патрульної поліції, а також факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому порядку.

Тому такі дії ОСОБА_1 були правильно розцінені працівниками поліції як відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, що надійшла з Управління патрульної поліції в Закарпатській області ДПП, відносно ОСОБА_1 , постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.02.2022 року позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Вказане рішення суду набуло законної сили згідно постанови Закарпатського апеляційного суду від 15.08.2022 року.

Частиною 6 ст. 78 КАС України встановлено, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрала законної сили, є обов`язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій (бездіяльності) особи, стосовно якої ухвалено постанову, в питаннях чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Виходячи з наведеного, обставини щодо вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, встановлені постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.02.2022 року (рішення суду набрало законної сили), та обставини щодо вчинення правопорушення повторно судом не доводяться.

Відтак, службовим розслідуванням встановлено факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який полягає у негідній поведінці по відношенню до працівників УПП в Закарпатській області, які оформляли матеріали про адміністративні правопорушення, намаганні скористатися своїм службовим становищем поліцейського (пред`явлення посвідчення працівника поліції) для уникнення покарання, допущенні порушень транспортної дисципліни піл час керування автомобілем (порушення ПДР поліцейським, який повинен показувати громадськості приклад гідної поведінки та безумовного дотримання законів та Правил дорожнього руху).

Пунктом 5 розділу I та пунктом 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейського, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року № 1179 визначено обов`язок поліцейського за будь яких обставин, як у робочий, так і в неробочий час, дотримуватись основоположних принципів, які закріплені у вищевказаних законодавчих актах України.

Суд вважає, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення відповідачем враховано всі обставини справи, тяжкість проступку, ступінь вини позивача, відношення до виконання службових обов`язків.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Таким чином, відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Закарпатській області від 13.01.2022 року № 85 в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Разом з тим, суд враховує, що оскарженим наказом від 17.01.2022 року № 7 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції 17.01.2022 року, тобто у період, коли він був тимчасово непрацездатним згідно з довідкою № 28 про тимчасову непрацездатність працівника поліції.

За приписами частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті).

Рішенням Конституційного Суду України від 04.09.2019 року №6-р(II)/2019 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України.

Конституційний Суд України зазначив, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів. Положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

Отже, звільнення позивача у період тимчасової непрацездатності свідчить про порушення гарантій, передбачених трудовим законодавством.

Приписами ч. 1 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У постанові від 15.09.2020 року в справі №205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що в разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки необхідно усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Відповідну позицію неодноразово висловлював і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.11.2019 року в справі №545/1151/16-ц, від 11.12.2019 року в справі №522/3410/15-ц, від 29.01.2020 року в справі №320/7991/16, від 11.06.2020 року в справі №481/1043/17, від 08.07.2020 року в справі №752/11686/18, від 22.12.2020 року в справі №127/33517/18, від 03.02.2021 року в справі №752/1880/19, від 28.07.2021 року в справі №305/335/20, від 19.08.2021 року в справі №300/1126/19 та від 08.09.2021 року в справі №265/5327/20.

Відтак, враховуючи, що оскаржений наказ ГУНП в Закарпатській області в частині підстави звільнення позивача є правомірним, проте ним звільнено ОСОБА_1 з 17.01.2022 року (у період його тимчасової непрацездатності), порушення прав позивача щодо звільнення його у день тимчасової непрацездатності - може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності.

Судом встановлено, що кінцевою датою закінчення періоду непрацездатності ОСОБА_1 є 30.01.2022 року (приступити до служби 01.02.2022 року). Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на лікарняних, про що свідчать відповідні листки непрацездатності, зокрема, у період з 21.12.2021 року по 29.12.2021 року, з 30.12.2021 року по 03.01.2022 року, з 03.01.2022 року по 10.01.2022 року та в період з 11.01.2022 року по 30.01.2022 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 235 КЗпП України, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

Системний аналіз і тлумачення приписів статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Водночас пряма заборона на звільнення у період тимчасової непрацездатності, закріплена у ч. 3 ст. 240 КЗпП України, є самостійною гарантією, яку не варто ототожнювати з підставами звільнення. Іншими словами, звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, за наявності на те законних підстав для звільнення (як-то порушення умов трудового договору, закінчення строку трудового договору тощо), свідчить про порушення гарантії, передбаченої ч. 3 ст. 240 КЗпП України, а не про відсутність законних підстав для звільнення.

Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується із певними діяннями роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Отже, оплата вимушеного прогулу в установлених указаними статтями КЗпП України випадках - є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.02.2021 року в справі №752/1880/19, у якій зроблено висновки про те, що у випадках зміни дати звільнення відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця. Причинами того, що працівник не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату, є тимчасова непрацездатність, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100. У разі зміни дати звільнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу не виплачується, а працівникові за його заявою чи за позовом до суду за період тимчасової непрацездатності виплачується допомога з тимчасової непрацездатності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.12.2020 року в справах №461/7292/17, №761/36220/17 та від 08.09.2021 року в справі №265/5327/20.

З огляду на наведене, відсутні підстави для стягнення із ГУНП в Закарпатській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ст. ст. 71, 72 КАС України, обов`язок доказування покладається в даному випадку на відповідача. Відповідачен доведено правомірність оскаржених наказів та правомірність звільнення позивача зі служби в поліції, однак, таке проведено під час перебування позивача на лікарняному, в зв`язку з чим, врахувавши зазначені обставини та керуючись вимогами вказаних норм закону - суд приходить до висновку, що спір який виник між сторонами у даній справі, підлягає вирішенню шляхом зміни дати звільнення ОСОБА_1 , з врахуванням періоду перебування його на лікарняних, а саме: з 17 січня 2022 року на 1 лютого 2022 року, при цьому, слід відмовити в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 .

У відповідності до ст. 139 КАС України та в зв`язку з відсутністю судових витрат сторін, судові витрати не стягуються та за рахунок бюджету не компенсуються.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Ференца Ракоці, 13 код ЄДРПОУ 40108913) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

2. Змінити дату звільнення ОСОБА_1 , звільненого зі служби в поліції згідно наказу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 17 січня 2022 року № 7о/с, з 17 січня 2022 року - на 01 лютого 2022 року.

3. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

4. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяС.І. Рейті