Ухвала

від 12.12.2022 по справі 369/9576/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

12 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 369/9576/20

провадження № 61-11670ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Тетяни Миколаївни, про визнання договорів дарування недійсними,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т. М., про визнання договорів дарування недійсними.

Позов мотивувало тим, що 09 січня 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі ВАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № 052-2008-009, відповідно до умов якого ВАТ «Універсал Банк» надав ОСОБА_3 на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у розмірі 109 783,00 швейцарських франків, а ОСОБА_3 зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі до 01 січня 2028 року згідно з графіком щомісячних платежів та сплатити за користування кредитом проценти.

У рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 09 січня 2008 року № 052-2008-009-Р ОСОБА_4 уклала договір поруки, відповідно до якого зобов`язалась у повному обсязі солідарно відповідати за порушення ОСОБА_3 зобов`язань, що випливають з кредитного договору.

Також на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором 09 січня 2008 року ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 уклали договір поруки № 052-2008-009-Р/2, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язався солідарно відповідати за порушення позичальником зобов`язань, що випливають з кредитного договору.

Зобов`язання за кредитним договором не виконано, а тому АT «Універсал Банк» звернулося до Святошинського районного суду м. Києва з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , а також із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно боржників.

Ухвалою від 26 грудня 2018 року Святошинський районний суд м. Києва відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 14 липня 2020 року Святошинський районний суд м. Києва заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно від 19 грудня 2018 року задовольнив, та наклав арешт на майно:

- квартиру, яка належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2015 року № 4701 загальною площею 33,1 кв. м., жилою площею 13,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нежитлову будівлю, яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 листопада 2013 року НОМЕР_1 загальною площею 465,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 листопада 2013 року НОМЕР_2 , кадастровий номер 3222485901:01:049, площею 0,065 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

АТ «Універсал Банк» зазначило, що з метою уникнення відповідальності за кредитним договором та договором поруки ОСОБА_1 уклав фіктивний договір дарування на користь дочки ОСОБА_2 , що свідчить про фіктивність правочину та є підставою для визнання такого правочину недійсним, як такий, що не був направлений на реальне настання правових наслідків відповідного договору з метою недопущення звернення стягнення на це майно.

Позивач просив:

- визнати недійсним договір дарування нежитлової будівлі від 07 лютого 2019 року, загальною площею 465,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю за ОСОБА_6 , проведену відповідно до договору дарування від 07 лютого 2019 року;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 07 лютого 2019 року, кадастровий номер 3222485901:01:049:5008, площею 0,065 га, з цільовим призначенням: для цілей підрозділів 11.01 - 11.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду, під виробничою базою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_6 , проведену відповідно до договору дарування від 07 лютого 2019 року.

Рішенням від 16 грудня 2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у задоволенні позову відмовив.

Мотивував рішення тим, що позивач не довів на підставі належних і допустимих доказів, що укладені між відповідачами договори дарування від 07 лютого 2019 року є фіктивними та укладеними без мети настання реальних наслідків, а також не навів фактичних даних, підтверджених доказами, на спростування встановленої законом презумпції правомірності правочину, а також звернув увагу на те, що на момент укладення оспорюваних договорів були відсутні будь-які арешти вищезазначеного нерухомого майна чи встановлені заборони на його відчуження.

Постановою від 08 вересня 2022 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» залишив без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області без змін.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду у листопаді 2022 року, АТ «Універсал Банк» просить скасувати рішення місцевого суду і постанову апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Крім того, АТ «Універсал Банк» просило поновити строк на касаційне оскарження.

Частини друга та третя статті 390 ЦПК України передбачають, що учасник справи, якому повне судове рішення не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що копію постанови суду апеляційної інстанції особа, яка подала касаційну скаргу, отримала 04 листопада 2022 року та звернулася з касаційною скаргою протягом тридцяти днів з дня вручення судового рішення, строк на касаційне оскарження підлягає поновленню.

Підставою касаційного оскарження АТ «Універсал Банк» зазначає неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо фраудаторних правочинів у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 серпня 2017 року № 359/1654/15-ц, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року № 910/7547/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року № 905/2030/19 (905/2445/19), від 28 липня 2022 року № 902/1023/19 (902/1243/20).

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Суди встановили, що 09 січня 2008 року ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № 052-2008-009.

Відповідно до договору кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 109 783,00 швейцарських франків, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 10,45 % річних.

09 січня 2008 року ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 уклали договір поруки № 052-2008-009-Р/2.

ОСОБА_1 зобов`язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_3 усіх його зобов`язань, що виникли з кредитного договору в повному обсязі.

Листом від 20 березня 2017 року № 0912/8 ГО ВАТ «Універсал Банк» направив ОСОБА_3 вимогу про дострокове повернення заборгованості.

Ухвалою від 26 грудня 2018 року Святошинський районний суд м. Києва відкрив провадження у справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції встановив, що до цього часу цей судовий спір не вирішено, судове рішення у справі не ухвалено.

Також суди встановили, що нежитлова будівля, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:049:5008 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .

Договором дарування від 07 лютого 2019 року ОСОБА_1 передав безоплатно ОСОБА_6 цю нежитлову будівлю.

Договором дарування від 07 лютого 2019 року ОСОБА_1 передав безоплатно ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0650 га, місце розташування якої: АДРЕСА_2 .

Суди встановили, що нежитлова будівля та земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:049:5008, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності на підставі договорів дарування від 07 лютого 2019 року № 173 та № 175 ОСОБА_6 .

Також суди встановили, що рішенням від 31 травня 2021 року, яке набрало законної сили, Оболонський районний суд м. Києва визнав припиненою договір поруки від 09 січня 2008 року № 052-2008-009-Р укладений із ОСОБА_5 .

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частина перша статті 722 ЦК України передбачає, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16 викладений висновок про те, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства ( пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом ( частина третя статті 13 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК Україні в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин сторін порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Підставами касаційного оскарження АТ «Універсал Банк» зазначило неврахування судом першої та апеляційної інстанції висновку щодо фраудаторних правочинів у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 серпня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року № 910/7547/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), від 28 липня 2022 року у справі № 902/1023/19 (902/1243/20).

У постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц. на яку посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права справі, Верховний Суд України дійшов висновку, що відповідачка відчужила належне їй на праві власності нерухоме майно після набрання чинності судовим рішенням про стягнення з неї заборгованості на користь позивачки, отже, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

У цій справі суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що на час розгляду справи, тобто до моменту винесення остаточного рішення у справі, ОСОБА_1 уклав договір дарування відповідно до вимог законодавства і волевиявленню сторін, а тому довід касаційної скарги стосовно учинення ОСОБА_1 фраудаторного правочину не знаходить свого підтвердження та не суперечить висновкам викладених у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц на яку посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права.

У справі від 09 серпня 2017 року № 359/1654/15-ц на яку посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права Верховний Суд України дійшов висновку, що ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є підставою для визнання його недійсним.

Подібного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 07 грудня 2018 року № 910/7547/17 та зазначив, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора

У справі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) викладено висновок, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускати дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини. У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у справі № 902/1023/19 (902/1243/20) та зазначив, що угоди, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

У цій справі суди встановили, що укладаючи договір дарування ОСОБА_1 не мав на меті діяти недобросовісно та зловживати своїми правами на шкоду інших осіб, оскільки на час відчуження належного йому майна право вимоги кредитора до нього за договором поруки припинилось.

Звернення банку із вимогою до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості після спливу визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) строку пред`явлення цієї вимоги свідчить про припинення вимоги кредитора до поручителя за договором поруки (визнання його права припиненим).

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги висновку судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Зі змісту касаційної скарги та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою, а Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень, що оскаржені, відсутні.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити Акціонерному товариству «Універсал Банк» строк на касаційне оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Тетяни Миколаївни, про визнання договорів дарування недійсними.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська