Постанова

від 04.01.2023 по справі 140/4402/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/4402/22 пров. № А/857/14277/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Підволочинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Ковальчук В.Д.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в м.Луцьк 01 вересня 2022 року у справі №140/4402/22 за позовом ОСОБА_1 до Підволочинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

20.06.2022 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Підволочинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області, просив: визнати протиправними дії щодо відмови в призначенні та виплаті згідно з частиною 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-ХІV одноразової допомоги сім`ї потерпілого в сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, на підставі заяви ОСОБА_1 від 01.02.2022 та доданих до неї документів; зобов`язати відповідача повторно розглянути питання щодо призначення та виплати на користь позивача одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, на підставі заяви ОСОБА_1 від 01.02.2022 та доданих до неї документів відповідно до частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-ХІV, з прийняттям за наслідками такого розгляду відповідного рішення у вигляді постанови, яка передбачена частиною другою статті 44 цього Закону.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач подав заяву про отримання одноразової допомоги як член сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві. Оскільки для отримання такої допомоги необхідно подати заявнику документи, крім інших документів, які визначені положеннями вищенаведеного законодавства, докази проживання заявника із потерпілим на момент смерті однією сім`єю, суд першої інстанції зазначив, що місце реєстрації проживання не є єдиним та безпосереднім доказом проживання (непроживання) заявника з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті. Суд першої інстанції зазначив, що у заяві від 01.02.2022 позивач вказує адресу зареєстрованого місця проживання і адресу фактичного місця проживання, яка збігається з адресою місця проживання померлого сина. Суд першої інстанції вказав, що відповідач не запропонував позивачу подати такі документи, а відразу відмовив листом у виплаті спірної допомоги. Суд першої інстанції зазначив, що рішення про страхову виплату або про відмову у такій виплаті відповідно до частини 2 статті 44 №1105-ХІV приймається у формі постанови, а не листа.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Підволочинське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого. Скаржник вказує, що жодного документу для підтвердження права на одноразову виплату при втраті годувальника позивачем не надано, ним не підтверджено ні своєї непрацездатності, ні того, що позивач мав право на утримання від потерпілого (був утриманцем). Скаржник зазначає, що відповідно до викладеного в акті спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 30 червня 2021 о 11 год 00 хв. у ТОВ «Агробізнес», який складений 10 вересня 2021 року, потерпілий ОСОБА_2 працював водієм та загальний стаж мав лише 2 роки 2 місяці 23 дні, та не мав утриманців. Скаржник вказує, що при розгляді заяви від Фонду строго дотримано пряму норму Закону щодо призначення страхових виплат відповідно до обов`язкової для виконання страхувальниками та застрахованими особами Постанови Правління Фонду №11. Скаржник зазначає, що позивач не є застрахованою особою, потерпілим на виробництві внаслідок чого рішення відділенням Фонду приймалось у формі листа-відповіді, а не постанови.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 03 жовтня 1996 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Луцького міськвиконкому, а також копією паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , виданого Луцьким МВ УДМС України у Волинській області 13 грудня 2015 року.

30 червня 2021 року, близько 11 години 00 хвилин ОСОБА_2 , керуючи службовим автомобілем марки «MERCEDES-BENZ» модель « 308CDI», «типу Фургон Малотонажний-В», реєстраційний номер НОМЕР_3 , рухаючись автодорогою М-19 «Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече» на 185 км + 450 м, між с. Малі Дорогостаї Млинівського району Рівненської області та с. Брищі Дубенського району Рівненської області, не справився з керуванням, виїхав за межі проїзної частини праворуч, де допустив перекидання транспортного засобу з наступним виїздом назад на проїзну частину. У результаті ДТП ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 02.07.2021, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Малі Дорогостаї Млинівського району Рівненської області.

Як слідує з акта спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-1/П від 10 вересня 2021 року, затвердженого 14 вересня 2021 року начальником Управління Держпраці у Тернопільській області, нещасний випадок із смертельним наслідком, що стався 30 червня 2021 року о 11 год. 00 хв. у ТОВ «Агробізнес» з водієм автотранспортних засобів цього Товариства ОСОБА_2 визнано таким, що пов`язаний з виробництвом.

17 листопада 2021 року до Підволочиського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області надійшла заява ОСОБА_1 від 16 листопада 2021 року разом із доданими документами про призначення страхової виплати у зв`язку зі смертю годувальника ОСОБА_2 .

