Постанова

від 12.12.2022 по справі 2022/2-182/11

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2022/2-182/11 Номер провадження 22-ц/814/2523/22Головуючий у 1-й інстанції Каліберда В.А. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Триголова В.М.,

суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.,

за участі секретаря: Коротун І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Антоненка Д.О. на ухвалу Краснокутського районного суду Харківської області від 13 травня 2021 року , по справі за заявою представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Антоненка Д.О. про визнання виконавчого листа Краснокутського районного суду Харківської області №2022/2-182/11 від 30.07.2012 року про стягнення заборгованості за кредитним договором №191/07 від 26 грудня 2007 року в сумі 264 144,22 грн., дублікат якого ухвалено видати згідно з ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 32.11.2020 року, таким, що не підлягає виконанню

В С Т А Н О В И В :

Представник боржника ОСОБА_1 адвокат Антоненко Д.О. звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 23.11.2011 року було стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованість за кредитним договором №191/07 від 26 грудня 2007 року в розмірі 265 765, 32 грн. ОСОБА_1 була визначена як солідарний боржник у зв`язку з тим, що згідно з договором поруки б/н від 26.12.2007 року вона поручилася за виконання зобов`язань позичальником ОСОБА_2 за кредитним договором, який було укладено між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та позичальником.

На виконання рішення суду 30.07.2012 року ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» було видано виконавчий лист.

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 10.09.2019 року здійснено заміну стягувача ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на його правонаступника Акціонерне товариство «Кристалбанк».

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 23.11.2020 року задоволено заяву АТ «Кристалбанк» про видачу дубліката виконавчого листа від 30.07.2012 року.

Однак боржник ОСОБА_1 вважає, що зобов`язання за кредитним договором, поручителем якого вона є та яке було забезпечено іпотекою за іпотечним договором, і про стягнення боргу за яким було постановлено рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23.11.2011 року, а також рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23.11.2017 року у справі №627/789/16-ц, згідно якого в рахунок погашення за кредитним договором №191/07 від 26 грудня 2007 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки (житлові будинки) шляхом визнання права власності на них за ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» припинилося на підставі ч.4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» з моменту набрання законної сили рішення №627/789/16-ц, а тому обов`язок боржника зі сплати стягувачу 264 144, 22 грн. як поручителя за договором поруки припинився після видачі виконавчого листа, що є підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 13 травня 2021 року в задоволенні заяви представника боржника ОСОБА_1 адвоката Антоненко Д.О. про визнання виконавчого листа Краснокутського районного суду Харківської області №2022/2-182/11 від 30.07.2012 року про стягнення заборгованості за кредитним договором №191/07 від 26 грудня 2007 року в сумі 264 144,22 гр., дублікат якого ухвалено видати згідно з ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 23.11.2020 року, таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив представник боржника ОСОБА_1 , адвокат Антоненко Д.О.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки викладені в ухвалі суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом не вірно тлумачено норми чинного законодавства а також не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права .

Апелянт просить скасувати ухвалу Краснокутського районного суду Харківської області від 13 травня 2021 року , та ухвалити нову, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

У серпні 2021 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від АТ «Крісталбанк» . У відзиві АТ «Кристалбанк» просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити , ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 23 листопада 2011 року стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк (ПАТ «ВіЕйБі Банк») заборгованість за кредитним договором №191/07 від 26.12.2007 року в розмірі 264 144 (двісті шістдесят чотири тисячі сто сорок чотири) грн 22 коп.

30.07.2012 року на виконання вказаного рішення Краснокутського районного суду Харківської області було видано виконавчий лист у справі № 2022/2-182/11.

10.09.2019 року ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області по справі № 2022/2- 182/11 замінено стягувача з ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на АТ «Кристалбанк» у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 2022/2-182/11 від 30.07.2012 року, виданого Краснокутським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором в сумі 264 144,22 грн.

Ухвалою Краснокутськогорайонного суду Харківської області від 23.11.2020 року заяву АТ «Кристалбанк» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа задоволено.

Окрім цього рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року позов публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М.А. задоволено та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 191/07 від 26 грудня 2007 року, яка станом на 17.05.2016 року становить 446 864,61 грн. та складається з заборгованості по кредиту у сумі 193 916,20 грн., заборгованості по відсоткам 230 639,12 грн., комісії за РО: 12 831,00 грн., плати за пропуск платежів (штраф) 9 478,29 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок з господарськими будівлями зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном,загальною площею 51,50 кв.м., житловою площею 29,90 кв.м.,що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,вартістю 77 271(сімдесят сім тисяч двісті сімдесят одна) грн.00коп.,та житловий будинок літ.«А-1»зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном,загальною площею112,60 кв.м.,житловою площею 61,60кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 379 688(триста сімдесят дев`ять тисяч шістсот вісімдесят вісім)грн.00коп.,що належать іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві приватної власності, шляхом визнання права власності.

Рішення суду набрало законної сили 23 березня 2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки АТ «Кристалбанк» від 23.02.2021 року №23.02.2021/7-вих, то заборгованість станом на 23.02.2021 року по кредитному договору №191/07 від 26.12.2007 року, укладеному з ОСОБА_2 (поручителем якого є боржник ОСОБА_1 ) становить без урахування штрафних санкцій 590 926,68 грн., із них: прострочена основна заборгованість 89 625,70 грн.; основна заборгованість 101 160,27 грн.; заборгованість за простроченими процентами 398 942,03 грн.; заборгованість за строковими процентами 1 198,68 грн.

Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 ЦПК України після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має.

Статтею 173 ЦПК України передбачено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 року по справі №921/107/15-г/16 , наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором , а отже таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке могло розумітися як подвійне .

Як встановлено з матеріалів справи, Банк звернувся до суду за захистом своїх прав саме у судовому порядку , що підтверджується Рішенням від 22.11.2017 року по справі №627/789/16-ц.

Згідно вказаного рішення , суд по суті вирішив спір між Банком та Іпотекодавцем, зазначене рішення набрало законної сили та сторонами по справі не оскаржувалось.

Відтак, звернення стягнення на предмет іпотеки в даному випадку здійснювалось саме у судовому порядку , що унеможливлює застосування ст..36 ЗУ «Про іпотеку», яка стосується позасудового врегулювання спору.

Рішення суду про стягнення заборгованості не виконане, матеріали справи не містять інформації , яка б свідчили про можливість подвійного стягнення заборгованості з боржника.

У постанові від 09 вересня 2014 року у справі № 3-71гс14 Верховний Суд України зазначив таке: «Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Суд апеляційної інстанції встановив, що на час розгляду справи № 922/3658/13 рішення Господарського суду Харківської області від 16 грудня 2009 року у справі № 27/362-09 не було виконано, а предмет іпотеки не реалізовано, і, відповідно, погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулося. Отже, зобов`язання відповідача за кредитним договором не припинилися, право вимоги Банку про повернення кредиту і сплату процентів залишалося дійсним і підлягало судовому захисту. Покладаючи в основу рішення висновок про подвійне стягнення, суд касаційної інстанції не врахував, що за змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання як такого, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Забезпечувальне зобов`язання має похідний характер, а не альтернативний основному. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня».

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року по справі №910/17048/17 встановлено , що справа № 910/17048/17 містить виключну правову проблему щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», оскільки суди допускають її неоднозначне тлумачення. В одних випадках суди розуміють буквально наведене положення Закону та відмовляють у задоволенні будь-яких вимог кредитора, пред`явлених після звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, незалежно від того, задоволені вимоги кредитора (іпотекодержателя) за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі чи ні (постанови від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 757/31271/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справах № 643/18466/15-ц, та № 263/3809/17, від 03 липня 2019 року у справі № 646/7699/13-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19), а в інших випадках суди застосовують положення наведеної норми права в системному тлумаченні з положеннями статей 591, 598, 599 ЦК України та, встановивши, що за рахунок предмета іпотеки не в повному обсязі задоволені вимоги кредитора, а отже, зобов`язання не припинилось, задовольняють їх у судовому порядку (постанова від 26 лютого 2019 року у справі № 914/355/17).

Та в матеріалах справи , що є предметом перегляду в суді апеляційної інстанції відсутні підтвердження виконання рішення про звернення стягнення на майно, також відсутні і будь які докази на підтвердження факту реалізації майна на яке звернено стягнення, а відповідно не підтверджено й факт виконання зобов`язання боржника перед банком.

За змістом ч. 3 ст. 431 ЦПК України судовий наказ є видом виконавчого документу.

Відповідно до ч.1 ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.

Згідно ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі винайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Отже, доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню, оскільки заявлена заявником підстава, за якою він просить визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню, не є ні матеріально-правовою, ні процесуально-правовою.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права є безпідставними.

Посилання в апеляційній скарзі на неповне з`ясування обставин справи є необґрунтованими.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до незгоди з ухвалою суду, та не спростовують правильність ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника боржника ОСОБА_1 , адвоката Антоненка Дмитра Олександровича - залишити без задоволення.

Ухвалу Краснокутського районного суду Харківської області від 13 травня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий: В.М.Триголов

Судді: А.І.Дорош

О.А.Лобов