Аналогічні заяви до цього органу Фонду соціального страхування України подані матір`ю потерпілого ОСОБА_2 ОСОБА_3 та сестрою потерпілого ОСОБА_4 , як утриманцями потерпілого.

Листом від 14.12.2021 за вих. № 706/19-01-11 Підволочиське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області повідомило вказаних заявників з посиланням на положення статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» про те, що право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім`ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку. Із доданих до листа копій документів не вбачається право заявників на отримання страхових виплат.

В подальшому, ОСОБА_1 звернувся у Підволочиське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області із заявою від 01 лютого 2022 року та доданими до неї документами, в якій просив в передбачений законом строк прийняти рішення про виплату йому одноразової допомоги в сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Листом від 28 лютого 2022 року за вих. № 92/19-01-11 Підволочиське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області повідомило про те, що відповідно до Постанови правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 №11, якою затверджено Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат, для отримання одноразової допомоги на сім`ю необхідно подати «довідку про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу). Для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого». Як вбачається із наданих документів, а саме світлокопій паспортів, ОСОБА_1 із сином зареєстровані за різними адресами. Враховуючи наведене, Підволочиське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області не вбачало підстав для виплати одноразової допомоги у разі смерті потерпілого на виробництві, оскільки реєстрація місця проживання ОСОБА_1 не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого ОСОБА_2 .

Не погодившись із діями Управління щодо відмови в призначенні та виплаті спірної одноразової допомоги, вважаючи такі протиправними, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1105-XIV).

Приписами статті 9 Закону №1105-XIV визначено, що основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини 6 статті 42 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Визначення поняття сім`ї та її членів закріплено в Сімейним кодексом України, відповідно до статті 3 якого сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Закон №1105-XIV не містить визначення сім`ї та її членів За такого правового регулювання з урахуванням предмету спору, Сімейний кодекс України є спеціальним законом, який має враховуватись при визначені поняття сім`ї та її членів при вирішенні питання щодо наявності права на отримання допомоги передбаченої Законом №1105-XIV.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, визначено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Аналіз вищезазначених правових норм, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5- рп/99, вказує на те, що до членів сім`ї належать не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Вказане узгоджується з правовою позицією, висловлено Верховним Судом у справах №582/1527/17 та №205/4245/17.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що законодавець чітко розмежував страхові виплати, які виплачуються сукупно на сім`ю потерпілого (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату) та окремо кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого (20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату).

Згідно з частиною 1 статті 43 Закону №1105-XIV для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: 1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть; 2)документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.

Частинами 1, 2 статті 45 Закону №1105-XIV встановлено, що Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Статтею 45 Закону №1105-XIV закріплений виключний перелік підстав для відмови у страхових виплатах і наданні соціальних послуг, а саме якщо мали місце: 1) навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку; 2) подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок; 3) вчинення застрахованим умисного кримінального правопорушення, що призвів до настання страхового випадку.

Фонд відмовляє у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.

З метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання Постановою Правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 11 затверджено Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат (далі - Порядок №11).

Пунктом 1.2. Порядку № 11 встановлено, що у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення (далі - управління (відділення) Фонду) зобов`язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті особам, які мають на це право, виплачуючи, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого.

Зі змісту пунктів 1.3, 1.4 Порядку № 11 випливає, що Управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) та цим Порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.

Рішення про страхові виплати приймається начальником управління Фонду або за його письмовим дорученням начальником підпорядкованого відділення Фонду та оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхової виплати за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах.

Отже, за заявою особи, яка має право на страхову виплату приймається відповідне рішення про її виплату або відмову у виплаті, яке оформляється постановою, що спростовує аргументи скаржника щодо відсутності обов`язку прийняти саме рішення про виплату у формі постанови, оскільки позивач не є застрахованою особою. Саме рішення про відмову у проведенні виплат, прийняте із дотриманням форми та змісту, встановлених законодавством про соціальне страхування, є таким, що породжує, змінює або припиняє відповідні правовідносини.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що в межах спірних правовідносин, позивач є суб`єктом соціального страхування - членом сім`ї застрахованої особи (померлого потерпілого).

Однак, у межах цієї справи, відповідач всупереч положень Закону №1105-ХІV та Порядку №11 не приймав рішення у формі постанови про задоволення/відмову позивачу у призначенні одноразової допомоги на сім`ю у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день настання права на страхову виплату.

В свою чергу, відповідь, надана позивачеві у вигляді листа Підволочиського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області від 28 лютого 2022 року за вих. № 92/19-01-11 не є рішенням робочого органу Фонду, в розумінні Закону №1105-ХІV, тому не може підтверджувати розгляд заяви позивача по суті.

Відповідно до пункту 5.1 Порядку №11 для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються: заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою; копії паспорта; копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого; копії документів, що підтверджують родинні зв`язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого); довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).

Для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.

Аналіз вказаних норм законодавства в контексті спірних правовідносин, дає підстави суду дійти висновку, що для підтвердження факту проживання однією сім`єю з потерпілим заявнику необхідно подати довідку житлово-експлуатаційної організації, а за її відсутності - довідку виконавчого органу ради чи інших документів про склад сім`ї померлого, у тому числі про тих, хто перебував на його утриманні, або копії відповідного рішення суду. Тобто, довідка про склад сім`ї померлого, видана житлово-експлуатаційною організацією чи виконавчим органом ради є самостійними та достатніми доказами проживання з померлим однією сім`єю.

При цьому, безпосередній словесний, логіко-граматичний та юридичний аналіз конструкцій та змісту вказаних вище правових норм дає підстави вважати, що вимога щодо співпадіння місця проживання заявника з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого стосується дружини (чоловіка) або дитини померлого, тоді як позивач як батько померлого є членом сім`ї в силу кровного споріднення, що підтверджено долученими до заяви документами.

Судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено, що позивач подав відповідачу заяву про призначення як члену сім`ї одноразової допомоги в разі смерті потерпілого та відповідний пакет документів, а саме копії: акта спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-1/П від 10 вересня 2021 року, затвердженого 14 вересня 2021 року начальником Управління Держпраці у Тернопільській області; паспорта ОСОБА_1 ; довідки ДПІ у м. Луцьку від 06.04.2000 про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ; свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , виданого 02.07.2021; свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 , виданого 03.10.1996; довідку про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 ; довідки Луцької ОДПІ від 28.11.2012 про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_2 ; паспорта ОСОБА_2 ; витягу з наказу №130 від 18.03.2021 про прийняття на роботу ОСОБА_2 ; наказу №331-1 від 05.07.2021 про припинення трудового договору з ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю; листа Підволочиського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області від 14.12.2021 вих. № 706/19-01-11; картки реквізитів для проведення операції поповнення карткового рахунку, відкритого в АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до положень статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

У заяві від 01.02.2022 позивач вказує адресу зареєстрованого місця проживання і адресу фактичного місця проживання, яка збігається з адресою місця проживання померлого сина.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до Акта про проживання від 01.06.2022, Довідки Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборності, 31А» від 02.06.2022 за адресою АДРЕСА_1 , починаючи з листопада 1996 року фактично проживає гр. ОСОБА_1 , 29.08.1970.

Законодавчо визначено, що асоціація об`єднань співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена для представлення спільних інтересів об`єднань співвласників багатоквартирних будинків. Як на юридичну особу, на неї поширюються всі загальні норми законів і підзаконних нормативно-правових актів, що встановлюють права й обов`язки для відповідних суб`єктів господарювання, регулюють порядок їх створення та припинення тощо. Призначення асоціації - представляти спільні інтереси ОСББ, що є її членами.

Вказане спростовує аргументи скаржника щодо недопустимості вказаних документів як доказів на підтвердження спільного проживання позивача та померлого.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, з урахуванням предмета спору, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач є членом сім`ї померлого ОСОБА_2 , є родичем прямої лінії споріднення, належними та допустимими доказами у справі підтверджено факт проживання позивача однією сім`єю з потерпілим, що відповідачем всупереч вказаному законодавчому регулюванню не враховано, не забезпечено належного розгляду та вирішення заяви позивача про проведення страхових виплат, не дотримано процедури належного та об`єктивного вивчення доданих до заяв документів, перевірки їх комплектності та відповідності вимогам Закону та не прийнято рішення по суті вимог заяви.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідач має приймати рішення у відповідній формі, а наведені у такому рішенні підстави мають бути чітко передбачені у законі, натомість, таке рішення не має ґрунтуватись на відображенні чи трактуванні відповідачем вимог закону з власної суб`єктивної позиції. Тож, відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо розгляду питання призначення страхової виплати позивачу, оскільки рішення про відмову у виплаті одноразової допомоги позивачу з обґрунтуванням її відмови у формі постанови не приймав.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав про задоволення позову.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено правові підстави для задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Підволочинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі №140/4402/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко